З доповіді психологині Світлани Ройз на форумі "Колективна стійкість, зцілення та зростання"

 Світлана Ройз 

Ви точно бачили цю демонстрацію. Я вирішила її записати та використати, як метафору, під час моєї доповіді на Форумі «Колективна стійкість, зцілення та зростання», що відбувався 1.07 в УКУ. (Вдячна Олегу Романчуку та програмі Ти ЯК за запрошення). Я хочу опублікувати текст доповіді, запросити разом зі мною до роздумів. Про стійкість та подолання стресу. Тексту буде багато.

Я почала доповідь з гри на бамбуковій флейті. Бамбукова флейта – мій особистий символ стійкості. Часто саме з її кількох нот я починаю зустрічі. Вона завжди зі мною у валізці як відчуття вісі, за яку я можу триматися і яка допомагає мені налаштуватися на аудиторію. Кожного разу це інша мелодія. Як метафора, що кожна людина і її життя – це теж окрема мелодія. Флейта для мене символізує вісь – хребет, який має бути рівним.

Стояти прямо, в повний зріст – не уникати того, що відбувається - мені здається, це один з виборів в процесі плекання нашої стійкості.

Вона просто не видасть звук, коли м’язи в гіпертонусі. І щоб грати, ти постійно маєш бути в стані тілесної усвідомленості – вона допомагає уникнути дисоціації.

Гра на флейті – це практика парасимпатичного дихання. З акцентом на видосі. Це практика стабілізації.

Травматичний досвід впливає в нашому мозку на зони Брока – зони, що відповдають за говоріння. Коли нам страшно, вони можуть блокуватись. Видати звук – дати можливість почати процес стабілізації.

Гра на флейті – це теж практика стабілізації. Ми переповнені різними дискомфортними звуками і процес гри на цьому інструменті дає можливість налаштуватись на інший звук – внутрішній.

Мене колись вразила думка про те, що вихід з в’язниці травми вимощений словами. Те, що ми зможемо висловити – ми можемо опрацювати.

Це ще один з принципів стійкості – висловлення, можливість розповідати, за допомогою різних засобів, свою історію.

Ще одна метафора, яку я часто використовую – особливо поруч з дітьми, особливо в роботі з родинами - ми всі інструменти. Коли музиканти готуються до концертів вони налаштовуються – чи налаштовуємося ми, перед тим як вийти грати свою партію стійкості. Чи звучимо ми чисто, в своїх зустрічах.

І остання музична метафора – мій особистий тест: я зараз оголений нерв, чи натягнута струна. Якщо я в стані оголеного нерву – для мене усе стає тригером, я звучу болем та передаю його іншим. Це стан, в якому важливо просити про допомогу та приймати допомогу. Натягнута струна, натомість, дає можливість відчувати динаміку, відгукуватись на потреби, звучати силою та стійкістю. Усвідомлення свого стану – ще одна умова особистої та колективної стійкості.

Я працюю з родинами.

І часто думаю, що можливо – стійкість родин побудована на концентрованій любові, усвідомленому виборі Життя і нашої експертності в стресі.

В травматерапії є поняття – експертний стрес – це коли ми знаємо, як впливає стрес саме на нас та наших дітей і обираємо свідомо для себе стратегію, яка може допомогти. Досвід стресу буде, але ми підготовлені. Це начебто знати, що буде злива і взяти з собою парасольку.

Складність в тому, щоб знати свою стратегію і вивчити стратегії дітей та рідних. І пропонувати те, що працює саме для них. Бо травматизація підсилює наше відчуття самотності.

Самотність – травматична. І іноді саме нечутлива допомога створює дистанцію.

Це не очевидно – якщо моя стратегія подолання стресу – раціоналізувати та діяти – я можу давати цінні поради та вказівки там, де моїй дитині потрібно, щоб її просто обійняли. І після цього пропонували дихальні практики чи практики заземлення. Дякую за цей фокус Alexander Gershanoff

Родини, які стали експертами в стресі і співналаштовані – більш стійкі.

Про концентровану любов та вибір життя -

Коли чоловій йшов добровольцем в військо – йому 53 роки, одне око майже не бачить, гіпертонія – я була налякана. Але знала, що не можу стояти перед його вибором. Бо це позбавить його відчуття сили та сенсу. Я не можу жити так, щоб він дивився тільки на мене і на дітей – він має бачити свій сенс і свій шлях.

Не втарчати бачення сенсу, шукати, що є зараз твоїм сенсом – це теж один з принципів Стійкості. Він зробив вибір і ми маємо стійко з рівною спиною з любов’ю стояти за ним.

Мене питали знайомі – як ти могла його відпустити, казали - ти що, не розумієш, що його можуть вбити? Ти розумієш, що не впізнаєш його, коли він чи якщо він повернеться.

І щоб стояти в повний зріст, не уникати нічого і мати можливість дихати – я мала пройти подумки цей шлях - через смерть – допустити, що він може не повернутись, що я робитиму, як скажу дітям та рідним, як вибудовуватиму життя. Ця складна внутрішня робота дала мені можливість бути сміливішою. Без уникання дивитись на таке різне життя.

Але знати, що смерть існує в буттєвості це не означає буквально пускати її в своє життя.

Наступний крок - Обирати життя – робити все, щоб не втратити життєвість – самим, і особливо, коли поруч діти. я вірю в те, що чоловік захищений і моєю любов’ю і вірою в Життя. І моїм постійним усвідомленим пошуком контакту з життям.

Коли мене питають батьки, що найважливішого потрібно зробити, щоб підтримати дітей – я прошу саме про це –

Війна не має заслоняти Життя. Життя – більше, ніж всі випробування. Зберігати контакт з життям – помічати його – це мовою нейробіології - моменти, коли вмикається вентрально - вагальний контур, моменти нашої регуляції.

Концентрована любов та віданність – це вибір.

Якось в розмові чоловік сказав «Ти так прекрасно без мене пораєшся. Тобі зараз можливо вже ніхто не потрібен». Я йому відповіла, що наші стосунки зараз більш чисті та чесні – бо я з тобою не тому, що я не можу без тебе, а тому, що я хочу бути з тобою. Я точно впораюсь сама. Але мій вибір бути з тобою.

А донька каже – я так змінилась за той час, що тата немає. Чи він впізнає мене, буде любити? – кожного дня я надсилаю чоловікові фото доньки, і для того, щоб він бачив її зміни.

Любити, бути поруч, приймати зміни – це навичка та вибір.

Хоч ми маємо бути готовими – до криз родин і кризи самого інституту родини– бо життя на відстані, та життя на межі сил - оголює хребет – вісь наших стосунків.

В житті з такою кількістю стресорів та подолань – ми переосмислюємо стосунки та свої ролі.

У нас є такі різні досвіди - Родина що живе в своєму домі

Родина, що втратила дім

Родина, що пускає коріння в іншому місті чи країні

Родина, де батько чи мати на війні

Родина де батько в Україні, а діти за кордоном

Родина, де батько побачив дитину вперше після народження в відпустці

Родини, що переживає втрату

Родини з невизначеною втратою

Родини, де є ті, хто потребують протезування та лікування

У кожного своя межа витримування, кожна родина викарбовує свою особисту стійкість – і можливо, прояв загальної мудрої стійкості це Повага. Безумовна. Без порівнянь та зецінювання. В цьому ми ще не набрали сили - Поважати досвід і біль і силу кожного. Не мірятися болем

Окрема тема, в якій я не бачила грунтовної роботи та досліджень – стійкість літніх людей. Поруч зі мною літні батьки, я працюю з різними родинами – і бачу, як гартується і проявляється їх мудра літня стійкість.

А ще – неочевидна така важлива тема родинної стійкості та сили – це тварини. В березні 2022 року ми з донькою їхали з київсьокї області, з дачі, де ми зараз живемо. Ми їхали в Івано-Франківськ з нашою кішкою Широю. Ми шукали можливості жити з кішкою, хоч це було не просто. Донька тоді сказала: "Ми не кинули Ширу і тепер я точно впевнена, що ви і мене не покинете". І так кажуть і це зчитують так багато дітей. Відданість тим, хто тобі довіряє – теж особлива сила.

Відповідальна Відданість – теж сила нашої стійкості.

Окрема тема мого життя та піклування – діти. Я не люблю слова – діти наше майбутнє. Для мене це наче зазіхання на їх майбутнє. Ми вкладаємо в них те, що маємо, іноді свою життєвість, щоб вони мали, що вкласти в своїх дітей. Вкласти в саме життя. Вони нам не винні майбутнє.

Стійкість дітей залежить від стану дорослих. Це очевидно, про це є багато досліджень. І дорослі все роблять, щоб захистити дитинство. Діти вразливіші, але й адаптивніші. В опитуванні, яке проводив фонд Олени Зеленської була для мене вражаюча цифра - 71 відсоток дітей вважає себе щасливими. і для мене там був ще один з важливих пунктів про те, що 6 з 10 дітей відчувають, що можуть впоратись із проблемою.

Травма характерізується відчуттям безпорадності, відчуттям жертви і безнадійністю. Діти попри все відчувають себе щасливими та спроможними. Для мене – це ознаки зростання.

І зростання родин для мене ще в неочевидному – ми готові говорити з дітьми на складні теми.

Наш внесок в Стійкість – захищати, не позбавляючи сил. Захищати, поважаючи силу впоратися з викликами.

І внесок в стійкість – бачити ознаки не тільки травми, а й зростання

Ми бачимо, як діти повертаються до вільної гри, як вони повертаються до творчості, як вони продовжують чи починають відреаговувати агресію – я так часто нагадую дорослим – якщо дитина пройшла шлях від бий біжи замри – до саме завмирання – відновлюватись вона буде в зворотньому напрямку – завмри – біжи (фаза гіперактивності) та бий. Це складно для дорослих, але це прояв життєвості.

Діти мріють, і не тільки про Перемогу, а і про іграшки, телефони. Важливо тільки, щоб нам вистачило сил та стійкості залишатися дорослими поруч з ними.

Демонстрація зі стаканом з водою

Щоб підсумувати все, що я сказала, хочу запропонувати відео-метафору. Уявіть, що стакан – це наше фізичне тіло, або ж метафоричне тіло родини, а рідина (вода) – це те, чим ми наповнені.

Щоб бути наповненими, можливо, нам потрібно:

– Триматися своєї вісі, своїх сенсів

– Усвідомлювати, що тіло несе на собі вантаж стресу

– Мати можливість висловлювати свій досвід, писати особистий літопис

– Запитувати себе: "я нерв, чи струна", і дбати про свій стан

– Вміти просити про допомогу

– Кожного дня робити внесок в свою життєвість

– Свідомо обирати життя

– Бути відданими в любові, стійко любити

– Усвідомлювати, що ми точно змінюємось і маємо приймати наші зміни

– Бути дорослими поруч з дітьми

– Бути експертами в стресі

– Усвідомлювати, що смерть реальна та допустима

– Дозволяти собі плакати, відгорювати, але обирати життя

– Зберігати людяність

– Проявляти повагу

Вогонь – це травматичний досвід. І ми, буквально, плавимося до рівня своєї наповненості, до рівня своїх сенсів та віри. Тому так важливо тримати стакан, тобто наше фізичне та метафоричне тіло наповненим.

Дякую, що були поруч в роздумах

Відео всіх доповідей Форуму – подивіться, будь ласка, там були такі прекрасні спікери та думки https://youtube.com/playlist...

Матеріал з моєю доповіддю https://ucu.edu.ua/.../vyhid-z-v-yaznytsi-travmy.../

Обіймаю, Родино! Як хочу Перемоги!