середа, 26 січня 2022 р.

Батькам про емоційний стан дитини

Емоційний стан дитини пов'язаний з емоційним станом її батьків. Як саме?

Розповідаємо👇

Цікава порада

 Кожного разу я говорю своїй донці : 

« Не починай з третьої фрази ».
Вона сідає на стілець і з відчаєм та образою у голосі запитує:
- Чому мені не дали хліба?
- Тоді я їй відповідаю : це третя фраза, люба.
 Перша має бути : « Дайте мені, будь ласка, хліба » (80% проблем ця фраза вирішує відразу ). 
А друга: «Перепрошую, я говорила, що мені потрібен хліб. Можливо, ви не почули ?» ( в цьому випадку ймовірність отримання хліба зростає до 95% ). 
І от вже коли після цього не дали, можна говорити, ту саму третю фразу : «Чому мені не дали хліба?». Але скоріш все, вона не знадобиться. 
Коли ти відчуваєш злість, незадоволення чи образу на певну поведінку людини, спробуй, запитати в першу чергу у себе : «Чи говорила ти цій людині чого ти хочеш, а чого ні? Чи ця людина розуміє з приводу чого ти занепокоєна? Адже, як би це образливо не звучало люди схильні робити безліч речей не тому, що вони бажають нам поганого, а тому що вони заклопотані своїми думками чи справами і не можуть заглиблюватись у тонкощі нашої душі. Але вони спроможні зробити для нас багато, якщо ми (використовуючи даний нам дар прямої мови) дамо їм це зрозуміти.

(с)Аліка Калайда


Цікаво про наші емоції

 Емоційні рівняння Чіпа Конлі допоможуть зрозуміти, як формуються ваші переживання та почуття...


Джерело






субота, 22 січня 2022 р.

Батькам у допомогу

Світлана Ройз 

Супергерої безпеки. З дітьми важливо говорити про надзвичайні ситуації зокрема для того, щоб інформація, яку вони можуть отримати під час самої НС, не шокувала й не травмувала їх. Підготовка робить стрес дитини “експертним”, виводить її та дорослого зі стану травматичної безпорадності та вразливості. Пояснюючи, ми протиставляємо тривозі продуктивні дії.

Ми розмовляємо про безпеку не тому, що має статися щось небезпечне, а щоби «натренувати “м'яз безпеки”». Це треба, щоби відчувати свою силу в будь-якій складній ситуації й почуватися захищеними.
🔷 як безпечно говорити з дітьми про надзвичайні ситуації, щоби вони відчували себе захищеними;
🔷 чому про це важливо розмовляти;
🔷 з чого почати;
🔷 чим відрізнятиметься розмова залежно від віку.

Ілюстрована Методичка для перегляду та завантаження
https://bit.ly/миготові-продітей (вдячні McCann Kyiv за допомогу)
В тексті буде уточнення - виправляємо - ванна кімната в наших умовах - безпечніше в квартирі місце

Текст для дорослих, де докладніше про вікові особливості (сайт НУШ)

Хай це все ніколи не знадобиться 


Одна єдина соборна Україна

 







вівторок, 18 січня 2022 р.

Попередження та зниження дискримінації

 Принцип інклюзивності та справедливості в освіті передбачає, що всі діти повинні мати доступ до освітніх можливостей, що сприятиме досягненню ними кращих результатів у навчанні незалежно від статі, національності або достатку, освіти чи професії їхніх батьків.

Що таке дискримінація та як її виявити?

Дискримінація — це ситуація, коли дитина чи група дітей за певними ознаками (інвалідність, місце проживання, добробут родини, стать, віра тощо) обмежується у користуванні правами, послугами, свободами без обґрунтованих правомірних причин. Прикладом прямої дискримінації може бути різниця у ставленні до різних груп дітей протягом навчання: від кого очікують і стимулюють до більших успіхів, скажімо, в математиці, кого вважають менш здібними, кого готові більше заохочувати, підтримувати тощо.

Якщо пряма дискримінація більшості людей зазвичай очевидна, оскільки полягає у менш прихильному ставленні, то з непрямою дискримінацією складніше. Непряма дискримінація проявляється через формально нейтральні правила, норми, критерії чи практику, коли певна людина або група людей опиняється у невигідному становищі порівняно з іншими, або отримує гірші умови. Прикладом непрямої дискримінації може бути ситуація, коли до школи потрібно прийти у певному одязі, а у окремої групи дітей через фінансовий стан родини немає такої можливості.

Поруч із дискримінацією завжди “ходять” упередження — хибні або негативні думки про людину, що складаються наперед, а висновки про її здібності чи нахили робляться лише за певною ознакою. Наприклад, коли про людей ромської національності наперед думають як про нечесних або про дітей певної статі — як про схильних до певних наук, гуманітарних чи природничих.



При визначенні, чи належним чином забезпечуються в школі права дітей, потрібно переконатись, що всі групи дітей — різної статі, національності, стану здоров’я тощо, мають рівні права і можливості. Не менш важливо перевірити, чи відсутнє упереджене або дискримінаційне ставлення як до окремих дітей, так і груп дітей, об’єднаних певною ознакою. Особливу увагу у виявленні ознак дискримінації чи упереджень варто звернути, якщо у школі є діти та сім’ї-представники національних чи релігійних меншин, діти з особливими освітніми потребами, представники різних етнічностей та культур.

Як перевірити свої або чужі упередження?

Ми всі маємо припущення і певні упередження, які формуються культурним середовищем, поведінкою, сферою діяльності, робочою атмосферою тощо. Навіть якщо здається, що ставлення до всіх однакове, а припущення відповідають дійсності, завжди варто це перевірити, поставивши припущення під сумнів.

Джерело



Листівка дня

 


Розлад спектру аутизму




 

понеділок, 17 січня 2022 р.

Листівка дня

 


Самовідновлення

Як відновити ресурсний стан?


Від рівня енергії залежить ефективність, настрій та благополуччя у цілому. Щоб відпочити та відновити ресурси необов'язково літати на Балі (але, якщо хочеться і є можливість, тоді чом би й ні). Проте більшості людей для відновлення енергії буде достатньо досить простих щоденних дій, які можна чергувати.


Джерело


















Для інформації


 

пʼятниця, 14 січня 2022 р.

Батьки, зверніть увагу

 Уже чули від своєї дитини такі фрази: «Діти обзивають нацистом мого Клауса!» Або ж «Знайшов маску зайчика. Одягати чи ні?» Ідеться про дві популярні нині онлайн-гри «Моє дитя Лебенсборн» та «Зайчик». В одній гравець всиновлює дитину, в другій гравці вдаються до канібалізму. Які небезпеки приховують ці ігри та як бути батькам? Поради дає психотерапевтка Марія Гончаренко.

Для роздумів

 Цифровий героїн: як екрани перетворюють дітей на психотичних наркоманів



Сюзан купила своєму шестирічному синові Джону iPad, коли той був у першому класі. «Я подумала, чому б йому не навчитися таким речам?» - розповіла вона мені під час сеансу терапії.

У школі у Джона використовують цифрові пристрої у всіх молодших класах, і вчитель за сучасними технологіями захоплювався навчальними перевагами пристроїв, тому Сюзан хотіла зробити так, як краще для її русявого сина, який любив читати і грати в бейсбол.

Вона почала дозволяти Джону грати в навчальні ігри на iPad. Якоїсь миті він відкрив для себе Minecraft, який, за словами вчителя з технологій, був «щось на кшталт електронного Lego». Згадавши, як здорово в дитинстві було грати із пластиковими детальками, Сюзан дозволила своєму синові грати у Minecraft щодня.

Спочатку вона була задоволена. Джон виглядав залученим до творчих ігор і досліджував кубічний світ гри. Вона помітила, що гра не була схожа на те Lego, яке вона пам'ятала – їй не доводилося вбивати тварин і знаходити рідкісні мінерали для виживання та переходу на наступний рівень. Але Джону подобалося грати, і в їхній школі навіть був клуб любителів Minecraft, тому що могло статися поганого?

Але Сюзан не могла не помічати змін у поведінці Джона. Він все більше зосереджувався на грі, втрачав інтерес до бейсболу та читання, відмовлявся виконувати хатню роботу. Іноді, прокинувшись уранці, він розповідав, що бачить кубики вві сні.

Хоча це турбувало її, вона думала, що в її сина просто бурхлива уява. У міру того, як його поведінка продовжувала погіршуватися, вона намагалася забрати у Джона гру, але той реагував на це з люттю. Його напади були такі серйозні, що вона здалася і вмовляла себе, що все це відбувається «в освітніх цілях».

Але якось вона зрозуміла, що трапилося щось погане.
«Я зайшла до його кімнати, щоб відвідати його. Він повинен був спати – і я страшенно злякалася…»

Вона побачила сина, що сидить на ліжку, з широко розкритими червоними очима, що дивляться в нікуди, а його iPad лежав поряд з ним. Він ніби впав у транс. У паніці Сюзан почала трясти дитину, щоб вивести її з цього стану. Вона збентежилася і не могла зрозуміти, як її колись здоровий і щасливий хлопчик так підсів на гру, що ввів себе в кататонічний ступор.

Є причина в тому, що батьки з технічною освітою ставляться до технологій із найбільшою підозрою. Стів Джобс був налаштований проти використання його дітьми технологій. Директори та інженери Кремнієвої долини віддають дітей у нетехнологічні школи Уолдорфа. Засновники Google Сергій Брін та Ларрі Пейдж навчалися у не-технічній школі Монтессорі, як і творець Amazon Джефф Безос та засновник Вікіпедії Джиммі Уельс.

Багато батьків відчувають, що екрани, які світяться скрізь, негативно впливають на дітей. Ми бачимо напади люті у відповідь на позбавлення доступу до пристроїв, втрату концентрації в той час, коли діти не зазнають постійної стимуляції з боку пристроїв. Також діти впадають у нудьгу, апатію, втрачають інтерес до всього, якщо вони не «підключені».

Насправді все ще гірше.
Наразі вже відомо, що айпади, смартфон та іксбокси є однією з форм цифрового наркотику. Недавні дослідження сканів мозку показують, що вони впливають на лобову частку кори головного мозку – контролюючу дофамінову систему, що відповідає за винагороди, увагу, короткочасну пам'ять – так само, як кокаїн. 

Подібні технології так сильно збуджують мозкову діяльність, що в організмі підвищується рівень дофаміну – нейротранмситтера, який відповідає за винагороду, що бере участь у формуванні залежності – так сильно, як під час сексу.

Саме через такий ефект залежності доктор Пітер Вайбрау [Peter Whybrow], директор факультету неврології в Університеті Каліфорнії в Лос-Анджелесі (UCLA), називає екрани «електронним кокаїном», а китайські дослідники звуть їх «цифровим героїном».

 Доктор Ендрю Доан [Andrew Doan] керівник відділу досліджень наркотичної залежності для Пентагону та флоту США – досліджував залежність від комп'ютерних ігор – і називає ігри та гаджети «цифровою фармакеєю» (pharmakeia, грец. Φαρμακεία – ліки чи наркотик).

Мозок вашої дитини, що грає в Minecraft, виглядає так само, як мозок під наркотиками. Не дивно, що нам так складно відірвати дітлахів від екранів, і діти так дратуються, коли їхня гра з гаджетами переривається. Сотні клінічних досліджень показують, що гаджети збільшують депресію, запальність та агресію і можуть призвести до психотичних наслідків, за яких гравець втрачає зв'язок з реальністю.

У моїй клінічній роботі з більш ніж тисячею підлітків за останні 15 років я виявив, що стара аксіома «грам запобігання коштує кілограма лікування» особливо має рацію у випадку залежності від гаджетів. Коли дитина переступає межу залежності, вилікувати її буває дуже складно. Я стикався з тим, що лікування залежних від героїну і метамфетаміну проходить легше, ніж у випадку з гравцями, що загубилися в матриці, або дітьми із залежністю від соціальних мереж.

Згідно з звітом від 2013 року від Американської педіатричної академії, діти віком від 8 до 10 років проводять по 8 годин на день із цифровими носіями інформації, а підлітки – по 11 годин на день перед екраном. Кожна третя дитина користувалася смартфонами або планшетами до того, як почала говорити.

 Довідник «Інтернет-залежність» доктора Кімберлі Янг [Kimberly Young] стверджує, що 18% студентів, які використовують інтернет у США, страждають від такої залежності.

Коли людина переходить межу залежності – чи то наркотики, чи то цифрові технології, чи щось ще – їй потрібно пройти детоксикацію перед тим, як їй зможуть допомогти будь-які види лікування. Що стосується технологій, це означає – жодних комп'ютерів, смартфонів, планшетів. Екстремальні випадки включають усунення телевізорів. Призначається детоксикація протягом чотирьох–шести тижнів; зазвичай цього часу достатньо для збудженої нервової системи, щоб вона прийшла до тями. 

Але в нашому суспільстві, заповненому технологіями, з всюдисущими екранами, це завдання дуже непросте. Людина може жити без наркотиків та алкоголю; а у випадку з технозалежністю цифрові спокуси будуть скрізь.

Як же утримувати дітей від перетину цієї межі? Це не просто.
Суть у тому, щоб запобігти підсадженню 4-, 5- або 8-річних дітей на гаджети. Lego замість Minecraft; книги замість iPad; природа та спорт замість ТБ. Якщо потрібно, вимагайте від школи, щоб дітей не допускали до планшетів або Chromebook до досягнення 10-річного віку (хтось рекомендує вік до 12 років).

Чесно поговоріть із дітьми про те, чому ви обмежуєте час із гаджетами. Вечеряйте з дітьми без електронних пристроїв за столом – так само як Стів Джобс проводив низькотехнологічні обіди зі своїми дітьми. Не піддавайтеся синдрому батьків, що відволікаються – діти все повторюють за дорослими.

Коли я розмовляю з моїми 9-річними хлопчиками-близнюками, я чесно пояснюю, чому я не хочу, щоб у них були планшети або вони грали у відеоігри. Я пояснюю, що деякі діти настільки захоплюються грою зі своїми пристроями, що їм важко зупинитися або контролювати час, який вони так проводять. Я допомагаю їм зрозуміти, що якщо вони надмірно захопляться екранами та майнкрафтом, як деякі з їхніх друзів, можуть постраждати інші частини їхнього життя. Вони не захочуть грати в бейсбол, читати книги, цікавитися наукою та природою, віддаляться від своїх друзів у реальному світі. Що дивно, довго їх переконувати не доводиться, вони й самі спостерігають зміни, яких зазнають їхні друзі, надто захоплені гаджетами.

Психологи, які займаються розвитком дітей, розуміють, що здоровий розвиток дитини включає соціальне спілкування, творчі ігри та взаємодію з реальним світом. На жаль, створений ефект присутності та привабливий світ уповільнює та затримує зростання та розвиток.

Нам також відомо, що діти схильні до втечі від реальності, якщо вони почуваються самотніми, відчуженими, їм нудно і вони не мають мети. Тому рішенням буде допомога дітям у отриманні реального життєвого досвіду та взаємостосунків із реальними людьми. Дитина, що займається творчістю та близька до своєї сім'ї, з меншою ймовірністю захоче втекти у вигаданий цифровий світ. Але навіть якщо у дитини є найкраща підтримка і любов, вона може провалитися в «матрицю», захопившись привабливими екранами, і випробувати їхній ефект на собі. Кожна десята людина має схильність до залежностей.

У результаті, моя клієнтка Сюзан забрала в Джона планшет, але його одужання було складною боротьбою з купою перешкод та проблем.

Через чотири роки, після підтримки та зміцнення, Джону стало набагато краще. Він навчився використовувати комп'ютер у більш здоровому режимі та повернув почуття балансу у своє життя: він грає у бейсбольній команді і має кількох близьких друзів у школі. Але його мати все ще зберігає пильність і позитивно / проактивно ставиться до використання ним гаджетів, тому що, як і в разі інших залежностей, рецидив може підкрастися в момент слабкості. 

З метою закріплення його одужання, хлопець не має комп'ютера в спальні, і вечеря також проходить без гаджетів.

Доктор Ніколас Кардарас – виконавчий директор одного з центрів реабілітації The Dunes East Hampton та колишній клінічний професор у медичному центрі Стоні Брук. 
Нещодавно вийшла його книга: «Діти світла: як залежність від екранів захоплює наших дітей та як перервати транс».

Листівка дня


 

 💥 2-хвилинна практика, яка допоможе відновитися після важкого дня — вона змінить ваше життя сильніше, ніж ви думаєте.

 Постарайтеся приділяти в кінці кожного дня по 2 хвилини часу на те, щоб поговорити з собою і пройтися по наступних двох твердженнях.

🔷«10% життя це те, що з вами відбувається, решта 90% — ваша реакція»

Це цитата письменника Чарльза Свиндолла. Задуматися над цими словами змушує те, що вони відразу нагадують вам: ваше бачення подій — це справа вибору. Вашого вибору. Ви самі можете наповнити свій день атмосферою позитиву, відновлення, оптимізму або песимізму.

І ще одна хитрість. Коли у вашому житті щось пішло не так, нехай у вас в голові будуть заготовлені два різних підходи. Наприклад, дайте відповідь на такі питання:

🔸Цей день зробив мене слабшим або сильнішим?

🔸Цей день завдав мені непоправної шкоди або ж приніс невелику невдачу, від якої можна оговтатися?

🔸Цей день змусив інших людей сумніватися в мені, чи я сам почав в собі сумніватися?

🔸Цей день виставив мене повним невдахою або показав, що у мене є дар — той, над яким я можу працювати або який можу покращувати?

Ви зрозуміли, у чому суть? Обмеження вибору лише двома протилежними за змістом істотно спрощує прийняття рішень. Вам інстинктивно захочеться вибрати позитивну сторону.

🔷«Саме подяка робить те, що ми маємо, достатнім і навіть надмірним»

Це трохи змінена версія цитати письменниці Мелоді Бітті, і одночасно другий крок або друга хвилина розглянутої нами звички. А ще це визнання того факту, що сьогодні не все пройшло гладко, але при цьому досить добре, щоб нагадати, що вам всього вистачає.

Дозвольте собі ще 10 секунд погорювати про те, як пройшов ваш день, а потім перейдіть на всі ті речі, за які ви вдячні⚡ сьогодні (і в житті взагалі). Незалежно від того, чого вам сьогодні не вистачало, і незалежно від того, що сьогодні пішло не так, неможливо відчувати себе погано, знаючи, як багато поруч речей, за які варто бути вдячним. Миттєве переосмислення.

*З просторів інтернету