пʼятниця, 30 вересня 2022 р.

Прості техніки, які допоможуть знизити тривожність







Джерело
 

Україна - мій дім

" Ukraine is my home"
Art by g.anna.Illustration
#УЖВ


 

СИНДРОМ ЗАВИЩЕНИХ ОЧІКУВАНЬ

 СИНДРОМ ЗАВИЩЕНИХ ОЧІКУВАНЬ


Чи було у вас таке, що ви ображалися на інших через те, що вони не виправдали ваших очікувань? 


📌Наприклад, дівчина вже в голові спланувала романтичну вечерю зі своїм хлопцем, усе розписала по хвилинах... Але тут її коханий каже: «Слухай, я сьогодні з хлопцями піду зустрінусь»... І все, — драма, сльози, образливі слова і т. д.


🤷🏻‍♀️ Чому так відбулося? 


Цьому є певне пояснення — синдром завищених очікувань. Це коли людина відчуває розчарування, гнів, виробляє комплекси, якщо щось пішло не за ідеальним планом в її голові. 


📌У нашій ситуації дівчина сама собі щось вигадала, сама вже в це повірила, наче буде тільки так і по-іншому взагалі не варіант (при цьому планування вечора не було обговорено з коханим). 


Або, що відбувається дуже часто, коли ми знайомимося з новою людиною та ідеалізуємо її, а потім наші думки розбиваються об скелі реальності, і людина вже не здається такою ідеальною. 


🆘 Запам'ятайте головне: ніхто не зобов'язаний відповідати вашим очікуванням, адже люди навіть можуть бути не в курсі, що на них поклали якусь «ідеальну» місію!


☄️Безумовно, коли те, чого ви так сильно чекали, не виправдовується, це викликає дискомфорт. 


☄️Наслідки можуть позначитися і на стосунках. Зазвичай, жіночі очікування у стосунках надто завищені. 


☄️Так, ви можете всіляко намагатися змінити партнера під свої цілі і потреби, щоб стати щасливою, але при цьому абсолютно не зважаєте на його критерії щастя. 


❗️Пам'ятайте, що спочатку ви зійшлися, тому що вам було добре і для того, щоб це тривало!!! 


⚠️Розмовляйте, вислухайте бачення свого партнера, можливо, в нього зовсім інші погляди на все це.


⚠️Не очікуйте якоїсь дзеркальної віддачі (ось я ради нього так, а він не може і такого), адже ваш вибір — він тільки ваш та може не відповідати вибору вашого партнера.


🤷🏻‍♀️ Що ж робити зі своїми завищеними очікуваннями?


🔅Дивіться об'єктивно та реально на навколишній світ і близьких;

🔅сподівайтеся на себе, а не чекайте подачок від долі або інших людей;

🔅усвідомте те, що невиправдані очікування не принесуть щастя ні вам, ні тим, з ким ви їх пов'язуєте;

запам'ятайте як правило, що ваші вчинки — це ваш вибір. Те, що ви вважаєте боргом партнера перед вами, — його свідомий вибір і його сприйняття ваших стосунків;

🔅нікого не порівнюйте, кожен унікальний по-своєму;

🔅насолоджуйтеся життям, кожним моментом.


Якщо відчуваєте, що самі із цим впоратися не зможете, то краще зверніться до психолога. Спеціаліст допоможе зрозуміти справжні бажання, які є саме вашими, а не надиктованими кимось, і навчить приймати, цінувати інших людей з усіма їхніми недоліками.


Галина Волошина, психологиня

Джерело

четвер, 29 вересня 2022 р.

🏄🏻‍♀️Практика Emotional Surfing

 🏄🏻‍♀️Практика Emotional Surfing


Емоційний серфінг — ця техніка регуляції інтенсивних (здебільшого негативних) емоцій із поведінкової психотерапії.  


📌Як правило, відчуваючи сильні емоції, люди або намагаються придушити їх, або автоматично  піддаються імпульсу й діють відповідно до емоцій, про що нерідко жалкують згодом.  


Техніка "Емоційний серфінг" пропонує не блокувати свої емоції, не реагувати на них звичним автоматичним способом, а приймати емоцію й спостерігати за нею, ніяк при цьому не реагуючи. 


🌊Як хвилі, емоції приходять і йдуть.

Погоджуючись з реальністю і радикально приймаючи негативні емоції, не засуджуючи їх, ми можемо істотно полегшити біль і страждання, не вдаючись до дисфункціональної поведінки.


Хід практики:


1️⃣ Внутрішньо зробіть крок назад і подивіться на свою емоцію.

2️⃣ Назвіть свою неприємну емоцію словами, наприклад: у мене є тривога/страх/гнів та ін.

3️⃣ Наскільки сильна емоція за шкалою від 1 до 100?

4️⃣ Спостерігайте за реакціями свого тіла.

5️⃣ Спостерігайте за своїми думками.

6️⃣ Спостерігайте за своїм бажанням реагувати (спонуканням до дії), ніяк не реагуючи при цьому.

7️⃣ У вас є емоція, але ви не сама емоція.

8️⃣ Дихайте, спостерігаючи за диханням.

9️⃣ Почніть знову з п. 1.

🔟 Скоро ви помітите, як хвиля спаде.


Юлія Ворман, практичний психолог.

Джерело

Вибудовуємо спілкування з дітьми

 Дитячий психолог


10 хитрощів при спілкуванні з дітьми
1. Замість роздратованого: «Пішли швидше, скільки можна тебе чекати!» Скомандувати: «На старт, увага ... марш! Побігли! »
2. Замість загрозливого: «Їж, інакше не отримаєш десерт». Порадувати: «Після того, як зникне ця крихітна котлетка, до тебе прилетить щось смачне».
3. Замість грубого: «Прибери за собою» Промовити мрійливим голосом: «От якби ти був чарівником, і зміг би начаклувати порядок на столі ...»
4. Замість розсердженого: «Не заважай!» Сказати: «Іди, пограй трохи сам. А коли я звільнюся, ми влаштуємо міні-свято ».
5. Замість незадоволеного: «Не вередуй, піратська футболка у пранні, одягай ту, яка є». Примирити з неприємністю: «Диви, а ось родичка твоєї піратської футболки. Давай її одягнемо? »
6. Замість риторичного: «Ляжеш ти, нарешті, спати!» Поцікавитися: «Показати тобі хитрий спосіб укривання ковдрою?»
7. Замість злого: «По попі захотів?» Випустити пар, подихати чи порахувати до 100. Сказати дитині про свої почуття: "Я сержусь, коли ти...!"
8. Замість безсилого: «Щоб я ніяких "не хочу" не чула!» Несподівано закричати: «Ой, дивися, Капризка прибігла. Лови, лови її, щоб вона нам настрій не псувала! »
9. Замість нудного: «Скільки разів повторювати». Сказати таємничим шепотом: «Раз-два-три, передаю секретну інформацію ... Повторіть, як чули».
10. Замість менторського: «Руки помив?» Запропонувати: «Споримо, що вода з твоїх рук потече чорна?»


День пам'яті трагедії бабиного яру

 

🔶 Сьогодні День пам’яті жертв Бабиного Яру – одного з найжахливіших символів Голокосту, найбільшого інтернаціонального цвинтара в Україні.
🔶 В історії людства є події, трагічність яких з відстані років набирає набатного звучання, застерігаючи суспільство від їх повторення. Одна з таких найтрагічніших сторінок історії – трагедія Бабиного Яру.
🔶 81 рік тому, наприкінці вересня – початку жовтня 1941 року, на колишній київській околиці у Бабиному Яру фашистами було розстріляно сотні тисяч людей, головним чином євреїв. Але й пізніше саме сюди, у Бабин Яр, привозили на страту – людей різних національностей, військових і цивільних. Загибель єврейського населення стала частиною загальної трагедії, яку пережив увесь багатонаціональний народ України.



середа, 28 вересня 2022 р.

Вчитайтеся. Повертайтесь до цього тексту час від часу.

 Дитячий психолог

ДЕКЛАРАЦІЯ МОЄЇ САМОЦІННОСТІ
Вірджинія Сатир
Я це я.
У всьому світі немає нікого в точності такого ж, як Я. Є люди, в чомусь схожі на мене, але немає нікого в точності такого ж, як Я. Мені належить все, що є в мені: моє тіло, включаючи все, що воно робить; мою свідомість, включаючи всі мої думки і плани; мої очі, включаючи всі образи, які вони можуть бачити; мої почуття, якими б вони не були - тривога, напруга, любов, роздратування, радість; мій рот і всі слова, які він може вимовляти, - ввічливі, ласкаві чи грубі, правильні чи неправильні; мій голос, гучний або тихий; всі мої дії, звернені до інших людей або до самого себе.
Мені належать всі мої фантазії, мої мрії, всі мої надії і мої страхи. Мені належать всі мої перемоги і успіхи, всі мої поразки і помилки. Все це належить мені. І тому Я можу близько познайомитися з собою. Я можу полюбити себе і подружитися з собою. І Я можу зробити так, щоб все в мені допомагало мені. Я знаю, що дещо в мені не подобається мені, і є в мені щось таке, чого Я не знаю. Але оскільки Я дружу з собою і люблю себе, Я можу обережно і терпляче відкривати в собі джерела того, що спантеличує мене, і дізнаватися все більше і більше різних речей про самого себе. Все, що Я бачу і відчуваю, все, що Я говорю і що Я роблю, що Я думаю і відчуваю в даний момент, - це моє. І це в точності дозволяє мені дізнатися, де Я і хто Я в даний момент. Коли Я вдивляюся в своє минуле, дивлюся на те, що Я бачив і відчував, що Я говорив і що Я робив, як Я думав і як Я відчував, Я бачу, що не цілком мене влаштовує. Я можу відмовитися від того, що здається невідповідним, і зберегти те, що здається дуже потрібним, і відкрити щось нове в собі самому. Я можу бачити, чути, відчувати, думати, говорити і діяти. Я маю все, щоб бути близьким з іншими людьми, щоб бути продуктивним, вносити сенс і порядок в світ речей і людей навколо мене.
Я належу собі, і тому Я можу будувати себе.
Я - це Я, і Я - це чудово!


Освіторія. Сам удома: як привчати до самостійності за часів війни?

 Сам удома: як привчати до самостійності за часів війни?

 Батьки — на роботі, а дитина, яка навчається дистанційно, вдома сама. Чи це нормально? А чи варто дозволяти йти до школи без нагляду, якщо будь-коли може розпочатися повітряна тривога? Війна змушує дітей дорослішати швидше, ніж у мирний час. Але й наражає на небезпеки на кожному кроці. Тож які вікові права та обов’язки у дітей в умовах воєнного стану? Пояснення та поради дає дитяча психологиня Ольга Печій.

Що змінила війна?

Ще до війни питання самостійності сучасних дітей викликало дискусії.  Чимало дорослих згадували щось на кшталт: «Я в сім років сам до школи ходив, ключ був на мотузці на шиї, сам обід розігрівав». Але порівнювати з минулим немає сенсу. Очікування соціуму за цей час змінилися, планка щодо самостійності ставала дедалі нижчою, а ось батьківські тривоги зростали, часто обґрунтовано. І якщо ще рік тому лякала інформація про нещасні випадки, злочинність, педофілію, то нині, допоки йде війна, ніхто не може бути впевненим, що дитина цілком захищена. Як не страшно, але вдома так само незахищено, як і на вулиці, а присутність батьків не гарантує безпеку. 

Із тимчасово окупованих територій, трапляється, діти виїжджають без дорослих або ж втікають і йдуть пішки. Підлітки рятують дорослих у завалах, витягають на собі поранених. Юні волонтери везуть обіди на блокпости, плетуть нарівні з дорослими маскувальні сітки. Не кажучи вже про те, якими дорослими та серйозними здаються українські діти нині. 

Але ж змінилися і ті вимоги, які життя ставить перед людиною, що дбає про свою безпеку. Скажімо, треба вміти правильно поводитися під час повітряної тривоги та пам’ятати, що невідомі предмети можуть бути замаскованими мінами.

Тож яку міру самостійності можна дозволити сучасним дітям? Закон майже нічого не каже стосовно цього. Малолітні (до 14 років) не можуть проживати без дорослих. І навіть залишати їх на ніч самих удома заборонено.

Дітям до 16 років заборонено з 22:00 до 06:00 перебувати без супроводу батьків у громадських місцях, на вулицях, сказано в Законі України «Про охорону дитинства»Вікові межі різних видів активності дитини не врегульовані в жодному законодавчому акті

Нині враховуємо правила, які діють у регіоні через безпекові умови або з інших причин. Наприклад, може бути обмежене для всіх дітей до 18 років пересування та перебування на відстані понад 100 метрів від місця проживання без дорослих (батьків, родичів).

Дошкільнята потребують догляду

Щодо дошкільнят законодавство однозначне: вони не можуть залишатися без нагляду дорослих. Якщо малюк грається сам на дитячому майданчику або сидить замкнений удома, доки мама пішла в магазин, це можна трактувати як неналежне виконання батьківських обов’язків (ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення). 

Єдине, що батьки мають зробити для розвитку самостійності дошкільника — в ігровій формі навчати правил безпеки: як поводитися в разі пожежі, гострого нездужання, які побутові предмети та електроприлади поки що не можна чіпати, бо ті можуть стати небезпечними. Варто відпрацювати правильні відповіді, якщо незнайомець підходить на дитячому майданчику або дзвонить у двері та гукає. Щоб довести до автоматизму ці навички, сценки з іграшками на ці сюжети варто розігрувати вже з 3 років (адаптовано до віку — наприклад, що роблять фіксики в разі пожежі, або за мотивами анімації «Пожежа»). До школи дитина має ознайомитися з правилами дорожнього руху, знати свою адресу, прізвище (та пам’ятати, де лежить картка, в якій батьки занотували контактну інформацію на випадок, якщо малюк загубиться).

Війна додала ще одне важке завдання: усім, навіть малюкам, потрібні основні знання про мінну безпеку та повітряну тривогу. Нині на допомогу батькам, за підтримки Дитячого фонду ООН UNICEF Україна та Держслужби України з надзвичайних ситуацій, створюють мультики, які в доступній дитині формі пояснюють складні речі: «Повітряний змій», «Лісовий скарб», «Безпечні канікули», «Небезпечні знахідки», «Що таке міна», «Сирена — моя помічниця», «Що робити, коли лунає сирена», «Правила поведінки в зоні бойових дій». Анімації дещо зменшують тривогу дошкільнят. І це ще одне завдання для батьків нині: привчати вже 5–6-річних дітей не панікувати в ситуаціях, про які йдеться в цих мультфільмах. 


Вчити з дитиною правила пожежної безпеки за воєнних часів теж доводиться по-новому. Нині не досить знати, що гратися із сірниками небезпечно. Пожежі після бомбардувань стали страшною частиною життя. Тож уже дошкільник має знати, як поводитися під час пожежі, якщо став її свідком. Допомогти можуть анімації на кшталт: «Що робити під час пожежі?» 

 6–8 років: вперше залишитися вдома без батьків

До війни вважали, що в 6–8 років дитина здатна залишатися на самоті у квартирі — до 2–3 годин, не регулярно. Таку дитину можна залишити на брата або сестру підліткового віку або відправити їх удвох у магазин. Удома дітей такого віку можна привчати до побутових обов’язків (мити посуд, пилососити), але ще рано довіряти сірники. 

Нині можна додати: у школі учень 6–8 років опановуватиме правила мінної безпеки та переходу до укриттів, і варто допомогти якомога краще із цим впоратися. 

Нинішні реалії змушують деяких батьків іти на роботу та залишати маленьких школяриків самих на весь день, якщо їхні школи працюють виключно онлайн. Експерти одностайні: це небезпечно. І не лише через те, що хлопчики та дівчатка ще не вміють контролювати себе, їхня вольова сфера ще незріла. А й тому, що дитині доведеться під час повітряної тривоги самостійно йти до укриття. Вона має навчитися вимикати воду, газ, світло, брати із собою перекус та воду, не забувати у стресі зачиняти двері, а вже потім прямувати до захисної споруди. Мало кому з першачків це до снаги. Зазвичай батьки й не намагаються призвичаювати до цього синів чи доньок, а радять ігнорувати повітряну тривогу. Це дуже небезпечна позиція! Адже під загрозою життя дитини і нині, і в майбутньому, бо вона звикає не дбати про себе. До того ж у школі учня вчать швидко реагувати на сирену, а такі батьківські установи вносять плутанину у свідомість дитини. 

Якщо родичі не можуть допомогти, варто домовлятися із сусідами, друзями, які працюють вдома, є домогосподарями, перебувають у декретній відпустці, щоб доглянули за дитиною. У соцмережах можна перейняти досвід, коли батьки з класу домовляються та по черзі раз на тиждень опікуються п’ятьма маленькими учнями. Або ж коли школа, що працює дистанційно, розміщує учнів перших-других класів, за якими не можуть наглядати вдома, у сусідній школі, де є укриття, разом з учителем (про такі випадки розповідає преса). 


До 10 років: самостійні прогулянки у дворі

У 8–10 років дитина може гуляти сама у дворі, якщо її видно з вікна. Допомагаючи батькам може виносити сміття, якщо контейнер розташований не в будинку, а поруч з ним. У кіоску поруч з будинком може придбати продукти. З 6 до 14 років діти можуть самостійно укладати дрібні побутові угоди (ідеться про угоди, що задовольняють побутові потреби особи, відповідають її розвитку та стосуються предмета, який має невисоку вартість).

У початковій школі вчителі звикли до того, що дітей приводять та забирають дорослі. У сільській місцевості діти самостійно ходять до школи та самі гуляють раніше, ніж міські однолітки: щойно стають школярами.

Якщо привчаєте дитину самостійно ходити до школи, потренуйте її, що робити під час небезпеки. До якого укриття йти? Намалюйте зрозумілу сину чи доньці карту, позначте всі сховища, до яких можна дістатися, якщо сирена застала дорогою до школи. Врахуйте, що укриття в чужих закладах освіти можуть бути повністю заповнені і туди з вулиці не пускають. Але і цього замало. Пройдіть шлях разом, завітайте до сховищ, поясніть, до якого йти на якому етапі шляху до школи. Якщо, скажімо, до школи залишилося не більш ніж 500 метрів, варто йти саме туди. Навчіть дитину, що під час повітряної тривоги слід виходити з транспорту та прямувати в укриття. 

Врахуйте, якщо дитина — внутрішньо переміщена особа, вона може заблукати навіть у невеличкому селі. Стрес від новизни дається взнаки, тож ВПО краще привчати до самостійних походів пізніше, ніж решту однолітків.

Школяр має самостійно слідкувати, щоб телефон завжди був зарядженим, і знати, до кого звернутися по допомогу, якщо немає зв’язку з батьками.


До 12 років: самостійно піти в магазин 

У законодавстві дитину від 10 років визнають самостійною в певних питаннях. За визначенням ООН, це препубертатний вік, майже підліток.  Наприклад, із цього віку враховують думку дитини в суді в разі розлучення батьків, усиновлення. Місце проживання дитини віком від 10 до 14 років може бути зареєстровано або за місцем проживання батьків (одного з них), або в іншому місці за домовленістю між дитиною та батьками (для учня початкової школи реєстрація може бути лише разом з батьками чи одним з них).

У 10–12 років батьки можуть не боятися привчати дитину до певної самостійності. Доньку або сина треба привчати самостійно ходити до школи, якщо вона розташована неподалік, а після школи — розігрівати обід, запускати пральну машину тощо. Дитина може кататися сама на велосипеді (не на проїжджих дорогах), гуляти з друзями у дворі, на спортивному майданчику, на шкільному подвір’ї — у місцях, які дозволяють батьки, та у відведений на прогулянку час. У цьому віці з’являється жага пригод, спокуса йти до покинутих будівель, розвалин. І навіть якщо здається, що ваш слухняний син чи донька ніколи такого не зроблять, варто заздалегідь обговорити небезпеки. Де закладають міни, як можна потрапити в завали, якщо будівля була напівзруйнована, — усе це дитина має знати. Перевірте в дії знання. Можна, наприклад, підкинути дорогою до школи коробку, незрозумілий для дитини предмет і подивитися, як вона вчинить.

Законодавство не встановлює норми, з якого віку діти їздять у міському транспорті самостійно. Втім, у 10–12 років може йтися про поїздку на гурток чи до школи, якщо дорослі супроводжують до зупинки та без пересадок. До поїздок теж варто привчати заздалегідь. Спочатку не один раз помандруйте потрібними маршрутами разом із дитиною, але хай вона керує: слідкує, коли виходити на зупинці, куди йти. Якщо вона помиляється, не виправляйте, доки юний пасажир не здасться, почекайте, краще хай самостійно виправить ситуацію.

Дитина має поступово розширювати територію пересування: від упевнених прогулянок у дворі, через гарне знання свого мікрорайону — до пізнання міста, у якому проживає.

До 14 років: самостійний похід у кіно

У 12–14 років і хлопці, і дівчата вже спроможні готувати собі їжу, купувати продукти й деякі речі, брати участь у виборі одягу. Навіть якщо до навчального закладу треба добиратися на міському транспорті, зазвичай батьки вже довіряють це синові чи доньці. З відома дорослих підліток може поїхати до родичів, самостійно їздити в міському транспорті (але батьки мають знати, куди саме, адже вони й надалі відповідають за безпеку). У правилах кінотеатру хоч і немає інших обмежень, ніж рейтинг кіно за віком глядачів, але якщо на сімейний фільм семирічна дитина прийде сама, її можуть не пустити. Неписане правило: з 13 років до кінотеатрів запрошують юних глядачів (на фільми з відповідним рейтингом G та PG-13).

Якщо через підвищену тривожність батьки штучно затримують розвиток самостійності, для тінейджерів це вже серйозний привід для комплексів. Відчуття безпорадності під час війни — цілком типове. Якщо не компенсувати його посильними для підлітка справами, це позначається на характері. 

Але крім прав з’являються й обов’язки: повертатися додому не пізніше за той час, який визначають батьки. 

Школярам цього віку часто дозволяють на перерві гуляти у дворі школи. Вони мають знати: якщо розпочалася повітряна тривога, вони повинні не бігти в клас, до вчителів, а самостійно рухатися до найближчого укриття.

Які права мають підлітки з 14 років? 

Дитина, яка досягла 14 років, вважається не малолітньою, а вже неповнолітньою. І з цього віку вона має чимало підтверджених прав. З 14 років підліток може їздити на міжміському транспорті під відповідальність дорослого. Тож якщо старшокласник хоче подивитися інше місто або з’їздити самостійно в село до бабусі — все за законом. Тінейджер цього віку, звісно, вільно їздить містом, у якому живе, адже він майже дорослий. Крім того, відтепер він може їздити дорогою на велосипеді. 

Відповідно до частини другої статті 29 Цивільного кодексу України підліток з 14 років вільно обирає собі місце проживання, може змінити ім’я та прізвище. У цьому віці за воєнного стану підлітка вже можуть залучати до суспільно-корисних робіт. За згодою батьків неповнолітній може працювати. Він має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, якщо підробляє, стипендією або іншими доходами. Техніку, меблі та інші коштовні товари можна купувати з 14 років. Продавати такі коштовні товари теж можна, але за згодою батьків. Медичне втручання не можуть проводити з цього віку без згоди особи. Підліток може самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. І навіть створити фірму: бути засновником (учасником) юридичних осіб. Якщо стисло: після 14 років людина здатна відповідати за себе, але ще не може за інших. Вона має вже повністю обслуговувати себе у побуті.

Тому головна вимога до старшокласника — щоб він був на зв’язку, телефонував і повідомляв батьків про час свого повернення. Якщо в місті чи області діє комендантська година, підліток має знати про це і дотримуватися цих вимог.


Що мають право робити особи з 16 років? 

Ще більше прав у людини з 16 років, особливо під час воєнного стану. Нещодавно, 16 вересня 2022 року, зареєстровано законопроєкт №8039, за яким хочуть дозволити особам з 16 років кермувати авто. Не будь-які, а лише з автоматично коробкою передач. Поки що в цьому віці можна кермувати лише мопедами, моторолерами та мотоциклами. Для того щоб отримати водійські права, потрібна буде нотаріально засвідчена згода батьків.

Неповнолітні за особливих обставин можуть звернутися до суду, щоб отримати право на шлюб. Якщо це потрібно для роботи чи підприємницької діяльності, у 16 можна достроково отримати повну дієздатність. Це здатність діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Шістнадцятирічні можуть кермувати мопедами, моторолерами та мотоциклами. Мають право відкрити рахунок у банку, самостійно влаштуватися на роботу, купувати квитки на будь-які види транспорту (поїзд, літак). Якщо особа досягла 16 років, вона має право на вільний самостійний виїзд за кордон (абзац другий частини третьої ст. 313 Цивільного кодексу України). 

Ось таке поступове опанування самостійності допоможе і батькам вберегти нерви, і дитині не потрапити в полон інфантильності. 

Закордонний досвід: з якого віку можна залишати дітей самих удома?

Можна спиратися на законодавство інших країн. У Польщі дитину не можна залишати наодинці до 7 років. У більшості країн Європи та в США діти до 12 років не повинні бути вдома самі, але є нюанси. Наприклад, в Америці під перебуванням на самоті мають на увазі від’їзди батьків. На кілька годин, які школяр проведе сам удома, ніхто не зверне уваги. У рекомендаціях британського Національного товариства із запобігання жорстокому поводженню з дітьми сказано, що з 6 до 12 років допускається залишати дитину саму ненадовго. Але малолітні діти не можуть ночувати вдома без нагляду дорослих.

Джерело