Допомога у проживанні горя

 Міжнародна асоціація психологів по роботі з горем та тяжкою втратою

Турбота має бути справді турботою

 Ветеранський простір - Тернопільщина

ЩО НЕ ВАРТО КАЗАТИ ЖІНЦІ, ЧИЙ ЧОЛОВІК НА ФРОНТІ

⠀

Навіть із найкращими намірами ми можемо ранити.

⠀

Жінки, чиї чоловіки воюють, живуть у постійному напруженні — між надією й страхом, відповідальністю й самотністю.

⠀

Деякі звичні фрази можуть тільки посилити біль.

⠀

Ось приклади слів, які краще ніколи не говорити:

⠀

«Все буде добре»

⠀

Вона не знає, чи буде. Ця фраза знецінює її тривогу.

⠀

«Тримайся, ти ж сильна!»

⠀

А якщо вже не може триматися? Це фіксує її в ролі «залізної жінки», якій не можна втомитись.

⠀

«Ну, хоч не загинув…»

⠀

Уяви: ти не бачиш коханого місяцями, не знаєш, де він. Ця фраза — про чужу норму, не її реальність.

⠀

«У всіх зараз важко»

⠀

Так, але її біль — унікальний. Порівняння стирає її особисту історію.

⠀

«Зате ти зараз у безпеці»

⠀

Вона не почувається в безпеці. Частина її душі — на лінії фронту.

⠀

«Що там твій каже, коли закінчиться vійна?»

⠀

Вона - це не джерело інформації, так само як її чоловік.

⠀

«Його ж відпускають у відпустку»

⠀

Ви не знаєте, як насправді. І, те що він приїздить у відпустку не полегшує її тривог і страхів, коли він там.

⠀

«Йому ж платять багато грошей»

⠀

По - перше, не рахуйте чужі гроші. По друге, це ніколи не зможе компенсувати всі ті переживання, які має ця сімʼя.

⠀

«Я його туди не посилала/ не посилав»

⠀

Вас ніхто не звинувачує і не потрібно таким чином виправдовуватися.

⠀

ЩО КРАЩЕ СКАЗАТИ?

⠀

«Я поруч, якщо захочеш поговорити»

«Тобі важко — і це нормально»

«Як я можу бути корисною для тебе сьогодні?»

«Я просто хочу бути з тобою. Без пояснень і слів»

⠀

Якщо маєш у колі таких жінок — бережи. Не словами, а теплом, присутністю, людяністю.

Психолог Вікторія Муха

Онлайн-допомога для військових та їх родин

 Ти як?

Поширюй, адже комусь із Захисників чи Захисниць може бути потрібна така підтримка

Це перевірені безкоштовні онлайн-ресурси, де вислухають та допоможуть. Ми дякуємо за захист та хочемо бути впевнені, що Захисники та Захисниці знають, куди звернутися за потреби. Може, вони або їхні рідні знайдуть допомогу завдяки тобі.

Будемо разом і поруч

Тривожність

 Florence_Centre_Zaporizhzhia

 Чому ігнорувати тривожність - ризиковано? 

"Та просто втомився", "Минеться","Всім зараз важко" – так часто ми відповідаємо собі, коли всередині щось стискає. А це щось - тривожність. Непроханий гість, якого ми намагаємось не помічати. Але тривожність - це не просто “нерви” чи “переживання”. Це сигнал. Як біль у тілі. Якщо ігнорувати - стає гірше.

 Чим це загрожує?

Фізичне виснаження. Хронічна тривожність виснажує нервову систему, порушує сон, апетит, імунітет.
Проблеми з концентрацією. Мозок постійно у режимі "що, якщо...?", тож важко зосередитися навіть на простих справах.
Психосоматичні симптоми. Часті головні болі, біль у шлунку, тахікардія - це можуть бути "маски" тривожного розладу.
Соціальна ізоляція. Людина у тривозі часто уникає спілкування, втрачає інтерес до життя.
Поглиблення стану. Ігнорування тривожності може призвести до депресії або панічних атак.

 То що ж робити?

Визнати: "Так, я тривожусь - і це не соромно".
Слухати своє тіло: де воно затискається, коли тривожність підступає?
Писати: фіксувати свої думки на папері - це вже знижує рівень тривоги.
Рухатись: фізична активність - один із найкращих способів "розрядки".
І головне - звертатися по допомогу. Не чекати, коли "пройде саме". Бо іноді не проходить.

Тривожність - це не слабкість. Це сигнал. І як із будь-яким сигналом - головне не вимикати звук, а зрозуміти, що саме лунає.

Мій підліток і Лабубу: сигнал про внутрішній світ

 Центр здоров'я та розвитку "Коло сім'ї" - Київська філія

Мій підліток і Лабубу: сигнал про внутрішній світ

Ви бачили це — можливо, в руках у дітей на майданчику, в магазині, або у вітрині в прозорій коробці, немов якийсь гремлін з широко розплющеними очима. Лялька Лабубу – новий тренд серед дітей і підлітків. Будьмо відвертими: ці ляльки об'єктивно мають суперечливий вигляд.

Привабливість Лабубу полягає не в естетиці, а в символіці. Лабубу тривожна, суперечлива та дивно чарівна. Так само як і підлітковий вік.

У цьому віці діти розриваються між протилежностями: незалежністю та залежністю, вписуванням та виділенням, дитячою грою та підлітковою складністю. Лабубу поєднує ці суперечності у фізичній формі. Зубаста посмішка, величезні очі, дещо дикий вираз обличчя — все це відображає хаотичний внутрішній світ підлітка, який просто намагається зрозуміти, хто він.

З точки зору розвитку, діти цього віку часто тяжіють до гротескного, дивного, зухвалого. Не тому, що вони мають певні порушення, а тому, що вони досліджують, як стримувати суперечливі емоції та при цьому почуватися добре. Моторошні іграшки завжди служили цій меті. Гротескний маленький гремлін стає чимось, що вони контролюють, особливо коли так багато в їхньому світі здається невизначеним або приголомшливим.

Лабубу — це запрошення опанувати дивне. Сказати: «Ця річ не має абсолютного сенсу. Але я можу створити для неї місце. Я можу володіти нею».

Лабубу — це не просто іграшка, це соціальний сигнал. У середній школі діти не кажуть: «Я розбираюся у складнощах групової динаміки та сигналізую про свою приналежність до групи». Вони кажуть: «Дивіться, у мене є рідкісний Лабубу!» Або вони взувають кросівки, які подобаються кожній дитині в TikTok. Ми говоримо про тиск однолітків так, ніби це завжди токсично, але правда в тому, що вміння вливатися в колектив – це важливий етап розвитку. Здатність розпізнавати соціальні сигнали, адаптуватися до групових норм і знаходити спільну мову з однолітками? Це не слабкість. Це емоційний інтелект. Тож, коли ваша дитина хоче лабубу, бо «у всіх інших він є», це не моральна помилка.

Немає абсолютно нічого поганого в тому, щоб сказати: «Я розумію, що ти цього хочеш. Це трохи дорого. Схоже, тобі потрібно буде відкладати кишенькові гроші або більше допомагати по дому, щоб отримати додаткові кошти».

Любов до дивної ляльки не означає, що ваша дитина має проблеми з психікою. Це означає, що вона переживає ту саму напругу, що й усі підлітки: як мені належати до когось, не втрачаючи себе? Як мені зрозуміти світ, який не завжди має сенс?

Але, як завжди, зверніть увагу на закономірність. Якщо теми, пов’язані з лялькою, стають насильницькими, нав’язливими або домінують у їхній грі чи особистості, виключаючи все інше, або якщо ваша дитина постійно перебуває в стресовому стані, можливо, варто звернути увагу.

Будьте допитливими, а не осудливими. Запитайте: «Що тобі в цьому подобається?» Навіть якщо вони не знають, вони відчують, що їх побачили — і це важливо.

Попри милість і популярність цих ляльок, вони не зовсім безпечні для маленьких дітей. Діти, особливо до 7 років, мають слабко розвинений механізм «відділення фантазії від реальності». Монстри з гострими зубами чи дивними очима можуть лякати, викликаючи: нічні страхи, неспокій, агресивну поведінку (як відповідь на внутрішню тривогу). Тому не рекомендується купувати фігурки для малят.

Авторка статті: корекційний педагог, нейропсихолог Вікторія Каліна