Можна переглянути на вихідних

 ЯК перестати жити чужим життям? | МЕДИЧНИЙ ПОДКАСТ| Лариса Дідковська, Андрій Пілат, Назар Шебела

У цьому випуску Медичного подкасту 36 і 9 говоримо з психологинею Ларисою Дідковською про психологічні травми, стосунки, виховання та життєві сценарії.

Чому люди по-різному реагують на однакові події, як формується наш досвід у дитинстві, чому найближчі люди можуть завдавати найбільше болю, як перестати жити чужими очікуваннями та навчитися краще розуміти себе.

Обійми

 Дитячий психолог

ВПРАВА «ОБІЙМИ НА 20 СЕКУНД»

Іноді дитині зовсім не потрібні пояснення, поради чи повчання. Їй просто важливо відчути: «Я поруч. Ти в безпеці. Ти мені важливий(а)».

Вправа «Обійми на 20 секунд» — це маленький сімейний ритуал для зміцнення емоційного контакту та відчуття близькості.

Як виконувати?

Запропонуйте дитині обійнятися.

Скажіть: «Давай просто постоїмо в обіймах 20 секунд і нічого не будемо говорити».

Під час обіймів можна разом повільно дихати.

Після цього запитайте:

«Як тобі зараз?»

«Стало тепліше на душі?»

«Хочеш ще трішки побути поруч?»

Для чого ця вправа?

- підтримує емоційний контакт;

- допомагає дитині відчути близькість із дорослим;

- може сприяти зниженню напруження;

- створює відчуття прийняття та безпеки;

- формує теплі сімейні ритуали.

Коли особливо корисно?

- після розлуки;

- після повернення з садочка чи школи;

- перед сном;

- після складного дня;

- коли дитина засмучена;

- просто тому, що хочеться побути разом.

Але важливо: обійми не повинні бути обов’язковими.

Якщо дитина не хоче обійматися, її межі потрібно поважати.

Можна запропонувати альтернативу:

- потриматися за руки;

- посидіти поруч;

- покласти руку на плече, якщо дитині комфортно;

- просто сказати: «Я поруч».

Не перетворюйте обійми на винагороду чи спосіб змусити дитину заспокоїтися: «Перестань плакати — і я тебе обійму».

Краще: «Тобі зараз важко. Я поруч. Хочеш обіймів?»

Так дитина вчиться: її почуття приймають, а її тіло та особисті межі поважають.

Іноді 20 секунд мовчазних обіймів можуть сказати дитині набагато більше, ніж довга розмова: «Я з тобою. Ти важливий. Тобі не потрібно бути ідеальним, щоб я тебе любив».

Підтримка людей, які зіткнулись з горем

espreso.tv

«Тримайся», «Все буде добре», «Буває й гірше» — психологиня закликає перестати говорити ці слова людям у горі.

Психологиня Марія Петришин пояснює: фрази, які багато хто вважає підтримкою, насправді можуть завдавати ще більшого болю. За її словами, вислови «тримайся», «все буде добре», «буває й гірше» не допомагають, а знецінюють переживання людини, перетворюючи підтримку на формальність.

Навіть звичайне запитання «Як ти?», якщо воно звучить лише з ввічливості, без готовності справді вислухати відповідь, може відштовхувати. Марія Петришин зізнається, що сама відчула це після особистої втрати: через рік формальне «як ти?» завдало їй більше болю, ніж підтримки.

За словами психологині, найцінніше, що можна зробити для людини в горі, — бути поруч, слухати без поспіху, не нав'язувати готових фраз і не боятися мовчання. Саме така присутність часто підтримує набагато сильніше, ніж будь-які «правильні» слова.

Задля подумати

 Національний репозитарій академічних текстів

 

ЗАМІСТЬ СПРАВЖНЬОЇ ОСВІТИ - МЕТАКОГНІТИВНІ ЛІНОЩІ, ФОРМАЛІЗМ ТА ПОРОЖНІ АУДИТОРІЇ

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Маріо Сеновільї та Елени Лікете «Порожні лекційні аудиторії є наслідком спотвореного ставлення студентів до необхідних зусиль». У ній автори стверджують, що різке скорочення відвідуваності занять у сучасних університетах не можна пояснити лише появою генеративного штучного інтелекту або економічними труднощами студентів. Проблема має значно глибші культурні та соціальні причини. Не можна пояснювати масове невідвідування занять поширенням генеративного штучного інтелекту, адже різке зростання прогулів розпочалося у 2020 році під час пандемії, тоді як ChatGPT став широко доступним лише наприкінці 2022 року. Якби студенти активно використовували генеративні моделі для самостійної підготовки, вони приходили б на практичні заняття із певним рівнем опрацювання матеріалу. Але насправді ті, хто пропускає лекції, зазвичай не читають рекомендованої літератури, не виконують підготовчої роботи та не демонструють готовності взяти участь в обговоренні. Проблема - не в заміні людських зусиль технологіями, а у відмові від цих зусиль. Зв'язок між регулярним відвідуванням занять та успішністю навчання залишається таким самим сильним, як і раніше. Університети зробили пропуск занять практично безнаслідковим завдяки доступності записів лекцій, презентацій та інших електронних матеріалів. За таких умов відвідування дедалі частіше сприймається як необов'язковий елемент навчання. Використання ГШІ може створювати ілюзію навчання, але у студентів не формується глибокого розуміння матеріалу, а короткострокове поліпшення результатів не супроводжується розвитком здатності самостійно застосовувати набуті знання

(явище «метакогнітивних лінощів»). Дослідження свідчать про переваги рукописного конспектування, оскільки сам процес осмислення й переказу інформації є важливою складовою навчання. Сучасна система вищої освіти упродовж останніх десятиліть послідовно усувала труднощі, які раніше були невід'ємною частиною навчального процесу. Записи лекцій замінили обов'язкову присутність, презентації — ведення конспектів, а окремі форми групової роботи — індивідуальну відповідальність. Кожне таке рішення окремо мало раціональне підґрунтя, однак у сукупності вони поступово послабили роль особистих зусиль у навчанні. Крім того університетські системи оцінювання все частіше стимулюють викладачів до зниження академічних вимог, оскільки більш суворі стандарти негативно позначаються на студентських оцінках їхньої роботи. Звісно, системі освіти необхідно адаптуватись до епохи генеративного штучного інтелекту, але одні лише технологічні чи методичні зміни не розв'яжуть проблему. Необхідно виховувати повагу до інтелектуальної праці, відповідального ставлення до навчання та мотивувати студентів систематично працювати над собою.

Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/.../empty-lectures...

Що відбувається з нами під час конфлікту?

 Інститут миру і порозуміння

Що відбувається з нами під час конфлікту?

Бувало таке, що під час суперечки ви не можете підібрати слова, говорите різкіше, ніж хотіли, або взагалі перестаєте чути співрозмовника?

Це не завжди про небажання домовлятися. Коли ми сприймаємо ситуацію як загрозливу, наша здатність спокійно аналізувати інформацію та вести розмову справді може погіршуватися.

Організм переходить у режим реагування на загрозу.

Коли ситуація сприймається як небезпечна –фізично чи психологічно – активується стресова реакція. Зростає фізіологічне збудження, а увага сильніше зосереджується на тому, що ми сприймаємо як потенційну загрозу.

Стає складніше справді слухати.

У напруженій розмові ми можемо більше зосереджуватися на тому, що нас зачіпає, сприймати окремі слова як напад або вже готувати відповідь, поки співрозмовник ще говорить. У результаті ми чуємо слова, але можемо втрачати їхній зміст.

Емоції стають інтенсивнішими.

Навіть нейтральна фраза може сприйматися гостріше, особливо якщо конфлікт стосується того, що для нас важливе: безпеки, справедливості, поваги, близьких стосунків чи цінностей.

Ми починаємо захищатися.

Хтось відповідає різкіше. Хтось замовкає або відсторонюється. Хтось намагається якомога швидше завершити розмову. Це різні способи реагування на ситуацію, яку ми сприйняли як загрозливу.

Що може допомогти?

Не обов’язково намагатися вирішити конфлікт саме в момент найбільшої напруги.

Спробуйте:

– сповільнити розмову: «Давай на хвилину зупинимося»;

– назвати те, що відбувається: «Здається, ми обоє зараз дуже напружені»;

– повернутися від звинувачень до потреб: не «Ти мене ніколи не слухаєш», а «Для мене важливо зараз бути почутою/почутим»;

– уточнювати замість припускати: «Правильно я розумію, що для тебе зараз важливо…?»;

– якщо напруга надто висока – домовитися повернутися до розмови пізніше, а не продовжувати її будь-якою ціною.

Конфлікт сам по собі не означає, що стосунки чи діалог зруйновані. Часто він сигналізує про важливі потреби, інтереси або цінності, які сторони намагаються захистити.

Тому іноді перший крок до порозуміння – не знайти сильніший аргумент, а знизити напругу настільки, щоб знову стати здатними почути одне одного.

Співчуваю

 

Техніки самодопомоги для дітей

  Донецький обласний навчально-методичний центр психологічної служби

РЕКОМЕНДУЄ для використання у роботі матеріали Всеукраїнської програми ментального здоров’я «ТИ ЯК?».

 ТЕХНІКИ САМОДОПОМОГИ для дітей

 Техніки самодопомоги у анімаційних відеороликах як просвітницький та психоедукаційний матеріал може бути використаний у впровадженні психосоціальної підтримки здобувачів освіти, а також стане корисним для педагогів, практичних психологів, соціальних педагогів, батьків і всіх, хто прагне піклуватися про власне психологічне благополуччя.

 Пам’ятаймо: турбота про ментальне здоров’я — це важлива складова нашого щоденного життя, а прості техніки самодопомоги можуть стати надійною підтримкою у складні моменти.

 Дізнатися більше про техніки самодопомоги можна за цим покликанням https://www.youtube.com/playlist?list=PLC_UdmXsjq2djdEtuCaraL1XDSKdQLeWY