Кабінет психолога Академічного ліцею №2 Української міської ради

Тут Ви знайдете відповіді на листи до Пошти довіри, цікаві посилання, інформацію для роздумів

понеділок, 17 серпня 2026 р.

3 питання для зменшення тривоги

 Психологія здоров’я Health Psychology

The New York Times опублікували колонку про те, як перестати «накручувати» себе в тривожних ситуаціях. Її головна ідея проста: коли тривога бере гору, важливо повернути мозок до реальності, а не залишатися в полоні катастрофічних думок.
Спробуйте поставити собі три запитання.
1️⃣ Чи це назавжди❓
У моменти стресу нам часто здається, що проблема триватиме вічно.
Запитайте себе: «Чи матиме це значення через 5 годин? Через 5 днів? Через 5 тижнів?»
Усвідомлення того, що більшість ситуацій є тимчасовими, допомагає знизити рівень тривоги.
2️⃣ Чи це справді зруйнує все моє життя❓
Під впливом стресу ми нерідко переносимо одну невдачу на все своє життя. Спробуйте подивитися ширше.
Запитайте себе:
«Що у моєму житті залишається стабільним і цінним?»
Одна помилка чи невдача не визначає вашу особистість і не перекреслює весь життєвий шлях.
3️⃣ Що я можу контролювати саме зараз❓
Замість того щоб нескінченно прокручувати тривожні думки, переключіть увагу на конкретні дії. Запишіть усе, на що ви дійсно можете вплинути в цій ситуації. Коли мозок бачить реальні кроки, він починає шукати рішення, а не підживлювати тривогу.
💙 Тривога часто змушує нас жити в уявному майбутньому. А ці три запитання допомагають повернутися в теперішній момент — туди, де з’являється більше ясності, опори й можливостей діяти.

Що може бути причиною поведінки дитини

 Інструменти та ресурси соціальної роботи – безкоштовно; Socialworkerstoolbox.com

Перш ніж називати дитину «неслухняною», «зухвалою» чи «такою, що шукає уваги», варто зупинитися та поставити інше запитання:

«Що вони можуть намагатися нам сказати?»

Зрив може бути результатом виснаження. Відмова може бути результатом тривоги. Гнів може бути результатом перевантаження. Замкнутість може бути результатом того, що дитина ще не має слів для того, щоб висловити біль.

Діти можуть боротися з голодом, втомою, сенсорним перевантаженням, сильними емоціями, змінами вдома чи в школі, труднощами у спілкуванні, самотністю або незадоволеними потребами. Їхня поведінка не завжди є вибором ускладнити життя — іноді це єдиний спосіб, яким вони знають, як сказати: «Мені потрібна допомога».

Це не означає ігнорування шкідливої ​​поведінки чи відсутність кордонів. Це означає реагувати з цікавістю, але й з урахуванням наслідків, встановлення зв’язку та виправлення.

Питання не лише в тому, «Як нам зупинити таку поведінку?»

Також питання: «Що цій дитині потрібно від нас зараз?»

ВІЛЬНЕ РОЗУМІННЯ, ЩО МОЖЕ БУТИ ПРИЧИНАМИ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ


Що люди часто думають про поведінку дитини

·        Блакитний: Вередування/неслухняність або дії нарочито (назло)

Що насправді може стояти за поведінкою дитини

·        Синій: Фізичні потреби (втома, голод, дискомфорт)

·        Фіолетовий: Труднощі з комунікацією

·        Червоний: Розвиток та навички

·        Помаранчевий: Сильні почуття / сильні емоції

·        Жовтий: Стрес або зміни

·        Зелений: Сенсорні потреби

·        Бірюзовий: Потреба в емоційному зв'язку та контакті

·        Рожевий: Нереалізовані (незадоволені) потреби

(Переклад автоматичний та ШІ)


Дитяча тривога та протести

 Центр здоров'я та розвитку "Коло сім'ї"

Дитяча тривога та протести – це часто реакція на невизначеність. Передбачуваний розклад дня (сон, їжа, ігри) діє як заспокійлива ковдра. Коли дитина знає, що буде далі, її мозку не потрібно захищатися через «ні».
Замість довгих пояснень у відповідь на дитячі протести допомагає зміна реакції дорослих – поведінкове керівництво. Це створення прогнозованого середовища. Передбачуваність – фундамент безпеки дитини.
Гортайте карусель ➡️, щоб забрати дієві інструменти з батьківської «валізи», які допоможуть дитині впоратися з емоціями. Детальніше:
🗻 Бути «скелею послідовності» чи зменшувати власну гучність під час дитячого шторму – це завдання з зірочкою для кожного з нас. А що для вашої родини є найважчим у моменти дитячого «неслухання»?





Батькам про інклюзивно-ресурсний центр

 Дитячий психолог

ІРЦ — НЕ «ДІАГНОЗ ДЛЯ ДИТИНИ»: ЩО ТАКЕ ІНКЛЮЗИВНО-РЕСУРСНИЙ ЦЕНТР І ЯК ВІН МОЖЕ ДОПОМОГТИ БАТЬКАМ?
Коли батьки вперше чують фразу «вам потрібно звернутися до ІРЦ», нерідко виникає тривога.
«Що з моєю дитиною?»
«Це означає, що в неї є серйозні проблеми?»
«Її поставлять на якийсь облік?»
«Тепер у садочку або школі на неї будуть дивитися інакше?»
Насправді ІРЦ — це не про ярлик і не про покарання.
Інклюзивно-ресурсний центр — це місце, де дитині та її батькам можуть допомогти краще зрозуміти освітні потреби дитини та визначити необхідну підтримку.
ЩО ТАКЕ ІРЦ?
Інклюзивно-ресурсний центр (ІРЦ) — це установа, яка допомагає дітям із особливими освітніми потребами отримувати необхідну підтримку для навчання, розвитку та соціалізації.
ІРЦ працює не лише з дітьми, які вже мають встановлений діагноз.
Звернення може бути актуальним, якщо батьки або педагоги бачать, що дитині потрібна додаткова підтримка в освітньому процесі.
Наприклад, дитині може бути складно:
- розуміти або використовувати мовлення;
- сприймати звернене мовлення;
- утримувати увагу;
- засвоювати навчальний матеріал;
- виконувати певні дії;
- взаємодіяти з іншими дітьми;
- регулювати емоції та поведінку;
- адаптуватися до вимог садочка чи школи.
Іноді батьки просто відчувають: «Я бачу, що моїй дитині важче, ніж іншим, але не розумію чому і як їй допомогти». Саме в такій ситуації консультація фахівців може бути дуже корисною.
ЩО РОБИТЬ ІРЦ?
Одна з основних функцій ІРЦ — комплексна психолого-педагогічна оцінка розвитку дитини.
Фахівці можуть оцінювати різні сфери розвитку, зокрема:
- когнітивний розвиток;
- мовлення;
- емоційно-вольову сферу;
- соціальну взаємодію;
- особливості діяльності;
- навчальну діяльність — для дітей шкільного віку.
За результатами оцінки визначаються особливі освітні потреби дитини та рекомендації щодо необхідної підтримки. ІРЦ не просто «перевіряє дитину», його завдання — допомогти зрозуміти:
ЩО дитині складно?
ЯКОЇ підтримки вона потребує?
ЯК адаптувати освітнє середовище?
ЯКІ фахівці та послуги можуть бути необхідними?
ХТО ПРАЦЮЄ В ІРЦ?
Залежно від конкретного центру та потреб дитини до роботи можуть бути залучені різні фахівці. Серед них:
практичний психолог;
вчитель-логопед;
вчитель-сурдопедагог;
вчитель-тифлопедагог;
вчитель-реабілітолог та інші спеціалісти відповідно до потреб дитини.
Тобто батьки можуть отримати не одну окрему думку, а комплексний погляд на розвиток дитини.
ЧИ ПОТРІБНО ЧЕКАТИ, ПОКИ «ПРОБЛЕМА СТАНЕ СЕРЙОЗНОЮ»?
Ні. Одна з найбільш поширених помилок батьків: «Давайте ще почекаємо. Можливо, переросте». Іноді певні особливості справді пов'язані з віком і поступово вирівнюються, але іноді дитині потрібна допомога вже зараз. Чим раніше дорослі розуміють, що саме відбувається і як правильно підтримати дитину, тим більше можливостей створити для неї комфортні умови розвитку та навчання.
Звернення до ІРЦ не означає автоматично, що з дитиною «щось не так», іноді це просто спосіб отримати більше інформації.
А ЧИ МОЖУТЬ БАТЬКИ САМІ ЗВЕРНУТИСЯ ДО ІРЦ?
Так, батьки або законні представники можуть звертатися до ІРЦ для отримання відповідних послуг. І це важливо. Не потрібно чекати, поки:
- вихователь скаже, що «дитина не така, як усі»;
- учитель наполягатиме на обстеженні;
- проблеми з навчанням стануть серйозними;
- дитина почне постійно конфліктувати з однолітками.
Якщо у вас є питання щодо розвитку дитини — їх можна поставити фахівцям.
ЧИМ ІРЦ МОЖЕ ДОПОМОГТИ БАТЬКАМ?
1. Допомогти зрозуміти особливості розвитку дитини. Батьки отримують можливість краще побачити сильні сторони дитини та ті сфери, де їй потрібна додаткова підтримка.
2. Надати рекомендації. Фахівці можуть рекомендувати способи організації освітнього процесу та підтримки дитини.
3. Допомогти визначити необхідність додаткових освітніх послуг. Наприклад, якщо дитині потрібні заняття або підтримка відповідних фахівців.
4. Допомогти батькам взаємодіяти із закладом освіти. Коли батьки краще розуміють потреби дитини, їм простіше обговорювати з педагогами, що саме допомагає дитині, а що, навпаки, ускладнює її адаптацію та навчання.
5. Надати психологічну та педагогічну підтримку. Батьки можуть отримати консультації щодо розвитку, навчання та виховання дитини.
АЛЕ ВАЖЛИВО РОЗУМІТИ: ІРЦ НЕ ЗАМІНЮЄ ВСІХ ЛІКАРІВ
ІРЦ — це не медична установа. Фахівці ІРЦ оцінюють розвиток та освітні потреби дитини у межах своєї компетенції.
Якщо виникає необхідність медичного обстеження, батькам можуть бути потрібні консультації відповідних медичних спеціалістів. Тому іноді шлях допомоги дитині виглядає так:
батьки → педіатр/сімейний лікар → профільний лікар, і паралельно: батьки → ІРЦ → психологічна та педагогічна підтримка.
Ці напрямки не суперечать один одному. Навпаки — комплексний підхід часто є найефективнішим.
Звернення до ІРЦ не означає:
що дитину «запишуть у проблемні»;
що вона автоматично отримає якийсь ярлик;
що її можливості будуть обмежені;
що батьки «погано виховують» дитину.
Навпаки. Мета підтримки — не змінити дитину під зручні для дорослих стандарти. Мета — зрозуміти її потреби та створити умови, у яких вона зможе навчатися, розвиватися, спілкуватися та бути максимально самостійною.
ІРЦ — ЦЕ ПРО ПІДТРИМКУ, А НЕ ПРО ЯРЛИК
Якщо ви помічаєте, що дитині важко там, де іншим дітям дається легше, не поспішайте звинувачувати:
«Він ледачий».
«Вона просто не хоче».
«Переросте».
«Не слухається».
Іноді за поведінкою стоїть реальна потреба дитини, яку дорослим просто ще не вдалося побачити, і саме тому звернення до ІРЦ може бути не приводом для страху, а першим кроком до того, щоб краще зрозуміти свою дитину.
Попросити про допомогу — не означає визнати проблему. Це означає: «Я хочу краще зрозуміти свою дитину і знайти спосіб їй допомогти». А це — дуже відповідальна батьківська позиція.

пʼятниця, 14 серпня 2026 р.

З турботою про себе

 Центр психічного здоров'я Києво-Могилянської академії

Приділіть кілька хвилин, щоб перевірити, як ви почуваєтеся. У дописі ділимося простими запитаннями, які допоможуть уважніше ставитися до свого самопочуття.




Маркери, що допоможуть розпізнати сенсорні труднощі у дитини

 Спільнота сучасних учителів і психологів

Маркери, що допоможуть розпізнати сенсорні труднощі в дитини / підлітка
У попередньому дописі “Сенсорні труднощі: чому справа не завжди в поведінці” (посилання – у коментарях) ми говорили про те, що сенсорні труднощі можуть суттєво впливати на поведінку, навчання та саморегуляцію дитини. Але як вони проявляються на практиці та які сигнали можуть помітити батьки й педагоги у повсякденному житті?
Розглянемо найпоширеніші маркери труднощів у різних сенсорних системах, які можуть свідчити про те, що дитині складно обробляти інформацію з навколишнього середовища.
Тактильна система
Тактильна система – перша сенсорна система, яка розвивається ще внутрішньоутробно. Вона допомагає дитині:
  • відчувати безпеку;
  • пізнавати світ;
  • формувати емоційний контакт;
  • розвивати моторні навички.
Ознаки тактильної гіперчутливості
  • уникає дотиків;
  • не любить обійми;
  • не терпить брудних рук;
  • не любить ходити босоніж;
  • відмовляється від певного одягу;
  • болісно реагує на доглядові процедури.
Ознаки тактильної гіпочутливості
  • постійно шукає дотики;
  • сильно притискається;
  • кусає, штовхає;
  • облизує предмети;
  • любить тиснутися до людей;
  • не помічає болю;
  • надто сильно стискає предмети.
Пропріоцептивна система
Це здатність відчувати:
  • де знаходяться частини тіла;
  • як вони рухаються;
  • скільки сили потрібно прикласти.
Рецептори знаходяться у:
  • м’язах;
  • суглобах;
  • сухожиллях;
  • зв’язках.
Вони повідомляють мозку:
  • як напружуються м’язи;
  • яке положення займає тіло;
  • як координувати рухи.
Ознаки порушення пропріоцепції
Дитина може:
  • виглядати незграбною;
  • часто падати;
  • занадто сильно або слабо стискати предмети;
  • ламати іграшки;
  • погано писати;
  • гризти речі;
  • дивитися на ноги під час ходьби;
  • постійно шукати рухову активність.
Вестибулярна система
Вестибулярна система знаходиться у внутрішньому вусі та відповідає за:
  • рівновагу;
  • координацію;
  • відчуття руху;
  • орієнтацію у просторі;
  • м’язовий тонус.
Вона допомагає:
  • сидіти рівно;
  • ходити сходами;
  • бігати;
  • підтримувати увагу;
  • координувати рухи очей і тіла;
  • почуватися безпечно під час руху.
Вестибулярна гіперчутливість
Дитина:
  • боїться висоти;
  • не любить каруселі;
  • уникає стрибків;
  • не хоче відривати ноги від землі;
  • боїться впасти.
Можуть виникати:
  • нудота;
  • запаморочення;
  • страх швидкого руху.
Вестибулярна гіпочутливість
Дитина:
  • постійно рухається;
  • стрибає;
  • крутиться;
  • шукає сильні відчуття;
  • не відчуває втоми від руху.
Ознаки труднощів вестибулярної системи
Дитина:
  • постійно совається;
  • боїться висоти;
  • уникає балансування;
  • або навпаки – постійно шукає рух;
  • швидко втомлюється;
  • засинає у транспорті;
  • має труднощі з рівновагою.
Прояви порушення сенсорної обробки у зоровій системі
  • труднощі пошуку предметів;
  • проблеми стеження очима;
  • труднощі складання пазлів;
  • фокусування на деталях;
  • реакція на світло та кольори;
  • труднощі орієнтації.
Прояви порушення сенсорної обробки у слуховій системі:
  • чутливість до гучних звуків;
  • закривання вух;
  • труднощі сприйняття інструкцій;
  • відволікання;
  • повторення звуків;
  • враження, що дитина «не чує»
Прояви порушення сенсорної обробки у нюховій системі
Гіперчутливість
  • нудота від запахів;
  • уникання ароматної їжі;
  • реакція на косметику;
  • чутливість до запаху одягу.
Гіпочутливість
  • надмірне нюхання предметів;
  • пошук сильних запахів;
  • облизування предметів;
  • інтерес до неїстівних речовин.
Труднощі в обробці смакових стимулів
Гіперчутливість
  • вибір лише певної їжі;
  • реакція на консистенцію;
  • труднощі з новими смаками;
  • нудота від виражених смаків.
Гіпочутливість
  • облизування предметів;
  • брання неїстівного до рота;
  • труднощі розрізнення температури їжі;
  • відсутність смакових уподобань.
Порушення сенсорної інтеграції можуть впливати на:
  • поведінку;
  • навчання;
  • мовлення;
  • увагу;
  • саморегуляцію;
  • соціальні навички;
  • емоційний стан;
  • самообслуговування.
Тому важливо пам’ятати, що поведінка дитини із сенсорними труднощами – це не «примхи» чи «погане виховання». Часто це спосіб нервової системи:
  • захиститися;
  • заспокоїтися;
  • отримати необхідну стимуляцію;
  • впоратися з перевантаженням.
А розуміння сенсорних особливостей допомагає дорослим краще підлаштувати середовище під її потреби.
Матеріал підготувала експертка Спільноти Світлана Воронцова.