З турботою про інших

 Ти як?

Кожен день для родин тих, хто у війську — це виснажливе коло тривоги, очікування та надії. І зрозуміти їх можуть лише люди зі схожим досвідом.

Тож ми можемо і маємо бути поруч. Але обережними у бажаннях підтримати — деякі фрази і слова (навіть щирі) ранять, і їх категорично не варто казати

Зберігай та поширюй, щоби коректної підтримки ставало більше.

Як ми можемо самі собі заважати жити повноцінно

 Психологічний центр "Перетворення"

Самопідривні патерни: чому ми самі ставимо собі палки в колеса?

Іноді найбільша перешкода на шляху до змін — не обставини, не інші люди і навіть не брак можливостей.

А наші власні, давно знайомі сценарії.

Ми можемо щиро хотіти кращих стосунків, нової роботи, внутрішнього спокою чи розвитку — і водночас несвідомо робити кроки, які віддаляють нас від цього.

Це і є самопідривні патерни — способи поведінки, які колись допомагали вижити, але сьогодні заважають жити.

Звідки вони беруться?

Часто їхні корені — у ранньому досвіді.

Коли любов здавалася умовною.

Коли за помилки соромили або карали.

Коли не було відчуття безпеки, підтримки чи прийняття.

Коли доводилося бути «зручним», сильним або непомітним.

Психіка запам'ятовує не лише події, а й висновки, які ми з них зробили:

«Я недостатньо хороший.»

«Мене можуть відкинути.»

«Краще не ризикувати.»

«Якщо я розслаблюся — стане боляче.»

Як це проявляється у дорослому житті?

Ви відкладаєте важливе до останнього.

Боїтеся почати, хоча маєте здібності.

Обираєте стосунки, у яких багато болю й мало близькості.

Прагнете ідеалу настільки, що не можете зробити навіть перший крок.

Постійно критикуєте себе, навіть за успіхи.

Найскладніше те, що ці реакції часто відбуваються автоматично.

Мозок обирає не те, що робить нас щасливими, а те, що здається знайомим і передбачуваним.

Навіть якщо це боляче.

Що може допомогти?

Помічати моменти, коли запускається старий сценарій.

Запитувати себе: «Від чого я зараз намагаюся захиститися?»

Вчитися реагувати по-новому — маленькими, але регулярними кроками.

Дозволяти собі підтримку, а не боротися наодинці.

Психотерапія не «ремонтує» людину.

Вона допомагає побачити, що з вами все не так не сталося — ви просто довго жили за правилами, які колись були необхідні.

Самопідрив — це не ваша сутність.

Це старий спосіб виживання.

А старі сценарії можна переписувати.

Іноді саме з цього починається нова історія — без постійної внутрішньої боротьби, з більшою довірою до себе та правом жити не «всупереч», а для себе.

Психологічний центр «Перетворення»

м. Київ

Стаканчик для крику

 Психолог-методист Ольга Падій

Іноді емоції настільки сильні, що дитині складно говорити, думати чи заспокоїтись. У такі моменти спочатку важливо дати безпечний вихід напрузі, а вже потім шукати рішення.

Гнів — сильна емоція, знайома всім. Його прояв у дитини іноді так лякає батьків та педагогів, що вони просто забороняють їй злитися, карають, ігнорують. Але ж із цим всепоглинаючим почуттям теж важливо навчитися поводитися, як і з усіма іншими емоціями.

Техніка «Стаканчик для крику» допомагає екологічно прожити злість, не завдаючи шкоди собі чи іншим.

Коли фізична напруга зменшується, нервова система поступово заспокоюється, тоді дитині стає легше говорити про свої почуття, слухати дорослого та шукати спосіб вирішити ситуацію.

Мета цієї техніки — не придушити злість, а допомогти безпечно її виразити й перейти до самозаспокоєння.

Інструмент самодопомоги

 Психічне здоров'я для України

Тримайте безкоштовний інструмент самодопомоги — щоденник «Сила в тобі».

Ми створили його для людей, які живуть у стані невизначеності, переживають складні емоції, очікування, втрату чи тривалий стрес. Для тих, кому зараз особливо важливо знаходити опор .

Це не книжка, яку потрібно прочитати від початку до кінця. Це практичний інструмент, до якого можна повертатися тоді, коли відчуваєте потребу.

У щоденнику ви знайдете:

прості вправи для самопідтримки;

пояснення, як стрес і сильні переживання впливають на наші думки, емоції та поведінку;

практики, які допомагають помічати власні потреби, відновлювати внутрішні ресурси та знаходити те, що підтримує саме вас.

Обирайте вправи, які відгукуються вам саме зараз, повертайтеся до них стільки разів, скільки буде потрібно, і рухайтеся у власному темпі.

Сподіваємося, що цей щоденник стане маленькою, але надійною опорою на шляху до турботи про себе.

Посилання на щоденник

7 технік захисту від булінгу (цькування), яким ви повинні навчити свою дитину

 Макс Маршал

7 технік захисту від булінгу (цькування), яким ви повинні навчити свою дитину

Щоб навчитися захищатися, треба спочатку розуміти, як мислить нападник.

Булер (агресор) ніколи не нападає просто так. Він не витрачає енергію в порожнечу. Його мета - отримати ресурс.

У шкільній ієрархії цим ресурсом є емоції жертви і статус ватажка в очах глядачів.

Коли булер каже вашій дитині: «Чуєш, ти, жирний/очкарик/бомж!», він робить запит на транзакцію.

Він кидає наживку і чекає, що дитина заплатить йому емоціями: сльозами, страхом, виправданнями або неконтрольованою істерикою.

Якщо дитина плаче або втікає - булер отримує задоволення від своєї влади.

Якщо дитина починає кричати у відповідь: «Сам ти дебіл!» - булер радіє, бо він змусив жертву грати за його правилами, і тепер може легко перемогти її в перепалці, адже він до цього готувався, а вона - ні.

Якщо дитина мовчить і дивиться в підлогу (те саме славнозвісне «не звертай уваги») - булер розуміє, що перед ним беззахисний манекен, який можна бити безкарно.

Головне правило самооборони (як і жорстких переговорів): зламати сценарій опонента

Єдиний спосіб зупинити напад - це не дати булеру того, чого він очікує. Ви маєте навчити дитину ламати сценарій.

Булер очікує страху?

Дитина має продемонструвати абсолютний спокій (навіть якщо всередині все тремтить)

Булер очікує виправдань? Дитина має ставити запитання.

Булер очікує істерики? Дитина має відповідати холодною, вбивчою ввічливістю або сарказмом.

Дитина не витрачає свою енергію на удар у відповідь. Вона використовує енергію нападника, щоб збити його з ніг. Особливо ефективно це працює, коли дитина фізично слабша за булера.

Отже, якщо ми відкидаємо «не звертай уваги» (яке ніколи не працює) і переходимо до практики ламання сценаріїв, давайте розберемо конкретні методи захисту для дитини

1. Якщо порушують фізичний простір (забирають речі, штовхають):

Дитина (голосно, щоб почули інші): «Поклади мій рюкзак на місце. Зараз же»

Агресор: «А то що? Заплачеш?»

Дитина (робить крок назустріч, а не назад): «Я не буду плакати. Я просто зламаю тобі носа / розіб'ю твій телефон / напишу заяву в поліцію. Поклади. Це. На. Місце»

Важливо: Дитина має погрожувати тільки тим, що вона РЕАЛЬНО готова зробити.

Якщо вона не готова бити - хай погрожує юридичними наслідками або розголосом. Головне - абсолютна впевненість у голосі.

Агресори - це сцикуни в 99% випадків. Вони нападають тільки на тих, хто здається слабшим.

Як тільки вони відчувають реальну загрозу зустрічного удару, вони відступають.

2. Якщо ображають батьків:

Агресор: «Твоя матір - шльондра!»

Дитина (без емоцій, холодно): «Ще раз відкриєш рота в бік моєї сім'ї - і ми будемо розмовляти по-іншому. Я тебе попередив. Це був перший і останній раз»

Після цього дитина просто розвертається і йде.

Чому це працює: Відсутність миттєвої істерики лякає більше, ніж крик. Фраза «ми будемо розмовляти по-іншому» залишає простір для фантазії агресора.

Він не знає, що саме зробить дитина (може, приведе старшого брата, може, вдарить цеглиною після школи), і ця невідомість його гальмує.

3. Техніка «Заїжджена платівка» (для наполегливих булерів):

Якщо агресор не відступає і продовжує тиснути, дитина має обрати одну коротку фразу і повторювати її на будь-яку репліку нападника.

Агресор: «Ти придурок!»

Дитина: «Відійди від мене».

Агресор: «Що, злякався?»

Дитина: «Відійди від мене».

Агресор: «Я зараз тобі вріжу!»

Дитина: «Відійди від мене», виставляє руку вперед. Удар по руці - сигнал дати відсіч + якщо знімають відос (зараз це майже завжди так), буде видно, що це самозахист.

Головне - не добивати ногами на підлозі, не наздоганяти. Це вже перевищення необхідного самозахисту, будуть юридичні наслідки (зі мною в школі це було двічі, бо не знав)

Чому це працює: Це блокує будь-який розвиток конфлікту. Булеру просто стає нудно і некомфортно, бо він не отримує нової інформації для зачіпок.

Зрештою він відходить з фразою «Ти реально хворий/придурок», але перемога залишається за дитиною - вона не зламалася і не дала ресурсу.

Ще 4 методи, більш складні, але працюючі:

4. Метод «Сумнівного уточнення»

Коли булер видає черговий «панч», він очікує реакції на свій зміст. Ти ламаєш це запитанням, яке переводить фокус на нього.

Булер: «Ти виглядаєш як повний дебіл в цій галімій куртці»

Дитина (спокійно, ніби уточнює розклад уроків): «Ти чомусь вирішив, що мене хвилює твоя думка про мій одяг. З чого такий висновок?»

Результат: Булер не отримав емоційного вибуху. Він змушений пояснювати свою мотивацію, що моментально робить його позицію слабкою.

5. Метод «Технічного погодження» (іронічна згода)

Це парадоксальна реакція, енкод. Агресор готується до опору - ти даєш йому «згоду», яка нівелює його агресію.

Булер: «Ти знову нічого не знаєш, тупий».

Дитина: «Можливо, ти правий. Сьогодні я дійсно не вивчив тему. І що далі?»

Результат: Дитина вибиває з рук нападника головний козир - можливість довести свою перевагу через приниження.

Конфлікт втрачає сенс, бо очікуваної боротьби немає. Якщо треба - вмикає техніку «Заїжджена платівка» (метод #3)

6. Метод «Холодної ввічливості»

Це найвищий пілотаж. Дитина починає аналізувати нападника прямо під час нападу.

Дитина: «Ти зараз намагаєшся мене образити, щоб відчути себе краще, чи це просто такий дивний спосіб привернути увагу?»

Результат: Перехід у роль «Дорослого» (за Берном). Нападник стає об'єктом спостереження, що ставить його в положення «пацієнта» або «дитини», а не домінанта.

7. Метод «Відстороненого погляду»

Це про фізичну присутність. Не опускати очі в підлогу, але й не дивитися з викликом (агресією). Дивитися «крізь» нападника або на перенісся.

Результат: Створення дистанції. Для агресора ти перестаєш бути партнером у грі. Ти стаєш нецікавим, бо «не включаєшся» в емоційний цикл.

Головний виклик для дитини:

Втримати цей спокій, коли всередині все горить. Це тренується виключно через симуляцію. Ти, як батько, маєш бути цим булером.

Робити це жорстко, провокативно, до того моменту, поки дитина не навчиться відповідати «на автоматі», без вагань.

Тільки так інстинктивна реакція «бий або біжи» замінюється на «аналізуй і перемагай»

Який саме етап - початок нападу, кульмінація чи спроба принизити при всіх - викликає найбільші труднощі у твоєї дитини під час відпрацювання цих сценаріїв, якщо вона намагались інстинктивно щось з них застосувати для захисту?

P.S. Спочатку знадобиться виростити внутрішню впевненість, що зі мною так не можна. Плюс "розчарувати" бачення агресора (побачити, що він як всі має нежить, ходить до туалету, помиляється, тощо). А далі самозахист. Йой, непроста тема.