Для розваги та розвитку

 

1 грудня - Всесвітній день боротьби зі СНІДом

 

Горювання

 Національний центр надання психологічної допомоги людям в горі

«Живи далі», «годі вже», «відпусти», «життя продовжується»…

Це типові фрази, які може почути людина, що горює від оточення. Чому таке відбувається:

по-перше взагалі в нашій культурі існує проблема жалоби. Люди не навчились горювати, проживати горе і відповідно не можуть давати дієві поради;

по-друге оточуючі не можуть витримати біль горюючого і ніби кажуть: «я не можу витримати твій біль, тому більше не хочу слухати нічого про це, бачити це». Це не проблема горюючого.

Що з цим робити? Обмежити спілкування з такими людьми по можливості, щоб пережити своє горе. Знаходитись у підтримуючому колі, яке дозволяє людини відчувати, проживати її горе та емоції пов’язані із ним.

Не залишайтесь наодинці зі своїм горем. Якщо ви або хтось, кого ви знаєте, переживає горювання або зіткнувся із невизначеною втратою, і це руйнівно впливає на щоденне життя або фізичне і психічне здоров'я, важливо не залишатися на самоті, а звернутись по допомогу.

Емоційний зв’язок особливо важливий сьогодні, тому також є базовим правилом підтримки дітей у складні часи

 Ти як? 

Ті, кому є на кого покластися у складних ситуаціях, легше переживають стрес. У випадку з дітьми важливий тип стосунків, що зветься «надійна прив’язаність». Це взаємини з дорослими, в яких дітей приймають такими, які вони є, — з усіма їхніми емоціями, недоліками, піклуються про них, забезпечують близькість і надійність.

Емоційний зв’язок особливо важливий сьогодні, тому також є базовим правилом підтримки дітей у складні часи. Аби зберігати та зміцнювати його,

обіймайте дитину (коли вона до цього готова);

не соромтеся говорити, що любите її;

зауважуйте найменші успіхи дитини (зараз вона дуже потребує схвалення);

долучайте дитину до домашніх справ, аби вона відчувала свою залученість та важливість;

принагідно грайтеся з дитиною, смійтеся, разом готуйте, накривайте на стіл (радість необхідна як дітям, так і дорослим — саме вона наразі дає нам сили).

Протягом дня також є кілька важливих моментів: час, коли дитина прокидається/йде спати, та коли ми з нею прощаємося перед садком, школою чи роботою. Саме в ці моменти нам потрібно уповільнитися та продемонструвати дитині наші близькість і любов — це те, що підтримає її.

Пам’ятайте: діти, які пережили травматичний досвід, не завжди люблять обійматися й можуть уникати тілесних контактів. Завжди запитуйте дитину, чи можна її пригорнути

Для розваги та розвитку

 

Для батьків: Моя дитина мене дратує

 Дитячий психолог

Моя дитина мене дратує

Роздратування на власну дитину - складне і неприємне почуття, часто несподіване для батьків. Але ви, напевно, здивуєтеся, дізнавшись, що напади роздратування і навіть гніву відчуває кожна жінка, але не всі готові в цьому зізнатися.

Давайте розглянемо найтиповіші випадки, коли ваша дитина викликала у вас таке почуття.

Як правило, це ситуації, коли дитина вивалює на вас безперервний потік своїх бажань: хочу того, хочу іншого - хочу все і відразу! Тут ви повинні розуміти, що дитина не винна, вона не може поки ранжувати свої бажання за ступенем важливості, розставляти пріоритети. І, що точно не варто робити в таких ситуаціях, так це прагнути виконати всі побажання вашого малюка. Тут найкраще, переконавшись, що основні потреби дитини задоволені, просто обійняти дитину, сказати про те, що все добре, що ви любите її, погладити по спинці, потримати якийсь час на ручках, так як діти часто відчувають занепокоєння, тривожність як нам здається на порожньому місці, і щоб хоч якось себе збалансувати починають вимагати всього і відразу. У такі моменти порція вашої цілковитої уваги виявиться кращим рішенням.

Дратівливими також можуть бути ситуації, коли дитина не чує і не розуміє вас з першого разу. Наприклад, коли вам необхідно забрати дитину з дитячого майданчика додому, а вона ніби не чує. Тут важливо зрозуміти один ключовий момент - момент інерції дитини, а саме, для того щоб включитися в будь-яку діяльність дитині необхідний час, так би мовити розігнатися, але і для зупинки їй також потрібен час. Так вони влаштовані і з цим треба рахуватися. Тому за 10-15 хвилин до відходу з майданчика підійдіть до неї і подивившись їй в очі, тобто переконавшись, що вона вас чує, скажіть, що скоро ви підете додому, через п'ять хвилин повторіть, сказавши їй, що час підходить, пора збирати свої іграшки, так як ви зовсім скоро йдете додому, ще через п'ять хвилин ви починаєте спокійно збирати іграшки, примовляючи, що час настав. Ви здивуєтеся, але цей, здавалося б, простий спосіб, допоможе вашій дитині вас почути.

Багатьох батьків дратує, коли після садка дитина починає вередувати і нити. Тут важливо розуміти, що дитина цілий день знаходилася в чужій для себе обстановці, де вона змушена була себе стримувати, виконувати чиїсь вказівки і дотримуватися правил. Тепер, коли вона побачила вас, їй просто необхідно дати волю своїм почуттям. У таких ситуаціях, коли ваша дитина скаржиться і хникає, не варто її переконувати, що садок це прекрасне місце, що у неї чудова вихователька, що у неї там багато друзів. Кращим рішенням буде, якщо ви її просто обіймете, приголубите і дасте цьому негативному потоку почуттів вивільнитися. Ось побачите, що вже через півгодини максимум, а то і раніше ваш малюк знову буде бадьорий і веселий.

Ну і звичайно, вас буде дратувати не тільки власна дитина, але і все ваше оточення, якщо ви втомилися! Тут важливо розуміти, наскільки значимо не тільки для самої жінки, але і для всієї її сім'ї - підтримувати себе в ресурсному стані. Адже всім добре відомо: «Щаслива мати - щаслива сім'я!».

Вище перераховані ситуації, в яких ви найчастіше відчуваєте роздратування на власну дитину і пов'язані вони як правило з її поведінкою (діями, словами і вчинками). Однак існує ще одна важлива причина роздратування батьків на дітей - коли виводить з себе не її поведінка, а дитина сама по собі, її прояви, її характер в цілому або одна з рис, іноді навіть зовнішність дитини, те як вона рухається або говорить.

Уважно відстеживши ці моменти, ви виявите, що це саме ті прояви вас самих, які ви в собі придушили, на які у вас накладена заборона:

- батьків, повністю контролюючих свої почуття, дратує дитина, яка нестримана і імпульсивна;

- батьків, які придушили в собі власні бажання і навіть перестали їх відчувати - дратує дитина, яка наполегливо вимагає задоволення своїх бажань і потреб або активно виражає свою незгоду з чим-небудь;

- батьків, затиснутих в прояві емоцій, дратує дитина, що вільно їх виявляє: сміх, сльози, крики!

Нерідкі випадки, коли жінок, які придушили свою жіночність, просто з себе виводить невинне кокетство маленької дочки. Татусі, що втратили віру в себе, в свої можливості і в своє майбутнє, бісяться від одного тільки виду своїх «самовпевнених», «самозакоханих», «безтурботних» синів.

Я вже не кажу про випадки, коли мами, які пережили важке розлучення або приниження і побої від чоловіка бачать у своїй дитині риси свого ката і зганяють на ній свій біль і образу.

В окремих випадках краще не зволікати і звернутися за допомогою до професійних психологів, інакше цей складний конгломерат почуттів, який ви відчуваєте по відношенню до свого чада: любов, ненависть, почуття провини, гнів, може вас поступово зруйнувати зсередини і назавжди зіпсувати відносини з дитиною.

Діти з народження мають свободу себе проявляти. У батьків є вибір - або змінити дитину, придушивши в ній цю свободу, як колись вчинили з ними. Або, згадавши про те, що діти до нас приходять в ролі вчителів, скористатися можливістю виявити в собі ті частини самих себе, які були заблоковані і дати їм, нарешті, розкритися.

Вершиніна Ольга Анатоліївна

Боротьба зі стресом та тривожністю

 Проблема в тому, щоб поставити себе в пріоритет — психологиня про боротьбу зі стресом і тривожністю

У морально виснажливий період війни та з наближенням зими й потенційних загроз ми все частіше стикаємось з психологічними проблемами: страхами, тривожністю, панікою. Як із ними боротися і як собі допомогти?

Про це в ефірі Громадського радіо розповіла психологиня Наталія Біда.

Із наближенням зими й ризику інтенсивніших обстрілів з боку Росії у багатьох людей погіршився психологічний стан.

«Ми маємо спочатку нормалізувати те, що нам стало страшніше, адже на те є певні поважні причини. Страх — це нормальна реакція на ненормальні обставини. В українців складна ситуація, що триває вже дуже довго, і це не дивно, що наші нервові системи виснажені. Тому спочатку ми маємо нормалізувати ці реакції. Так, справді страшно, складно. І потім дозволити собі в цьому стані подбати про себе. Насправді, більшість моїх клієнтів знають відповідь на запитання «Як подбати про себе?». Проблема в тому, щоб дозволити собі це, поставити себе в пріоритет. У нас дуже часто йде таке самозвинувачення: якщо мені складно, отже я винна або винен, це я слабкий чи лякливий. Ні, ситуація така. І в цій ситуації ми маємо дбати про себе, щоб уже потім були сили подбати про інших», — говорить Біда.

Проблему можна розділити на основні складові та боротися з ними поступово.

«У когнітивно-поведінковій терапії є основні складові, з якими ми працюємо, коли стикаємось із тривогою, страхами чи панічними атаками. Є ситуація — це факти, що саме сталось. Вона автоматично запускає нашу емоційну реакцію: страх, тривога, паніка, хвилювання, невпевненість. Страх викликає природну реакцію «бий, біжи». Потім виникають думки, якими ми можемо собі або допомогти, або, навпаки, зробити ще гірше. Далі — наші дії. Що я можу зробити, щоб трішки заспокоїтися і повернути цю ясність розуму. Тому що через стресові реакції більшість думок є катастрофічними і не дуже допомагають ухвалити адекватне рішення. У психології є термін «вікно толерантності» — це міра здатності витримувати певний виклик реальності. «Бий, біжи» — це коли ситуація значно перевищує мою здатність справлятися. Тому спочатку ми повертаємося в це «віконечко», — пояснює психологиня.

Для багатьох у стресовій ситуації важливо поговорити з іншою людиною, залучитися її підтримкою.

«Ми шукаємо людину, яка готова відгукнутися, хоче і може вислухати нас, допомогти нам. Якщо вона цього не може, ми лишаємо за нею це право і шукаємо іншу людину або опираємось на себе, робимо те, що можемо, що в нашій сфері впливу. Тому що допомога — це добра воля. Якщо у вас є ця потреба, ви про неї запитуєте, просите, шукаєте свою людину. Але якщо інша людина не готова, не може дати вам те, що ви хочете, то ви можете зіткнутися з захистом цієї людини, і це запустить у вас емоції розчарування, ще більшої самотності й закритості. Інша людина має право відмовити, тому що у неї свій контекст, свої ресурси. Тоді ви маєте знайти інші варіанти. Фокус на на них дуже допомагає вийти з тривоги. Тривога — це дуже часто гіперфокус на тому, що я не контролюю. Ви не контролюєте ракетний обстріл, це від вас не залежить. Але від вас залежать варіанти, що ви матимете, якщо це все ж станеться. Чим більше їх у вас, тим ви гнучкіші», — розповідає Біда.

Потрібно також вміти відмовляти у допомозі іншим, коли ми не маємо на це ресурсу.

«Це і дозвіл, і навичка, що приходить з практикою. Ми поважаємо і іншу людину, і себе. Коли ми визнаємо свій ресурс, чітко бачимо: якщо я зараз це зроблю через силу, на наступний тиждень я просто звалюся, і мені не буде хотітися прокидатися зранку. Це буде безвідповідально щодо моїх дітей, яким я маю готувати сніданок. Завжди ваше «ні» спирається на якесь ваше «так». Відмовляти потрібно ввічливо. «Ні» може бути загальне, назавжди — «На жаль, я не можу», а може бути варіативним — «На жаль, зараз я не можу, але можу завтра чи післязавтра». Тобто ми можемо виставляти часові межі, давати знати іншій людині свої реальні можливості — з повагою і до її потреби, і до своїх можливостей», — говорить психологиня.

Повністю розмову з психологинею слухайте у доданому аудіофайлі

Джерело