Бо загалом саме його ідеї лягли в обґрунтування обмежень соцмереж в Австралії для дітей і підлітків до 16 років.
І буквально днями міністр охорони здоров'я Великої Британії попросив Джонатана Гайдта надати обґрунтування і їм.
Отже, головне твердження Гайдта в тому, що дві тенденції - надмірний контроль в реальному світі та брак контролю у віртуальному - є основними причинами, що діти народжені після 1995 року, стали тривожним поколінням.
Тобто - ігрове дитинство vs цифрове дитинство.
Якщо спрощено: люди, які виростають у віртуальних спільнотах, де ти можеш бути будь-ким навіть без власного імені, погано розвивають здатність сформувати особисті зобов'язання і відчуття приналежності.
В цьому місці вже можна заперечувати Гайдту і казати, що ні, ні і ні.
Але особисто я бачу, що це є.
Не у всіх, але дуже і дуже багато.
Він описує 4 основні типи шкоди, якої завдає цифрове дитинство і ранній контакт із соцмережами:
- депривація сну: очевидно, про що мова. Наслідки - тривога, дратівливість, зниження когнітивних функцій, нижча здатність до зосередженого навчання.
- соціальна ізоляція: скорочення спілкування віч-на-віч, а після ковіду - то й в рази, унормовування соціальної дистанції.
(Я тут на полях наведу свій емпіричний приклад: говорила зі студентами-майбутніми журналістами і мене запитали, що робити, якщо є страх і небажання спілкуватися з людьми.
І ми почали обговорювати, що є професії, для яких це частина професійного профілю. І повірте, у багатьох ця думка при чесному обговорені викликала сум і розчарування - як, мовляв, ще й з людьми треба говорити?).
- фрагментація уваги: тримати фокус і залишатися сконцентрованим - це риса зрілості і ознака хорошого функціонування виконавської функції.
Смартфон забирає навичку безперервного думання бодай 10 хв поспіль (і це відчуває маса дорослих людей в тому числі).
- залежність: є дослідження, які показують, що у багатьох підлітків виникає стан, близький ігроманії, включно з абстиненцією.
Їх багато (найвідоміше, напевне, Анни Лембке) - не зупинятимусь окремо.
Наступний важливий висновок Джонатана Гайда: діти - антикрихкі.
Це означає, що вони здатні долати розчарування, дрібні нещасні випадки, кепкування, непорозуміння, уявну несправедливість, дрібні конфлікти, не впадаючи в багатогодинний чи багатоденний внутрішній неспокій.
І це означає, що вони потребують спільної дослідницької гри, а цифрове дитинство цього позбавляє.
Неможливо усунути з їхнього життя всі тригери.
Спроба виростити дитину в бульбашці задоволення призводить до того, що у дитини не формуються навички самоконтролю, толерантності до фрустрації та емоційної саморегуляції, - пише Гайдт.
Чому цифрове дитинство більше шкодить дівчатам:
- бо дівчата (статистично) більше схильні до візуального соціального порівняння і перфекціонізму (тут мені хочеться написати більше, але, напевне, іншим постом),
- соцмережі є розсадником булінгу і чинять величезний тиск на дівчат, і так само дівчата більше потерпають від кібер-домагань,
- дівчата легше діляться емоціями, відтак є дослідження, які показують, що дівчата схильні самоідентифікуватися з емоціями, поведінкою (і навіть розладами) значимих інфлюенсерок.
Що відбувається з хлопцями:
- вони вилучають зі свого світу значну частину фізичного розвитку, що особливо важливо у підлітковому віці,
- частіше демонструють уникання ризику (є навіть екстремальна форма чоловічої ізоляції за зачиненими дверима - гігікоморі),
-- необмежений доступ до порнографії у віці, коли дитина ще не здатна психологічно опрацювати те, що вона переживає (і без потреби формувати соціальні навички прив'язаності),
- як наслідок - аномія (тобто, безнормність, що у свою чергу спричиняє дезорієнтацію і відчай).
Що ж пропонує Джонатан Гайдт:
- обмеження смартфонів до 14 років,
- обмеження соцмереж до 16 років,
- школи без телефонів,
- радикальне збільшення ігор без нагляду у реальному світі.
На випередження скажу, що зі своїми дітьми він це начебто практикує і вважає, що темою мають опікуватись батьки, школи уряди та технологічні компанії.
Не уявляю, що це можливо, бо тоді тік-ток просто не існуватиме.
Та й Інстаграм також, але основна ідея Джонатана Гайда в тому, що бізнес-модель будь-якої технокомпанії побудована на максимумі уваги і вона апріорі завдає непоправної шкоди дитячому мозку.
Торік, виступаючи у Давосі, Гайдт говорив, що наша місія - повернути дитинство.
"Те чудове, веселе, захопливе дитинство, яке було у всіх нас, сповнене конфліктів, невдач, досліджень, пригод, ризику, гострих відчуттів та всіх тих емоцій, які ви переживали не з батьками, а коли були далеко від своєї безпечної домівки".
Що стосується батьків, то він вважає, що дуже важливо - збільшити якісний досвід дітей в реальному світі.
Так чи інакше, це вже розвивається як рух по всьому світу - як батьківський, так і освітній.
Крім Австралії, є школи в різних країнах, які роблять пілотні проєкти просторів, вільних від смартфонів, вже згадані обмеження і т.д.
Думаю, це дещо іншопланетно звучить для наших нинішніх обставин, особливо за наслідками цієї важкої зими, та й коли сім'ї роками на відстані, але я стежу за цією темою з дослідницьким інтересом.
Бо проблема таки існує.
До внутрішніх ресурсів належать тілесні реакції, які допомагають нам витримати напругу. Наприклад, здатність завмирати, коли ситуація здається небезпечною, різке зосередження, коли потрібно швидко діяти або навпаки – відключення від емоцій, щоб не відчувати болю. Це способи, які колись допомогли нам пройти через складний досвід. Тіло зберігає їх як ефективні, навіть якщо зараз вони вже недоречні.
