Дитина "керує" дорослими

 Вікторія Ідея

Дитина щаслива не тоді, коли їй дозволяють усе.

А тоді, коли поруч є впевнений дорослий, який бере відповідальність

І це не про жорсткість

Це про опору

Дозвольте дитині нудьгувати

 Центр практичної нейропсихології - Одеса

“Мені нудно…” — фраза, яка лякає більше, ніж повинна.

Багато батьків сприймають її як сигнал тривоги: треба терміново розважити, зайняти, придумати активність. Але з точки зору розвитку все навпаки — нудьга є важливим етапом формування саморегуляції та творчості.

Нудьга — це простір.

Простір між стимулом і дією.

Простір, у якому народжується власне бажання.

Саме в моменти «нічого не відбувається» дитина починає прислухатися до себе:

Що мені хочеться?

Чим я можу зайнятися?

Що мені цікаво?

Це основа майбутньої самоорганізації.

У світі, де смартфон завжди поруч, а день розписаний по хвилинах, у дітей майже не лишається шансів заскучати. Ми постійно заповнюємо паузи — гуртками, екраном, розвагами. Робимо це з любові, бажаючи дати найкраще. Але надмірна стимуляція виснажує нервову систему та позбавляє дитину можливості зустрітися із собою.

Коли активна частина дня надто довга, дитина стає перевантаженою. Вона ще не має достатньо сформованої емоційної мови, щоб сказати: «Я втомився» або «Мені занадто багато». І тоді з’являється поведінка — хаотична, імпульсивна, інколи агресивна.

Нудьга ж запускає інший процес.

Вона стимулює уяву.

Вона провокує творчість.

Вона допомагає дитині вчитися бути з собою.

Особливо важливо пам’ятати: до 6–7 років дитина не регулює емоції самостійно — вона співрегулюється з дорослим. Тому наше завдання — бути поруч, підтримувати, але не поспішати рятувати від кожної паузи.

Іноді найцінніше, що ми можемо дати дитині, — це не нову активність, а спокійну присутність.

Дозвольте дитині нудьгувати.

У цій «порожнечі» народжується самостійність, внутрішня опора та справжній інтерес до світу.

"Дихальна ходьба" проти тривожності

 Приборкання контузії

"Дихальна ходьба" проти тривожності

Тривожні розлади, коли тривога може виникати навіть за відсутності реальної загрози, ставати сильною та тривалою, – поширений наслідок легкої черепно-мозкової травми, зокрема і вибухової – контузії.

Дослідженнями встановлено, що немедикаментозними методами короткочасного зменшення тривожності можуть бути

однократно виконані фізичні вправи,

медитація та медитація плюс 10 хвилин швидкої ходьби (до або після).

Проте сама по собі швидка ходьба не має такого ефекту.

Британські дослідники виявили позитивний вплив на стан тривожності особливої техніки фізичної активності – дихальної ходьби.

Дихальна ходьба (breathwalk) – це поєднання коротких періодів ходьби із дихальними техніками на основі йоги та з увагою, зосередженою на рухах тіла та процесі дихання.

Ходьба у помірному темпі (зі швидкістю 5 км/год = 1,4 м/с) – це приблизно 100 кроків/хв.

Через посилення метаболізму під час звичайної ходьби частота дихання, як правило, відповідає частоті кроків та збільшується з 15 вдихів/хв у стані спокою до 40–60 вдихів/хв (у середньому ~50 вдихів/хв) під час ходьби в помірному темпі.

Дихальна ходьба – це ходьба у помірному темпі з носовим диханням, що синхронізоване з кроками:

4 кроки – повний вдих,

4 кроки – повний видих.

Таким чином, під час дихальної ходьби відбувається у середньому 12,5 повних вдихів/хв.

Дихальна ходьба тривалістю 10 хв знижувала тривожність краще, ніж звичайна ходьба тієї ж тривалості у тому самому темпі.

Ще краще спрацювала така прогулянка тривалістю 20-30 хв.

Результати цього дослідження обнадійливі, хоч і носять попередній характер.

Дихальна ходьба є простим для опанування видом фізичної активності, який легко поєднати з пішими пересуваннями у справах або відпочинком на природі.

А з огляду на те, що тривога порушує когнітивні здібності, коротка ранкова прогулянка у техніці дихальної ходьби на роботу чи навчання може покращити продуктивність протягом дня.

#recoWARy #лЧМТ #контузія

Стратегії підтримки дітей з ОКР (у продовження теми)

 Центр здоров'я та розвитку "Коло сім'ї"

Обсесивно-компульсивний розлад #ОКР у дітей – це не виховання, не характер і не бажання привернути увагу.

Це реальне, часто виснажливе захворювання, яке тримає дитину в полоні нав'язливих думок і дій.

Дослідження показують, що ОКР ефективно піддається лікуванню, якщо його виявлено на ранніх стадіях.

Ключем до успішного подолання ОКР є власне

- раннє виявлення,

- професійна допомога,

- підтримуюче середовище в повсякденному житті, - комплексний підхід (співпраця батьків, вчителів та фахівців із охорони психічного здоров’я).

Не ігноруйте тривожні сигнали. Звернувшись до дитячого психіатра або психотерапевта, ви робите перший і найважливіший крок назустріч звільненню вашої дитини від гніту обсесій та компульсій, повертаючи їй право на щасливе та повноцінне дитинство та навчання.

Про стратегії підтримки дитини з ОКР вдома та у школі, які допоможуть дітям впоратися з цією проблемою,

запрошуємо дізнаватися у блозі: https://k-s.org.ua/.../strategiyi-pidtrymky-dytyny-z-okr.../

Чому учні не бояться наслідків? (виключно заради подумати)

 Ірина Гондюл

Чому учні не бояться наслідків?

Багато вчителів помічають одну зміну: колись слово «будуть наслідки» працювало.

Сьогодні — часто ні.

Учень може запізнюватися, не виконувати завдання, порушувати правила — і виглядати при цьому абсолютно спокійним.

Чому так?

По-перше, діти швидко розуміють, які наслідки справді існують, а які — лише слова. Якщо загроза повторюється багато разів, але нічого не відбувається, вона перестає діяти.

По-друге, у школі сьогодні дуже мало реальних важелів. Оцінки не завжди лякають. Зауваження мало що змінюють. А серйозні санкції застосовують рідко.

По-третє, багато дітей живуть у світі, де дорослі постійно пом’якшують ситуації. Батьки виправдовують. Система намагається не конфліктувати. І дитина швидко вчиться: межі можна перевіряти.

Але є ще одна чесна причина.

Деякі діти не бояться наслідків не тому, що вони сміливі. А тому, що для них школа не виглядає чимось по-справжньому важливим. І тоді питання вже не лише про дисципліну. А про значущість самої школи в житті дитини. Тому що наслідки працюють тільки там, де людині справді є що втратити.

Як не знецінити людину, коли Ви з нею не згодні

 Інститут миру і порозуміння

Як не знецінити людину, коли Ви з нею не згодні

Незгода – це нормально. Знецінення – ні.

Проблема в тому, що між цими двома речами дуже тонка межа. І часто вона порушується не зі зла, а «автоматично» – через звичні формулювання.

У чому різниця?

Незгода – це про позицію. Знецінення – це про особистість.

Порівняйте:

«Це нісенітниця».

«Ти завжди перебільшуєш».

«Ну ти ж розумієш, що це нереально».

У цих фразах вже є оцінка людини.

Натомість:

«Я бачу це інакше».

«У мене інший досвід у подібній ситуації».

«Мені складно погодитися з цим, бо…»

Тут – фокус на власній позиції, а не на характеристиці іншого.

Чому ми можемо знецінювати, навіть коли не хочемо

Зазвичай це відбувається через:

– потребу швидко «закрити» тему

– бажання довести свою правоту

– внутрішнє напруження

– страх втратити контроль над ситуацією

Коли емоція сильна, ми реагуємо не на зміст слів, а на власний дискомфорт.

Що допомагає зберегти повагу в незгоді

Відділяти людину від думки

Людина ≠ її позиція. Критика ідеї не означає критики особистості.

Говорити від себе

Замість «Це неправильно» – «Я бачу це інакше». Так Ви берете відповідальність за свою позицію.

Уточнювати, а не заперечувати

«Чи правильно я розумію, що Ви маєте на увазі…?». Іноді конфлікт – це просто різні значення одних і тих самих слів.

Дати простір іншій стороні

Навіть коротке «Я чую Ваш аргумент» знижує напругу.

Важливий момент

Знецінення не завжди звучить грубо. Воно може бути м’яким:

– «Ну це емоції»

– «Не перебільшуй»

–«Ти надто чутливий»

Такі фрази не вирішують розбіжність. Вони закривають діалог.

Незгода – це ресурс для розвитку, але лише тоді, коли вона не руйнує повагу.

Можна залишатися при своїй позиції й водночас не зменшувати цінність людини. І саме це формує культуру зрілої взаємодії.