Як допомогти дитині впоратися з напруженням під час повітряної тривоги.
Під час повітряної тривоги та обстрілів дитина, так само як і дорослий, перебуває в ситуації реальної загрози. Гучні звуки, вибухи, необхідність швидко йти в укриття, напруження дорослих, порушення звичного режиму - усе це активує систему виживання.
Дитина може плакати, тремтіти, багато говорити або, навпаки, замовкнути. Може стати дуже рухливою, дратівливою, чіплятися за дорослого, скаржитися на біль у животі чи голові, завмирати або виглядати надзвичайно спокійною тощо.
Це все - "нормальні реакції нервової системи на небезпеку".
Особливість дитячої реакції полягає ще й у тому, що здатність до саморегуляції тільки формується. Тому в ситуації сильного стресу дитина значною мірою спирається на дорослого.
Дорослий не може зробити так, щоб дитина не чула вибухів і не боялася реальної небезпеки. Але він може допомогти їй пережити цю ситуацію з меншим рівнем надмірного збудження та зберегти відчуття контакту, передбачуваності й опори.
Що варто робити під час перебування в укритті чи іншому умовно безпечному місці:
1. Залишайтеся поруч.
Для дитини важлива сама присутність знайомого дорослого. Сядьте поруч, дозвольте притулитися, взяти вас за руку або обійняти, якщо дитині цього хочеться.
Не обов'язково постійно говорити. Спокійна присутність і доступність дорослого вже допомагають регуляції.
2. Називайте те, що відбувається.
Не потрібно переконувати дитину: «Нічого страшного» або «Все добре», коли вона чує вибухи.
Краще говорити простими фактами:
"Зараз повітряна тривога. Ми чуємо гучні звуки. Тому ми прийшли в укриття. Тут ми робимо все, що можемо, щоб бути в безпечнішому місці".
Так дитина отримує зрозуміле пояснення того, що відбувається.
3. Давайте маленькі конкретні завдання.
В умовах невизначеності корисно повертати дитині досвід простих контрольованих дій.
Запропонуйте потримати пляшку з водою, знайти місце для рюкзака, порахувати людей поруч, вибрати, де сісти, знайти навколо п'ять предметів певного кольору.
Це перемикає частину уваги з очікування небезпеки на конкретну діяльність "тут і зараз".
4. Грайте в заземлення.
З дитиною вправу "5-4-3-21" можна перетворити на гру:
5 - знайди п'ять предметів, які бачиш;
4 - назви чотири речі, яких можеш торкнутися;
3 - знайди три звуки;
2 - два запахи;
1 - одне приємне або нейтральне відчуття в тілі.
Якщо вибухи роблять прислуховування до звуків неприємним, вправу можна змінити: шукати кольори, форми, предмети або деталі одягу.
5. Використовуйте прості ритмічні дії.
Можна разом повільно стискати й розтискати долоні, перекочувати в руках невеликий предмет, постукувати пальцями по колінах, малювати, складати конструктор або виконувати іншу знайому повторювану дію.
Ритм і передбачуваність допомагають організувати увагу та зменшити хаотичність переживання.
6. Допомагайте тілу відчути опору.
Запропонуйте дитині відчути стопами підлогу, спертися спиною на стіну або спинку стільця, на кілька секунд натиснути ногами на підлогу й послабити тиск.
Можна запропонувати гру: !Спробуй відчути, як сильно підлога тримає твої ноги!.
7. Дозвольте дитині боятися.
Не потрібно вимагати: "Не бійся", "Не плач", "Ти ж уже великий/велика". Страх у ситуації реальної небезпеки природний.
Краще назвати переживання:
"Тобі зараз страшно. Я поруч".
Мета дорослого - не зробити так, щоб дитина перестала відчувати страх, а допомогти їй залишатися з цим страхом не наодинці й не втрачати здатності діяти.
Важливо! Під час обстрілу не потрібно вже починати з дитиною переробку травматичний досвіду або детально розпитувати про її переживання.
Спочатку - фізична безпека, контакт із дорослим, орієнтація в теперішньому та стабілізація.
Дитині не потрібен абсолютно спокійний дорослий, який нічого не відчуває.
Їй потрібен дорослий, який, навіть відчуваючи власний страх, залишається достатньо організованим, доступним і здатним діяти.
