5 ознак того, що вашій психіці потрібна перерва

 Центр психічного здоров"я НаУКМА (м.Київ, м.Дніпро)

Ксенія Чубова ·

Часто до нас звертаються вже в точці сильного виснаження — коли немає сил, емоцій і відчуття опори.

Водночас психіка майже завжди дає сигнали значно раніше. Питання лише в тому, чи вдається їх помітити і вчасно відреагувати.

Ось кілька ознак, які варто не ігнорувати:

• Втома, що не минає після відпочинку

Навіть після сну чи вихідних не з’являється відчуття відновлення. Є постійна фоновa виснаженість, складно «включитися» в день.

• Зниження толерантності до стресу

Реакції стають більш різкими: дратують дрібниці, з’являється нетерплячість, складніше справлятися зі звичними навантаженнями.

• Емоційне притуплення

Те, що раніше викликало інтерес або радість, більше не відгукується. Може з’являтися відчуття «порожнечі» або емоційної відстороненості.

• Порушення концентрації

Складніше зосередитися, утримувати увагу, приймати рішення. З’являється забудькуватість, відчуття «розсіяності».

• Потреба дистанціюватися

Менше сил на спілкування, хочеться уникати контактів, навіть із близькими. Звичні соціальні ролі починають виснажувати.

Ці прояви — не про слабкість, а про перевантаження нервової системи.

Своєчасна пауза, перегляд навантаження і підтримка — це не розкіш, а необхідна умова збереження психічного ресурсу.

Бережіть себе.

«Думка — це не факт»

 "Міжнародна асоціація психологів та тренерів- експертів"

Катя Гарцарік ·

«Думка — це не факт»

Ми часто сприймаємо свої думки як істину: «Я не справлюся», «Мене не поважають», «Все піде не так» — звучить переконливо, правда? Але думка — це лише версія, це припущення, яке народжується з нашого досвіду, страхів або настрою. Вона може бути правдивою… а може й ні.

Ключове питання: ти віриш своїм думкам автоматично чи перевіряєш їх?

Спробуй зупинитися і запитати себе:

— Які в мене є докази, що це правда?

— Чи є факти, які це спростовують?

— Це реальність чи мій страх говорить?

Бо коли ми не перевіряємо думки — вони починають керувати нами. А коли перевіряємо — з’являється вибір.

Іноді найсильніший крок — це не повірити першій думці.

Чому дитина "не чує" з першого разу

 Центр практичної нейропсихології - Одеса

«Я вже 10 разів сказала!»

«Він ніби мене ігнорує…»

«Вона чує, але не робить»

Знайомо?

І дуже часто причина — не в поведінці дитини.

У нейропсихології ми говоримо про процеси

слухової уваги, робочої пам’яті та обробки інформації

Тобто дитина може фізично чути слова, але:

• не встигати їх «зловити» і усвідомити

• втрачати частину інструкції

• не утримувати послідовність дій

• швидко переключатися на інші стимули

Особливо складно стає, коли:

— інструкція довга або багатокрокова

— поруч є фоновий шум (телевізор, розмови)

— дитина втомлена або перевантажена емоціями

І тут важливо зрозуміти:

це не «впертість» і не «лінь»! Це про те, як зараз працює нервова система дитини.

Коли ми говоримо:

«Іди в кімнату, одягни кофту і принеси книгу»

для дорослого — це одна проста інструкція

а для дитини — це вже 3 окремі дії, які потрібно:

1. почути

2. запам’ятати

3. втримати в увазі

4. виконати у правильній послідовності

І якщо «випадає» хоча б один етап — здається, що дитина «не слухає».

Говорити з дітьми про небезпеку відповідно віку, а не замовчувати

 Національна гаряча лінія для дітей та молоді

4 дн. ·

Діти живуть у світі повітряних тривог, новин про війну, тривожних розмов дорослих.

Вони відчувають вашу тривогу. І головне питання: як говорити про це так, щоб не травмувати?

Чому важливо говорити, а не замовчувати?

Навіть якщо ви не говорите – вони чують уривки новин, розмови дорослих, бачать ваше обличчя під час повітряної тривоги. Діти зчитують емоції батьків.

Якщо ви тривожитеся, але робите вигляд, що "все окей" – дитина відчуває це і тривожиться ще більше.

1. Будьте чесними.

2. Фокус на тому, що можна контролювати. Можна під готувати тривожну валізку, знати, де укриття, допомагати армії.

3. Обмежте споживання новин.

4. Зберігайте рутину. Створюйте острівці передбачуваності.

5. Моделюйте здорове реагування.

6. Дозвольте емоції. Плакати, боятися, злитися, сумувати – всі емоції є нормальними.

Ваше завдання — не оберегти дитину від знання про небезпеку, а навчити жити з цим знанням, не втрачаючи відчуття безпеки.

Наші контакти:

116 111

0 800 500 225

Telegram: @СHL116111

Instagram: сhildhotline_ua

Facebook: childhotline.ukraine

Можна переглянути на вихідних

Чому ми постійно напружені?

Тривога, яка не відпускає. Постійне напруження. Виснаження, що не минає навіть після відпочинку. У цьому інтерв’ю говоримо про тривожно-депресивний розлад — що це таке, чому він виникає та як зрозуміти, що вам потрібна допомога.

Анастасія Бойко — практикуюча психологиня, консультантка у напрямках когнітивно-поведінкова терапія, схема терапія, та психоаналіз.

Ольга Телипська - журналістка, радіоведуча, ведуча радіо Перше.

Подкаст «Психотерапія із СЕНСом» — це простір чесних і зрозумілих розмов про психічне здоров’я, внутрішні процеси та пошук сенсу.

 

З турботою про себе

 Ти як?

Щоби насправді відпочити, важливо прислухатися до себе і вчасно відновлювати ті ресурси, які вже було витрачено.

Якщо весь день пройшов за комп’ютером та спілкуванням з людьми, а вечір за гортанням стрічки соцмереж, твій мозок продовжує роботу на високих обертах, просто тепер обробляючи вже іншу інформацію. Тоді як насправді йому потрібна тиша та спокій від контенту.

Пам'ятай: усе навколо стає кращим, коли ти відпочиваєш

Гортай карусель, щоб знайти собі швидкий та корисний рецепт для відновлення у різних ситуаціях

Чому діти мовчать про пережите насильство

 dignityonline.ua та Національна соціальна сервісна служба України

Кожній мамі й кожному татові хочеться вірити, що їхня дитина розповість, якщо з нею трапиться щось погане.

Ми сподіваємося, що в родині достатньо довіри, тепла і близькості, щоб дитина прийшла й сказала:

«Мені страшно» або «Зі мною щось сталося».

Але реальність часто складніша.

Діти рідко говорять про пережите насильство одразу.

І справа не завжди в недовірі до батьків.

Мовчання часто стає способом захисту:

дитяча психіка намагається впоратися зі страхом, соромом або нерозумінням того, що сталося.

За даними всеукраїнського дослідження:

• понад 33% дітей за останній рік стикалися хоча б з однією ситуацією сексуального ризику онлайн;

• 19,7% отримували питання з сексуальним підтекстом;

• 13,2% отримували фото або відео оголеного тіла;

• 12,6% дітей просили надіслати власні інтимні фото чи відео;

• 18,1% зустрічалися наживо з людиною, з якою до цього були знайомі лише онлайн;

• 3,3% повідомили, що проти них використовували або намагалися використати сексуалізований контент, згенерований ШІ.

При цьому 59,6% дітей нікому не розповіли про такі ситуації.

Саме тому ми разом із Національна соціальна сервісна служба України пояснюємо, чому діти часто мовчать про пережите насильство онлайн та що можуть зробити дорослі, щоб дитина не залишалася з цим досвідом наодинці.

Гортайте карусель, щоб зрозуміти, чому діти мовчать і як створити для них простір довіри, у якому вони зможуть попросити про допомогу.