Багатошарова система стійкості

 Тетяна Трощинська

На одному диханні послухала цю лекцію Olena Nagorna

Вона про те, як сформувати психологічні ресурси родинам зниклих безвісти і тих, хто у російському полоні.

Але вона потрібна усім (власне, у багатьох з нас насправді немає таких випробувань, як у родин зниклих безвісти і тих, хто в полоні, - тим більше послухати це точно буде корисно).

Я тут лишу малесенький конспект (лінк на саму лекцію, звісно, даю).

Отже, за опитуваннями, яке Олена проводила серед 158 звільнених з полону військових, ось так розподілилися відповіді про те, що допомогло зберегти гідність в полоні (за пріоритетністю):

- віра у свою родину;

- віра в Україну;

- віра в бога;

- віра у власну силу;

- планування майбутнього.

Трохи нижче за пріоритетністю: спогади про минуле; усвідомлення полону як частини служби; усвідомлення себе як воїна.

Зрозуміло, що це не соціологія, це дані на основі її практичної роботи зі звільненими з полону. Однак віра (в екзистенційному сенсі) і орієнтація на майбутнє тут чітко простежується.

"Ядро стійкості" (концепція, яку пропонує Олена у своїй практичній роботі) як систему внутрішніх механізмів, які допомагають зберегти цілісність особистості під тиском.

Воно складається із:

- психофізіологічної компоненти (здатність витримувати напругу, автономність нервової системи у відповідь на виклики, соматична витривалість тощо),

- когнітивних спроможностей (рефлексія, самоусвідомлення, критичне мислення, здатність до усвідомленого вибору та довготривалої концентрації на екзистенційних цілях),

- морально-етичної складової (моральна незламність, стабільність переконань, вірність ідеалам, внутрішній моральний компас, здатність до етичного опору деструкції),

- і духовної складової (опертя на сенс, вищий за утилітарні потреби, здатність до молитви/медитації/служіння як форм смислотворення тощо).

Загалом ці механізми працюють і в інших ситуаціях випробувань.

Ну і ще цитата, яку хочу лишити тут:

"Те, що допомогло нам вижити, допоможе нам і жити. І це стосується не тільки тих, хто був у полоні, це стосується кожного з нас.

Бо дуже важливо зрозуміти, заради чого ти живеш, заради кого ти живеш. Заради кого ти тут виживаєш і що ти потім будеш з цим робити".

Лекція ось, дуже раджу:

Як дорослий контент впливає на дитину

 Голоси дітей

Дорослий забуде моторошний кадр з екрану до ранку. Дитина ж може носити його в собі місяцями — він повертатиметься в нічних кошмарах і в малюнках з монстрами.

Усе тому, що дитина через свій вік ще не вміє того, що вміють дорослі, — усвідомити, що побачене не справжнє. Вона просто переймає емоцію, і що менша дитина, то сильніше ця емоція на неї діє.

Чому вікові обмеження існують не просто так? Як насильство на екрані впливає на дитячу психіку? І що важливо запитувати дитину після перегляду фільмів?

Пояснює наша психологиня Олена Лісова в інтерв'ю для Шпальта тут: bit.ly/4p0WcPk

Готовність батьків до школи

 uaparents

«А раптом дитині буде складно?»
«Чи готова вона до школи?»
«Як пройти цей перший рік без зайвого стресу?»

Перед школою хвилюються не лише діти. Часто найбільше переживають саме батьки. І це нормально, бо перший клас змінює ритм життя всієї родини. Ми звикли готувати дітей: вчити читати, рахувати, виконувати завдання.

Але значно рідше говоримо про те, що в цьому процесі важливо для батьків.

Зібрали ключові сенси з розмови в прямому ефірі сімейної і дитячої психологині Світлани Ройз  і головою Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей Іриною Туляковою 

Сам ефір можете переглянути за хештегом #UAparents_кориснобатькам

 

Співчуття рідним та близьким. Світла пам'ять загиблим.

 

З турботою про себе

 Florence Centre

Багато дорослих помічають дивну річ: навіть коли нарешті з'являється вільний час, відпочивати виявляється непросто. Замість задоволення з'являються думки:

"Я нічого корисного сьогодні не зробив(ла)."

"Спочатку треба завершити всі справи."

"Відпочину потім."

Якщо ці фрази знайомі — ви не самі.

Так працює почуття провини, яке часто формується роками. Ми звикаємо пов'язувати власну цінність із продуктивністю: якщо працюю - я молодець, якщо відпочиваю - ніби роблю щось неправильне.

Але наш мозок працює інакше.

Чому маленькі паузи такі важливі?

Нервова система не відновлюється за принципом: 11 місяців напруження → 2 тижні відпустки → повне перезавантаження.

Набагато ефективніше вона реагує на регулярні невеликі моменти відновлення. Саме вони допомагають знижувати рівень хронічного стресу, підтримувати концентрацію, емоційну стійкість і запобігати професійному вигоранню.

Саме тому 10–20 хвилин щоденного ресурсу можуть бути кориснішими, ніж один "ідеальний" вихідний раз на місяць.

Відпочинок - це не нагорода. Він не є тим, що потрібно "заробити". Відпочинок - така ж базова потреба людини, як сон, їжа чи вода. Коли ми постійно відкладаємо його "на потім", ми поступово виснажуємо власні психологічні та фізичні ресурси.

Особливо це стосується людей допомагаючих професій - педагогів, психологів, медиків, соціальних працівників, батьків. Неможливо довго підтримувати інших, якщо власний ресурс майже вичерпаний.

Спробуйте цього літа змінити лише одну звичку. Не ставте собі за мету виконати всі 25 пунктів. Оберіть один, який найбільше відгукується саме зараз. Поверніться до нього завтра. І післязавтра. Саме так народжуються нові здорові звички - не через героїчні зусилля, а через маленькі кроки, які ми можемо повторювати регулярно.

Нехай це літо стане не ще одним списком справ, а часом, коли ви дозволите собі відновлюватися. Без почуття провини. Без необхідності бути ідеальними. Просто тому, що ви цього варті.

Екрани і мовлення

 Центр практичної нейропсихології - Одеса

Мова народжується в діалозі. Вона прокидається у відповідь на мамине «А де наш носик?» і татовий сміх, коли малюк лепече свої перші склади. Але що відбувається, коли замість живих очей перед дитиною світло екрана?

Мозок маленької дитини – це лабіринт зв’язків, що формуються від кожного почутого слова, кожного обміну поглядами, кожного спільного моменту з дорослими. А коли замість розмови малюк годинами слухає мультяшні голоси, ці зв’язки залишаються слабкими.

Дослідження показують, що раннє і надмірне використання телефонів і планшетів може уповільнювати розвиток мовлення. Чому? Бо мозок навчається говорити лише через живий досвід – через гру, відповіді, спостереження за мімікою і жестами.

Екранний контент, навіть найосвітніший, не замінює найголовнішого – взаємодії.

Мова – це не просто слова. Це ритм, інтонації, розуміння емоцій, реакція на співрозмовника. Коли дитина звикає до пасивного споживання інформації, її мозок не отримує необхідного тренування. І тоді слова можуть затриматися в дорозі.

Цифровий світ не ворог, якщо він має межі. Але найпотужніший «процесор» – не в телефоні, а в батьках. Саме їхній голос, їхні історії і їхня увага створюють те середовище, де слово народжується легко і природно.

Бо найкращий екран для дитини – це обличчя мами й тата, які чекають на її перше «мама» і «тато» не з відео, а в реальному житті.

Допомогти дитині під час тривоги

 Дитячий психолог