Повернути собі контроль

 Ти як?

Якщо від сигналу повітряної тривоги чи раптового гуркоту тебе накриває, не соромся зізнатися собі, що це страшно.

Боятися обстрілів і реагувати на звуки нормально. Адже ти жива людина, яка вже дуже довго тримається в складних умовах

У таких випадках спробуй повертати собі контроль над реальністю через зв’язок із тілом. І шукай тих, хто готовий підставити плече, коли власного ресурсу вже не вистачає. Гортай карусель

Використання ШІ для виконання д/з

Катерина Терлецька

The Economist опублікував цікаву статтю із головним висновком: із ШІ домашні завдання виконуються швидше й оцінюються вище. Є лише один нюанс, знань стає менше

Дослідження майже 27 тисяч школярів показало: після появи ШІ оцінки за домашні роботи зросли на 18%, а час їх виконання скоротився з 64 до 45 хвилин. Проте на іспитах ті самі учні отримали на 20% нижчі результати. ШІ чудово навчився виконувати домашні завдання, а от учні не завжди.

Мораль наступна: якщо ШІ працює замість учня, оцінки зростають швидше за знання. А коли він пояснює, підказує і змушує думати, то може стати справжнім тьютором.

Стаття The Economist у коментарі

Як захистити себе в мережі: серія коротких відео про цифрову безпеку підлітків

Ювенальна Поліція України

 Як захистити себе в мережі: серія коротких відео про цифрову безпеку підлітків

Інтернет — це не лише про тренди, меми та спілкування, а й про приховані ризики, з якими щодня стикаються тисячі підлітків.

Щоб навчити молодь розпізнавати загрози, Управління ювенальної превенції Нацполіції спільно з Finn Church Aid Ukraine створили серію з 7 практичних відеороликів. Жодних нудних лекцій чи теорії — тільки реальні історії з життя, сценарії, перевірені психологами, та чіткі інструкції дій.

 Дивись ВІДЕО #1: «Як вербують підлітків у соцмережах: підробіток, що стає пасткою»

Шукаєш можливість підзаробити кишенькові гроші? Здається, що просте завдання на зразок «наклеїти наклейку», «сфотографувати об'єкт за координатами» чи «поставити мітку» - це легкий і безпечний заробіток?

Не все так просто:

Саме так російські спецслужби вербують українських підлітків через соцмережі та месенджери. Спочатку вони пропонують «легкі гроші» за дрібні доручення, а згодом переходять до психологічного тиску, шантажу й виконання небезпечних злочинних дій.

У першому відео:

Як працює схема вербування ворожими спецслужбами через Telegram та інші соцмережі.

За якими ознаками можна миттєво розпізнати пропозицію - пастку.

Що робити й куди звертатися, якщо вас або ваших знайомих намагаються втягнути у злочинну діяльність.

Пам’ятайте: розпізнати загрозу вчасно — це перший крок до безпеки. Не залишайтеся з проблемами наодинці! 

Для розвитку уваги, пам'яті, мовлення та самоконтролю дітей

 Тетяна Маслова

Корисні нейроігри між справами — для уваги, пам’яті, мовлення та самоконтролю дітей 6–9 років від учителя-логопеда Тетяни Маслової.

Практика вдячності

 Ти як?

Ті, хто заслуговують на «дякую» — ти, ми, всі наші рідні, близькі, знайомі й незнайомі — усі українці.

Ділися цими картками з подяками. Нехай то будуть твої щирі слова і добрі наміри, які знайдуть сьогодні ту людину, якій особливо потрібні

Чому соцмережі не є соціологічними даними (задля подумати)

 Тетяна Трощинська

Чому соцмережі не є соціологічними даними.

Це ж ніби знають усі.

Тим не менше, уся моя бульбашка, здається, захлинається від бруду і токсичності, особливо в останні тижні.

Тому - у продовження вчорашнього посту, як і обіцяла, трошки науки і спокійного підходу до теми.

Ось вам перша цифра: 73% дорослих респондентів визнають, що пишуть в Інтернеті речі, які вони б не сказали б віч-на-віч (дані Stanford Internet Observatory, 2022).

Ми в Україні не такі й унікальні (інша річ, що наші обставини граничного болю змушують сприймати багато речей гостріше + ворожа когнітивна війна з усіма її наслідками).

Джон Сулер, можна сказати - класик кіберпсихології - у дослідженні ще 2004-го року першим порушив цю тему.

Він пояснює, що відсутність фізичного контакту між нападником і жертвою (саме в цих термінах) полегшує вислови, які не завжди можливі особисто.

Ті, хто цікавиться темою (як я), ймовірно, знають концепцію Сулера, за допомогою якої ми можемо простежити, як соцмережі змінюють людський досвід: фізичний, реальний, часовий, текстовий, сенсорний, інтерактивний, соціальний та - найфундаментальніше - у вимірі ідентичності.

Бо, наприклад, окрім порушення усталених норм комунікації, соцмережі змушують нас ставити під сумнів навіть те, ким ми є і наскільки правильними є наші оцінки і судження про те чи інше рішення/явище/людину.

І чи реальною є наша реальність.

Які механізми на це впливають?

За Сулером - їх 6:

- анонімність: переконання, що наші дії в соцмережах не пов'язані з нашою реальною ідентичністю, і це створює психологічну дистанцію від наслідків.

Якщо ви і в соцмережах вважаєте себе такою самою людиною, як у житті, з вами досі все ок

- невидимість: те, що нас інші фізично не бачать, усуває соціальні сигнали, які зазвичай регулюють поведінку (зоровий контакт, жести, вокалізації тощо),

- асинхронність: ти пишеш пост звечора, вранці вже не можеш зайти на свій профіль від куп лайна; та й загалом - часовий лаг в онлайн-спілкуванні порушує нормальний ритм розмови і емоційну регуляцію,

- інтроєкція: постійне перебування з віртуальними людьми в одному просторі створює враження "голосів у нашій голові", і це виглядає або фальшивою близькістю, або ж - змушує підлаштуватися під вир цих голосів,

- дисоціативна уява: онлайн-простір сприймається як гра, як альтернативна реальність з іншими правилами, тому ми в очі не скажемо й половини того, що тут,

- мінімізація влади: традиційні ієрархії та маркери статусу стають менш помітними та впливовими, тому, наприклад, кожне хз хто тобі напише тут, що ти "журнашлюха" і "продалась за гроші".

Ще одне важливе поняття, яке пропонує Джон Сулер - це так званий "ефект онлайн-розгальмування" ("online disinhibition effect”) - щось на кшталт втрати психологічних бар'єрів та стриманості під час спілкування в соцмережах (порівняно з реальним життям).

Це гранична токсичність, булінг, жорстокі чи образливі коментарі, погрози, оббріхування - все, що ми називаємо руйнуванням цивілізованого дискурсу.

Є низка досліджень, які показали відмінності активності зон мозку під час онлайн-спілкування і живого спілкування.

Головне: коли ми взаємодіємо через екран, зони, пов'язані, з емпатією та соціальним пізнанням, демонструють нижчу активність.

Мозок ніби не повністю розпізнає цифрову взаємодію як справжній соціальний контакт, який вимагає таких самих емоційних ресурсів.

Це явище називають "розрив емпатії" ("empathy gap").

Фактично, воно означає збій у звичних еволюційних механізми, які допомагали нам - як людям - гуртуватися, солідаризуватися і виживати.

Ще одна важлива модель для розуміння поведінки в соцмережах - поведінкова модель Фогга (Fogg Behavior Model, FBM), названа за ім'ям поведінкового психолога Б.Дж.Фогга.

На ній стоїть увесь дизайн соцмереж.

За Фоггом, людина поводиться в соцмережах на основі 3-х чинників:

- Мотивація (M),

- Здатність (Ability, A),

- Підказка (Prompt, P).

Мотивація (М).

Фогг пише, що людна прагне отримати задоволення / уникнути болю, відчути надію / уникнути страху, отримати соціальне схвалення / уникнути відторгнення.

Здатність (A) - це спроможність і легкість виконати певну дію.

Підказка (P) - це тригер, правильна емоція у правильний час, заклик до дії.

І якщо ж дія дуже проста, достатньо буде ледь помітної підказки.

"Простота змінює поведінку", - пояснює Фогг.

Тому ось тобі лайк, ось тобі фак, ось тобі шер, ось тобі купа прокльонів взагалі незнайомій людині.

Бо замість того, щоб намагатися підвищити мотивацію, значно легше спростити виконання певної дії.

Тому дизайн соцмереж пристосований до того, щоб не вимагати багато часу, грошей, фізичних зусиль чи розумового навантаження.

Цим користуються політики, цим користуються лідери суспільних думок.

Багато з них готові як завгодно підняти градус обговорення чи конфлікту, плюнути в чужий біль, або - підставити державу під знищення, щоб виграти щось вранці, хоча це послабить нас як суспільство, як громадян вже увечері.

Ще одна цифра.

72% дорослих людей отримують новини переважно із соцмереж, а не з традиційних джерел (дані Data-Driven Insights on News, Sports, Politics & Technology).

Ми - як країна - знову не унікальні.

А це означає, що ми отримуємо не саму новину, а її інтерпретацію від значущих для нас людей.

Як політичні (і не лише політичні) популісти це використовують:

- брешуть про себе і свої ідеї в очі, обходячи фактчекінг і професійних журналістів ("нам не потрібні посередники", усі ж пам'ятають?),

- комунікація аудиторії з політиками/інфлюенсерами напряму часто імітує демократію прямої дії і просто вводить в оману послідовників,

- спрощуючи складні теми та використовуючи надемоційну, суперечливу, радикальну ​​риторику, соцмережі полегшують поширення брехні та дезінформації,

- популістські актори легше, ніж будь-які інші, стають головними героями інформпростору, оскільки вони регулярно постачають скандали і мають величезну власну аудиторію, з якою мають емоційний, сентиментальний, ледь не "родинний" зв’язок - бо ж люди ідентифікують з ними себе.

Додам про нас в Україні окремо.

Оскільки у нас є природня втома, накопичене вигорання, у частини людей це справді шукає вихід в агресії до невідомих людей із соцмереж.

Але:

- перше: усі описані мною вище механізми показують складнішу картину,

- друге: для декого війна і стрес служить лише зручним виправданням хамства і тупості,

- третє: якщо аж так важко, є доступна психотерапія, а не кидатись тут на людей.

А ми не зобов'язані миритися з усім шлаком, який вивалює на наші голови невідомо хто.

Я називаю це емоційним вампіризмом і мій спосіб - читати і відповідати лише тим, кого знаю особисто, або віртуально, але наше спілкування конструктивне.

Тему алгоритмів, ворожих вкидів і ботів я обійшла свідомо, бо вийде дисертація, а не пост

Як стати опорою для тривожної дитини (для педагогів)

 Спільнота сучасних учителів і психологів

Стійкість поруч: як стати опорою для тривожної дитини

Тривожна дитина — це не та дитина, про яку говорять «надто чутлива», і не та, яка «вигадує проблеми». Це дитина, яка живе в постійному внутрішньому напруженні, навіть коли зовні все виглядає спокійно.

Що може помітити вчитель?

Тривожна дитина не завжди виглядає наляканою. Часто це може проявлятися через:

неуважність;
замкнутість;
плаксивість;
дратівливість;
надмірну слухняність.

Як тривога проявляється у класі?

У навчанні вчитель може помітити, що дитина:

боїться відповідати біля дошки;
часто каже: «Я не знаю», навіть коли знає;
перепитує по кілька разів;
хвилюється через помилки;
довго не починає виконувати завдання;
стирає і переписує роботу багато разів;
потребує постійного підтвердження: «Я правильно зробив/ла?».

Часто така дитина має страх оцінювання та допускає помилки.

У поведінці тривожна дитина може:

завмирати у незнайомих ситуаціях;
уникати активностей;
бути надто тихою;
або навпаки – дратівливою та метушливою;
лякатися різких змін;
важко переключатися між завданнями.

Іноді тривога виглядає як:

непосидючість;
контроль усього, що відбувається;
надмірні переживання за те, щоб усе було правильно та відповідало запланованому.

Під час спілкування дитині може бути складно:

знайомитися;
працювати в групі;
просити допомогу;
висловлювати власну думку.

Вона може:

боятися осуду;
надто залежати від думки дорослого та однолітків;
гостро реагувати на критику.

На тілесному рівні:

гризе нігті;
крутить речі в руках;
напружена поза;
скарги на біль у животі чи голові;
швидка втомлюваність;
сльози «без причини».

Особливо перед:

контрольними;
відповідями;
змінами;
новими подіями.

Що насправді потрібно тривожній дитині?
 передбачуваність;
 прийняття її емоцій;
 спокій дорослого та його підтримка;
 відчуття безпеки.

Як бути опорою?

Називайте емоції: «Я бачу, що тобі зараз страшно/тривожно». Це допомагає дитині зрозуміти себе і заспокоює.
Будьте «емоційним контейнером». Не поспішайте одразу заспокоювати або відволікати. Спочатку – витримайте емоцію разом із дитиною.
Створюйте передбачуваність. Режим, попередження про зміни, зрозумілі правила знижують рівень тривоги.
Зменшуйте невизначеність. Пояснюйте, що буде далі. Навіть прості речі типу: «Зараз ми зробимо це, потім це…»
Показуйте власну стійкість. Діти «зчитують» стан дорослого. Ваш спокій – їхня безпека.

Активності, які допомагають підтримати дитину з підвищеною тривожністю у класі

 Вправа «Емоційний барометр на початку уроку»

У класі розміщується шкала емоцій:    

Діти можуть обирати свій стан на початку та в кінці уроку:

жестом (показати пальцями)
наліпкою
карткою

Ефект: зниження напруги через визнання

 Вправа «Мій острів спокою»

Інструкція: «Уяви місце, де тобі спокійно. Ти можеш повертатися туди подумки, коли хвилюєшся».

Діти:

малюють
описують (за бажанням)

Малюнок «острова спокою», який дитина зобразила, можна приклеїти на парту, у щоденнику або папці, щоб він був у полі зору, і дитина мала змогу повертатися до нього, коли це буде потрібно.
 Вправа «Помилятися – це нормально»

Час від часу можна практикувати вправи, у яких учасники навмисно роблять помилки. Завданням інших дітей в класі їх віднайти. До цієї активності може залучатися і дорослий.

У кінці вправи можемо обговорити з дітьми те, що помилки часто є частиною навчання, і помилятися може кожен. При цьому важливо не робити акцент на помилці, а зробити фокус на наступних спробах справитися із завданням.

 Вправа «Крок за кроком»

У завданнях, які пропонуєте дитині з ознаками тривожності, краще не використовуйте загальні інструкції.

Ефективніше буде, коли ви зможете розбити інструкцію на етапи.

Замість: «Виконайте вправу»

Скажіть:

 «Спочатку відкрийте підручник»
 «Відкрийте зошит, запишіть дату та номер вправи»
 «Прочитайте завдання та виконайте першу дію»

 Створіть «Скриньку спокою» в класі

Візьміть бокс чи коробку та покладіть в неї предмети, які дитина може використати, щоб зняти внутрішню напругу та стабілізуватися.

При цьому вони будуть у вільному доступі і дитині не потрібно буде вдаватися до додаткових пояснень, щоб ними скористатися.

Що покласти:

м’ячики-антистрес;
картки з дихальними техніками;
картки з короткими інструкціями «Що робити, коли хвилююсь»;
поп-іти;
еспандери для рук;
тактильні камінці;
м’які брелоки;
тактильні браслети на руку;
картки з фразами підбадьорення;
розмальовки-антистрес.

 Вправа «Пара підтримки»

Для підтримки дітей з ознаками тривожності практикуйте виконання завдань у стабільних парах.

Коли є «безпечний партнер» це знижує внутрішню тривогу і страх відповідати, виконувати завдання та представляти результати діяльності.

Тривога не зникає миттєво. Але коли поруч є стабільний, уважний дорослий – дитина поступово вчиться справлятися. Підтримка тривожної дитини – це не лише робота з самою дитиною. Це також:

стиль взаємодії
атмосфера класу
щоденні кроки у підтримці

Бути опорою – значить бути достатньо стабільним і щиро включеним, а не ідеальним.
Діліться у коментарях, які вправи та активності допомагають вам підтримати дітей з ознаками тривожності.

Матеріал підготувала експертка Спільноти Світлана Воронцова.