Для перегляду на вихідних (для дорослих)

Чому розлучень стало більше? Сімейний психолог про правила здорового шлюбу, які працюють
 

Відпустити надмірний контроль

 Твоя підтримка Поруч

Існує думка, що тримати все під контролем – ознака відповідальності. Батьки часто живуть з відчуттям, що саме від них залежить усе: настрій дитини, її безпека, успіхи, реакції, поведінка, атмосфера вдома. І частково це правда – доросла відповідальність справді про увагу, планування, рішення, турботу.

Але інколи контроль непомітно розростається: ми намагаємося втримати те, що не в нашому полі впливу: контролювати чужі емоції, передбачити всі ризики, зробити так, щоб дитина ніколи не засмучувалась, не злилась, не тривожилась. І тоді контроль перестає бути опорою, а натомість – приносить виснаження.

Розповідаємо, чому інколи відпускати контроль просто необхідно й чи насправді це так страшно, як здається.

Збережіть, щоби повертатися, коли це буде потрібно!

Про труднощі та мозок

 Міжнародна асоціація психосоматики та тілесної терапії 

Про труднощі та мозок.

Автор Юлія Дем'яненко

Мозок працює за принципом вибору головного. Те, що найчастіше повторюється в думках і викликає сильний емоційний відгук, поступово стає центром тяжіння психіки. (тому ті хто постійно дивляться негатив... ну ви зрозуміли) Воно притягує увагу, енергію, ресурси, витісняючи інші сигнали на периферію.

Тому людина, зациклена на труднощах, буквально перестає помічати шанси. А людина, сфокусована на напрямку руху, починає “випадково” знаходити підказки, можливості й рішення.

Мозок навчається через повтор. Одні й ті самі думки активують одні й ті самі нейронні контури. ( закріплюються). Зв’язки між клітинами ущільнюються, маршрути стають швидшими, реакції -автоматичними. Те, що колись було просто думкою, перетворюється на звичну модель поведінки.

Тривога теж тренується. Постійне прокручування негативних сценаріїв формує стійкі нейронні траєкторії страху. Мозок звикає жити в режимі небезпеки навіть без реальної загрози.

Але так само тренується й інше. Увага до ресурсу, опори, стабільності створює альтернативні нейронні шляхи - спокою, впевненості, внутрішньої рівноваги. Це не позитивне мислення заради ілюзій - це перепрошивка нервових маршрутів.

Мозок не “закривається” з віком. Він зберігає здатність до змін, навчання і перебудови протягом усього життя. Нові звички, нові фокуси, нові дії буквально змінюють його архітектуру.

Ти щодня підживлюєш якісь ланцюги: або страху й безсилля, або опори й сили.

І через певний час це стає видно не тільки в самопочутті -

це стає частиною структури твого мозку.

Що робити. ШУКАТИ світле, добре, гарне. Бо навчений мозок, який звик харчуватись тривогами, буде шукати їх.

Відновити контакт з дитиною

 Вікторія Ідея

Ми живі люди. Ми втомлюємося, злимося, інколи зриваємося.

Помилка — це не кінець. Важливо те, що буде після

Підлітковий вік

 Resilience.help

Підлітковий вік — непростий. Але він не може не статися. В організмі дитини відбуваються складні перебудови: як фізичні, так і психологічні. Й задача батьків

чути

бачити

любити свою дитину

забеспечувати спокійну атмосферу

Завдання підліткової кризи — не стати самостійними (підліток не здатен себе забезпечити до повноліття), а набути необхідні навички для подальшого розвитку особистості за дорослим типом: вміння брати відповідальність за наслідки своїх слів та дій.

Як поводитися батькам, щоб дитина набула ці навички, стати підтримкою й опорою в цей період — описали в картках Діліться у батьківських чатах!

Більше про підліткову кризу дізнавайтеся на нашій Платформі: www.resilience.help/blogs/pidlitkova-kryza/

Пам'ятаймо!

 

Ресурси виживання

 Хаб стійкості

"Ресурси виживання – це внутрішні й зовнішні можливості, які допомагають людині витримувати стрес, адаптуватися до складних обставин і зберігати мінімальну стабільність. Вони формуються задовго до дорослого життя і зазвичай працюють автоматично, навіть коли ми цього не помічаємо. Частина цих ресурсів народжується з досвіду підтримки, а інша – з досвіду нестачі, коли тіло й психіка вчяться виживати будь-якою доступною стратегією," - ділиться психологиня, психотерапевтка платформи Хаб Стійкості Iryna Tanchuk

До внутрішніх ресурсів належать тілесні реакції, які допомагають нам витримати напругу. Наприклад, здатність завмирати, коли ситуація здається небезпечною, різке зосередження, коли потрібно швидко діяти або навпаки – відключення від емоцій, щоб не відчувати болю. Це способи, які колись допомогли нам пройти через складний досвід. Тіло зберігає їх як ефективні, навіть якщо зараз вони вже недоречні.

Зовнішні ресурси – це люди, середовище та умови, які підтримують нас у моменті. Наприклад, наявність хоча б однієї стабільної дорослої фігури поруч у дитинстві, можливість звернутися за допомогою, доступ до безпечного простору, де можна відновитися. Навіть такі прості речі як тепла їжа, тиша, можливість побути наодинці теж можуть бути ресурсами, що допомагають нервовій системі знижувати напругу.

Ще є поведінкові ресурси, які ми використовуємо інтуїтивно. Хтось починає багато працювати, щоб не відчувати тривоги. Хтось контролює кожну дрібницю, бо так легше витримати невизначеність. Інший, навпаки, уникає всього складного, щоб не зіткнутися з перенавантаженням. Такі стратегії виконують важливу функцію, вони допомагають залишатися в межах того, що психіка може витримати.

Ресурси виживання також проявляються і в дрібних діях. Наприклад, людина, яка звикла до нестабільності, може завжди мати «план Б» на будь-яку ситуацію. Той, хто пережив емоційну непередбачуваність, може уважно сканувати настрій інших, щоб уникнути конфлікту. Хтось носить із собою воду або перекус, бо тіло пам’ятає досвід нестачі. Усе це є різні способи подбати про себе в умовах, які колись здавалися небезпечними.

І зараз теж вони допомагають проживати складні часи.