Задля подумати

 

ДИТИНА НЕ ПОВИННА ЛЮБИТИ ШКОЛУ: ТОП-10 ЗАПИТАНЬ ПСИХОЛОГУ ПРО НАВЧАННЯ || Діана Житня-Кебас

Про що говорили :

✔️ Чи можуть погані оцінки бути корисними? Як мотивувати дитину вчитись

✔️ Що робити , якщо санкції та обмеження більше не працюють і дитина на них не реагує 

✔️ Чого батькам не варто очікувати від школи і що буде, якщо дозволити  пропускати уроки раз на місяць

✔️ Як реагувати, коли дитина зривається на вас? Важлива порада - що робити, коли підліток грюкає дверима 

✔️ Чому не варто рятувати підлітків  від кожної помилки? Де межа між рятуванням і корисним досвідом

Відновлення

 Вільний Вибір

Відновлення – не змагання на швидкість.

У кожного може бути свій темп, свої ресурси й свій спосіб проходити складний період.

Цей допис став можливим завдяки Програмі реабілітації та реінтеграції ветеранів, яку реалізує IREX за підтримки Державного департаменту США.

Застосунок із техніками психологічної самопідтримки – Мобільний застосунок База

Навіщо психологи розпитують про дитинство?

Центр здоров'я та розвитку "Коло сім'ї" - Київська філія

Навіщо психологи розпитують про дитинство?

Спойлер: зовсім не для того, щоб у всьому звинуватити вашу маму, тата чи того однокласника, який колись казав вам образливі слова.

Психологи досліджують дитинство людини, щоб краще зрозуміти, як формувалися її базові уявлення:

• про себе: «Чи зі мною все гаразд?», «Чи я гідний/гідна любові?», «Чи важливі мої потреби?»;

• про інших людей та світ: «Чи можна людям довіряти?», «Чи світ є безпечним місцем?»;

• про власну компетентність та автономію: «Чи можу я бути собою і вільно проявляти себе?», «Чи здатний/здатна я давати собі раду та досягати успіху?».

У когнітивно-поведінковій терапії такі стійкі уявлення про себе, інших та світ називають глибинними переконаннями.

Подобається нам це чи ні, але саме в дитинстві закладається значна частина наших «несучих конструкцій» - стійких способів сприймати себе і світ та реагувати на те, що з нами відбувається.

Наприклад, досвід постійної критики може сприяти формуванню переконання «зі мною щось не так» або «я недостатньо хороший/хороша». Воно може супроводжуватися соромом, невпевненістю, розчаруванням у собі. А далі людина може роками намагатися довести собі й світові протилежне – через виснажливий перфекціонізм, надмірний фокус на досягненнях та постійний пошук визнання.

Або людина може обрати зовсім іншу стратегію: «Я навіть не буду пробувати, бо все одно зазнаю невдачі». Це стратегія «здатися», капітулювати

Стратегії можуть бути різні, але в їхній основі завжди лежить дисфункційне базове переконання.

Тож задача психотерапії – дослідити, як висновки, зроблені колись у зовсім інших обставинах, продовжують впливати на життя сьогодні: які ситуації їх активують, які емоції вони викликають, до якої поведінки спонукають і яку ціну людина за це платить. А далі поступово створюємо новий досвід, який дозволяє не просто почати думати: «можливо, зі мною все гаразд», а а дедалі більше вірити в більш здорове твердження і прагнути жити у відповідності з ним.

Адже проблема часто є в тому, що ці «несучі конструкції» можуть продовжувати впливати на життя людини (ба більше – визначати його) навіть тоді, коли обставини давно змінилися. Доросла людина вже не залежить від оцінки батьків, давно не сидить за однією партою з тим однокласником, але продовжує дивитися на себе саме тими недоброзичливими, критикуючими очима своїх кривдників.

Саме тому в психотерапії ми повертаємося до минулого не для того, щоб знайти винних і нескінченно на них злитися. Ми намагаємося зрозуміти, звідки взялися правила, за якими людина живе сьогодні, перевірити, чи вони досі відповідають її реальності, і поступово навчитися будувати життя вже не за старими дитячими висновками.

Авторка статті: психолог, психотерапевт Марина Царенок

Дитяче «Мені нудно»

 Дитячий психолог

Що насправді означає дитяче «Мені нудно»?

Чи варто дозволяти дитині завжди перемагати?

 ГО "Центр психологічної допомоги "Конфіденс" разом з Anastasiia Hrabovyk.

Чи варто дозволяти дитині завжди перемагати?

Бажання вберегти дитину від розчарування — природне для кожного з батьків. Саме тому іноді дорослі змінюють правила гри, піддаються або дозволяють зробити «ще один хід», аби дитина не засмучувалася.

Але чи справді це допомагає їй у майбутньому?

Разом із Анастасією Грабовик ( Anastasiia Hrabovyk) — дитячою психологинею, поведінковою аналітикинею та експерткою з розвитку дітей з особливими освітніми потребами — розбираємося, чому правила гри є набагато важливішими, ніж здається на перший погляд.

У дописі говоримо про те:

- чому гра є важливим простором для розвитку соціальних навичок;

- як формується вміння дотримуватися правил;

- чому досвід програшу також є цінним;

- і яке запитання варто поставити собі, якщо дитині складно грати за правилами.

Читайте карусель та діліться своїми думками в коментарях: чи доводилося вам змінювати правила гри, щоб підтримати дитину?

Ваше тіло може пам’ятати те, про що ви вже не думаєте

 Психологічний центр "Перетворення"

Ваше тіло може пам’ятати те, про що ви вже не думаєте

Буває, що начебто все добре.

Небезпека минула.

Ви продовжуєте жити, працювати, спілкуватися.

Але тіло ніби не отримало цього повідомлення.

Плечі постійно напружені.

Щелепи стиснуті.

Дихання поверхневе.

Важко розслабитися навіть у спокійній обстановці.

Тривога виникає наче без причини.

Чому так відбувається?

Бессел ван дер Колк у книзі «Тіло веде лік» багато уваги приділяє тому, як травматичний досвід може впливати на нервову систему та тілесні реакції.

Травма — це не просто те, що з нами сталося.

Важливо й те, що після цього продовжує відбуватися всередині нас.

Ми можемо вже не згадувати певні події щодня, але нервова система може залишатися насторожі.

Ми можемо розуміти головою: «Зараз усе нормально», але тіло все одно реагуватиме напругою, завмиранням або тривогою.

Тому іноді недостатньо просто сказати собі: «Заспокойся, все добре».

Спочатку потрібно знову навчитися помічати, що відбувається з тілом, емоціями та відчуттям безпеки.

Зцілення не завжди починається з того, щоб забути минуле.

Іноді воно починається з дуже простого:

помітити своє дихання.

відчути напругу в плечах.

зрозуміти, чого хочеться тілу.

дозволити собі зупинитися.

Поступово нервова система може отримувати новий досвід:

«Зараз я в безпеці.

Мені не потрібно постійно бути напоготові».

Тіло не ворог, якого потрібно змусити замовкнути.

Іноді його реакції — це спосіб захистити нас.

Питання лише в тому, чи потрібен цей захист нам зараз.

Якщо ви помічаєте постійну напругу, тривогу, проблеми зі сном або відчуття, що навіть у спокої вам важко розслабитися, варто не лише змушувати себе «заспокоїтися», а спробувати зрозуміти, що відбувається з вами насправді.

Психотерапія може допомогти відновити контакт із собою, своїм тілом і власним відчуттям безпеки.

Вербування українських дітей ворогом

 Міжвідомча координаційна рада з питань правосуддя щодо неповнолітніх та Всеукраїнський громадський Центр "Волонтер"

Коли ми чуємо про підлітка, який підпалив авто ЗСУ чи передавав координати військових об’єктів, ми зазвичай бачимо злочин. Але чи завжди ми бачимо дитину, яку перед цим місяцями втягували у цей злочин, маніпулювали нею та використовували?

Повномасштабна війна принесла нові виклики для України. Один з них – використання українських дітей російськими спецслужбами для виконання завдань проти національної безпеки держави. Через соціальні мережі та месенджери підлітків використовують для збору інформації, підпалів, диверсій та інших протиправних дій, користуючись їхньою довірливістю, потребою у визнанні, матеріальними труднощами та психологічною вразливістю.

У суспільстві такі випадки часто викликають обурення та однозначне засудження. Проте міжнародні стандарти та результати досліджень свідчать: ці діти є не лише учасниками правопорушень, а й постраждалими від цілеспрямованих маніпуляцій та експлуатації з боку держави-агресора. Щодо цих дітей вчиняється воєнні злочини.

Ситуаційний аналіз підготовлений залученими експертками Міжвідомчої координаційної ради з питань правосуддя щодо неповнолітніх та ГО Всеукраїнський громадський Центр "Волонтер" за ініціативи Офіс Генерального прокурора. Цей ситуаційний аналіз присвячений проблемі використання українських дітей спецслужбами російської федерації у протиправній діяльності під час збройного конфлікту. У ньому розглянуто міжнародні та національні стандарти захисту прав таких дітей, психологічні аспекти роботи з ними, види маніпуляцій і цикл їхнього залучення до протиправної діяльності, а також роль ключових суб’єктів на різних етапах реагування. Окрему увагу приділено аналізу судової практики, поширеним міфам і стереотипам та формуванню рекомендацій щодо посилення захисту дітей.

Пропонуємо коротко ознайомитись з ключовими акцентами аналізу за допомогою карток.

Завантажити документ повністю можна за посиланням – https://cutt.ly/SygxMtxq

Окрема подяка авторкам та рецензенткам Тамарі Бугаєць, Людмилі Гриценко, Вікторії Партицькій, Риммі Юрченко, Анні Козловій та Тетяні Журавель за їхній вагомий внесок у підготовку цього ситуаційного аналізу.

Сподіваємось, що ці матеріали допоможуть краще зрозуміти природу цього явища та сприятимуть формуванню підходу, який поєднує захист національної безпеки з дотриманням прав та найкращих інтересів дитини. Такий підхід має ґрунтуватися на усвідомленні того, що діти, залучені до протиправної діяльності спецслужбами російської федерації, є не лише учасниками відповідних подій, а й постраждалими від цілеспрямованого впливу, втягнення та експлуатації.