Стан паніки: як допомогти

 Центр психічного здоров'я Києво-Могилянської академії

Коли поруч людина в стані паніки, легко розгубитися й не знати, що робити.

У цьому дописі — прості й зрозумілі кроки, які допоможуть підтримати.

Діти та сварки батьків

 ГО "Центр психологічної допомоги "Конфіденс"

Тривожний сон і страх темряви

 Психологічна ЧОМУчКА з Юлією Нагорською

 Julia Nagorska·

В допомогу батькам

Як підтримати дитину Тривожний сон та страх темряви

Дякую авторові за якісну інфографіку

Психологічні механізми уникання відповідальності

 Центр психології та розвитку "Київський Дворик" 

Уникання відповідальності не обов’язково є свідомим вибором людини або ознакою її незрілості. Часто це стійкий набір психологічних стратегій, спрямованих на зниження напруги, страху помилки чи загрози самооцінці. Ці механізми можуть працювати майже автоматично і тимчасово полегшувати стан, але водночас підтримують проблемну поведінку.

Один із поширених варіантів таких механізмів - раціоналізація. Людина знаходить логічні пояснення, чому діяти зараз не варто: нестача часу, невдалий момент, недостатня підготовка. Аргументи можуть бути частково обґрунтованими, але основною їхньою функцією є зниження внутрішнього дискомфорту, а не вирішення завдання.

Інший механізм - перекладання відповідальності. Контроль приписується зовнішнім обставинам або іншим людям. Це дозволяє знизити рівень напруги тут і зараз, проте зменшує відчуття власної агентності (здатності впливати на свої дії та вибір).

Також поширеним є уникання через прокрастинацію. Відкладання дій знижує тривогу в короткостроковій перспективі, але підсилює її згодом. У випадку прокрастинації (на відміну від простої нестачі навичок управління часом) ключову роль відіграє саме потреба в емоційній регуляції.

Іншою поширеною стратегією є заниження значущості задачі. Якщо почати сприймати завдання як неважливе, потреба брати відповідальність за нього автоматично зменшується. Подібну функцію виконує і самознецінення: очікування невдачі слугує виправданням для бездіяльності.

При роботі з униканням відповідальності ключовим є аналіз функції такої поведінки, тобто розуміння, яку саме напругу або загрозу вона знижує. Коли ця функція стає усвідомленою, з’являється можливість поступово брати на себе обмежені зони відповідальності, тестувати переносимість помилок, підвищувати толерантність до невизначеності. У такому процесі відповідальність формується не як вимога до себе, а як навичка, що розвивається через досвід.

Вправа 4 стихії для самостабілізації у часи стресів

 Голоси дітей

Спробуйте зробити паузу й разом із дитиною пройти кілька різних тілесних станів один за одним. Так виконується вправа «Чотири стихії», якою сьогодні хочемо поділитися 

Як саме це робиться — у новому відео демонструє психологиня фонду Яна разом із сином Вовою.

Вправа є частиною соцкампанії «Діти-супергерої 2», у межах якої підопічні фонду діляться простими техніками саморегуляції. У серії — шість коротких відео, що можна використовувати вдома, у школі або будь-де, коли дитині потрібно заспокоїтися.

 Підбірку з усіма вправами дивіться на нашому YouTube: bit.ly/3KNPU5W

Якщо ж ви відчуваєте, що вам або вашій дитині потрібна допомога психолога через війну, ми поруч і готові підтримати:

 0 800 210 106 (лінія безоплатної психологічної підтримки для дітей і батьків).

Розуміння емоцій

uamentalhelp

 

Емоції часто виникають раптово та можуть залишити Вас у стані розгубленості. З дитинства багато хто з нас чув фрази на кшталт:
💬 «Припиніть плакати»,
💬 «Не варто злитися»,
💬 «Візьміть себе в руки».

Такі слова зазвичай вказують на те, що оточуючим важко приймати чужі почуття. У результаті Ви можете навчитися придушувати власні емоції, замість того щоб зрозуміти їх та використати для власного розвитку.

Емоції — це індикатори наших потреб, цінностей і цілей. Приймаючи їх без осуду, Ви відкриваєте шлях до вирішення проблем і знаходите способи піклуватися про себе.

 

Досвід розчарування важливий для емоційного розвитку дитини

 Психолог дошкільної освіти

Як навчати дітей справлятися з розчаруванням

Розчарування — одна з найскладніших емоцій для дошкільника.
«Не вийшло», «програв», «не обрали», «не дозволили» — і ми бачимо сльози, крик або відмову. Але завдання психолога — не прибрати розчарування, а навчити дитину його витримувати.

Чому розчарування таке важке

У дошкільному віці:

саморегуляція ще формується;
імпульси сильніші за контроль;
«хочу» часто переважає «можу».

Розчарування сприймається як втрата або навіть як маленька катастрофа.

Що не допомагає

Знецінення: «Нічого страшного»
Поспішне відволікання
Соромлення: «Подивись, інші не плачуть»
Надмірний порятунок («давай я зроблю за тебе»)

Так дитина не вчиться проживати емоцію.

Принципи роботи психолога

Визнання почуття

«Ти засмутився, бо не вийшло».

Називання емоції — перший крок до її регуляції.

Пауза замість швидкого рішення

Дайте дитині кілька секунд прожити стан.
Іноді достатньо тихої присутності.

Навчання через гру

ігри з правилами (вчать програвати);
чергування ролей;
моделювання ситуацій «не вийшло».

У грі розчарування безпечніше.

Формування внутрішнього діалогу

Поступово вводьте фрази:

«Я спробую ще раз»
«Не завжди виходить з першого разу»
«Я можу попросити допомогу»

Підтримка меж

Важливо:

не уникати розчарування повністю;
не створювати «тепличні» умови;
дозволяти дитині зустрічатися з невдачею.

Саме так формується фрустраційна толерантність.

Ознаки, що дитина навчається справлятися

швидше заспокоюється;
не руйнує результат;
пробує ще раз;
звертається по допомогу;
може вербалізувати «мені прикро».

Розчарування — це тренування для нервової системи.
Без нього не формується витривалість, самоконтроль і впевненість. Ми не вчимо дітей уникати складних почуттів.
Ми вчимо їх витримувати їх без руйнування себе й інших.