Самоушкодження у дітей та підлітків: що важливо знати дорослим
Порізи, опіки, удари себе, розчісування шкіри до ран, навмисне отруєння ліками чи інші способи завдати собі шкоди - це не просто «погана поведінка», спроба привернути увагу чи бажання маніпулювати дорослими. Самоушкодження - це спосіб, яким дитина або підліток може намагатися впоратися з переживаннями, які здаються їй надто сильними, складними або такими, про які вона не може розповісти словами. Іноді за ним стоять тривога, пригніченість, самотність, сором, почуття провини, конфлікти, булінг, пережитий травматичний досвід, труднощі у стосунках або відчуття втрати контролю. У контексті тривалого стресу та війни емоційне навантаження на дітей може бути особливо високим. Самоушкодження також часто супроводжують інше психічне неблагополуччя.
Як можна помітити самоушкоджуючу поведінку?
Не завжди дитина розповість про неї сама. Варто звернути увагу на:
- незрозумілі порізи, подряпини, опіки, синці або інші травми;
регулярне приховування рук чи ніг одягом, навіть коли для цього немає очевидної потреби;
- уникання розмов про походження травм або різні пояснення одного й того самого ушкодження;
- різкі зміни настрою та поведінки;
- соціальне відсторонення, втрату інтересу до того, що раніше подобалося;
- сильну дратівливість, тривожність, емоційну нестабільність;
проблеми зі сном, харчуванням, навчанням;
- висловлювання про безнадію, власну нікчемність або небажання жити.
Важливо: одна така ознака ще не означає самоушкодження. Але поєднання кількох змін у поведінці - привід для уважної розмови.
Чому дитина може завдавати собі шкоди?
Самоушкодження може виконувати різні функції. Наприклад, дитина може таким чином:
- зменшувати емоційне напруження. Коли переживання стають нестерпними, фізичний біль може тимчасово «переключати» увагу.
- намагатися впоратися з сильними емоціями. Злість, страх, сором, відчай або тривога можуть бути важкими для усвідомлення та вираження словами.
- повертати собі відчуття контролю. Коли здається, що все навколо непередбачуване, контроль над власним тілом може давати ілюзію керованості ситуації.
- карати себе. За помилки, конфлікти, почуття провини або переконання «зі мною щось не так».
- виражати те, про що складно говорити. Іноді поведінка стає своєрідним сигналом: «Мені дуже погано, але я не знаю, як про це сказати».
- справлятися з порожнечею або емоційним онімінням.
При цьому причини можуть змінюватися від епізоду до епізоду. Тому важливо не шукати одну універсальну причину, а намагатися зрозуміти, що відбувається з конкретною дитиною саме зараз.
Що робити батькам?
Перша реакція дорослого має величезне значення.
Замість:
«Навіщо ти це зробив/зробила?»
«Ти що, ненормальний/ненормальна?»
«Подумай, як ти засмучуєш маму!»
«Більше ніколи цього не роби!»
«Ти просто хочеш привернути до себе увагу».
краще сказати:
«Я бачу, що тобі зараз дуже важко. Я не буду тебе сварити. Давай спробуємо зрозуміти, що з тобою відбувається».
Можна запитати:
«Що відбувалося перед тим, як ти зробив/зробила це?»
«Що ти тоді відчував/відчувала?»
«Що тобі це дало або що змінилося після цього?»
«Чи траплялося так раніше?»
«Чи виникали думки про те, що ти не хочеш жити або хочеш померти?»
Пряме запитання про суїцидальні думки не «підштовхує» дитину до самогубства. Навпаки, воно дає можливість говорити про те, що може залишатися прихованим.
Якщо є травма, спочатку подбайте про фізичну безпеку та медичну допомогу.
Після цього важливо не залишатися з проблемою наодинці.
А якщо це помітив педагог?
Педагог не повинен ставати психотерапевтом дитини.
Його завдання - помітити зміни, спокійно поговорити, забезпечити безпеку та передати інформацію тим дорослим і фахівцям, які можуть надати допомогу.
Варто поговорити з дитиною наодинці, у спокійному місці:
«Я помічаю, що останнім часом тобі непросто. Я не хочу тебе сварити чи змушувати щось розповідати. Мені важливо знати, чи ти зараз у безпеці».
Якщо існує загроза безпеці дитини, дорослий має залучити відповідних фахівців і батьків/законних представників відповідно до правил закладу та ситуації. Освітнім закладам важливо мати чіткий алгоритм дій у випадках виявлення самоушкодження та визначену відповідальну особу.
Чи обов'язково одразу до фахівця?
Якщо самоушкодження вже відбулося, консультація фахівця бажана.
Особливо якщо:
- епізоди повторюються;
- їх стає більше або вони стають серйознішими;
- дитина не може пояснити, що з нею відбувається;
- є виражена тривога, депресивні симптоми, ізоляція;
- є булінг, насильство або інші проблеми з безпекою;
- дитина говорить про безнадію, смерть або небажання жити;
- батьки не знають, як реагувати або ситуація виходить з-під контролю.
Першим фахівцем може бути дитячий/підлітковий психолог або психотерапевт, який має досвід роботи із самоушкоджуючою поведінкою.
Якщо є підозра на психічний розлад, виражена депресія, суїцидальні думки, різке погіршення стану або необхідність медикаментозного лікування - потрібна консультація дитячого/ підліткового психіатра.
Педіатр або сімейний лікар також може бути важливою першою ланкою: оцінити фізичний стан, надати необхідну медичну допомогу та скерувати до відповідного фахівця.
Для дітей та підлітків після самоушкодження рекомендована саме комплексна психосоціальна оцінка, яка враховує не лише симптоми, а й сім'ю, школу, однолітків, соціальні обставини, онлайн-середовище та питання безпеки.
Коли потрібна невідкладна допомога?
Не чекайте планової консультації, якщо:
- дитина має серйозну травму або отруєння;
- говорить, що хоче померти або планує самогубство;
- має конкретний план чи доступ до засобів, якими може завдати собі смертельної шкоди;
- не може гарантувати власну безпеку;
- перебуває у стані сильного збудження, сплутаності або втрати контролю.
У такій ситуації дитину не залишають саму та звертаються по невідкладну медичну/психіатричну допомогу.
