пʼятниця, 29 березня 2024 р.

Самодопомога

 CETA Україна

👍Заземлення - корисна та дієва практика при стресі та тривозі.




Що робити, якщо злили твої нюдси❓

 Stop_sexтинг

Що робити, якщо злили твої нюдси❓
Ми щиро сподіваємось, що цей допис ніколи не стане вам у нагоді. Проте знати, як діяти в подібних ситуаціях - це бути готовими захистити себе, або ж підтримати когось, кому це потрібно.
👉 Памʼятайте, постраждала особа ніколи не винна у тому, що трапилося. Відповідальність за розповсюдження подібних матеріалів лежить суто на злочинці, який винес фото/відео за межі приватного спілкування.
Алгоритм дій у даних ситуаціях:
1. Припинити спілкування зі злочинцем.
2. Зробити скріни всього листування, а також сторінки злочинця. Важливо зберегти усі дані, які отримали від нього: номери карток, номер його телефону, матеріали, які він надсилав. Це допоможе його ідентифікувати.
3. Якщо є здогадки, що злочинець має доступ до вашого телефону, то зберегти це на змінному носієві.
4. Закрити доступи до всіх своїх сторінок, закрити свої профілі, змінити паролі.
5. Додати того, хто писав у чорний список та заблокувати його.
6. Звернутися до дорослого, якому довіряєте.
7. Разом звернутися до поліції/кіберполіції та отримати безкоштовні психологічні консультації від Teenergizer та #stop_sexтинг.
І, не менш важливо, нещодавно в Україні почав працювати новий сервіс видалення фото Take It Down. Це безплатний сервіс, який допоможе вам видалити або припинити онлайн поширення оголених, напівоголених або відверто сексуальних фотографій та відео, зроблених особою молодше 18 років.

Я - повідомлення

Психологи часто радять використовувати так звані "Я - повідомлення"

Я-висловлювання  форма висловлювання, коли людина говорить про свої наміри, своє бачення, свій стан і свої почуття, намагаючись не зачіпати і не звинувачувати оточуючих.

“Я-висловлювання” – хороший прийом, що часто застерігає конфліктні ситуації та допомагає людям краще розуміти один одного. Дійсно, часто ми починаємо говорити за когось або на когось «Ти мене образив», «Ти завжди так поводишся», «Ми чекали тебе раніше». Такі звинувачення легко переростають в конфлікт, а от перехід з “Ти”, на опис своїх почуттів, зазвичай пом’якшує ситуацію. «Мені не приємно чути такі слова», «Я почуваю себе ніяково в такій ситуації», або «Мене засмучує, коли ти запізнюєшся».


 Джерело

ПТСР у дітей під час війни: ігри, техніки і вправи проти напруги

 ПТСР у дітей під час війни: ігри, техніки і вправи проти напруги

 

Триває війна Росії проти України. Багато українських жінок із дітьми переховуються в бомбосховищах, метро чи власних домівках. Ви втомлені, часто плачете або, навпаки, перебуваєте в емоційному ступорі? Хвилюєтеся за дітей і можете спостерігати їхню нетипову поведінку? Як дібрати слова, якщо хтось знайомий чи близький загинув? Як допомогти психіці сина чи доньки почати відновлюватись після подій, що травмували? У книзі «Ми пережили: техніки відновлення для сімей, військових, цивільних і дітей» психологи підготували найдієвіші поради — ігри, техніки та вправи. Скористайтесь ними і будьте в безпеці.

 

Батьки, «кисневу маску» спершу надягніть на себе

Якщо ви переживаєте сильний стрес під час воєнних дій, після пережитого можуть спостерігатися повторні переживання: «картинки наяву», спотворене або точне повторне переживання того, що сталося, у нічних снах, постійні спогади про жахливі події, підвищена збудливість з яскравими спалахами гніву чи, навпаки, емоційний ступор.

 

У стресовій ситуації для дитини дуже важлива реакція батьків. Що впевненіше поводяться батьки, то захищеніше почуваються діти. Адже малеча виробляє власну модель поведінки, спостерігаючи за значущими дорослими. Будь ласка, пам’ятайте: важливо піклуватися не лише про дитину. Вам варто старанно дбати про себе. Саме ви — головне джерело допомоги та підтримки для дитини.

 

Добірка корисних ігор для дітей: грайте в бомбосховищі, метро і вдома

Повернення до себе:

 Обмальовуємо долоньки фарбами, плескаємо.

«Привіт, пальчику, як ти живеш?»

Заземлення, почуття опори:

 Вирощуємо «великі ноги».

Залишаємо відбитки, малюнки стопами і долоньками на піску.

Малюємо дерева, квіти, кущі — усе з великими і міцними коренями.

Тремося носами, плечима, ліктями.

Тупотимо ніжками сильно, як бегемотики, які проганяють хижаків.


Повертаємо відчуття контролю:

 Дати в руки те, що можна пом’яти (пластилін, глину).

Пограти з конструктором.

Ліпимо тварину, якої в природі не існує.

Ліпимо маску і кривляємося.

Нехай у дитини буде хтось, хто ще менше від неї — улюблена іграшка, лялька, цуценя: хтось, про кого вона дбатиме.

Гра «Ти де?» — «Я тут!». Створити «сейф», куди малюк зможе заховати свої страхи у формі зім’ятих папірців, шишок, клаптиків, малюнків.

 

Гра «Тортик» (Піца). Ця тілесна вправа «заземляє». Важливо, щоб кожна дитина отримала свою частку уваги. Отже, вибираємо, з кого робити «тортик» чи «піцу». Потім шарами різної інтенсивності на підлітка «накладається» цукор, борошно, салямі, сир та все решта. Це чудова вправа на зняття м’язових затисків.

 

Гра «Рукостискання». Діти вітаються за руку, при цьому не відпускаючи її при стисканні, поки не знайдеться нова людина для стискання іншої руки.

 

Гра «На щастя — На жаль». Ця класна вправа дає уявлення про те, що вихід зі складної ситуації завжди є. Грають по черзі. Перед підлітком і його друзями озвучується складна ситуація. Наприклад: «В Україні почалася війна». Хтось інший продовжує: «Але, на щастя, вся моя родина ціла». Черга переходить до іншого: «Але, на жаль, мої друзі в іншому місті вимушені три доби поспіль ночувати в бомбосховищі». І далі по колу: «Але, на щастя, українці об’єдналися, як ніколи за часів незалежності». Тобто всі учасники продовжать і закінчать цю ситуацію. Важливо, щоб діти зрозуміли: будь-яка ситуація надзвичайно багатогранна.

 

Зробіть «Ловця снів» з паличок і кольорових ниток як павутинку. Можна повісити біля місця, де дитина спить, щоб той «ловив» погані сни і не пускав їх до малюка. Шукаємо ресурси для подолання страхів — ліпимо, малюємо, клеїмо янгола-захисника.

 

Робимо «Штаб». Навіть якщо ви в бомбосховищі, можна зробити «бункер у бункері» — тільки для дітей. У цьому укритті діти ховаються, розповідають один одному секретики, граються з ліхтариками. А можна там заховатись і цілій родині, обійматись, мріяти.

Малювання — одна з найкорисніших практик. Яке воно, антистрес-малювання?

Малюйте будиночок — на відчуття меж, на безпеку, майбутнє.

Групові малюнки — відчуття спільності.

Можна намалювати страхи і спалити малюнок (якщо ви у відносній безпеці вдома чи маєте змогу прогулятись у теплу погоду на вулиці).

Можна малювати ватними паличками, краплями, пластиліном.

Малюємо на кольоровому, на темному, на посуді й на тканині.

Як розмовляти з дитиною, якщо під час війни хтось загинув?

Якщо хтось загинув, простими словами і чесно відповідайте на запитання дитини про нього і про те, що сталося. Смерть найближчих людей діти переживають по-різному, залежно від віку, але щоб змиритися з подією, багатьом з них потрібна допомога психолога. Це нормально.

 

Якщо ваша дитина вже перейшла в підлітковий вік і після смерті когось із рідних чи знайомих стала апатичною, неактивною, скаржиться, що зникла енергія і нічого не хочеться робити, худне — це ознака депресії. Підліток може почати культивувати біль за померлим просто щоб перевести фокус уваги і пережити. Адже страждання під час переживання втрати — нестерпні.

 

Що можна робити?

 

писати листи померлому;

створити книгу пам’яті, де будуть фотографії людини і якісь пам’ятні дрібниці;

створити «вівтар любові».

Дозвольте собі розділити це горе з дитиною на двох. Поплачте разом, якщо вийде. Скажіть хлопчику, що не варто забороняти собі почуття. Бо якраз не плакати — неприродно для організму.

 

Якщо дитина сумує за будинком, якщо довелося його залишити, або за улюбленими іграшками чи речами — дозвольте виражати смуток і плакати: «Дійсно сумно, що ти втратив(ла)…» За можливості спробуйте щось знайти натомість і втішити. Наприклад, придумайте казку, як стара іграшка прийшла до чарівника і перетворилася на нову. Їй можна залишити ім’я колишньої іграшки — був кіт Васько, а став Ведмідь Василь. Велосипед перетворився на новий самокат і в тому ж дусі.

 

Переведіть увагу дитини на інші заняття, навчіть нових ігор. Дотримуйтеся звичних ритуалів — наприклад, казка перед сном.

 

Дитина поводиться нетипово. Що із цим робити?

Якщо дитина поводиться так, немов не відчуває жодних почуттів (радості чи смутку).

 

Що з нею відбувається?

 

Імовірно, дитина відчуває дистрес. За сильного нервового потрясіння, особливо під час зіткнення з досвідом, витримати який дитині не під силу, вона може «зависати» в реакціях, часом не відчуваючи свого тіла. Дитина в стані дистресу може приховувати свої почуття. Потрібна ваша підтримка!

 

Як допомогти?

 

Створіть атмосферу любові та прийняття, щоб ваша дитина буквально «відігрілася» в ній. Проведіть разом час. Посидьте з дитиною, притисніть її до себе, обіймайте частіше. Якщо можете — оберніть її почуття на слова. Дайте їй зрозуміти, що сумувати, злитися чи хвилюватися — нормально. «Схоже, тобі нічого не хочеться. Напевно, тобі сумно. Це нормально!»

 

Поясніть дитині й те, що сталося. Можливо, ви могли б поділитися з дитиною власними почуттями. Постарайтеся разом із сином чи донькою займатися чимось приємним — почитайте книжку, заспівайте, пограйте разом. Прості способи повернутися до реальності — ігри з конструктором, ліплення, малювання відбитками ніг і рук.

 

Дитина дуже часто плаче

 

Що з нею відбувається?

 

У результаті пережитого лиха в житті вашої родини відбулося багато змін. І це природно, що дитина сумує. Коли вона плаче, її організм виділяє речовини, що допомагають заспокоїтись. Діти дуже чутливі до емоційного стану батьків. Якщо ви самі відчуваєте непереборну печаль — зверніться по допомогу. Благополуччя вашої дитини залежить від вашого власного.

 

Дитина починає поводитись необережно, робить щось потенційно небезпечне

 

Що з нею відбувається?

 

Може здатися дивним, але коли діти не почуваються в безпеці, то самі часто поводяться небезпечно чи безтурботно. Це спосіб дитини сказати: «Ти мені потрібна(ий). Доведи, що я тобі дорогий — захисти мене!»

 

Як допомогти?

 

Наскільки це можливо, дайте дитині змогу відчути себе в безпеці. Спокійно підійдіть і, якщо потрібно, візьміть її на руки.

 

Дайте малюку зрозуміти, що те, що він робить, небезпечно, і що він дорогий вам. І що ви не хочете, щоб із ним трапилося щось погане. Не кричіть на дитину, будь ласка!

 

Небезпечна поведінка може бути проявом аутоагресії. Чому? Страх завжди збільшує агресію, але діти часто поширюють її на себе. Пограйте в ігри, що випускають агресію. І розкажіть дитині про більш позитивні способи привернути до себе увагу.

 

Дитина лякається чогось, чого не боялася раніше

 

Що з нею відбувається?

 

Діти молодшого віку вірять у те, що батьки всемогутні й можуть захистити їх від усього. Ця віра допомагає їм почуватися в безпеці. Після того, що сталося, ця віра похитнулася, а без неї дитині стало страшніше жити в цьому світі.

 

Багато що може нагадувати дитині про пережите та лякати її (звуки петард, машини швидкої допомоги, люди, що кричать, переляканий вираз вашого обличчя). Ви в цьому не винні — це пережитий досвід.

 

У підлітка труднощі зі сном: сон переривчастий, сняться кошмари, підліток боїться спати один

 

У перші місяці після сильного стресу кошмари — нормальне явище. Під час сну мозок інтенсивно обробляє інформацію про події, що відбулися. Однак якщо кошмар повторюється багато разів чи надто правдоподібний — доведеться згодом звернутися до психолога.

 

Уривчастість сну частіше викликається тривогою, якоюсь незавершеною справою чи спазмуванням м’язів, через яке складно розслабитись. Підлітку можна дозволити спати разом із вами, але поясніть, що це — одноразово та попросіть розповісти про сон, що повторюється знову і знову, але без подробиць (тільки якщо підліток сам захоче). Поясніть, що так працює мозок. Розкажіть про те, що ви теж відчували страх, відчували себе безпорадно, і це нормально.

 

Придумайте порядок відходу до сну, який виконуватиметься за будь-яких обставин, і оголосіть, що він має бути дотриманий щодня. Тоді підліток точно знатиме, чого чекати. Обійміть і скажіть, що ви нікуди не пропадете. Ключова фраза: «Я з тобою, я поруч».

 

Гарна новина:

Психіка дітей і підлітків має величезні резерви самовідновлення і саморегуляції. Більшість дітей повертаються до норми після травматичної події без професійної допомоги психологів просто завдяки підтримці і турботі близьких.

 

Стаття створена на основі книги «Ми пережили: техніки відновлення для сімей, військових, цивільних і дітей» та за матеріалами фонду «Глобальна Ініціатива в Психіатрії», практичними порадами Світлани Ройз, Ірени Голуби та Ірини Малкіної-Пих.

Джерело

четвер, 28 березня 2024 р.

Самодопомога

 CETA Україна

✨Про вплив дихальних вправ на самопочуття та психічне здоров'я.



Про стрес у дітей під час війни, та як дорослим їх підтримувати

 Безпечний простір

Про стрес у дітей під час війни, та як дорослим їх підтримувати розповіла у випуску програми «Думки експерта» на Громадське радіо Оксана Залеська - дитяча психологиня, супервізорка Центр психічного здоров'я Києво-Могилянської академії, співавторка програми «Безпечний простір».

Самі собі батьки: зцілення дитячих травм

 Дитячий психолог

Самі собі батьки: зцілення дитячих травм
У наш час ми занадто часто чуємо про випадки домашнього насильства, жертвами якого нерідко стають діти. Це привід нагадати собі про те, що, навіть не маючи надійних батьків, які нас любили, та належного батьківського виховання, ми мусимо навчитися виховувати себе самі, аби вижити у світі.
І це стосується кожного – не тільки дорослих, а й дітей.
Зрозуміло, випадки домашнього насильства над дітьми – це несправедливо. Але психотерапевт не має розглядати ситуацію з такої позиції. Адже це означає визнати дитину жертвою, що аж ніяк не допоможе їй упоратися з проблемою. Жалість – не найкращий помічник для руху людини вперед.
Якщо батьки виховували вас ідеально, це означає, що ви вмієте вільно виражати емоції, вибудовувати кордони та встановлювати здорові взаємини з людьми. Але ідеальне виховання трапляється в сучасних сім'ях досить рідко.
Мета цієї статті – допомогти вам заповнити емоційні прогалини, які лишилися у вас із дитинства через помилки ваших батьків. Дитячі емоційні травми пояснюють, чому ви бачите світ, думаєте, відчуваєте й поводитеся так чи інакше.
Знаменитий психотерапевт, засновник психоаналізу Зигмунд Фрейд надавав великого значення дитячим травмам у формуванні поведінки людини. Зосередьмося на деяких його цитатах, які висвітлюють питання про те, як дитячі переживання впливають на життя людини.
«У процесі виховання дитині прищеплюють соціальні обов'язки за допомогою системи заохочень і покарань. Таким чином, дитина засвоює, що її безпека в житті залежить від того, чи люблять її батьки (а згодом – і інші люди), чи може вона повірити у свою любов до них»
Більшість людей приходить до психотерапевта, аби позбутися дитячих емоційних травм. Люди обговорюють, аналізують, навіть демонізують своїх батьків, але дуже рідко хвалять їх. Можна сказати, що психотерапевт у таких випадках виконує для клієнта батьківську роль. Процес психотерапії вимагає від терапевта великої відповідальності й може ускладнюватися такими явищами, як перенесення (наприклад, коли клієнт злиться через те, що терапевт вибудовує кордони у взаєминах із ним. Це нагадує клієнту про дитинство, коли він не міг вибудувати кордони з батьками), проекції, залежності тощо.
Якщо дитину виховують неправильно, навколишній світ може її лякати. Коли така дитина виростає, вона повинна поміняти свою картину світу або перейняти її в когось іншого.
Одним із найбільших дарів психотерапії є те, що вона створює для людини безпечне місце, аби та мала змогу обговорювати свої занепокоєння й невдачі. Сьогодні навіть у медичних установах застосовується когнітивно-поведінкова терапія, щоб допомогти пацієнту зрозуміти взаємозв'язок між його думками, почуттями й поведінкою.
«Пригнічені емоції не вмирають. Їх змусили замовкнути. І вони зсередини продовжують впливати на людину»
Мене завжди насторожує, коли мої клієнти не бажають обговорювати своє дитинство. Це є знаком того, що всередині вони відчувають біль. Якщо ви постійно вступаєте у співзалежні взаємини або уникаєте близькості, висока ймовірність того, що в дитинстві ви дізнавалися про любов і прихильність на неправильних прикладах.
Однак здебільшого нам треба пам'ятати, що в дитинстві ми нічого не знали про емоційний досвід наших батьків. Якщо ви стали свідком негармонійних стосунків між матір'ю й батьком, найімовірніше, такі батьки в дитинстві теж піддавалися емоційному насильству, їхніми почуттями нехтували тощо.
«Бути цілком чесним із самим собою – корисна вправа»
Живучи в страху або стані дискомфорту, ви не дозволяєте собі бути чесними із собою й будувати здорові взаємини, засновані на любові.
Якщо ви можете відкрито й чесно говорити зі своїм психотерапевтом, ви зможете бути щирими і з людьми навколо вас. Це того варте. Не поспішайте, поступово приймайте ті частини вашої психіки, які ви звикли приховувати.
«Якби діти могли, якби дорослі знали»
У дитинстві ми вразливі, залежні від батьків, не знаємо практично нічого про почуття й емоції. Якби ми знали, як отримати безумовну любов і довіру батьків, ми б так і зробили. Але наших батьків теж не вчили, як любити, справлятися з залежностями й висловлювати свої почуття. Вони теж не знають, як це робити правильно. Зрозуміло, це не виправдовує погане ставлення батьків до своїх дітей, проте дає вам зрозуміти, що батьки не ставлять за мету засмутити вас або завдати емоційних травм. Це допоможе вам усвідомити, що від батьків ви могли перейняти не тільки здорові моделі поведінки. Учитися водити машину із закритими очима – означає піддавати ризику ваше життя. Так само і з емоціями: перш ніж розбиратися з ними, краще бути обізнаним, звідки у вас з'явилися ті чи інші моделі поведінки.
«Помилок не існує»
Коли йдеться про життєві помилки, тут усе дещо складніше. Діти, у котрих були складні взаємини з батьками, мають два варіанти: усе життя грати в «дожени мене», засвоюючи життєві уроки на практиці, або брати бика за роги та прагнути до успіху, незважаючи на своє нещасливе дитинство.
У школі ми вчимо не тільки математику і фізику, а й отримуємо соціальні навички, вчимося долати розчарування, терпіти життєві труднощі, думати про наслідки своїх вчинків і вирішувати конфлікти. Усе це має велику роль для розвитку нашої психіки. Звичайно, неблагополучні взаємини з батьками уповільнюють процес такого розвитку. Але, водночас, школа – це наш другий дім, де можна багато чого навчитися.
Те, що ми називаємо життєвими помилками, – це, найчастіше, несвідоме програвання наших моделей поведінки. Якщо в дитинстві ви не відчували безумовної любові, у дорослому віці вам може бути складно висловлювати свої почуття близьким людям. Люди бояться бути відкинутими й тому схильні терпіти зневажливу поведінку. Це не означає, що вам подобається, коли до вас ставляться зневажливо, найімовірніше, ви не знаєте, як це припинити.
Розчарування з приводу того, що ви не в змозі задовольнити свої емоційні потреби або висловити свої почуття, позбавляє вас сили й здатне спричинити пасивно-агресивну поведінку.
Емоції пов'язані з помилками, які ми здійснюємо. Коли ви забули зустріти дружину в аеропорту або сходити на прийом до лікаря, це може бути ознакою невираженого гніву. Ми боїмося вступати в конфлікти й псувати стосунки з близькими людьми, і тому придушуємо свій гнів.
Але емоції нікуди не зникають. Зрештою, пригнічені емоції можуть проявитися у вигляді болісних способів спілкування, звинувачень або образ. На жаль, така поведінка запускає нескінченний цикл образ.
«Ми ніколи не буваємо такі беззахисні, як тоді, коли любимо, і ніколи не буваємо так безнадійно нещасливі, як тоді, коли втрачаємо об'єкт любові»
Коли мої клієнти говорять, що найбільше у світі вони бояться стати покинутими, я зауважую, що вони мають два варіанти: не зближуватися ні з ким, таким чином гарантуючи собі, що їх ніхто не кине, або вступити у близькі стосунки, ризикуючи розбити своє серце. Ніхто з нас від цього не застрахований.
«Досвід вчить нас, що світ – це не дитяча кімната»
Щоб сховатися від важких відчуттів, болю й відчуття відкинутості й зневаги, ми змушені придушувати їх. Так безпечніше, але єдиний спосіб відпустити свої почуття – прожити їх. Проживати свої почуття – це означає бути живим.
Корисні поради про те, як подбати про себе
Полюбіть свої кордони. Це означає, що вам слід визначити, що для вас добре, а що – погано, і прийняти це.
Піклуйтеся про себе. Стрес вимотує вас фізично, тому вам слід стежити за тим, що ви приймаєте у власні серце, тіло й розум. Не зловживайте алкоголем і тютюном, щоб розслабитися. Здорова їжа – це добре, фастфуд – це погано.
Практикуйте усвідомленість. Це допоможе вам бути тут і зараз. Приймайте все, що трапилося з вами впродовж дня. Це не означає, що ви маєте з усім погоджуватися. Суть у тому, щоб розуміти свої почуття саме в цей момент, не давати вашому минулому і майбутньому впливати на вас.
Плануйте відпочинок упродовж робочого дня. Ваша нервова система віддячить вам.
Дозвольте собі відчувати вразливість, залежність та інші складні емоційні стани. Люди схильні відмовлятися від сторонньої допомоги. Можливо, те, що ви покладалися тільки на себе, допомагало вам у дитинстві, але в зрілому віці це не можна назвати здоровою навичкою. Люди соціальні за своєю природою, і тому ізоляція не сприяє емоційному здоров'ю.
Контролюйте свою поведінку. Не вихлюпуйте свої негативні емоції на інших. Аналізуйте свої думки, постарайтеся зрозуміти, як ваші думки, почуття й невирішені проблеми впливають на вашу поведінку.
Спіть достатню кількість часу, займайтеся йогою, пийте багато води, вживайте здорову їжу й шоколад.
Учіться заспокоювати себе. Практикуйте глибоке дихання, розслаблення й усвідомленість, щоб долати тривогу.
Спробуйте подивитися на світ як безпечне місце, де більшість людей бажає вам добра. Це навчить вас довіряти світові й собі. Це дуже важлива навичка, тому що віра у свою здатність давати раду проблемам зробить вас щасливішими. Навіть якщо батьки ніколи вас цього не вчили...
Розвиток дитини

Батьки не навчені говорити про свої переживання, тому не знають як бути з бурхливими емоціями дитини

 Дитячий психолог

Важкі діти у вихованні стають такими у відповідь на емоційну недоступність своїх батьків. Я помічаю, як часто батьки самі не вміють дати раду своїм емоціям, не ідентифікують свої емоційні відтінки. Весь арсенал емоційного інтелекту в таких словах «добре», «погано, «так собі»… Батьки не навчені говорити про свої переживання, тому не знають як бути з бурхливими емоціями дитини.
Кожна дитина потребує поряд надійного дорослого, який буде дбайливим до її переживань, чутливим і добрим. Не буде їй «затикати рот», не скаже «єрунда», не знецінить «чого ревеш», не узагальнить «ти завжди така нюня», не усоромить, не звинуватить в емоційності. Дитячий мозок - емоційний, що є природньо. Дозрівання розумного мозку (префронтальної кори) ще в процесі (доречі, до 25 років). Дитині життєво необхідно відчувати себе в емоційній безпеці як дома так і в школі. Поряд мають бути емоційно безпечні дорослі, які визнають дитячі переживання. Це ще не означає, якщо ви трохи накричали на своє чадо, то ви не турботлива мама. Дитина з двох років стикається з фрустрацією і кортизолом, особливо, коли встановлюються нові межі. Вона навчається справлятися з батьківською недосконалістю. В певній мірі дитині необхідна обмежена батьківська токсичність. Хіба, якщо ви систематично кричите на свою дитину, критикуєте, сварите, вимагаєте, не чуєте, то ви створюєте руйнівний стрес. Внаслідок довготривалого стресу в мозку дитини потужно виділяється кортизол, який може бути токсичним, впливати на розвиток мозку, на емоційну сферу. Дитина стає роздратованою і наслідок - негативна поведінка.
Дитина лише трохи може дати раду своїм емоціям. При відсутності людини, яка б допомогла дитині в регуляції емоцій, дитина залишається покинутою, самотньою, не почутою. Їй важко емоційно відрегулювати себе, вона може тільки плакати ще голосніше або замкнутися в собі, як часто чинять підлітки.
Батьківська психіка по суті, комунікує з психікою дитини. Мама/батько інтуїтивно заспокоює свою дитину через дотики.
Одного разу, я спостерігала, як на одній із батьківський груп, тато щось розповідає учасникам, забігає його дитина з дитячої кімнати, і вмить залазить до тата на коліна, хникає. Татусь тепло огортає обіймами, цілує в волосся, і не зупиняючись продовжує говорити.. Дитина притулилася до тата, поплакала в груди, заспокоїлась в обіймах - ніби підзарядилась, трошки посиділа на колінах і побігла далі в дитячу кімнату. Ось так виглядає зворушлива комунікація батька та доньки. І не потрібні слова. Обійми заряджають особливою енергією любові. У дитини з’являються сили вирішувати свої конфлікти.
Дотики та обійми створюють окситоцинове поле, і дитина відчуває захищеність в батьківській прив'язаності. Особливо зараз вони так необхідні дітям. Війна - виснажує психіку, і діти стають вразливими.
Навіть ми, дорослі, коли фізично відчуваєм дотики і обійми, ми відчуваєм психологічну підтримку.
1. Тому важливо бути турботливим слухачем дитячих емоцій. Вживати такі слова «я тебе чую», «я з тобою»… «як я можу тобі допомогти».. Тоді у дитини сформується механізм чути себе, турбуватись про себе.
2. Розвивати розуміння емоційних відтінків, називати їх - тоді дитина краще розумітиме себе.
3. Користуватися обіймами!
©Наталія Простун

середа, 27 березня 2024 р.

Самодопомога

 CETA Україна

✨Зробіть вдячність своїм щоденним ритуалом, щоб зменшувати вплив стресу та почуватися краще.



Підтримка у скорботі

 Ти як? разом з База і Вільний Вибір.

Нерідко, щоб підтримати людину в скорботі, ми намагаємося прискорити процес горювання, заперечити переживання або заспокоїти фразами на кшталт «Втрати роблять нас сильнішими». Проте це так не працює.
Горювання — природна реакція на втрату. Неможливо прожити цей процес за людину або пришвидшити його. Найкращий шлях підтримати — бути поруч, запропонувати допомогу, надати безпечний простір для взаємодії.