2 поширені реакції на травматичну подію

 Взаємини

2 поширені реакції на травматичну подію:

Заморозка.

Дію так наче нічого не відчуваю, сухо й раціонально, відсторонено. Відчуваю дику втому, але не можу плакати, все ніби застигло всередині.

Нестримна течія.

Не можу спинити сльози, вони ллються весь день, здається від найменшої дрібниці.

Oversharing. Хочеться поділитися усім що на душі, говорити й говорити, нічого не хочеться чути й змінювати.

Або є бажання кричати - зверни увагу, як мені важко! Врятуй мене! Крик про допомогу стає істерикою, я самостійно не можу впоратись, весь мій фокус - на іншій людині та розчаруванні, що підтримки недостатньо.

Такі реакції є автоматичними й природними як симптоми травми, але якщо вони тривають надто довго, то починають псувати якість життя, заважають психіці опрацювати травму.

Обидві реакції є тимчасовою анестезією від болю.

І в мовчанні, і в крикові ми тікаємо від болю, щоб не відчувати його, щоб контролювати його, і тоді він починає контролювати нас...

Реакції є відкладеною роботою, щоб зрештою, трохи відновивши сили, мати змогу наблизитись до свого болю, відчути його й визнати, прожити й подбати про себе, залучивши підтримку.

Опрацювання травми - це не перейти з однієї крайності в іншу, а вийти на золоту середину, де я маю дозвіл на сльози коли мені сумно, де я залучаю ресурси щоб прожити свій досвід, ставлю реалістичні цілі та проявляю до себе співчуття, де я маю опору на себе, дбаю про себе та залучаю підтримку а не перекладаю відповідальність.

P.S. Будь-який вияв активності усе таки краще, ніж застигання.