четвер, 30 листопада 2023 р.
Для батьків: Моя дитина мене дратує
Моя дитина мене дратує
Роздратування на власну дитину - складне і неприємне почуття, часто несподіване для батьків. Але ви, напевно, здивуєтеся, дізнавшись, що напади роздратування і навіть гніву відчуває кожна жінка, але не всі готові в цьому зізнатися.
Давайте розглянемо найтиповіші випадки, коли ваша дитина викликала у вас таке почуття.
Як правило, це ситуації, коли дитина вивалює на вас безперервний потік своїх бажань: хочу того, хочу іншого - хочу все і відразу! Тут ви повинні розуміти, що дитина не винна, вона не може поки ранжувати свої бажання за ступенем важливості, розставляти пріоритети. І, що точно не варто робити в таких ситуаціях, так це прагнути виконати всі побажання вашого малюка. Тут найкраще, переконавшись, що основні потреби дитини задоволені, просто обійняти дитину, сказати про те, що все добре, що ви любите її, погладити по спинці, потримати якийсь час на ручках, так як діти часто відчувають занепокоєння, тривожність як нам здається на порожньому місці, і щоб хоч якось себе збалансувати починають вимагати всього і відразу. У такі моменти порція вашої цілковитої уваги виявиться кращим рішенням.
Дратівливими також можуть бути ситуації, коли дитина не чує і не розуміє вас з першого разу. Наприклад, коли вам необхідно забрати дитину з дитячого майданчика додому, а вона ніби не чує. Тут важливо зрозуміти один ключовий момент - момент інерції дитини, а саме, для того щоб включитися в будь-яку діяльність дитині необхідний час, так би мовити розігнатися, але і для зупинки їй також потрібен час. Так вони влаштовані і з цим треба рахуватися. Тому за 10-15 хвилин до відходу з майданчика підійдіть до неї і подивившись їй в очі, тобто переконавшись, що вона вас чує, скажіть, що скоро ви підете додому, через п'ять хвилин повторіть, сказавши їй, що час підходить, пора збирати свої іграшки, так як ви зовсім скоро йдете додому, ще через п'ять хвилин ви починаєте спокійно збирати іграшки, примовляючи, що час настав. Ви здивуєтеся, але цей, здавалося б, простий спосіб, допоможе вашій дитині вас почути.
Багатьох батьків дратує, коли після садка дитина починає вередувати і нити. Тут важливо розуміти, що дитина цілий день знаходилася в чужій для себе обстановці, де вона змушена була себе стримувати, виконувати чиїсь вказівки і дотримуватися правил. Тепер, коли вона побачила вас, їй просто необхідно дати волю своїм почуттям. У таких ситуаціях, коли ваша дитина скаржиться і хникає, не варто її переконувати, що садок це прекрасне місце, що у неї чудова вихователька, що у неї там багато друзів. Кращим рішенням буде, якщо ви її просто обіймете, приголубите і дасте цьому негативному потоку почуттів вивільнитися. Ось побачите, що вже через півгодини максимум, а то і раніше ваш малюк знову буде бадьорий і веселий.
Ну і звичайно, вас буде дратувати не тільки власна дитина, але і все ваше оточення, якщо ви втомилися! Тут важливо розуміти, наскільки значимо не тільки для самої жінки, але і для всієї її сім'ї - підтримувати себе в ресурсному стані. Адже всім добре відомо: «Щаслива мати - щаслива сім'я!».
Вище перераховані ситуації, в яких ви найчастіше відчуваєте роздратування на власну дитину і пов'язані вони як правило з її поведінкою (діями, словами і вчинками). Однак існує ще одна важлива причина роздратування батьків на дітей - коли виводить з себе не її поведінка, а дитина сама по собі, її прояви, її характер в цілому або одна з рис, іноді навіть зовнішність дитини, те як вона рухається або говорить.
Уважно відстеживши ці моменти, ви виявите, що це саме ті прояви вас самих, які ви в собі придушили, на які у вас накладена заборона:
- батьків, повністю контролюючих свої почуття, дратує дитина, яка нестримана і імпульсивна;
- батьків, які придушили в собі власні бажання і навіть перестали їх відчувати - дратує дитина, яка наполегливо вимагає задоволення своїх бажань і потреб або активно виражає свою незгоду з чим-небудь;
- батьків, затиснутих в прояві емоцій, дратує дитина, що вільно їх виявляє: сміх, сльози, крики!
Нерідкі випадки, коли жінок, які придушили свою жіночність, просто з себе виводить невинне кокетство маленької дочки. Татусі, що втратили віру в себе, в свої можливості і в своє майбутнє, бісяться від одного тільки виду своїх «самовпевнених», «самозакоханих», «безтурботних» синів.
Я вже не кажу про випадки, коли мами, які пережили важке розлучення або приниження і побої від чоловіка бачать у своїй дитині риси свого ката і зганяють на ній свій біль і образу.
В окремих випадках краще не зволікати і звернутися за допомогою до професійних психологів, інакше цей складний конгломерат почуттів, який ви відчуваєте по відношенню до свого чада: любов, ненависть, почуття провини, гнів, може вас поступово зруйнувати зсередини і назавжди зіпсувати відносини з дитиною.
Діти з народження мають свободу себе проявляти. У батьків є вибір - або змінити дитину, придушивши в ній цю свободу, як колись вчинили з ними. Або, згадавши про те, що діти до нас приходять в ролі вчителів, скористатися можливістю виявити в собі ті частини самих себе, які були заблоковані і дати їм, нарешті, розкритися.
Вершиніна Ольга Анатоліївна
Боротьба зі стресом та тривожністю
Проблема в тому, щоб поставити себе в пріоритет — психологиня про боротьбу зі стресом і тривожністю
У морально виснажливий період війни та з наближенням зими й потенційних загроз ми все частіше стикаємось з психологічними проблемами: страхами, тривожністю, панікою. Як із ними боротися і як собі допомогти?
Про це в ефірі Громадського радіо розповіла психологиня Наталія Біда.
Із наближенням зими й ризику інтенсивніших обстрілів з боку Росії у багатьох людей погіршився психологічний стан.
«Ми маємо спочатку нормалізувати те, що нам стало страшніше, адже на те є певні поважні причини. Страх — це нормальна реакція на ненормальні обставини. В українців складна ситуація, що триває вже дуже довго, і це не дивно, що наші нервові системи виснажені. Тому спочатку ми маємо нормалізувати ці реакції. Так, справді страшно, складно. І потім дозволити собі в цьому стані подбати про себе. Насправді, більшість моїх клієнтів знають відповідь на запитання «Як подбати про себе?». Проблема в тому, щоб дозволити собі це, поставити себе в пріоритет. У нас дуже часто йде таке самозвинувачення: якщо мені складно, отже я винна або винен, це я слабкий чи лякливий. Ні, ситуація така. І в цій ситуації ми маємо дбати про себе, щоб уже потім були сили подбати про інших», — говорить Біда.
Проблему можна розділити на основні складові та боротися з ними поступово.
«У когнітивно-поведінковій терапії є основні складові, з якими ми працюємо, коли стикаємось із тривогою, страхами чи панічними атаками. Є ситуація — це факти, що саме сталось. Вона автоматично запускає нашу емоційну реакцію: страх, тривога, паніка, хвилювання, невпевненість. Страх викликає природну реакцію «бий, біжи». Потім виникають думки, якими ми можемо собі або допомогти, або, навпаки, зробити ще гірше. Далі — наші дії. Що я можу зробити, щоб трішки заспокоїтися і повернути цю ясність розуму. Тому що через стресові реакції більшість думок є катастрофічними і не дуже допомагають ухвалити адекватне рішення. У психології є термін «вікно толерантності» — це міра здатності витримувати певний виклик реальності. «Бий, біжи» — це коли ситуація значно перевищує мою здатність справлятися. Тому спочатку ми повертаємося в це «віконечко», — пояснює психологиня.
Для багатьох у стресовій ситуації важливо поговорити з іншою людиною, залучитися її підтримкою.
«Ми шукаємо людину, яка готова відгукнутися, хоче і може вислухати нас, допомогти нам. Якщо вона цього не може, ми лишаємо за нею це право і шукаємо іншу людину або опираємось на себе, робимо те, що можемо, що в нашій сфері впливу. Тому що допомога — це добра воля. Якщо у вас є ця потреба, ви про неї запитуєте, просите, шукаєте свою людину. Але якщо інша людина не готова, не може дати вам те, що ви хочете, то ви можете зіткнутися з захистом цієї людини, і це запустить у вас емоції розчарування, ще більшої самотності й закритості. Інша людина має право відмовити, тому що у неї свій контекст, свої ресурси. Тоді ви маєте знайти інші варіанти. Фокус на на них дуже допомагає вийти з тривоги. Тривога — це дуже часто гіперфокус на тому, що я не контролюю. Ви не контролюєте ракетний обстріл, це від вас не залежить. Але від вас залежать варіанти, що ви матимете, якщо це все ж станеться. Чим більше їх у вас, тим ви гнучкіші», — розповідає Біда.
Потрібно також вміти відмовляти у допомозі іншим, коли ми не маємо на це ресурсу.
«Це і дозвіл, і навичка, що приходить з практикою. Ми поважаємо і іншу людину, і себе. Коли ми визнаємо свій ресурс, чітко бачимо: якщо я зараз це зроблю через силу, на наступний тиждень я просто звалюся, і мені не буде хотітися прокидатися зранку. Це буде безвідповідально щодо моїх дітей, яким я маю готувати сніданок. Завжди ваше «ні» спирається на якесь ваше «так». Відмовляти потрібно ввічливо. «Ні» може бути загальне, назавжди — «На жаль, я не можу», а може бути варіативним — «На жаль, зараз я не можу, але можу завтра чи післязавтра». Тобто ми можемо виставляти часові межі, давати знати іншій людині свої реальні можливості — з повагою і до її потреби, і до своїх можливостей», — говорить психологиня.
Повністю розмову з психологинею слухайте у доданому аудіофайлі
ПТСР у дітей та підлітків
Центр здоров'я та розвитку "Коло сім'ї"
Усі діти та підлітки час від часу переживають стресові події, які можуть вплинути на їхнє життя. Зазвичай реакції на стрес у дітей короткочасні, і вони одужують без значних наслідків. У дитини чи підлітка, які пережили загрозливу життю подію або низку таких подій, можуть розвинутися симптоми, відомі як посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).Як проявляється ПТСР у дітей та підлітків, коли виникає, які методи допомоги та як найближче оточення може підтримати дитину після травматичної події, спробуймо з’ясувати у нашій інформаційній серії.
середу, 29 листопада 2023 р.
Є багато причин, чому психотерапія може не працювати.
Звернулися до фахівця з психічного здоров‘я, але не бачите бажаних результатів? Є багато причин, чому психотерапія може не працювати.
Ось найпоширеніші з них 
Ви прийшли в психотерапію, хоча не готові працювати. Наприклад, на терапії наполягали ваші близькі або ж тому, що це модно у вашому оточенні. Ви повинні бути готовими працювати над собою, своїми переконаннями та поведінкою. Важливо, щоб ви могли відповісти в першу чергу собі на запитання: “Чи готовий я працювати з психотерапевтом?” Ви та ваш фахівець не підходите одне одному. Дізнайтеся, чи має ваш психотерапевт досвід допомоги з людьми, які мали подібний запит. Психотерапія вимагає залученості як терапевта, так і клієнта. Хоча терапевт не дає вам поради, проте може навчити вас навичкам, які будуть корисними, щоб досягти цілей. Подумайте, чи готові ви виконувати свою частину роботи. Ви не довіряєте своєму психотерапевту. Довіра до психотерапевта означає, що ви можете бути чесними та щирими у терапії. Якщо у вас немає довірливих стосунків, вам буде значно складніше досягти прогресу. Обовʼязково обговоріть цей момент зі своїм психотерапевтом. У вас є хибні уявлення про психотерапію. Ви можете відчувати, що не отримує бажаних результатів від роботи з психотерапевтом, адже насправді не знаєте, чого можна очікувати. Професійний фахівець повинен розповісти вам, що таке психотерапія і як вона працює. Якщо ваш психотерапевт порушує етичні та професійні межі, це є сигналом, що таку взаємодію слід припинити. Непослідовність з боку терапевта або клієнта. Послідовність є ключем до досягнення ваших терапевтичних цілей. Якщо ви або фахівець постійно скасовуєте сеанси, це може стати перешкодою. Психотерапевт демонструє небажання зрозуміти ваш культурний контекст. Це свідчить про те, що вам варто знайти фахівця, який буде розуміти ваш світогляд. Якщо вам здається, що ваша терапія не працює:
задавайте питання фахівцю; висловлюйте свої почуття чесно і наполегливо; попросіть скерування до іншого фахівця; знайдіть іншого психотерапевта самостійно. Можливо, пошук потребуватиме часу, але це та робота, яка точно варта зусиль.
Зворотний бік заїкання.
Зворотний бік заїкання.
Дитина, в житті якої з'являється цей недуг, починає бути для батьків об'єктом підвищеної уваги. Історія виникнення і посилення заїкання може бути у кожного своя. Та й вік, коли це сталося може бути різним.
Розглянувши фізіологічний механізм заїкання, можна визначити, що причини його можуть бути не тільки в порушеннях функціоналу мовних центрів, а й в безпосередній навколишньому оточенні.
Психологічні причини виникнення заїкання - це:
деструктивні дитячо - батьківські стосунки. Коли в сім'ях крім різного підходу до питань виховання, присутні фізичні покарання і психологічне насильство, що виражається в знеціненні, постійній критиці і висміюванні.
навпаки емоційне відкидання і неприйняття батьками власної дитини. Власне самі дорослі, які не мають бажання приділяти час своїй дитині в силу різних обставин звертають на неї увагу, тільки коли щось трапляється. І в цьому випадку заїкання розглядається, як вторинна вигода, як спосіб залучення уваги з боку значущих фігур батька і матері.
іноді в сім'ї або серед найближчого оточення є люди з проявом цієї недуги і тоді виникають ситуації, коли дитина віддзеркалює такий спосіб мовлення, як би наслідуючи іншим і залишаючись в упевненості, що вона така як всі.
ситуації сильного проживання емоції страху можуть послужити спусковим механізмом заїкання. Страх, як найсильніша емоція в силу недозрілої і слабо організованої психіки дитини перебудовує нейронний ланцюжок, додаючи м'язових спазмів. У нормі реакцією на страх може бути прояв агресії і разом з нею способів її проживання-сильного крику, рухів руками і ногами, Коли об'єктом агресії стає фігура матері або батька, дитина в певному віці стримує і пригнічує її, знову таки боячись відторгнення і самотності.
Галина Яковенко
Нормальні реакції на ненормальні події
Коротко про важливе Нормальні реакції на ненормальні події
Перебуваючи в несприятливих обставинах, практично не можливо не відчути на собі їх негативний вплив. Часом людина навіть не здогідується, що її гостра реакція, або негативний коментар колеги чи дивна поведінка родича можуть бути саме наслідками впливу стресу.
Розрізняють гострий та хронічний стрес:
- "земля пішла з-під ніг", "ніби холодною водою облили", "аж серце в п'яти накивало" - все це про гострий стрес. Він відрізняється неочікуванністю, короткотривалістю, але здатен мобілізувати організм і змусити діяти.
- "зник апетит", "нічого не хочеться", "все дратує" - це про хронічний стрес. Він відрізняється тривалістю, виснажує організм, має накопичувальний характер.
Коли людина тривалий час знаходиться під впливом стресу (особливо такого, який спричиняє війна у країні), то буває вкрай важко відрізнити нормальні реакції від ненормальних. Якщо стає важко самостійно розібратися в тому, що відбувається із власним станом, організмом, психікою, краще звернутися по допомогу. Це може бути сімейний лікар, невропатолог, психіатр чи психолог. Головне не залишатись наодинці зі своїми проблемами, адже можна втратити дорогоцінний час і відновлення буде тривалим і болючим.
вівторок, 28 листопада 2023 р.
Виховання без насильства
Всеукраїнський громадський Центр "Волонтер"
Порада №2: Правила дають дитині відчуття кордонів та безпеки. Коли дитина знає, що може щось робити, і за це не буде покарана, вона відчуває себе у безпеці. А це базова потреба людини. Стабільні, чіткі, зрозумілі правила та передбачувані наслідки в родині є основою дисципліни та розвитку відповідальності в дитини. 
Як зацікавити читанням
Центр практичної нейропсихології - Одеса
Як впоратися, якщо дитина відкидає книгиПоради від нейропсихолога центру Єлизавети Пепеляшкової.
Читання - це дар, який може збагатити дитину не тільки знаннями, але й магією світу слів та історій. Проте, не завжди діти прагнуть осягати цю мудрість. Якщо ви стикаєтесь із ситуацією, коли ваша дитина відмовляється від читання, то ця стаття може надати поради щодо побудови мосту між дитиною і читанням.
Важливо розуміти, що читання - це подорож до світу знань та фантазії, і кожна дитина має свою власну стежку до цього світу. Намагайтеся бути провідником і другом у цій подорожі, допомагаючи дитині розвивати інтерес до читання і відкривати перед собою нескінченні можливості, які приховані в книгах.
Підписатися на:
Дописи (Atom)