неділя, 31 жовтня 2021 р.

Навчання вдома: практичні поради для батьків від психологині Світлани Ройз

 Як у період тривог заспокоїти своїх дітей, а також зробити так, щоб удома вони не закинули навчання і водночас не відчували себе напружено? Про це  розповіла сімейна і дитяча психологиня Світлана Ройз.


ЗАГАЛЬНІ ТЕЗИ
1. Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. До цього додаються хвилювання про ДПА/ЗНО – поки немає розуміння щодо цього питання, від цього напруга посилюється. Тобто, зараз діти, особливо старші, потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.

2. Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини і її почуттями, чесно говорять про те, що з нами відбувається. Треба просто сказати: “Якби мені зараз було потрібно вчитися вдома, я би, мабуть, на все забив. Мені самому складно зараз зібрати себе в купу. Давай допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги”.

3. Ми маємо розуміти, що перші два тижні – це період адаптації, коли ми тільки напрацьовуємо новий життєвий досвід. У когось – два, у когось – два з половиною. Це індивідуально. Взагалі, “по-хорошому”, на адаптацію дається до двох місяців, тобто два тижні – це фантастично швидко. Тому зараз ми маємо бути дуже терплячими і обережними до себе і своїх дітей.

4. Треба просто робити вдих та видих і нагадувати собі: “Я не вчитель”.

Основа техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немає потрібних професійних навичок, ми не вміємо пояснювати предмети і, найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх дітей) – ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не розуміє, ми не можемо впоратись зі своїми емоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і таке інше. А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і це нормально.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ
1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.

2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.

Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.

3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки – десь за півгодини.

4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.

5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.

Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.

6. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?

Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко “входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.

Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.

7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.

ПОЧАТКОВА ШКОЛА
У початковій школі мотивація до навчання – виключно зовнішня. Малюк вчиться заради задоволення, фану, заохочення. Треба також розуміти, що в дитини вже є невеликий, але досвід навчання. У першокласників його ще нема, але в 2-3 класах він уже напрацьовується.

Практичні поради для батьків про навчання вдома від дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз
Фото: автор – IgorVetushko, Depositphotos

1. Нам важливо, щоб, за можливості, не збивався звичний режим. Це неможливо в повній мірі, він однаково вже збився, але треба створити новий і намагатись його дотримуватись.

2. Треба, щоб для навчання було окреме місце. Ідеально, щоб був окремий простір, “кокон”, щоб дитина розуміла: вона туди заходить – і все, вона вже налаштована на навчання.

3. Важливо, щоб до навчання кликав якийсь сигнал, як дзвоник – наприклад, будильник телефона. Це має бути приємний звук, якась улюблена музика – але краще, аби це не був мамин голос. По відношенню до мами і тата й так буде вдосталь напруги: зараз батьки живуть у змішаних ролях, а скрізь, де є змішані ролі, – є конфлікти.

4. Оптимально, коли дитина займається 10, максимум 15 хвилин. Потім дзвенить дзвоник, дитина може випити води, порухатись. Ми ж пам’ятаємо, що живемо в умовах, коли в дитини знижена рухливість і нестача повітря.

5. Пам’ятаймо, що ми – не няньки і за дитину завдання не робимо. Але деяким дітям важливо, аби ми були в кімнаті, коли вони вчаться. Можна займатися своїми справами, але потрібна присутність батьків. Час від часу можна підходити до дитини, питати, як справи, підтримувати її, прикладаючи руку до місця підтримки – між лопатками на спині. Це таємне місце підвищення самооцінки, додавання сил.

6. Прекрасно, якщо батькам стане сил зробити з малюками “Гоґвортс” – тобто створити ігрове середовище. Якщо ми зможемо озброїтись чарівною паличкою, якою б торкалися лоба дитини і казали: “Ти з усім впораєшся”. Чарівний будильник у нас уже є, і не завадить знайти для дитини чарівний камінець мудрості – ну, і для себе принагідно.

7. Ми пам’ятаємо, що дитина перебуває в напрузі – отже, ми маємо більше, ніж зазвичай, звертати увагу на те, що їй вдається добре. Так званий метод “зеленої ручки” – підкреслювати не недоліки, а успіхи – особливо потрібний у режимі підвищеної напруги, коли дитина не дуже впевнена в собі.

СЕРЕДНЯ ШКОЛА
У школярів середньої школи під час підліткової кризи зазвичай страждає навчальна мотивація, тому що в мозку в цей час інші завдання. Підлітковий вік – це час, коли мозок складно сприймає нову інформацію. Тоді відбувається так званий синаптичний прунінг – відкидання невикористаних нейронних зв’язків. Щоб це відбулося, треба обмежити приймання нової інформації.

Дитина в цей момент стає дуже сонливою і починає трохи “гальмувати”. У неї потерпає довгострокова пам’ять. Вона, не те що б не хоче – а фізично не може запам’ятовувати обсяги інформації, які їй пропонують. Її мозок має інші завдання. Можна сказати, як не шкода це визнавати, що в середній школі мотивації до навчання практично немає, або вона зароджується.

Практичні поради для батьків про навчання вдома від дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз
Фото: автор – petrograd99, Depositphotos

Ще Лєв Толстой казав, що існує “пустеля отроцтва”. Це саме про те, що переживають підлітки. Мало того, що це криза самотності, криза особистості – зараз вони взагалі обмежені у спілкуванні. Добре, якщо в них є вдома інтернет, щоб вони могли спілкуватись хоч у соцмережах.

1. Для підлітків добре, якщо їхній робочий день і день взагалі починається не о 8:30, а хоча б на годину пізніше. Це був би величезний внесок у їхнє здоров’я. Адже їхні потреби у сні  більші, ніж зазвичай.

2. Підлітки чинять опір материнській фігурі, вчителькам дуже складно працювати з підлітками. Якщо мама ще й починає керувати його навчанням – це вдвічі гірше. Тому було б чудово разом із підлітком обрати та встановити певний звуковий сигнал, який кличе його робити уроки. Так можна організувати весь денний розклад. Чим менше материнського голосу, який наказує, що робити, – тим краще. Усе, що стосується наказів, краще перенести в повідомлення у месенджер чи якісь звукові сигнали.

3. Підлітку важливо, аби ми бачили в ньому авторитетну фігуру. Тож якщо ми зараз перекладемо частину родинної відповідальності на нього, якщо він готовий її взяти, – це буде внесок і в наші стосунки, і у відчуття сили самим підлітком.

Ми можемо поставити пряме запитання: “Чим я можу бути для тебе корисним, що я можу зробити для тебе зараз?”. Наступний крок: “Я не хочу, аби твій день перетворювався на суцільне навчання, давай подумаємо, що там буде ще”. Щодо навчання можна сказати: “Давай сплануємо, скільки часу потрібно на кожен предмет, і скажи мені сам – тебе контролювати чи не треба?”.

4. Треба запитати підлітка, як краще облаштувати його місце. І тут, оскільки ми маємо справу зі спротивом, можливо, підліток вирішить робити уроки на підлозі, лежачи. Треба поставитись до цього з розумінням – це також буде внесок у стосунки і в повагу до особистого простору підлітка.

5. Якщо підліток відчуває, що його контролюють – він буде бунтувати. Але йому також важливо бачити, що якщо він щось зробив – це він, умовно кажучи, зробив не даремно. Треба говорити, як ви цінуєте те, що він робить.

6. Підліток може спитати: “Чому я маю це все робити, якщо ти взагалі нічого не робиш?”. Ми можемо вимагати чогось від дитини тільки тоді, коли їй є, що від нас дзеркалити. Я можу очікувати, що мої діти займаються зарядкою, якщо я сама займаюсь. Вони мають бачити, що ми вчимось або працюємо з дому. І це буде геніально – якщо ми всідаємось або разом, або кожен у своїй кімнаті, і до нього долітає, як ви слухаєте лекцію або працюєте.

СТАРША ШКОЛА
Учні старшої школи вже націлені на результат. Якщо дитина нормально розвивається і дорослішає, у неї вже формується внутрішня мотивація до навчання. Така дитина буде сама шукати, де ще знайти інформацію, що їй потрібна. Тут ми можемо допомогти, розповідаючи їй про онлайн-курси, які ми самі бачили, різні джерела інформації з питань, що цікавлять дитину.

Практичні поради для батьків про навчання вдома від дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз

1. Дитина старшої школи вже може бачити власну користь. У нормі, до 14-15 років уже має визріти власна мотивація до навчання. Отже, цей вік має бути часом, коли ми вже не дуже контролюємо процес, дитина “вчиться сама”.

Якщо ми її усе ще контролюємо, – можливо, коли ми вийдемо з карантину, буде потрібна допомога тьютора, психолога, нейропсихолога, щоб подивитись, яка зі структур психіки дитини потребує корекції. Тому що у старшого школяра – дитини 16-17 років – уже має сформуватися внутрішній контроль і є безпосередня навчальна мотивація. Він сам розуміє, заради чого все це робить.

2. Якщо ми бачимо, що наша дитина – вмотивована і відповідальна, нам треба слідкувати, щоб вона відпочивала і перемикалась на різні види діяльності. У таких дітей може бути більша, ніж зазвичай, потреба в комп’ютерних іграх, де скидається напруга. Ідеально, якщо є правило: наприклад, дитина 40 хвилин грає на комп’ютері, а потім робить 20 присідань або іншу фізичну вправу. Треба, щоб ми вмикали тіло, тому що йому зараз не вистачає уваги.

Зараз непростий час і випробування для всіх – тож зичу сил батькам, дітям і вчителям.

Зоя Звиняцьківська, “Нова українська школа”

середа, 27 жовтня 2021 р.

 12 порад, як підняти собі настрій

✅Поговоріть із кимось. Якщо вам тяжко на душі, зателефонуйте близькій людині. Люди, які щиро вас люблять, зроблять усе, щоби вас підбадьорити. Ви ж згодні на те саме заради них.

✅Рухайтеся. Очистіть розум та перезавантажте свої думки за допомогою фізичного навантаження. Походіть, потанцюйте чи побігайте. Це вивільнить ендорфіни та майже одразу додасть вам енергії. Якщо ви сидите в офісі, хоча б попіднімайте руки та витягніть ноги

✅Вийдіть надвір. Дослідження довели, що люди, які багато часу проводять надворі, мають значно менше симптомів депресії та тривоги, ніж ті, хто цілий день сидить у приміщенні. Кілька хвилин на сонечку підвищать рівень вітаміну Д.

✅Дихайте. Приділіть хвилинку тому, щоби розслабитися та глибоко подихати. Кілька таких дихальних пауз на день виведуть із вашого тіла до 70% токсинів, покращать травлення та наситять кров киснем.

✅Уникайте "негативних" людей. Ніщо так не впливає на ставлення до життя, як негативні люди, якщо такі вас оточують. Вони можуть бути поряд у реальному житті або в онлайні. Позбуватися такого спілкування – це не егоїзм, а турбота про себе, від цього ви станете щасливіші.

✅Виконайте важливу справу. Викресливши зі свого списку щось важливе, до чого ніяк не доходили руки, ви відчуєте задоволення та підйом настрою.

✅З'їжте смачненького. Імовірно, у вас кепський настрій, бо ви голодні. З'їжте корисний снек, заждіть, поки він засвоїться та продовжуйте займатися своїми справами. Є шанс, що настрій зміниться на краще.

✅Попийте води. Зневоднення може бути причиною поганого настрою, головного болю та відчуття втоми.

✅Допоможіть іншим. Можливо, не лише вас зараз кепсько. Напишіть другові гарного листа чи повідомлення в Facebook або Twitter, вигадайте веселий статус. Зробити щось добре – це швидкий спосіб змусити й себе всміхнутися.

✅Змініть оточення. Кольори дуже сильно впливають на настрій. Червоний та жовтий, наприклад, додають енергії. Придбайте кімнатну рослину, вона зробить повітря коло вас чистішим. Поможе й трохи прибрати. Це наведе лад і в душі.

✅Зверніться до творчості. Пишіть, малюйте, слухайте музику, дивіться смішні шоу та переглядайте оптимістичні постери. Створіть собі спеціальний плейліст для поганого настрою та тримайте під рукою блокнот, де можна малювати карикатури. Якщо вже й це не допоможе – задайте в Google "смішні котики".

✅Зробіть крок назад. Напишіть список із трьох речей, за які ви вдячні в своєму житті, а ще поміркуйте про те, що могло бути гірше. Дозвольте собі змінювати речі, якими ви не задоволені, зокрема власний настрій.

Як швидко допомогти дитині

 ТРИКРОКОВА ДОПОМОГА (ТРИКРОКОВА ПІДКАЗКА)

 

В даній статті ми хочемо поділитися з Вами таким інструментом навчання як трикрокова підказка або трикрокова допомога. 

 

Алгоритм надання дитині трикрокової допомоги є легким у реалізації і може успішно застосовуватися:

- спеціалістами різних модальностей під час індивідуальних розвиткових чи терапевтичних занять, 

- педагогами в різних навчальних закладах,

- батьками вдома і на вулиці.

  

Надання трикової підказки (допомоги) відбувається за принципом від найменшої до найбільшої: тобто, спочатку надаємо дитині мінімально необхідну допомогу і лише в разі, коли мінімальної підказки недостатньо - збільшуємо обсяг допомоги.

 

Етапи реалізації трикрокової допомоги (алгоритм схематично наведений на малюнку)

 

Етап №1.

●Приверніть увагу дитини і переконайтеся, що дитина Вас чує.

●Перед зверненням з проханням або завданням (звернення з інструкцією) не звертайтесь до дитини на ім’я.

●Надайте інструкцію  ОДИН РАЗ.

●Якщо протягом 3-5 секунд з моменту пред'явлення інструкції дитина  розпочала виконання  інструкції самостійно і  без небажаної поведінки - похваліть дитину та\або надайте інше цінне для дитини заохочення, доречне в даній ситуації.

●Якщо протягом 3-5 секунд з моменту пред'явлення інструкції самостійна реакція відсутня або дитина демонструє небажану поведінку - переходьте до етапу №2.

 

Етап №2.

●Повторіть інструкцію 2-й раз. 

●Негайно надайте мінімально необхідну допомогу (підказку): жест, моделинг (зразок виконання), скеруйте дитину, тощо. 

●Якщо протягом 3-5 секунд з моменту пред'явлення інструкції 2-й раз і отриманої підказки дитина розпочала виконання - стримано похваліть її (наприклад, “Старався”).

●Якщо протягом 3-5 секунд з моменту пред'явлення інструкції 2-й раз і отриманої підказки самостійна реакція відсутня або дитина демонструє небажану поведінку - переходьте до етапу №3.

 

Етап №3.

●Повторіть інструкцію 3-й раз. 

●Негайно надайте повну фізичну допомогу. 

●Всі види небажаної поведінки ігноруються.

 

Оскільки кінцевою метою навчання є самостійне виконання певних дій без будь-якої допомоги, вкрай важливо пам’ятати, що для забезпечення самостійності у виконанні дитиною різних побутових або академічних навичок, обов'язково потрібно планово зменшувати інтенсивність допомоги до повного її усунення.

 

Також нагадуємо, що під час взаємодії з дитиною і в процесі навчання дитини слід дотримуватися:

-правил звернення на ім’я https://www.facebook.com/kolosimyi.kyiv/posts/842497999894718

-правил звернення з інструкціями https://www.facebook.com/kolosimyi.kyiv/posts/729521361192383

-правил надання зворотного зв’язку https://www.facebook.com/kolosimyi.kyiv/posts/622239018587285

 

УВАГА! Наведені в статті рекомендації є узагальненими. У випадках наявності серйозних труднощів у співпраці та інших індивідуальних особливостей навчання трикрокової підказки, з великою ймовірністю, буде недостатньо. В таких ситуаціях рекомендується звернутися до компетентних спеціалістів. Спеціалістами має бути розроблений індивідуальний план розвитку або індивідуальний план формування альтернативної чи замісної поведінки, яким буде передбачено застосування низки інших методів навчання. Такі навчальні або терапевтичні плани мають розроблятися на індивідуальній основі з урахуванням індивідуальних особливостей дитини та з урахуванням індивідуальних особливостей навколишнього середовища.

 

Автор статті: практикуючий поведінковий аналітик, дитячий КПТ-консультант Наталія Джулай

 


Джерело

Психологічне насильство

 


вівторок, 26 жовтня 2021 р.

 Важливо спостерігати Життя 💓

Зупинитись
Розглянути в деталях будинок,який ви проходите кожного дня
Обрати новий маршрут
Побути у тиші
Поспостерігати за перехожими 
Посмакувати улюблений напій
Заземлитись 
Почути себе і своє дихання
Надати можливість видихнути стрес


четвер, 21 жовтня 2021 р.

10 випадків, коли здається, що дитина погано вихована, але це не так

Багато моделей поведінки, які називають "непослухом" або ознаками поганого виховання (чи поганого характеру) насправді – природна частина дитячого розвитку. Якщо навчитися бачити, коли за "поганою" поведінкою ховається нормальна реакція – на зовнішні умови, етапи дорослішання або ж на наші власні дії – ми можемо конструктивніше реагувати, та робити це із невдаваним співпереживанням. 

☝Отже, увага:  10 речей, які роблять діти – і які при цьому абсолютно нормальні!!! 


Гра у кальмара

    Якщо вас бентежить реакція дітей на корейський серіал "Гра у кальмара", раджу прочитати допис дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз.



понеділок, 18 жовтня 2021 р.

Європейський день боротьби з торгівлею людьми

 






Втеча з дому

 Найчастіше причини, через які діти тікають з дому, зовсім не залежать від рівня сімейного добробуту.


Діти й дорослі по-різному оцінюють неприємності. Якщо для зрілої особистості нескладений іспит, провал на змаганнях або відмова коханого – лише тимчасові негаразди, то для підлітка це трагедія всього життя. І будь-яка проблема може послужити імпульсом до втечі.

Не завжди рішення втекти імпульсивне. Буває, що діти на щось довго ображаються і планують втечу заздалегідь. Ви навіть можете знайти накопичені гроші і зібрані для втечі речі в кімнаті дитини.

У підлітковому віці дитина все менше часу проводить з родиною, її потреби в пізнанні світу починають виходити за її межі.
Міняти коло спілкування – нормальна ознака дорослішання, таким чином людина розширює кругозір і отримує необхідний для певного життєвого етапу розвиток.
Однак, якщо дитина ховає від вас своїх товаришів і не розповідає, як вони разом проводять час, варто насторожитися.

Ще одним сигналом до втечі можуть послужити важкі переживання дитини через конфлікт у родині. Наприклад, на тлі розлучення батьків. У ситуації розлучення підліток буде дуже засмучений і навіть може піти в протест, а після постарається зробити все, щоб зберегти звичні взаємини між мамою і татом. Своєю втечею дитина може спробувати об'єднати всіх членів сім'ї навколо однієї проблеми і контролювати їх дії.

Підліток як ніхто потребує права на особисте життя і особистий простір. Якщо він ділить кімнату з батьками, братами і сестрами, то повинен бути впевнений, що у нього є особисті речі, а його грошима, комп'ютером, телефоном не будуть користуватися без його згоди. Коли підлітку не дають бажану свободу, він може втекти в якості бунту або різкої сепарації від батьків.

Якщо дитина не справляється з фізичним або психологічним гнобленням з боку батьків або інших родичів, вона теж може втекти. У такій ситуації діти нерідко замовчують проблеми і не звертаються по допомогу до інших дорослих. Часом підлітку соромно розповісти комусь, що його цілком інтелігентний тато може вдарити або мама принижує його щовечора до сліз.




 Приходить час - дорослішають діти,

Не ті думки, не ті стають смаки.
Вже інший привід треба, щоб радіти,
Порошаться машинки і ляльки.
Приходить час - чекаєм їх ночами,
Гуляють з друзями своїми допізна.
Їм безтурботно, а у тата й мами
В думках тривожно. Раптом сталось щось? Хто зна?
Приходить час - летять вони із дому,
Шукають кращого і гідного життя!
У далечінь ідуть, нікому не відому,
Складають плани й мрії в майбуття!
Ще якась мить - з'являються онуки,
Знаходять діти доленьки свої!
Коротші зустрічі стають, довші розлуки,
Бо треба більше часу для сім'ї!
А потім ми їх виглядаєм, виглядаєм...
Чекаєм кожен день від них дзвінка...
Почуєм голос - стільки й втіхи маєм.
А час біжить, немов гірська ріка...
© Людмила Степанишена


пʼятниця, 8 жовтня 2021 р.

Пошта довіри


 

10 жовтня - Всесвітній день психічного здоров'я

 ІНФОРМАЦІЯ, ЯКУ ВАЖЛИВО ПОШИРИТИ СЕРЕД ВАШИХ ДРУЗІВ



Психічне здоров‘я - це не просто відсутність проблем чи розладів, це стан в якому ми можемо насолоджуватися життям, жити в гармонії із собою та зовнішнім світом, реалізовувати свої здібності та потенціал. 

Наше психічне здоров‘я залежить від багатьох різних чинників: біологічних, соціальних, економічних та індивідуально-психологічних. Спадковий фактор, фізичне здоров’я, стреси, стиль та умови життя - все це впливає на нього. 

Відпочинок і його баланс з улюбленою роботою, стосунки, наявність близьких людей поряд, спорт, якісне харчування, "філософський" погляд на життя - це той внесок який ми можемо зробити для того, щоб фізично та емоційно почуватися краще, але іноді буває так, що цього недостатньо або не вистачає, і щось всередині нас «ламається» ми відчуваємо сум, тривогу, знесилення, байдужість, злість, розпач, тривогу.

За даними ВООЗ кожен четвертий житель планети протягом життя може мати психічний розлад. Перечитайте: кожен четвертий! З психологічними проблемами протягом життя стикаються всі люди. Тобто проблеми з психічним здоров'ям такі самі як із фізичним, але менш помітні й тому до них часто ставляться несерйозно. «Не сумуй, все ж добре», «тю, ну а що тут такого», «не лінуйся та зберись» - це лише частина «підтримуючих» слів, які люди з психічними розладами можуть почути. Насправді психічні проблеми потребують допомоги та лікування, так само як і зламана нога, хворий шлунок чи застуда.

Звертатися за допомогою - не соромно і нестрашно. І чим раніше ви зробите запис на прийом до спеціаліста - тим краще. 

❓Що може допомогти?

Важлива правильна діагностика та розуміння ситуації, з цим вам можуть допомогти спеціалісти у сфері психічного здоров‘я: психолог, психіатр, психотерапевт. Відповідно до ситуації вам буде запропонована допомога - психологічна консультація, психотерапія, медикаментозна підтримка. Коректне визначення вашої ситуації та спосіб допомоги - половина справи. 

❗️Куди ви можете звернутися?

☎️ Безкоштовні лінії підтримки та мережі допомоги. Це доступний та дієвий спосіб, його перевага - для того, щоб отримати допомогу не потрібно навіть виходити з дому. Ви можете отримати консультацію щодо вашого стану і, можливо, подальше скерування. Якщо ви надаєте перевагу очній зустрічі - можна звернутися до місцевої соціальної служби, можливо, у вашому місті є й інші ініціативи з надання безкоштовної психологічної допомоги. 

👩🏼‍⚕️Візит до сімейного лікаря. Спеціаліст може оцінити наявні симптоми та скарги та скерує до потрібного спеціаліста, або якщо матиме відповідну кваліфікацію - надасть вам допомогу самостійно.

🧑🏻‍💼Запис до приватного психолога. Це хороша ідея. Робота з таким спеціалістом допоможе вам розібратися в собі, впорядкувати думки й позбавитися симптомів. Більшість психологів працюють в робочому альянсі з іншими спеціалістами, тож за потреби скерують до лікарів, або будуть працювати з вами в форматі психологічних консультацій чи розмовної психотерапії. Обов‘язково запитайте у спеціаліста диплом про вищу освіту, сертифікат (сертифікати) про додаткове навчання та спеціалізації, поцікавтесь чи має він особисту терапію, супервізії та чи входить до професійних спільнот. Це важливі вимоги для практикуючих спеціалістів. І відповіді на ці питання можуть спростити пошук спеціаліста.

👨🏽‍⚕️Запис до лікаря-психіатра. Якщо ви розумієте, що ваші неприємні симптоми потребують саме лікарського втручання - сміливо записуйтеся. Психіатр може призначити вам медикаменти, які скорегують обмінні процеси у вашому мозку та позбавлять вас неприємних симптомів. Також/або лікар може рекомендувати вам пройти курс психотерапії для того, щоб небажані симптоми не повернулися і ви в майбутньому сформували навичку відстежування проблем, самодопомоги, змінили ставлення до різних ситуацій у вашому оточенні, позбавилися упереджень та небажаних поведінкових патернів та реакцій. Не відмовляйтеся, якщо лікар запропонує такий варіант, адже на вас чекатиме захоплююча подорож у світ себе..

❤️ Головне пам'ятайте: допомога доступна і просити про неї не соромно. 

Цей матеріал підготовано Національною психологічною асоціацією до дня психічного здоров‘я. 

четвер, 7 жовтня 2021 р.

Всесвітній день інформування про людей з ЦП (церебральний параліч)

 6 ЖОВТНЯ був Всесвітній день інформування про людей з ЦП (церебральний параліч).



За статистикою World Cerebral Palsy Day, у світі більш ніж 17 мільйонів людей з ЦП. Церебральний параліч визнаний найбільш поширеною причиною дитячої інвалідності.

Люди з ЦП та їх близькі стикаються з багатьма проблемами: недостатня підтримка держави, відсутність єдиного комплексного підходу до реабілітації, але також часом відчувають агресію, нерозуміння і дискримінацію з боку оточуючих. Основною причиною такої поведінки є низька поінформованість суспільства щодо людей з ДЦП.

Саме тому цей день існує не для свята і привітань, а для того, щоб у світі стало більше інформації щодо людей з ДЦП

Церебральний параліч (ЦП) - це порушення роботи центральної нервової системи, при якому один або кілька ділянок мозку в результаті кисневого голодування виявляються вражені і функціонують некоректно. Це призводить до того, що у дітей з ЦП деякі м'язи стають занадто розслабленими або, навпаки, занадто напруженими, через що розвиваються різні порушення рухової активності. Крім того симптомами церебрального паралічу є порушення мови, проблеми із зором і слухом, судоми, нездатність орієнтуватися в просторі та інші можливі порушення.

Зібрали кілька поширених міфів щодо людей з ЦП:

✔️Міф 1. Церебральний параліч - обов'язково з приставкою «дитячий»
Досить поширена назва ДЦП - дитячий церебральний параліч, оскільки цей стан розвивається у плода в утробі матері або в дуже ранньому дитинстві.
Але цей стан залишається з людиною на все життя, тому в сучасній міжнародній практиці прийнято говорити «церебральний параліч», опускаючи додаткове визначення «дитячий».

✔️ Міф 2. Церебральний параліч - це результат виключно лікарської помилки

Причина такого стану - пошкодження центральної нервової системи, яке відбувається під час внутрішньоутробного розвитку або в перші тижні і місяці життя під впливом різних факторів. До них відносяться генетика, черепно-мозкові травми у немовлят, метаболічні порушення та інфекції у майбутньої мами або у дитини (наприклад, енцефаліт і менінгіт в ранньому неонатальному періоді).
Родові травми теж можуть викликати церебральний параліч, але це відбувається рідше.
Фактор ризику - це недоношеність. Чим раніше народилася дитина і чим менше її вага, тим вище ризик. Особливо це стосується дітей, народжених раніше 28-го тижня або з вагою менше 1,5 кг.

✔️ Міф 3. Людина з церебральним паралічем не вміє спілкуватися.
Деяким людям з ЦП дійсно важко говорити, їх мова може бути не зовсім зрозуміла оточуючим. Однак, це далеко не єдина форма комунікації. Люди з церебральним паралічем можуть використовувати комунікативні дошки, спеціальні програми на планшеті або комп'ютері.

✔️Міф 4. Людина з церебральним паралічем навряд чи зможе стати продуктивним членом суспільства
Доступне середовище, сучасні технології і використання спеціального обладнання дають людям з церебральним паралічем можливості пересуватися, спілкуватися, вчитися, працювати і заводити друзів.

Досить важливлю є постійна фізична реабілітація для людей з ЦП, однак є ще одне важливе завдання - соціалізувати таких дітей, підлітків та молодь, щоб вони могли спілкуватися, знаходити друзів, мати хобі і здобувати професію.

У проектах для соціалізації підлітків та молоді з комплексними порушеннями розвитку від ГО "Бачити Серцем" маємо більше 80% людей з ДЦП та іншими супутніми порушеннями розвитку (порушення зору, слуху, тощо)

Дитині або людині з ЦП кожен рух, кожна написана літера, кожен крок може даватися досить складно, але вона має такі ж права, як і всі, бажання жити повноцінним життям та право на навчання та соціалізацію у суспільстві.

середа, 6 жовтня 2021 р.

Всесвітній день поширення інформації про дислексію


Читайте також:

Пошта довіри

 Ви питали…

 

Дякую, тим хто нарешті наважився скористатися Скринькою довіри, що біля кабінету психологічної служби. Ваші звернення свідчать про зацікавленість та вашу довіру,  а також спонукають мене до особистісного та професійного розвитку. Ще раз дякую!

 

Отже,…

 

Щодо ненависті взагалі та ненависті конкретно до когось:

Я бачу ненависть дуже потужним, рушійним почуттям, яке завжди має зворотній бік – любов. Ми не відчуваємо чогось сильного та всеохоплюючого до того, хто нам байдужий. Тож знову дякую! ;-D Стосовно другої частини коментаря, то я також інколи почуваюся безпомічною та не дуже розумною. Думаю, це буває з усіма.

 

Щодо карантину:

Я не знаю коли він буде і скільки триватиме. Коли я вчилася на психолога, нас вчили щось досліджувати і виміряти науковими методами, а гадати на кришталевій кулі чи картах Таро ні. Часом я задаюсь тим самим питанням, що і Ви: коли і скільки. Проте, не маю відповіді. Можемо посумувати з цього приводу разом…, а можемо насолоджуватись можливістю живого спілкування один з одним.

 

І про непросте…

Аноніме, ти дуже мужня людина! Жоден з фахівців не дасть тобі 100%-во працюючої поради, як впоратись з твоїми почуттями і як допомогти батькам хоч трохи порозумітисяL. Ти пишеш, що в інших дітей набагато тяжкіша доля. Можливо. Але кожному з нас перш за все болить своє, і це природньо. За роки роботи чула різні дитячі історії, пов’язані з батьками та стосунками між ними. Знаєш, хтось каже, що хоче, щоб батьки розлучилися, бо несила терпіти сварки між ними. Хтось навпаки усіма силами та хитрощами намагається поєднати дорослих, які вирішили жити окремо. Хтось розривається між татом і мамою. Але завжди це боляче, інколи до сліз, інколи до відчаю. Я, як доросла людина, хочу вибачитись перед тобою. Ми, дорослі, буваємо такими зарозумілими, думаємо, що дітям легше впоратись з тим, що відбувається. Інколи забуваємо наголошувати, що відповідальності дитини в тому, що між нами дорослими сталося, взагалі немає. Нам здається, що саме собою зрозуміло, що ми вас любимо, і ладні на все, заради вас. Наша любов може по-різному виглядати: від відвертого захоплення до бурчання про ненадіту шапку. Інколи намагаємося закидати вас подарунками. Але забуваємо, що вам потрібні звичайні речі: побути поруч, поговорити про щось (а не лише про школу та проблеми, а інколи взагалі помовчати), обійняти, подивитись разом фільм/футбол/…, не поспішати. Вибач! І я зараз абсолютно серйозно. Одне знаю абсолютно напевно: якщо ми прийшли у цей світ, значить це не просто так, НЕ ДАРЕМНО! Нас обов’язково чекає якесь диво. КОЖНОГО. Треба дочекатися. Адже веселку можна побачити лише після дощу.

 

З повагою

психолог

Олена Іванівна