Дорослим, які цікавляться реабілітацією військових

Ксенія Возніцина, неврологиня, директорка Центру психічного здоров'я та реабілітації «Лісова поляна»: «Чи всі хвороби від нервів? Є в цьому сенс!»
 

Для розваги та розвитку

Цікаві ідеї для саморобок на Різдво

Здорова сепарація

Здорова сепарація від батьків — це не про віддалення, а про гармонійне співіснування. Встановлюючи кордони, ми створюємо простір для особистісного зростання та залишаємо місце для поваги й довіри🫶

Наші спеціалісти зібрали декілька порад, які, сподіваємось, стануть вам у нагоді на шляху до самостійного життя. Гортайте карусель, та дізнавайтеся більше🌿

Джерело

Дитяча травма та почуття сорому

 Інститут психології та системної терапії Ресурс MIGIS

Дитяча травма може глибоко впливати на формування почуття сорому, особливо якщо травматичний досвід супроводжується сильними емоційними переживаннями. Діти, які зазнають травми, часто починають сприймати себе через призму негативних емоцій, таких як сором, провина і самозневага. Це пов’язано з їхніми особливими механізмами психіки, коли вони намагаються зрозуміти, що з ними сталося, і як з цим жити далі.

Як дитяча травма формує почуття сорому?

1 Внутрішнє обвинувачення. Діти не мають повного розуміння того, як працює світ, і часто схильні вважати себе винними в подіях навколо них, навіть якщо насправді це не так. Якщо дитина зазнала травми, особливо якщо це насильство або зневага, вона може подумати, що її поведінка або навіть її існування стали причиною цих подій. Відтак виникає глибоке почуття сорому, оскільки дитина вважає, що «щось з нею не так».

2 Критика або осуд з боку дорослих. Діти, яких постійно критикують або які зіштовхуються із жорстким осудом з боку батьків чи інших дорослих, можуть відчувати сором за будь-які свої помилки або навіть природні емоції. Якщо дитина постійно чує, що вона «погана», «недостатньо хороша» або «розчарувала» батьків, це формує внутрішнє переконання, що вона недостойна любові. Така форма травми створює стійке почуття сорому, яке дитина переносить і в доросле життя.

3 Травматичні події, пов'язані з приниженням. Діти, які пережили приниження або насмішки, особливо в соціальному середовищі (наприклад, від однолітків або вчителів), можуть почати соромитися себе. Якщо дитину публічно принижують або висміюють, вона може почати сприймати це як доказ власної неповноцінності. Такий сором часто глибоко вкорінюється і може призводити до проблем із самооцінкою в майбутньому.

4 Ігнорування або емоційна зневага. Діти, які відчувають, що їхні потреби ігноруються або що їхні емоції не важливі, можуть почати соромитися своїх почуттів. Якщо дорослі не реагують на емоційні потреби дитини або відмовляються визнавати їхню значущість, дитина може вирішити, що її переживання недостойні уваги. Це може формувати почуття сорому, коли вона проявляє свої емоції або намагається висловити потреби.

Як почуття сорому від дитячої травми впливає на доросле життя?

1 Занижена самооцінка. Люди, які відчували сором з дитинства, часто мають занижену самооцінку. Вони можуть сумніватися у власній цінності, уникати викликів і можливостей, оскільки внутрішньо переконані, що не заслуговують успіху.

2 Труднощі у стосунках. Почуття сорому може завадити людям будувати здорові стосунки. Їм важко відкрито говорити про свої почуття, встановлювати межі або довіряти іншим. Вони можуть боятися, що їх осудять або не приймуть такими, якими вони є.

3 Страх помилок і перфекціонізм. Багато людей з глибоким почуттям сорому бояться зробити помилку, через що стають перфекціоністами. Вони прагнуть ідеально виконувати завдання, щоб уникнути можливого осуду, хоча це часто призводить до виснаження та емоційного вигорання.

4 Самозневага та самокритика. Дорослі, які пережили дитячі травми, часто практикують надмірну самокритику, вважаючи себе недостойними або «поганими». Така установка не дає їм можливості бути добрими до себе та приймати власні помилки.

5 Проблеми з емоційною регуляцією. Люди, які зазнали дитячої травми і внаслідок цього відчувають сором, можуть мати труднощі з вираженням і контролем своїх емоцій. Вони часто приховують почуття, боячись, що їхня вразливість буде розцінена як слабкість або викличе осуд.

 Як подолати почуття сорому, пов’язане з дитячою травмою?

1 Визнати і прийняти свої почуття. Перший крок — це усвідомити, що ви переживаєте сором, і прийняти його як нормальну реакцію на травматичний досвід.

Потрібно пам’ятати, що відчувати сором — це не «помилка», і таке почуття можна подолати.

2 Працювати з психологом. Професійна допомога може бути дуже корисною в роботі з дитячими травмами та соромом. Терапевт допоможе виявити глибинні причини вашого сорому і навчить технік подолання. Одним із методів, які допомагають вивільнити травматичний досвід, є когнітивно-поведінкова терапія або техніки роботи з травмою, такі як EMDR (десенсибілізація та репроцесинг за допомогою рухів очей).

3 Розвивати співчуття до себе. Навчіться ставитися до себе з добротою і співчуттям. Практикуйте афірмації, займайтеся самообслуговуванням і нагадуйте собі, що ви заслуговуєте на підтримку. Це допоможе поступово знизити рівень внутрішньої самокритики.

4 Перевчитися інтерпретувати події. Дитячий досвід часто викривляє наше сприйняття себе. Навчіться розрізняти минуле від теперішнього і переосмислювати події дитинства через призму дорослого погляду. Це допоможе побачити, що ви не винні у тих подіях і не заслуговуєте сорому.

5 Практикувати техніки емоційної регуляції. Медитація, дихальні вправи та інші техніки релаксації допомагають знижувати рівень стресу і краще контролювати емоції. Це важливо для управління соромом і тривогою, коли вони виникають.

6 Встановлювати межі у стосунках. Вчіться говорити «ні» та відстоювати свої права. Це допоможе вам не відчувати себе жертвою та не боятися осуду з боку інших, що зміцнить вашу впевненість.

Почуття сорому, сформоване в дитинстві, можна подолати, але це вимагає часу, терпіння та внутрішньої роботи. Важливо пам'ятати, що зцілення можливе, а також що ви не самі на цьому шляху.

Надати підтримку дітям

 Голоси дітей 

Важкі й болісні дні для всієї України. Особливо складно зараз дітям, які на тлі масованих обстрілів можуть переживати сильний стрес і неконтрольовані емоції.

Інколи найкраща підтримка в такі моменти — просто бути поруч. Однак бувають ситуації, коли дитина не може впоратися зі стресом самостійно — і тоді варто втручатися дорослим.

Як правильно допомогти і коли краще не поспішати? Ділимося порадами від нашої психологині Катерини Базиль.

Для розваги та розвитку

З ТК Давай зробимо це

 

Робота мозку

 Центр практичної нейропсихології - Одеса

У нашого мозку є дивовижна функція - формування карти (схеми) тіла. Це узагальнене уявлення людини про своє фізичне тіло, його можливості, співвідношення та взаємодію його частин між собою.

Для того, щоб схема тіла сформувалася (а це відбувається приблизно до 7 років), у дитини має бути різноманітний сенсорний досвід, що включає і вестибулярні, і тактильні, і пропріоцептивні відчуття.

 Вестибулярна - повідомляє мозку про положення голови в просторі

 Пропріоцептивна - повідомляє мозку про положення тіла в просторі та відносно голови

 Тактильна - поверхнева чутливість зовнішніх покривів шкіри.

 Внаслідок порушення формування схеми тіла у дітей можуть спостерігатися:

 Просторові труднощі

Тіло - перший простір, який опановує дитина. Освоївши внутрішній простір, вона починає сприймати зовнішній. Дитина з незрілою схемою тіла не може втримати рядок під час письма, «віддзеркалює» букви і цифри, погано дружить з рахунком, плутає прийменники, погано розуміє категорії часу і простору (раніше, пізніше, протягом, до, після, вище, нижче, справа, зліва і т.д.).

 Моторні труднощі

Якщо дитина недостатньо відчуває тіло - вона не може здійснити якісний рух, найчастіше це помітно в мовленні (порушення звуковимови) і під час вчинення дрібних рухів (малювання, письмо, приймання їжі).

 Гіперактивна поведінка

Це не прямий наслідок, але тим не менш: якщо в нас затекла якась частина тіла, ми починаємо нею рухати, щоб відчути; точно такий самий механізм компенсації працює в дитини: якщо вона недостатньо добре відчуває своє тіло, вона здійснює неконтрольовані рухи, щоб відчути приплив інформації від рецепторів...

Що дає схема тіла?

 Великий обсяг побутових, професійних, спортивних та інших навичок, необхідних для життя в конкретних умовах

 Розвиток контролю уваги, мовлення, пам’яті

 Впевненість у собі, розкутість, вміння взаємодіяти в соціумі

 Адаптація до навколишнього середовища

 Навички координації та чіткості рухів (так званий «моторний інтелект»)

 Навички подолання стереотипів у поведінці

 Що докладніша «карта» є в розпорядженні в людини, то ефективнішою буде її діяльність

Для роздумів

 Інститут психології та системної терапії Ресурс MIGIS

ФРУСТРАЦІЯ

Для психічного розвитку необхідний певний ступінь фрустрації - стану сумнівів (при зустрічі з новим у собі чи зовні), страху, можливо роздратування, збентеження та доступне зусилля цей стан перейти.

Найпростіший приклад - коли дитина тільки починає одягатися сама. Він тримає в руках футболку, розуміє, що для того, щоб її вдягнути потрібно визначення тілесної координації і можливо каже «я не вмію, у мене не вийде». У цей момент він ще не знає «себе одягає футболку самостійно», а знає лише «себе, якого одягають дорослі».

Якщо з емоційною підтримкою батька у малюка виходить зробити все самостійно - він проходить момент фрустрації і стає тим новим собою, який може одягатися самостійно. Але якщо саме цьому малюку завдання виявилося не під силу, а дорослий його знецінив, розкритикував, відкинув - та сама фрустрація стане маленьким крахом ще не народженої особистості - ось виявляється я який безрукий, який ганебний, краще я в цей бік більше не пробуватиму. Невпевненість і сором у цьому полі підвищилися, а отже й подальші зусилля пройти крізь потрібні будуть великі.

Висновок – якщо за дитину робити все – він не зможе навчитися витримувати фрустрацію. Якщо за дитину (з дитиною) робити надто мало – вона не зможе навчитися витримувати фрустрацію. Щоб не здавалося, що можна вивести якесь стабільне правило додам, що всі дитини різні і прийняти рішення допомогти зараз чи підтримати в самостійності можна тільки відчуваючи в моменті своєї конкретної дитини, її стан, ресурс і ніяк інакше. Нескінченний творчий вибір у контакті вас двох.

Але взагалі я хотіла сказати не про дітей, а про нас, дорослих. Як часто ми вимагаємо від себе «вміти правильно та швидко одягати футболку»? Як часто лаємо себе за переживання сорому та фрустрації там, де тільки пробуємо вийти із зони комфорту? Як часто навіть не допускаємо думки, що потребуємо простої людської підтримки там, де сильно фрустровані та невпевнені?

Тетяна Фішер

Зменшення тривожності у дитини

 

Джерело