Для розваги та розвитку

Джерело: ТК Давай зробимо це

 

Прив'язаність до предметів у дітей розладами аутичного спектру

 Центр практичної нейропсихології - Одеса

Прив'язаність до предметів - це емоційна прив'язаність людини до неживого предмета, і її проявляють майже всі люди. Однак за аутизму вона може набувати незвичних форм або заважати в навчанні та повсякденному житті.

Більшість маленьких дітей можуть бути дуже прив'язані до певної ковдри, іграшки або предмета одягу. Часто дитина відмовляється розлучатися з таким предметом і хоче постійно брати його з собою. Ці предмети допомагають маленьким дітям адаптуватися до нового місця або ситуації.

Однак коли дитина виходить із дошкільного віку, наявність таких постійних предметів починає здаватися "соціально неприйнятною", адже вважається, що діти це "переростають".

Серед аутичних людей прив'язаність до предметів можуть зберігатися навіть у дорослому віці. Крім того, вони можуть бути нестандартними. Якщо в нейротипових дітей такими предметами найчастіше виявляються м'які іграшки, в аутичних дітей це можуть бути машинки, кубики або взагалі не іграшки, а якісь побутові предмети, наприклад, ложки.

Багато аутичних підлітків і дорослих розповідають, що їм доводиться купувати багато однакових футболок, ручок або інших речей, тому що їхня потреба використовувати або носити щось звичне занадто сильна.

Нерідко трапляється ситуація, коли якийсь товар повністю зникає з продажу, і це стає справжньою трагедією для дитини з аутизмом або дорослого, який відчуває серйозний стрес. Емоційні переживання з цього приводу не є дрібницею і можуть бути справді дуже серйозними. Були навіть випадки, коли небайдужі люди або самі виробники допомагали аутичній людині знайти запас цього товару, щоб полегшити її страждання.

Чому аутична дитина може постійно тримати щось у руках

Нерідко аутичні діти наполягають на тому, щоб постійно або дуже часто тримати в руці якийсь предмет, наприклад кубик, ручку, аркуш паперу тощо. Ця звичка може викликати здивування в оточуючих, і важливо зрозуміти, що є кілька можливих причин для її розвитку.

МЕХАНІЗМ САМОРЕГУЛЯЦІЇ

Тримання предмета в руках може бути звичним способом заспокоїтися в разі тривожності, страху або сенсорного перевантаження. Це може допомагати людині відчути контроль над ситуацією, тому що вона виконує якусь дуже звичну та заспокійливу дію.

СЕНСОРНА СТИМУЛЯЦІЯ

Предмет у руці надає тактильну та іншу сенсорну стимуляцію. Ймовірно, для дитини вона є приємною і допомагає їй заспокоїтися. Це може бути її сенсорний спосіб відчути себе в безпеці або задовольнити "сенсорний пошук" - сильне прагнення до певних сенсорних відчуттів.

ЗВИЧНА ПОВЕДІНКА

Нарешті, це може бути просто звичкою на кшталт смоктання пальця або накручування волосся на пальці. Поведінка може неусвідомлено стати звичною з часом, навіть якщо її роль для самозаспокоєння знизилася.

Важливо зазначити, що сама по собі ця поведінка не становить проблеми. Але якщо звичка тримати предмет у руках заважає дитині або дорослому спілкуватися, навчатися, виконувати повсякденні справи або є потенційно небезпечною для здоров'я, то важливо поговорити про це з фахівцем. При цьому важливо буде проаналізувати, яку саме роль виконує тримання предмета в конкретної людини.

Для батьків малюків

 

Джерело

Пережиття втрати: вимір мужності та стійкості

Пережиття втрати: вимір мужності та стійкості

Олеся Криськів

«У цьому світі мужність має багато облич. Іноді мужність полягає у зреченні свого життя в ім’я чогось більшого… або заради когось. Іноді мужність має вигляд відмови від усього, раніше знаного вам, або усіх, колись люблених вами на користь чогось більшого. Та іноді мужність – зовсім не про це. Іноді – це ніщо інше, як зціпити зуби крізь біль і важку працю кожного дня, повільне крокування у напрямку…життя. Це – той ґатунок мужності, необхідний мені зараз». (Вероніка Рот «Аллегіант»)

Мабуть ця цитата добре передає той досвід мужності, якого потребує людина в процесі пережиття втрати та жалоби. Ми будемо говорити про втрату в ширшому контексті, як про втрату близьких людей, що є одним з найважчих досвідів, який доводиться переживати людям на землі, так  і про втрату житла, роботи, мрій, планів, стосунків… На жаль, досвід війни супроводжується чисельними травматичними втратами. Є теж певні особливості які ускладнюють процес пережиття втрати, а саме: часто немає простору та ресурсу на жалобу, невідкладні обставини загрози життю і безпеці, часом нема належного похорону, переїзд – новий соціальний контекст, нові виклики адаптації, супутні втрати. Але попри «цунамі горя», ми робимо свій індивідуальний та національний вибір «Вистояти. Перемогти. Відродитися!»

В цьому тексті хочеться наголосити на ключових речах, щодо переживання втрати. Найперше важливе послання згідно досліджень про стійкість говорить про те, що в нас існує природній механізм проживати втрату. Більшість людей, згідно даних досліджень,  долають цей непростий досвід, зберігаючи стійкість та психічне здоров’я за рахунок внутрішніх ресурсів та соціальної підтримки і без жодної фахової допомоги. Джордж Бонанно, дослідник в даній галузі міркує: «Щодо стійкості, найбільш інтригуючим є не те, наскільки вона поширена, а радше те, що вона нас постійно подивовує. Мушу визнати, що іноді навіть я дивуюся тому, наскільки резилієнтними є люди, а я роками працюю з тими, хто зазнав втрати і травми. З тим, як я все більше дізнавався про те, як люди умудряються витримувати страшні нещастя, мені ставало все більш зрозумілим, що люди запрограмовані виживати. Не всі справляються добре, однак більшість з нас таки робить це». Прийміть, що ви здатні і зможете навчитися жити з цією втратою, з її болем; довіртеся внутрішній силі, що є у вас і силі підтримки близьких – як би це не було болісно, ми маємо силу жити з болем, «крокувати у напрямку життя»…

Другий момент, це те, що існує широкий спектр нормальних емоційних реакцій на переживання втрати, включно зі збентеженням, гнівом, онімінням, фрустрацією, страхом, тривогою, полегшенням, нервозністю, смутком, відчуттям безсилля, запитаннями, що не дають спокою і думками, яких важко спекатися, тугою за знайомим і звичним, та багато інших. Також можуть бути фізіологічні реакції такі як:  втрата сну – одразу після події люди часто перестають спати. Деякі починають вживати снодійні. Навіть якщо люди не сплять 48 годин – вони не погано справляються в подальшому. Ліки можуть в подальшому призвести до відтермінованих проблем. Втрата апетиту. Розсіяність – перші 3-4 місяці після важкої втрати люди стають дуже забудькуваті – де мої ключі? Телефон? Гроші? Починають більше помилятися. І чим більше людина усвідомлює, що цей стан є очікуваним та нормальним, тим менше він буде її лякати.

Третій момент. Як зазначає Люсі Гон, мама яка втратила 13-річну доньку в автокатастрофі та присвятила своє життя дослідженням в галузі пережиття втрати: «Ми знайдемо шлях; кожен – свій. Немає «правильного» способу переживати втрату, як і немає правильного способу любити. Кожен із нас відкриє для себе те, що допомагає саме йому/їй і шкодить саме йому/їй в процесі того, як ми працюємо над інтегруванням втрати у свої життя. Часто ми почуватимемось заблукалими у цьому відкритті, однак знаючи, що не існує єдиної дороги, а радше багато різних доріг, що їх кожен з нас може обрати, ми зможемо вільно опрацьовувати втрату у такий спосіб, що відчувається автентичним і помічним».

Опираючись на дослідження в області втрати можемо говорити про певні стратегії які допомагають краще давати собі раду в процесі втрати та жалоби.

Згадана нами Люсі Гон говорить про шість стратегій, які є помічними одразу після втрати:

• Нема жодних правил – робіть те, чого потребуєте. У вас – свобода дій робити все, що потрібно для того, щоб якось прожити перші дні і тижні. Спіть, скільки вам заманеться, робіть, що завгодно, відчувайте, що завгодно. Ніхто не може вказувати вам, як поводитись чи діяти.
• Виберіть, на що спрямувати свою увагу. В процесі переживання втрати ресурси уваги дуже обмежені, це важливо пам’ятати.
• Не поспішайте
• Допустіть біль. Увійдіть прямісінько в епіцентр; підійдіть до болю втрати, заздрості і туги з широко розплющеними очима.
• Очікуйте раптових нападів горя
• Заново відновіть рутину. Через поступове відновлення рутини ми повертаємо відчуття контролю в своєму житті, оскільки втрата дуже сильно «вибиває ґрунт з під ніг» і викликає відчуття безсилля.

 

Варто теж згадати про важливість базової турботи про себе, такі речі як режим сну, харчування, особистої гігієни.

Під час переживання втрати вкрай важливо мати підтримуючі і емпатичні зв’язки. Саме підтримка та люди, які готові вислухати, вкрай важливі. Втрата потребує бути розділеною. Тому дозволити іншим вас підтримати – скласти перелік людей, які можуть підтримати – знаходитись поруч з іншими є дуже важливо.

Консультант з переживання втрати, спікер та автор, Моріс Турмель каже: «Немає обхідного шляху опрацювання горя, якщо ви справді хочете загоїти рани. Деякі люди попросту відмовляються рухатися вперед, чіпляючись за своє горе… Вони не приймають того, що можуть зцілитися….. Вам доведеться обрати зцілення, щоб оговтатися від горя. Ви маєте присвятити себе власному відновленню, як і будь-яка інша людина, яка застрягла в якомусь недієздатному стані».

«Переживання горя – це не лише те, що стається з нами, коли смерть, втрата і реакції горя входять в наші життя. Переживання горя – це також те, що ми робимо з тим, що сталося з нами. В той час як реакція горя – пасивна і позбавлена виборів, наша діяльність у горі – активна і сповнена виборів». Тhomas Attig. Тому «Оберіть життя, а не смерть. Не втрачайте те, що маєте на поталу тому, що вже втрачено».

Джерело

Депресія у дітей та підлітків

 Центр здоров'я та розвитку "Коло сім'ї"

Відчуття втоми, дратівливість, порушення сну, відсутність бажання спілкуватись з друзями чи займатись улюбленими справами впродовж тривалого часу, все це може бути червоними прапорцями депресії.

Які ще є ознаки депресії у дітей та підлітків, як відрізнити її від звичайної засмученості та які методи лікування ефективні – у нашій інформаційній серії.

Для розваги та розвитку

Джерело: ТК Давай зробимо це

 

Життя з епілепсією

 Інститут психології здоров'я Institute of Health Psychology

Посібник самодопомоги "Життя з епілепсією"

Автор: Діана Ванівська

https://drive.google.com/.../1G.../view...

Для дітей створили безкоштовну онлайн-бібліотеку

 Для дітей створили безкоштовну онлайн-бібліотеку

Місія Library for All — дати всім дітям доступ до читання найкращих книжок.

Про це написали на сторінці проєкту.

Там розміщені сотні дитячих книжок українською та англійською мовами. Застосунок безкоштовний. Весь контент легальний: засновники купують ліцензії у правовласників.

«На вас чекають сотні класних дитячих книжок українською та англійською мовами. Ці книжки плекають допитливість, лоскочуть уяву, живлять мрії, втішають, навчають та надихають», — зазначають автори.

Проєкт було створено за підтримки організації Save the Children та в партнерстві з Міністерством освіти і науки України. 

«Онлайн-бібліотека містить українськомовні книги для дітей початкової школи. Книги українською мовою охоплюють широкий спектр інтересів, щоб зацікавити кожну дитину і продовжувати виховувати любов до читання», — зазначили під час запуску в Міністерстві.

Джерело

Щоб діти ділилися своїми думками та почуттями

 Центр практичної нейропсихології - Одеса

Діти мають право ділитися своїми думками та почуттями. Це важливо для їхнього розвитку та благополуччя. Коли діти можуть вільно спілкуватися про свої переживання, вони можуть краще розуміти себе та інших, розвивати навички вирішення проблем і будувати здорові стосунки.

Щоб діти ділилися своїми думками та почуттями краще дотримуватися наступних рекомендацій:

Будьте відкритим і чесними з дітьми. Діти навчаються на прикладі своїх батьків. Якщо ви хочете, щоб ваші діти ділилися з вами своїми думками та почуттями, будьте відкритим і чесними з ними самі. Розповідайте їм про свої власні переживання та почуття.

Створіть атмосферу безпеки та довіри. Діти повинні відчувати, що їх люблять і приймають такими, якими вони є. Вони повинні знати, що ви будете слухати їх без осуджень.

Задавайте відкриті запитання. Замість того, щоб ставити запитання, на які можна відповісти "так" або "ні", задавайте запитання, які вимагають розгорнутої відповіді. Наприклад, замість того, щоб запитати "Чи ти добре?", запитайте "Як ти себе почуваєш?"

Слухайте уважно. Коли ваша дитина говорить, відкладіть всі справи і повністю приділіть їй свою увагу. Слухайте уважно, не перебиваючи і не роблячи зауважень.

Підтверджуйте почуття дитини. Коли ваша дитина ділиться своїми почуттями, підтверджуйте їх. Наприклад, якщо ваша дитина каже, що вона засмучена, скажіть: "Я бачу, що ти засмучений".

Не пропонуйте порад. Замість того, щоб пропонувати поради, просто слухайте дитину і пропонуйте свою підтримку. Наприклад, якщо ваша дитина говорить, що вона боїться йти до школи, скажіть: "Я розумію, що ти боїшся йти до школи. Я тут, щоб підтримати тебе".

Якщо ви будете дотримуватися цих порад, ви допоможете своїй дитині стати більш відкритою та комунікабельною.

Пам'ятайте, що діти можуть ділитися своїми думками та почуттями по-різному. Деякі діти можуть вільно говорити про свої переживання, а інші можуть бути більш сором'язливими. Не нав'язуйте свою дитину ділитися тим, що вона не хоче ділитися. Просто створіть для неї атмосферу безпеки та довіри, і вона сама буде готова ділитися своїми думками та почуттями з вами.

Вплив психотравмуючих подій на дітей

 Безпечний простір

Внаслідок травмуючих подій у дошкільнят може проявлятися поведінка, характерна для більш раннього віку. Як на це реагувати та що робити - розповідаємо у цьому дописі.

Коли я злюсь, я можу...

 

Дитячі ревнощі і фаворитизм в сім'ї. Або як ми спонукаємо дітей конкурувати один з одним

 Дитячий психолог

Дитячі ревнощі і фаворитизм в сім'ї. Або як ми спонукаємо дітей конкурувати один з одним

Улюбленці та ізгої - вони знаходяться в будь-якій сім'ї / будь-якому класі / робочому колективі (тобто групі), де увага і любов батьків (керівників) розподіляються нерівномірно між дітьми (співробітниками). Взагалі потрібно сказати, що розподілити такий невидимий і невідчутний ресурс, як батьківська увага, турбота, любов в принципі складно. Не зважиш на терезах як цукор.

З джинсами і сукнями зрозуміло - кожному купили, батьки-молодці. Зуби всім вилікували, всіх нагодували. А з любов'ю і увагою все не так очевидно і тому не просто.

Але це не основна причина, чому одним дітям дістається більше тепла і турботи, а іншим - менше.

Коли в родині з'являється дитина, пара, яка звикла жити вдвох, починає перебудовувати свої звичні форми спілкування і взаємодії з двох учасників на трьох. Міркувати на трьох, як то кажуть. Потім на чотирьох і т.д.

З кожним новим членом сім'ї вся взаємодія змушена перебудовуватися під нову кількість учасників. Кожен вимагає до себе уваги, кожному потрібно місце для самовираження. І починається пора конкуренції дітей за увагу батьків. Оскільки це життєво необхідний для росту і розвитку ресурс ніяк не можна програти цю боротьбу, просто здатися і відійти в сторону.

Безліч спроб роблять діти, щоб отримати шматочок маминого і татового часу, обіймів, ніжних слів, турботи. На що тільки не йдуть - і хворіють, і плачуть, і б'ються, і не справляються з яким-небудь давно засвоєним досвідом.

Час конкуренції дітей є в кожній родині. Але в одних сім'ях це етап розвитку, в інших - нескінченний процес.

Чому так?

Батьки, часто не помічаючи, самі підігрівають конкуренцію дітей у сім'ї.

- Негативними оцінками

"Погано ти, Петро, пишеш літери"

- Порівняннями негативними, позитивними і в найвищому ступені

"Дивись, як у Марійки вправно виходить, диво, а не дитина"

"У тебе такі гарні малюнки на відміну від Івана"

"Ти був найкращий" "Найрозумніший" "Найкрасивіша"

"Люблю тебе більше всіх"

- Прикро колючими образами

"І в кого ти такий нездара, інші ж можуть"

- Навіюючими програмами

"Марно, нічого в тебе не вийде"

- Мотивацією до змагання

"Зроби всіх" "Напиши роботу краще за всіх" "Будь першим"

(Для досягнень конкуренція звичайно необхідна, але важливо розмежовувати зони конкуренції і зони дружби, спілкування)

- Виділенням і обожнюванням однієї дитини (лідера) і ігноруванням успіхів іншої

Фаворитизм і ігнорування - самий крайній і надійний спосіб створення не дружніх, а войовничих відносин між дітьми.

Хочете, щоб виросли і не спілкувалися? Виберіть і призначте розумницю і дурня, розумницею пишайтеся і хваліть, дурню ставте в приклад інших і звинувачуйте.

До розвитку здатності критично мислити діти не можуть провести зв'язок між тим, що батьки виділяють одну дитину і відкидають іншу, своїми почуттями до брата чи сестри. Та й злитися на батьків, джерело любові та турботи вкрай небезпечно, позбавлятися уваги або надії на увагу зовсім не хочеться. Тому найчастіше об'єктом ненависті, ревнощів і в підсумку конкуренції стають брат або сестра, а далі будь-який схожий, рівний.

Звичайно фаворитизм це історія не про легку неуважність і недосвідченість батьків. За цим стоять набагато глибші процеси, великі причини, навіщо призначати одному з чад невигідну роль.

Але це вже зовсім інша тема.

Розмовляючи з дітьми, вибудовуючи з ними взаємодію, важливо пам'ятати і помічати, які почуття ми викликаємо своїми словами або діями. І не просто помічати, а зважати на них. Тільки так можна навчити дітей бути щасливими. Помічаючи. Приймаючи. Допомагаючи.

Дитячий психолог Юлія Шапкіна

Розірви коло домашнього насильства

 
Центр психології та розвитку "Київський Дворик"

Домашнє насильство — проблема, яка наразі загострюється через стрес та тиск, під яким ми всі перебуваємо. Та пам’ятайте: ніщо не може виправдати агресію та насильство, ані фізичне, ані психологічне.

На зображенні — цикли насилля, які є типовими для будь-яких стосунків. Важливо їх розпізнавати та порівнювати з реальністю.

Якщо ви або близька вам людина опинилась у небезпеці через насилля в сім’ї, за допомогою можна звернутись на гарячу лінію міжнародної гуманітарної організації «Людина в біді»: 0 800 210 160

Коротко про фази:

Зростання напруги. Абьюзер починає чіплятися до дрібниць, все частіше відверто демонструє поганий настрій та пасивно-агресивно реагує на те, що ви цей настрій не розділяєте або робите недостатньо, щоб виправити його. Будь-яке незадоволення абьюзера стає проблемою всіх мешканців дома, найменша суперечка перетворюється на скандал.

Емоційний вибух. Напруга доростає до свого піку та переростає в акт агресії. Тригером для вибуху також можуть стати алкоголь або наркотичні речовини.

Вибачення. За насиллям слідують сльозні промови та обіцянки такого більше ніколи не повторювати. Часто абьюзер навіть може намагатись задобрити постраждалих дорогими подарунками, увагою, турботливими вчинками.

Медовий місяць. В домі панує тиша, здається, що все нарешті стало так, як треба, сім’я живе щасливо та гармонійно. Проте невдовзі напруга знову з’явиться та буде ставати дедалі все більш помітною.

Саморегуляція

 Центр практичної нейропсихології - Одеса

Саморегуляція - це навичка, яка дає змогу дитині керувати своєю поведінкою, регулювати емоції та реакції. Що краще розвинена саморегуляція, то легше дитина переживає стресові ситуації, легше адаптується до вимог садочка та школи.

Саморегуляція в дитини розвинена недостатньо, якщо дитина:

дуже слабко реагує на подразнення органів чуття (не чує, коли її кличуть; не реагує на дотики);

має млявий, апатичний, незацікавлений вигляд, перебуває "у своєму світі";

зазнає труднощів із регуляцією власної поведінки, емоційних реакцій, легко дратується або плаче; зростає кількість істерик, дитина постійно скиглить, вона усім незадоволена і дуже потребує контролю;

влаштовує істерики частіше і триваліші, ніж зазвичай;

протягом дня частіше, ніж зазвичай, виникають істерики або проблеми з поведінкою;

має неефективні поведінкові стратегії;

неуважна, погано концентрується, погано спить, важко засинає;

постійно крутиться, бігає, стрибає, натикається на людей і предмети;

страждає розвиток комунікативних і соціальних навичок; їй важко взаємодіяти;

віддає перевагу гратися на самоті, тому що не хоче або не розуміє, як грати з іншими дітьми;

насилу переносить зміни у звичному графіку, важко перемикатися між завданнями;

важко взаємодіяти з однолітками, не вміє дружити.

Розвиток та підтримка навичок саморегуляції у дитини вимагає індивідуального підходу, та нейропсихолог може грати важливу роль у створенні оптимальних умов для цього процесу. Нейропсихолог може використовувати різноманітні методи для навчання дитини ефективним стратегіям саморегуляції.

Також нейропсихолог може співпрацювати з батьками та вчителями, надаючи їм конкретні поради та стратегії для підтримки саморегуляції дитини вдома та в школі.