Самопідтримка

 Коли навколо багато хаосу, а майбутнє виглядає туманним, важливо не загубити себе в цьому потоці. 

Що можна зробити вже зараз?

🔹 Триматися за буденні речі Ранкова кава, коротка прогулянка, улюблена книга – дрібниці, які дають відчуття стабільності.

🔹 Дбати про тіло Сон, їжа, рух – основа, яка допомагає витримати будь-які бурі. Просте запитання: «Що зараз може покращити мій стан?» – і маленький крок у цьому напрямку.

🔹 Фільтрувати інформацію Забагато новин – це перевантаження. Вибирайте, що і коли читати, щоб не втрачати ресурс.

🔹 Давати місце почуттям Будь-яка емоція – це нормально. Важливо не засуджувати себе за страх чи тривогу, а просто помічати: «Я зараз це відчуваю, і це ок».

🔹 Бути поруч із тими, хто підтримує Розмова з другом, навіть коротке повідомлення можуть нагадати: ви не одні.

І головне – нагадувати собі, що навіть найскладніші часи минають. 

Ви вже багато чого подолали – і з цим впораєтеся. 💙

Джерело

️Як ефективно запобігти палінню, вживанню алкоголю та наркотиків у дітей?

 ❗️Як ефективно запобігти палінню, вживанню алкоголю та наркотиків у дітей?

 

Чому діти не реагують на попередження та які методи справді працюють?

Кожен батько хоче вберегти свою дитину від паління, алкоголю та наркотиків. Але чому звичайні попередження не працюють? Чому діти все одно експериментують, навіть коли знають про шкоду?

Стандартні методи залякування ("Ти помреш від раку!" або "Це зруйнує твоє життя!") більше не мають ефекту. Діти ростуть у світі, де інформація доступна всюди, і вони можуть знайти аргументи "За" і "Проти" всього, що їх цікавить.

Тому головне завдання батьків – навчити дітей критично мислити, аналізувати наслідки та мати достатньо впевненості, щоб сказати "Ні" без страху бути відкинутим у компанії.

 

Чому діти починають палити, вживати алкоголь і наркотики?

🔹 Соціальний вплив

Друзі або старші підлітки можуть тиснути на дитину: "Спробуй, це круто", "Що, боїшся?", "Це всього лише сигарета, всі курять".

✅ Що робити?

Підготуйте дитину до подібних ситуацій. Запитайте:

"Як ти відреагуєш, якщо хтось скаже: 'Спробуй, нічого страшного'?"

"Що ти зробиш, якщо твої друзі почнуть палити?"

Допоможіть дитині знайти відповіді, які вона зможе використати:

"Мені це не цікаво, у мене інші плани на життя."

"Я не хочу витрачати гроші на те, що шкодить здоров’ю."

 

🔹 Допитливість та бажання виглядати дорослим

Діти часто пробують заборонене просто через цікавість або щоб виглядати більш "дорослими".

✅ Що робити?

Пояснюйте логіку заборон: "Підлітковий мозок розвивається, і хімічні речовини можуть пошкодити його. Це не міф, а біологічний факт".

Розвивайте критичне мислення: "Хто виграє від того, що люди палять і купують алкоголь?" (відповідь – великі компанії, які заробляють на цьому мільярди).

 

🔹 Вплив сімейного середовища

Якщо батьки самі курять або п’ють алкоголь, але кажуть "Тобі не можна", дитина не сприймає заборони серйозно.

✅ Що робити?

Бути прикладом: якщо ви самі курите, пояснюйте, що це ваша залежність, а не "дорослий вибір".

Не пропонувати дітям алкоголь "на свята", щоб "звикали правильно пити". Дослідження довели, що діти, яким батьки дають алкоголь вдома, частіше стають залежними.

 

Помилки батьків у профілактиці

❌ Залякування – "Покуриш – помреш від раку".

🔹 Діти бачать, що багато дорослих курять і живуть довго, тому не сприймають такі заяви серйозно.

✅ Краще пояснювати через реальні наслідки, які вони відчують швидко:

"Ти швидше втомлюватимешся в спорті."

"Твої зуби і шкіра швидше старітимуть."

"Ти витрачатимеш купу грошей на шкідливу звичку."

 

❌ Жорстка заборона без пояснень – "Якщо я дізнаюся, що ти куриш – тобі кінець!"

🔹 Це тільки вчить дитину брехати, але не зменшує ризик спроб.

✅ Краще пояснювати логіку: "Я не хочу, щоб ти це пробував, бо знаю, як важко потім позбутися цієї звички".

 

Методи профілактики, які справді працюють

1. Формування довіри та відкритого спілкування

✅ Запитайте:

"Що ти знаєш про наркотики?"

"Чи хтось із твоїх знайомих пробував курити?"

✅ Не сваріть, якщо дитина щось розповідає, навіть якщо вам це неприємно. Інакше вона більше не ділитиметься з вами.

 

2. Альтернативи ризикованій поведінці

Дітям потрібні емоції та відчуття ризику, інакше вони шукають їх у небезпечних речах.

✅ Що допоможе?

Екстремальні види спорту (скейтборд, паркур, альпінізм).

Творчість (театр, музика, малювання).

Волонтерство – дає відчуття значущості без потреби "доводити крутість".

 

3. Навчання управлінню стресом

✅ Підлітки часто вживають алкоголь і сигарети щоб заспокоїтися.

Що може допомогти?

Фізична активність.

Навчання дихальним технікам (глибоке дихання, метод "коробкового дихання").

Спілкування з психологом або підтримуючими дорослими.

 

4. Вчимо казати "Ні"

Дитина не повинна почуватися слабкою, якщо відмовляється від сигарети чи алкоголю.

✅ Дайте їй готові відповіді:

"Ні, я не хочу псувати свої легені."

"Я не хочу витрачати гроші на це."

"Мені це не цікаво."

📌 Важливо: Не просто говорити про це, а розігрувати ситуації разом із дитиною!

 

Що робити, якщо дитина вже пробувала?

✅ Не панікувати – більшість дітей пробують через цікавість, але не всі стають залежними.

✅ Не кричати і не карати – це тільки віддалить дитину.

✅ Запитати: "Що тобі в цьому сподобалося?" – це допоможе зрозуміти мотивацію.

✅ Пояснити наслідки, які вона може зрозуміти – наприклад, якщо це сигарети, розповісти про запах із рота, витрати грошей, зниження спортивної форми.

 

Якщо дитина регулярно палить або вживає алкоголь – потрібно звернутися до психолога.

 

✔️ Профілактика – це не заборона, а навчання усвідомленого вибору.

✔️ Замість залякувань – факти, обговорення і реальні життєві приклади.

✔️ Головне – довірчі стосунки з дитиною.

 

Діти, які відчувають підтримку батьків, мають високу самооцінку і цікаві захоплення, значно рідше пробують алкоголь, сигарети чи наркотики.

🔹 Говоріть з дитиною відкрито

🔹 Будьте прикладом здорової поведінки

🔹 Допомагайте їй знайти альтернативу ризикованим експериментам

 

Тоді ваша дитина зможе сказати "Ні", коли це справді важливо!

Джерело

Як надавати допомогу при епілептичному нападі

 Olesia Iaskevych

... 26 березня день обізнаності про епілепсію

Я зазвичай в цей день ділюсь власною історією і тим як це жити з епілепсією найріднішої людини в світі.

Епілепсія нікуди не ділась. Вона поруч з нами. Ми продовжуємо далі вчитись з нею жити, 24/7 тримаючи руку на пульсі.

Але сьогодні я хочу написати трохи про інше.

Будь ласка поговоріть зі своїми близькими.

Поговоріть зі своїми дітьми.

Запитайте, чи знаєте ви що робити, якщо раптом в когось поряд стався напад епілепсії.

Будь ласка, поясніть, що це не привід для жартів і точно не привід для відосиків в тіктток.

Інколи перша реакція і швидка допомога при нападі може врятувати людині життя.

Будь ласка, поясніть, що епілепсія - це хвороба.

Що епілепсія не заразна.

Що епілепсія буває вроджена.

А буває і набута

І одна з причин набутої епілепсії - стрес/травма

Ну якбиииииии ми всі в грипі ризику

Абсолютно кожен і кожна з нас

Ось послідовність дій, яка може комусь врятувати життя!

Головне правило: Не панікуйте! Більшість епілептичних нападів минають самі через 1-2 хвилини. Ваше завдання – запобігти травмам і допомогти людині безпечно пережити напад.

Що робити під час нападу?

1. Зберігайте спокій

Людина не відчуває болю під час нападу, але виглядає лякаюче

2. Покладіть людину на бік

Якщо можливо, поверніть її голову набік, щоб уникнути захлинювання слиною або блювотою.

3. Захистіть голову

Покладіть під голову щось м’яке (куртку, сумку, складений светр).

Якщо людина впала – трохи підтримуйте її, щоб уникнути удару

4. Приберіть небезпечні предмети

Відсуньте меблі, гострі предмети, скло, щоб людина не травмувалася.

Якщо напад стався на вулиці – забезпечте безпеку (відведіть від дороги).

5. Не тримайте людину та не намагайтеся зупинити судоми!

Це може спричинити травми

6. Не кладiть нічого в рот!

Язик не можна проковтнути, але можна зламати зуби чи задихнутися

7. Стежте за часом

Якщо судоми тривають більше 5 хвилин – викликайте швидку 103.

Якщо напад закінчився за 1-2 хвилини, просто залишайтеся поруч.

Що робити після нападу?

Допоможіть людині прийти до тями

Вона може бути дезорієнтованою, розгубленою.

Заспокойте її, поясніть, що сталося.

Перевірте на травми

Якщо людина вдарилася головою або отримала рани – викличте лікаря.

Дайте відпочити

Після нападу людина може відчувати сильну втому, тому краще дати їй можливість відпочити.

Більше корисної інформації про епілепсію ви можете прочитати сьогодні і завжди на нашій сторінці ГО "Бачити серцем"

Слова у підтримку батьків підлітків

 Світлана Ройз 

Я хотіла сказати слова в підтримку батьків підлітків. Бо бути батьками – взагалі складна роль. А бути батьками підлітків, ще й під час війни - випробування. Буде багато слів на різні теми. Іноді я жартома кажу сину, який спостерігає за тим, як я роблю "вдих і видих" поруч із молодшою донькою (прекрасною мудрою сильною передпідліткою) - мені ще протриматись років 5 .

Колись на курсах для батьків я розповідала, що дорослішання дітей, саме цей етап – найбільш рефлексивний для самих дорослих і найбільш «про нас».

Бо він нам показує, яка насправді наша самооцінка, наскільки ми можемо витримати емоційне навантаження, і наскільки ми маємо свій власний сенс. Сенс - окрім наших дітей.

Всі діти проходять пубертат по-своєму. Не у всіх криза проявляєтиметься гостро. Не у всіх родинах будуть виникати труднощі.

Дорослішання дівчат і хлопців відбувається по-різному. І саме з мамами переживається по-різному.

Я вже писала, що особливість дорослішання дітей під час війни – згідно з результатами досліджень – можливий деякий регрес і прояви більш залежної від батьків поведінки. Це для них самих складно.

Підліткова криза в теорії вікової психології проходить в двох формах – криза залежності і криза незалежності.

Криза незалежності – проявлена, бунтівна, як раз і дає підліткам відчути свою силу, шукати своє місце. Але це ж «незалежність» в першу чергу від нас.

Коли доньці було 8-9 років, я її попередила, що настане час, коли я можу її бісити. Коли все в мені може починати її дратувати. І вона може почати мене соромитись. Я це розумію і витримаю.

Зараз їй 11 і вона пригадує це: дякую, що ти мене попередила. У тебе теж так було?

І головне – я це трймаю в фокусі - для себе. І намагаюсь не приймати на свій рахунок. Це ставлення не до мене – а до моєї ролі, моєї «значущості», моєї влади.

Ядро наших стосунків залишається неушкодженим.

Я постійно нагадую собі і іншим батькам – чи відчуваєте ви «ядро» ваших стосунків з дитиною? Важливо робити все, щоб його не втратити.

Найчастіше запитання батьків, з якими я спілкуюсь: що я роблю не так?

Іноді нам дійсно не вистачає сил, мудрості, терпіння, знань в спілкуванні з дітьми.

А іноді – ми все робимо «так» і все з нами так. Просто наші діти «відштовхуються» від нас в свою дорослість.

Бути тим, від кого відштовхуються – складно, бо виникає відчуття, і виглядає так, що тебе саме відштовхують. І це дійсно боляче.

Але їм потрібна ця дистанція, щоб побачити себе.

Якщо підлітки дозволяють собі проявити назовні те, що вони думають та відчувають – це ще те випробування для самооцінки батьків. Але якщо вони щось відчувають і проявляють - це означає, що вони довіряють нашій силі.

Одна з ознак підліткової кризи – знецінення. Вони мають зменшити нашу роль для себе.

Ми можемо переставати бути не тільки ідеальними для них, а й взагалі вони можуть соромитись нашої зовнішності, наших проявів, наших звичок.

Я ще раз нагадаю, що прошу батьків пам’ятати - це «не про нас». Це про нашу «ідеальну роль».

Вони мають скинути нас з п’єдесталу. Бо інакше ми можемо своєю значущістю заслоняти їм їх власну дорогу.

І так, вони можуть бути найтоксичнішими критиками. І це крутий тренінг для роботи зі своєю самооцінкою для нас. Зі своєю власною авторитетністю.

Іноді нам доводиться казати: "я це витримаю. Але я не дозволяю так поводитись із собою".

Лімбічна система підлітків гіперактивована – це робить їх реактивними, але й гіперпильними, гіперуважними – вони відчувають своїми чутливими антенами всі наші вразливості і стрибають по них.

Вони оголено вразливі – і намагаються розмістити свій біль, свою одинокість, свій супротив в нас.

Скидають в нас, як в електричному заземленні залишки заряду. Щоб самим витримати напруження.

І ми потребуємо все більшого заземлення і все більшого відчуття своїх кордонів – саме для себе. Іноді я нагадую собі - я Земля.

Якось я в розмові з батьками підлітка зізналась, що моя самоповага, яку я плекаю поруч із дитиною – переростає в відчуття авторитетності і поваги для самої дитини.

…Але все це не заважає дітям нами пишатись і іноді навіть вважати рольовою моделлю для себе.

Я нагадую собі і нагадую тим батькам, які поруч: ми можемо бути ще більш вразливими, якщо колись давно не прийняли для себе знання - я не ідеальна мама\тато. Але я й точно не погана. Я достатньо хороша мама\тато – яка робить все, що можливо.

Але складність в тому, що ми не знаємо насправді – що саме важливо і скільки важливо. Ми постійно з кожною дитиною це «намацуємо».

Я провела експеримент – питала протягом тижня у доньки: що найважливішого відбувалось із нею в цей день. Вона відповідала: коли ми разом читали, грали в настілки, дивились фільми, готували, розмовляли.

Саме для неї – найважливіше було: «разом». І кожного дня я пропоную це «разом». Поки у дитини є бажання – важливо насити її цим, створити звичку. У кожної дитини це «найважливіше» - буде своїм.

Окрім цього я запропонувала, щоб у нас були 5 хвилин відвертих розмов кожного дня. Коли вона мене може про все запитати і я її можу запитати. Вона обирає час, коли готова (а я кажу, коли є час у мене). окреслюю 5 хвилин.. Але зазвичай, ці розмови тривають довше. І я тримаюсь, щоб слухати. Слухати. Слухати. Говорити тільки, коли мене дійсно питають.

Мені цікаво спостерігати за своїми відчуттями та реакціями поруч з донькою, що дорослішає. Це точно переживається інакше, ніж із сином.

Я зрозуміла, звідки в казках з’явився образ мачухи. Це крутезна метафора. Мачуха - це можливо, частина Мами поруч з дівчиною, яка розквітає.

Коли раніше ти гуляла з донечкою, всі казали, звертаючись до неї: яка у тебе красива\молода мама. І раптом все змінюється – починають казати: яка у вас красива донька. І поруч із дівчиною, що стає жінкою, ти можеш відчувати, що старішаєш. Відходиш на другий план.

У відвертих розмовах з мамами підліток, коли я саме це відчуваю, я прояснюю – ревнощі до дівчини, що розквітає, нормальні.

Це наче казкове дзеркало, яке постійно казало, що ти найголовніша королева в своєму «королівстві», і раптом воно каже – що зараз найчарівніша красуня – інша.

і жінка може ставати перед неусвідомленим вибором – стати «мачухою», яку дівчина починає дратувати, яку хочеться знецінити, зробити так, щоб вас не порівнювали, щоб час зупинився. Чи яку ти неусвідомлено тримаєш "подалі", "заморожуєш" її жіночність.

Чи є можливість - відчути себе Королевою матір'ю. Яка знає своє місце – на своєму «троні», впевнена в своїй красі, силі, мудрості, не знецінює себе, не молодиться, приймає свій вік та статус. І допомагає доньці стати «королевою» в її власному житті. Наче дає право на цей розквіт.

Раптом діти, які намагались триматись ближче до нас, починають закриватись в своїй кімнаті, не хочуть з нами ходити на події, в яких ми постійно бачили їх супутниками. Не дають втручатись в їх справи. Не дозволяють про них писати чи публікувати фото – а це було нашим нарцисичним розширенням.

Ми маємо знов шукати свій власний сенс.

Хто ми, коли дитина остаточно перерізає пуповину І більше не потребує стільки залучення? Хто ми, окремо від наших дітей?...

Підлітковий вік наших дітей – не обов’язково буде випробуванням для нас, не обов’язково буде складно. Але він для нас самих дійсно може стати етапом дорослішання та й знайомства із собою. Це і для нас «перехідний етап»

І ми всі з ним впораємось

Дякую, що прочитали такий величезний текст. Не хотіла розбивати його на частини.

Обіймаю, Родино як хочу Перемоги!

Дитячі проблеми: чи справді вони «несуттєві»?

 Дитячі проблеми: чи справді вони «несуттєві»?

 

Чи справді дитячі проблеми — це лише дрібниці, які не заслуговують на увагу? Дорослим може здаватися, що сварка з другом, страх перед виступом у школі або розчарування через загублену іграшку – це несерйозні труднощі. Але для дитини ці події можуть здаватися життєво важливими.

 

Психологи доводять, що ставлення батьків до переживань дитини безпосередньо впливає на її самооцінку, емоційну стійкість та довіру до світу. Якщо дитина не отримує підтримки у «малих» труднощах, вона може з часом перестати звертатися за допомогою і у важливіших питаннях.

Як же реагувати на дитячі проблеми так, щоб допомогти дитині навчитися долати труднощі та водночас не формувати залежність від постійної емоційної підтримки?

Чому дорослі часто не сприймають дитячі проблеми серйозно?

 

🔹 Дорослий досвід робить нас менш чутливими до дитячих труднощів

Ми вже пройшли через безліч випробувань, тож з нашої перспективи дитячі страхи здаються неважливими.

 

🔹 Дитячий світ значно вужчий, ніж дорослий

Якщо дитина переживає через конфлікт у школі чи втрату іграшки, це справді є для неї вагомим, бо її життя ще не наповнене глобальними викликами, як у дорослих.

🔹 Нам хочеться навчити дітей бути сильними

Іноді батьки уникають обговорення «малих» проблем, бо вважають, що так вони допоможуть дитині загартувати характер. Насправді ж емоційна підтримка дає дитині внутрішню стійкість, а не робить її слабшою.

🔹 Батьківський стрес та втома

Коли дорослі перевантажені роботою, побутовими справами та власними переживаннями, їм складно знаходити ресурс для емпатії до дитячих труднощів.

Що відбувається, якщо знецінювати дитячі переживання?

 

❌ Зниження довіри до батьків

Якщо дитина не отримує підтримки, вона перестає ділитися своїми проблемами і може замикатися в собі.

❌ Ризик розвитку тривожності

Якщо дитина не отримує допомоги у переживанні складних емоцій, вона не вчиться справлятися з ними. Це може привести до високого рівня тривожності в майбутньому.

❌ Низька самооцінка

Коли дорослі постійно повторюють «перестань плакати», «це дурниця», «це несерйозно», у дитини формується відчуття, що її почуття неважливі, а вона сама не заслуговує на увагу.

❌ Невміння справлятися з проблемами

Якщо дитина не отримує допомоги у пошуку рішень, вона може вирости з переконанням, що будь-яка проблема — це катастрофа, або ж, навпаки, що емоції потрібно придушувати і не ділитися ними.

Як правильно реагувати на дитячі труднощі?

✔️ Приймайте почуття дитини

Фраза «Не хвилюйся, це неважливо» знецінює дитячий досвід. Натомість скажіть:

👉 «Я бачу, що тобі зараз важко. Розкажи мені про це».

✔️ Шукайте аналогії у дорослому житті

Якщо дитина плаче через сварку з другом, згадайте ситуацію, коли ви стикалися з конфліктом на роботі або почувалися відкинутими.

👉 «Я теж іноді засмучуюсь, коли хтось мене ігнорує».

✔️ Допомагайте знаходити рішення, а не просто «рятуйте»

Замість одразу давати пораду, запитайте:

👉 «Що ти думаєш, як можна вирішити цю ситуацію?»

✔️ Навчіть дитину розрізняти рівень проблеми

Запропонуйте оцінювати складність проблем за шкалою від 1 до 10. Це допоможе їй розвинути здатність критично мислити й визначати, які труднощі вимагають активного втручання, а які можна вирішити самостійно.

✔️ Не робіть дитину залежною від вашої підтримки

Психологи радять давати дитині емоційну підтримку, але не перетворювати це на звичку «вічного рятування». Важливо допомагати аналізувати ситуацію, а не просто заспокоювати словами «не хвилюйся».

Що робити, якщо дитина постійно скаржиться?

🔹 Вчіть шукати рішення, а не лише співчувати

Якщо дитина приходить зі скаргою, замість звичного «Ой, бідненький!» скажіть:

👉 «Що ти думаєш про цю ситуацію? Як можна її вирішити?»

🔹 Підтримуйте, але не підсилюйте драму

Якщо дитина починає перебільшувати проблеми, спробуйте разом оцінити їх реалістичність:

👉 «Якщо 10 – це щось дуже серйозне, то наскільки ця ситуація важлива?»

🔹 Допоможіть розвинути навички самозаспокоєння

Навчіть дитину технік глибокого дихання, візуалізації або прогулянок як способу зняття напруги.

Чому батькам іноді складно співчувати?

🔸 Якщо у дитинстві вас не слухали, вам може бути складно слухати свою дитину

Якщо у дитинстві вас не підтримували, вам може бути важко будувати емпатичну комунікацію.

🔸 Дорослі живуть у постійному стресі

Якщо батьки втомлені та виснажені, у них просто не вистачає ресурсу на емоційний контакт.

🔸 Бажання загартувати дитину

Деякі батьки вважають, що найкращий спосіб підготувати дитину до життя – це навчити її, що світ жорстокий. Але дослідження доводять, що саме емоційна підтримка формує внутрішню силу дитини.

Висновок: чому дитячі проблеми – це важливо?

 

✅ Діти вчаться, що їхні почуття мають значення

✅ Формується довірливий зв’язок між батьками та дитиною

✅ Дитина розвиває навички самостійного розв’язання проблем

✅ Зміцнюється психологічна стійкість

 

💡 Жодна проблема дитини не є «дрібницею», якщо вона викликає в неї сильні емоції. Батьківське розуміння допомагає виростити впевнену та стійку людину.

🔹 Наступного разу, коли ваша дитина прийде до вас із переживанням, не поспішайте відмахнутися. Прислухайтеся, допоможіть їй зрозуміти свої емоції – і вона навчиться робити те саме у дорослому житті.

Джерело

Ти можеш...

Джерело

 

Вчимось екологічно підтримувати

Джерело

Як не втратити зв’язок із підлітком у часи війни

 Як не втратити зв’язок із підлітком у часи війни

Підлітки живуть між дитинством і дорослістю. Це виклик як для них самих, так і для їх батьків. Життя в сучасних умовах робить цей період ще важчим.

Війна ставить перед підлітками складні запитання, на які вони не можуть самостійно дати відповіді через вік і брак життєвого досвіду. І саме підтримка дорослих допоможе їм впоратися із цими роздумами. Щоб розібратися, як батьки можуть якісно підтримати дітей, що дорослішають під час війни, ми поспілкувалися із психологинями проєкту «ПОРУЧ» Наталією Пашко та Оксаною Шароварою.

З якими проблемами підлітки найчастіше стикаються під час війни

Процес виховання є системою методів, які обирають та застосовують саме для розвитку дітей, і залежить від взаємовпливу дорослого на дитину, від їхньої близькості й порозуміння, або навпаки – від відсутності чи браку названого. Отже, стратегії виховання змінюються не лише з дорослішанням дитини, а й відповідно до ситуації в родині. Зазвичай діти часто переймають батьківський досвід і можуть в майбутньому свідомо або несвідомо застосовувати його у своїх родинах. І тут важливо враховувати відмінності поколінь, які мали різний, часто недостатній доступ до інформації про методи виховання, іншим чином, ніж наступні покоління, обирали цінності та піддавалися або не піддавалися суспільному впливу (йдеться про стереотипи, норми прийнятної поведінки тощо).
Перехідний вік сповнений викликів: невдоволення своєю зовнішністю, переживання через дружбу та закоханість, спроби віддалитися від батьків, труднощі в навчанні, пошук себе. Підлітки гостро сприймають питання справедливості, прийняття та власної ідентичності. Це час, коли вони вчаться керувати емоціями й долати труднощі вже не по-дитячому, а більш зріло.

 

«Це також період значних фізіологічних змін: гормональних стрибків, різкого росту, коли організм не завжди встигає адаптуватися», — пояснює психологиня Наталя Пашко.

Війна додає до цього ще більше страхів, невизначеності і тривоги, адже загострює проблеми, з якими й так було непросто впоратися:

«Доводиться думати по своє майбутнє і ці думки лякають», — Дмитро, 17 років.

«З початком війни стало менше можливостей», — Анастасія, 16 років

«Засмучує те, що я можу втратити своїх близьких і дім», — Кристина, 16 років.

«Є страх, що можеш втратити близьких та рідних. І страх, що може загинути багато людей», — Галина, 16 років.

«Боюся, що не побачу більше рідних, друзів із якими ми із самого дитинства. Наразі нас розділяє велика відстань», — Каміла, 17 років.

«Мене засмучує той факт, що скоріш за все, я не повернуся у двір, де виріс», — Ярослав, 16 років.

«Сумно, що як раніше безтурботно — уже не буде й життя більше не повернеш», — Лєра, 17 років.

Неможливість планувати

 

«Підлітки багато думають про майбутнє, але війна робить його непередбачуваним. Це посилює тривогу та утримує в режимі виживання. Постає питання: який сенс у планах, якщо будь-якої миті все може зруйнуватися?» — пояснює психологиня Оксана Шаровара.

Втрата контролю над власним життям, вимушені переїзди, розрив зв’язків із друзями — усе це посилює хронічний стрес і позбавляє мотивації.

«Мрії зараз одні: аби закінчилася війна. Не пам’ятаю, які мрії можуть бути в мирний час. Раніше ми думали, що чекає на нас завтра, а тепер думаємо тільки про те, що відбувається наразі й чи доживемо до завтра», — ділиться 17-річний Дмитро, один з учасників груп підтримки проєкту «ПОРУЧ».

«Зараз хочеться жити моментом, бо ніяк інакше уявити це не можу. До війни про час я взагалі не думала», — додає його однолітка Лєра.

«Маю мрію не переживати за життя та розвиватися і подорожувати по Україні. Була б радісна та щаслива», — ділиться 16-річна Галина.

Розірвані соціальні зв’язки

Для підлітка друзі — це не просто компанія, а ключовий ресурс підтримки. Вимушена ізоляція, навчання онлайн та переїзди призводять до почуття самотності та соціальної тривожності.
Ще одна сторона — коли між друзями починаються конфлікти через різні погляди та досвід. Гострих тем нині багато: часто підлітки болісно сприймають, коли їхні друзі виїхали за кордон і живуть «нормально», або мають інші погляди на питання мови, мобілізації тощо.

Війна, війна, війна

Підлітки багато часу проводять онлайн і навіть якщо батьки намагаються їх обмежувати від контенту про війну, повністю ізолювати не вдається. Вони не просто читають про події, а буквально «проживають» їх. Нестача навичок критичного мислення робить їх особливо вразливими до фейкових новин, панічних настроїв і деструктивних наративів. Також підлітки, що зверталися по допомогу до проєкту «ПОРУЧ», поділилися, що часто розмови про війну для них дискомфортні, а обговорення політики, питання мобілізації, розмови про смерті, постраждалих, руйнування та знецінення різних досвідів їх дратують.

ПТСР

Якщо підліток пережив окупацію чи інтенсивні обстріли, це може залишити глибокий слід на його психіці. Посттравматичні реакції стають для багатьох частиною повсякденності.

 

«Одна з дівчат, з якою я працювала, боялася, що сходить із розуму. Вона не могла розповісти про свої переживання навіть рідним: будь-який різкий звук, наприклад, шум сміттєвого бака, миттєво викликав у неї спогади про стрілянину. Вона падала на землю, закривала вуха, кричала. Це виснажувало її ще більше, адже вона вже була в безпечному місці, але тіло реагувало так, ніби загроза досі існує», — розповідає психологиня Наталія Пашко.

У такому випадку важлива робота з фахівцем. Психотерапія допомогла дівчині зрозуміти, що гостра реакція на тригери — певні звуки або ситуації, які повертають у травматичний досвід — це нормально. Усвідомлення, що її стан можна пояснити і змінити, стало першим кроком до відновлення. Дівчина навчилася справлятися з флешбеками, нічними кошмарами, а згодом — знову почала ходити до школи.

Тиск відповідальності

Багато підлітків стикаються з тим, що від них очікують «дорослої поведінки»: допомагати з молодшими дітьми, підтримувати маму, «не скаржитися». Вони відчувають відповідальність, з якою не можуть впоратися, але не мають права «зірватися».
Батьки теж перебувають у стресі, через що підлітки можуть думати або відчувати, що їхні проблеми «менш важливі», ніж дорослі труднощі. Це призводить до того, що вони перестають ділитися переживаннями та шукають підтримку деінде. Інколи, у тому числі, у деструктивних середовищах.

Постійні втрати

Багато підлітків страждають через вторинні втрати — розрив звичних соціальних зв’язків, зміну середовища, втрату рідного дому, міста чи країни. Вони переживають конфлікт між необхідністю пристосовуватися до нових умов і страхом втратити частину своєї ідентичності. Ці емоції можуть загострювати кризу самовизначення, змушувати сумніватися у власній цінності та важливості.

Коли час бити тривогу?

Є тонка межа між віковими особливостями та ознаками емоційної кризи. Якщо підліток проводить багато часу у своїй кімнаті, але виходить, підтримує контакт із друзями та продовжує займатися звичними справами — це нормально.

Психологиня Оксана Шаровара радить звертати увагу, у першу чергу, на такі прояви:

підвищена дратівливість та конфліктність;

проблеми зі сном (безсоння, нічні пробудження, погані сни);

зниження концентрації, розсіяність;

зміни харчової поведінки (компульсивне переїдання або зникнення апетиту);

різка зміна поведінки: дитина стає занадто слухняною, намагається догодити всім, або навпаки проявляє агресію до себе чи інших;

уникання контакту з батьками і/або друзями;

байдужість до того, що раніше викликало емоції;

знецінення майбутнього, використання фраз на кшталт «немає сенсу жити», «все одно нічого не зміниться»;

поведінка, щоб нашкодити собі: навмисне завдання болю собі, ризикована поведінка.

Важливо, що всі ці фактори провокують виснаження організму. Хронічна втома найшвидше відображається на емоційному стані та академічній успішності. Тож якщо в дитини почали з’являтися погані оцінки в школі, дуже вірогідно, що їй необхідні підтримка та розуміння.
Важливо не ігнорувати стан підлітка та вчасно надати йому підтримку або звернутися по допомогу.

Як батькам підтримати своїх підлітків

Перш за все, варто почати із себе. Найкраща підтримка для підлітка — це спокійні стабільні батьки. Якщо дорослі розуміють його стан і не засуджують, долати труднощі стає легше. Проте війна випробовує ментальну стійкість не лише дітей, а й дорослих. Батькам і опікунам важливо не соромитися звертатися за підтримкою до рідних, друзів чи спеціалістів. Така поведінка буде для підлітка сигналом, що просити про допомогу — не соромно й не страшно, а необхідно.Приховування тривоги дає зворотний ефект — підлітки все одно відчувають напругу та починають приховувати власні переживання. Краще в стосунках бути чесними, зізнаватися і своїх страхах і показувати складний, але поступовий пошук рішення проблеми.

Безпечний простір підтримки

Підлітки, яких ми опитали, діляться, що в складні моменти прагнуть отримати від дорослих повагу, підтримку і простір — дати побути наодинці зі своїми переживаннями, впоратися з ними, прийти до тями:

«Коли мені погано, дратує, що бабця намагається розмовляти зі мною. Краще б дала спокою» — Валерія, 16 років.

«Інколи тобі потрібна підтримка, а інколи — просто хочеться, щоб тебе ніхто не чіпав, — Каміла, 17 років.

«Не хочеться чути “Які проблеми у твоєму то віці”. Хотілося б: “Я тебе підтримаю, усе буде добре”», — Кристина, 16 років.

«Неприємно чути “У тебе нічого не вийде”. Хотілося б “У тебе все вийде, усе буде добре”», — Петро, 17 років

«Погано, коли кажуть “ти сама винна” й говорять що це твої проблеми. Хотілося б почути “не переживай, усе добре, піди відпочинь”», — поділилася 16-річна Галина.

«Неприємно чути “У когось є проблеми побільше за твої”», — Ярослав, 16 років.

Підліткам важливо знати, що їхні емоції — це нормально. Вони можуть відчувати страх, тривогу, гнів, апатію або безнадію, і це не означає, що з ними щось не так. Завдання батьків — вислухати та показати наскільки почуття дитини важливі, адже часто діти можуть не ділитися переживаннями через страх знецінення, неприйняття або покарання.
У розмовах варто використовувати такі фрази як:

«Те, що ти зараз відчуваєш — важливо»;

«Я розумію, що тобі складно»;

«Поділись, будь ласка, що саме тебе турбує»;

«Що б тобі могло допомогти? Як я можу підтримати тебе зараз?».

Не варто одразу пропонувати поради чи намагатися відволікти підлітка. Будь-яка спроба «завдати добра» або поділитися мудрістю, якої вони не просили, може викликати протест. Це не впертість чи невдячність — лише природний процес дорослішання.
Якщо підліток зізнається в помилці, варто запитати, чому так сталося, що він відчуває, які висновки зробив, чи можна наступного разу вчинити інакше. Такий підхід розвиває критичне мислення та відповідальність, а головне — дає відчуття підтримки. Адже попри прагнення до самостійності, підліткам важливо знати, що є місце, де їх приймають і підтримують.
Водночас батьки — не друзі. Дитина не може ділитися з ними абсолютно всім, як із ровесниками — і це нормально. Якщо підліток сприймає батьків як товаришів, то не відчуває в них опори та захисту.

Говорити про війну

Цілковито ізолювати підлітка від інформації про війну неможливо, тож розмови про це в сім’ї мають бути. Головне — не перетворювати їх на лекції, а вести діалог. Варто запитувати, як дитина сприймає події, звідки бере інформацію, чи вміє перевіряти факти та розпізнавати фейки. Батькам важливо навчити підлітків відрізняти правду від маніпуляцій, пояснити, як працює інформаційна війна та пропаганда. При цьому розмови не мають бути емоційно забарвленими — краще подавати факти без нагнітання страху чи акцентування на жорстокості. Окремо варто говорити про управління гнівом. Війна може викликати агресію, особливо щодо представників країни-агресора. Важливо пояснювати, як конструктивно висловлювати свою позицію та боротися за справедливість законно та відповідно до своїх сил і можливостей — наприклад, займатися просвітництвом, вживати український контент, підтримувати захисників.

Дієві техніки для підтримки та самопідтримки

У стресових ситуаціях важливо мати прості й ефективні методи заспокоєння.

·         Тестування реальності

Техніка «Тестування реальності» допомагає оцінити свої думки, переконання чи страхи та відокремити реальні проблеми від надуманих тривог.
1. Визначте думку чи переконання, яке вас хвилює

Запитайте себе:• Яка саме думка мене турбує?• Чи це факт, чи лише моє припущення?Наприклад: «Моя дитина надто замкнена, їй важко знайти друзів».
2. Проаналізуйте докази

Розділіть докази на дві категорії: за та проти.

Наприклад, за: «Дитина рідко ініціює спілкування»; проти: «Вона має двох близьких друзів і комфортно почувається в знайомому середовищі».
3. Перевірте джерело інформації

Чи я оцінюю ситуацію об’єктивно? Чи можливо, що я сприймаю ситуацію через призму власних страхів?
4. Переформулюйте думку

Замість автоматичних негативних припущень сформуйте більш реалістичну альтернативу.

Наприклад, «У моєї дитини проблеми з комунікацією» → «Вона не надто товариська, але має друзів і спілкується у комфортних для себе умовах».
5. Спостерігайте за своїми емоціями

Як ви почуваєтеся після зміни думки? Чи знизилася напруга? Чи змінилося ваше ставлення до ситуації?

·         Картування переживань

«Картування переживань» – це техніка, яка допомагає краще усвідомити свої емоції, зрозуміти їхні причини та знайти способи справлятися з ними.
Як виконувати техніку?
1. Візьміть аркуш паперу та ручку

Можна також використовувати цифрові нотатки або спеціальні додатки для візуалізації думок.
2. Візуалізуйте свої переживання

У центрі аркуша напишіть головну емоцію або переживання, яке ви хочете проаналізувати (наприклад, «Тривога» або «Злість»).• Від неї проведіть стрілки до можливих причин або ситуацій, що її викликають.
3. Опишіть як це проявляється

Для кожного переживання запишіть:- Як воно відчувається в тілі? (наприклад, «Стискається в грудях», «Напруження в плечах»)- Які думки супроводжують? (наприклад, «Я не впораюся», «Мене не розуміють»)- Як це впливає на поведінку? (наприклад, «Я стаю дратівливим (-ою)», «Уникаю людей»)
4. Знайдіть закономірності

Запитайте себе:• Чи повторюється ця емоція в певних ситуаціях?• Чи впливають на неї певні люди або обставини?• Чи це реакція на минулий досвід?
5. Визначте способи подолання

Поруч із кожним переживанням запишіть можливі способи, що допоможуть вам почуватися краще:- практики релаксації (глибоке дихання, фізична активність, відпочинок)- переформулювання думок (заміна негативних думок на раціональні. Наприклад, «Я не ідеальний/ідеальна, і це нормально» замість «Я поганий батько/мати»)- підтримка від близьких людей або фахівця
6. Підсумуйте результати

Подивіться на свою карту та спробуйте сформулювати висновки:• Які переживання найчастіші?• Чи є вони обґрунтованими? Чи викликані втомою та перевантаженням?• Що можна змінити у своєму ставленні або поведінці?

·         Техніка короткої релаксації

Техніка короткої релаксації допоможе зняти напругу та повернути контроль над емоціями.
Як виконувати техніку?
Крок 1. Дихання для заспокоєння

Покладіть руки на живіт. Повільно вдихайте через ніс, рахуючи до 4–5. Так само повільно видихайте через рот, примовляючи собі: «Розслабся». Повторіть цю дію чотири рази. 
Крок 2. Розслаблення тіла

Спочатку затисніть один кулак, порахуйте до 5, коли затискаєте, і до 5, коли розтискаєте. Зробіть це саме з другим кулаком. Далі повторіть це для ніг: спочатку напружте їх, рахуючи до 5, а потім розслабте, знову таки рахуючи до 5. 
Крок 3. Дихання для розслаблення

Знову покладіть руки на живіт. Зробіть ще чотири вдихи через ніс і чотири видихи через рот. На видиху м’яко промовляйте собі: «Розслабся».
Крок 4. Відпустіть напругу

Уявіть, що вся втома та тривога зібралися у ваших кулаках. Розслабте руки – разом із цим уявно «відпустіть» напругу. Потрусіть кистями, ніби позбавляєтеся останніх частинок стресу.
Ця техніка займає всього кілька хвилин, але допомагає швидко повернути внутрішню рівновагу та відчути легкість.

·         Пальцеве дихання

«Пальцеве дихання» – це техніка, яка допомагає швидко відновити спокій, зосередитися на моменті та знизити рівень стресу.

Як виконувати техніку?
Крок 1.
Ставимо великий палець біля основи мізинця тієї самої руки. На вдиху пересуваємо великий палець до кінчика мізинця.

Крок 2.
Затримуємо подих на 5 секунд, легенько стискаючи пальці.

Крок 3.
На видиху, пересуваємо великий палець вниз.

Кроки 4-12.
Повторюємо попередні кроки з усіма пальцями: безіменний, середній, вказівний.

Крок 13.
Повертаємо великий палець до основи мізинця. Повторюємо вправу кілька разів.

Крок 14.
Змінивши руку, повторіть вправу, послідовно обхоплюючи кожен палець.

Ця техніка займе всього 1–2 хвилини, але допоможе швидко заспокоїти нервову систему. Виконуйте її в моменти напруги або перед важливими подіями, щоб повернути собі внутрішній баланс.

·         Техніка релаксації Джейкобсона

Техніка релаксації Джейкобсона допоможе зняти стрес і розслабити тіло за кілька хвилин. Вона проста, не потребує спеціального обладнання й підходить навіть для виконання перед сном.
Як виконувати техніку?
1. Оберіть зручне місце

Сядьте або ляжте так, щоб вам було комфортно. Закрийте очі.
2. Почніть з ніг

Підійміть ноги і напружте м’язи ступнів і литок на 5 секунд. Опустіть ноги і розслабте м’язи.
3. Живіт

Напружте м’язи живота так, ніби він прилипає до спини на 5 секунд. Розслабте м’язи. 
4. Переходимо до рук.

Стисніть руки в кулаки і напружте їх. Відрахуйте 5 секунд та розслабте руки. Наступне – зігніть руки та притисніть до тіла (так, щоб лікті були на талії), напружте м’язи, порахуйте до 5 і розслабте.
5. Плечі.

Притисніть плечі до вух якомога сильніше. Відрахуйте 5 секунд, опустіть плечі та розслатебся.
6. Переходимо до шиї.

Опустіть голову вниз, відрахуйте 5 секунд, повільно розслабте шию. Обережно поверніть голову вправо, відрахуйте 5 секунд та розслабтеся. Повторіть це з поворотом голови ліворуч. 
7. Обличчя.

Стисніть щелепу якомога сильніше, ніби щось сильно кусаєте. Відрахуйте 5 секунд. Розслабтеся. Міцно закрийте очі, не відкривайте їх. Відрахуйте 5 секунд. Розслабтеся. Напружте брови так, ніби дуже злі. Відрахуйте 5 секунд. Розслабтеся. 
8. Переходимо до чола.

Подивіться здивовано. Відрахуйте 5 секунд. Розслабтеся. Посміхніться і утримуйте цю посмішку. Відрахуйте 5 секунд. Розслабтеся. Тепер просто посміхніться.

·         Метод контрольованого тремтіння

Метод «контрольованого тремтіння» допомагає природним шляхом позбутися зайвого напруження, розслабити м’язи та відновити емоційну рівновагу.
Ця техніка базується на природному механізмі організму: коли ми нервуємо або лякаємося, тіло може почати тремтіти, допомагаючи «вивільнити» напругу. Використовуючи цей метод свідомо, можна зменшити стрес і повернути спокій.
Як виконати техніку?
1. Оберіть зручне місце

Встаньте або сядьте так, щоб вам було комфортно.
2. Почніть із ніг

Легенько підніміть п’яти від підлоги та швидко потрясіть ногами, ніби ви замерзли або хочете скинути напругу.
3. Додайте руки

Розслабте кисті та зап’ястя, струсіть руками, ніби струшуєте воду з пальців.
4. Залучіть усе тіло

Почніть легко похитувати корпусом, трохи підстрибуючи або пружинячи ногами. Відчуйте, як напруга буквально витрушується з вас.
5. Дихайте рівномірно

Вдихайте глибоко через ніс. Видихайте через рот із полегшеним зітханням.
6. Завершіть розслабленням

Зупиніться, зробіть кілька глибоких вдихів, закрийте очі та відчуйте легкість у тілі.
Достатньо 1–2 хвилини легкого тремтіння, щоб відчути ефект. Ця техніка чудово допомагає розвантажити нервову систему після складного дня, зменшити емоційне напруження та повернути відчуття спокою.

·         Заземлення (5–4–3–2–1)

Техніка «Заземлення» (5–4–3–2–1) допомагає швидко повернутися «в момент тут і зараз», зменшити напругу та відновити контроль над емоціями.

Ця техніка використовує наші органи чуття, щоб перенести фокус уваги з емоцій на навколишній світ. Виконуючи її, ви поступово заспокоюєтесь, бо переключаєтесь з внутрішніх переживань на реальність навколо.

Як виконати техніку?
Крок 1. Глибоко вдихніть і видихніть
Зробіть глибокий вдих через ніс і повільний видих через рот.

Крок 2. Назвіть 5 речей, які ви бачите
Подивіться навколо й назвіть 5 предметів, які ви бачите.
Наприклад: «Стіл, чашка, картина на стіні, книга, дитяча іграшка».

Крок 3. Назвіть 4 речі, до яких ви можете торкнутися
Відчуйте текстуру речей, які вас оточують, і назвіть їх.
Наприклад: «Тепла чашка, м’який светр, гладка поверхня телефону, холодний підлокітник дивана».

Крок 4. Назвіть 3 звуки, які ви чуєте
Зосередьтеся на навколишніх звуках. Наприклад: «Тихий шум холодильника, сміх дитини, шум вулиці за вікном».

Крок 5. Назвіть 2 запахи, які ви відчуваєте
Якщо запахів немає, можна уявити улюблений аромат. Наприклад: «Запах кави, аромат квітів» або «Я уявляю запах свіжої випічки».

Крок 6. Назвіть 1 смак, який ви відчуваєте
Зверніть увагу на смак у роті або уявіть приємний смак. Наприклад: «Залишок чаю», «Свіжий фрукт», «Уявляю смак шоколаду».

Крок 7. Глибоко вдихніть і видихніть ще раз
На останньому видиху скажіть собі: «Я тут і зараз. Я в безпеці».

Також у боротьбі зі стресом допомагають фізична активність, творчі способи вираження емоцій (малювання, музика, письмо), тілесні практики (медитація, тактильний контакт), дозування новин, приємне спілкування.

Зрештою, найкраще, що можуть зробити дорослі, — ненав’язливо пропонувати допомогу, вибудовувати довірливі стосунки та просто залишатися поруч.

Джерело