Задля подумати

 Інститут психології та системної терапії Ресурс MIGIS

Залежність - травма дитинства

Щоби заглушити переживання, тривогу, нестерпні почуття, ми беремо в підмогу сигарети, алкоголь, наркотики. Коли ми з чимось не справляємося, нам потрібна допомога. У житті це називається залежність. Непомірне споживання перерахованого вище вводить нас в новий стан. У цьому стані нам стає все одно. Нам абсолютно не страшно, з нами можна робити що завгодно, найцікавіше, що нам не страшні емоційний біль і інші почуття.

Початкова причина залежної поведінки в дуже багатьох випадках криється в симбіотичній травмі, при якій не були задоволені потреби дитини в близькості, в теплі, в захисті, у піклуванні. Тому алкоголь, марихуана, і інші різні "помічники" - це улюблені «іграшки» людей з незадоволеними потребами. Вони здатні на деякий час зігріти людину, закутавши її в кокон, допомагаючи здійснити втечу в віртуальний світ.

Залежні люди шукають одне одного, вони моментально і неусвідомлено розпізнають в інших залежних цю незадоволеність і несуться до них на допомогу, щиро прагнучи їм допомогти і утішити їх.

У деяких сім'ях залежність передається з покоління в покоління і є сильною стратегією виживання. Мова не тільки про наркотики, але і про роботу, шопінг, гру, секс і т.п. Члени таких сімей несвідомо допомагають один одному підтримувати ці стратегії, наприклад, за допомогою алкоголю дозволеного всім з раннього віку.

Термін спів-залежність означає завантаженість в проблему іншого. Вона виникає лише там, де люди не бажають займатися власними питаннями. Вийти з неї можна лише попрацювавши зі своїми травмами. Зробивши це люди часто припиняють підтримувати своїх залежних партнерів, можливо навіть ультиматумом, але жорстко і ясно. За допомогою бажання жити і своїх здорових частин, можна і вийти із токсичних, залежних відносин.

Щоб позбутися від залежностей і спів-залежностей, а вони є нашими допоміжними, задля виживання, стратегіями, потрібна велика воля. В нашу базову комплектацію входить все, що нам для цього потрібно.

© Тихон Кульбака