Коли військова роль виходить за межі службиЧасто під час роботи з військовими я помічаю одну повторювану ситуацію: після служби людині складно “перемкнутися” у домашній простір.
Тон залишається наказовим, реакції — жорсткими, очікування — категоричними.
І це створює напругу в родині.
Багато хто думає, що це ознака ПТСР.
Але частіше — це не про травму, а про злиття з професійною роллю.
Роль військового, особливо командного рівня, — це не просто робота.
Це стан постійної відповідальності, коли від твоїх рішень залежить життя людей.
Тому твердість, контроль, чіткість — це не проблема, а професійна необхідність.
Складність у тому, щоб змінювати “режим”, коли ти повертаєшся додому.
Бо вдома чекають не команди, а присутності, уваги, тепла.
Техніка “Розмежування ролей”Рекомендую просту, але дієву вправу.
Візьміть аркуш паперу й розділіть його на чотири колонки:
Роль. Які ролі я виконую: військовий, батько, чоловік, друг, людина.
Що я роблю в цій ролі. Наприклад: командую, планую, приймаю рішення.
Що від мене очікують. Наприклад: чітких наказів — у військовій ролі; підтримки — у сімейній.
Що я маю робити. Мій реальний функціонал у кожній ролі.Коли ми бачимо це на папері, з’являється усвідомлення меж:
де я командир, а де — батько.
Ритуал переходу між ролямиПсихіка потребує маркерів переходу.
Тому після служби важливо створити маленький символічний ритуал:
закрити ноутбук, зняти форму, переодягнутися в цивільне, сказати собі:
«Я залишаю роль військового. Зараз я — вдома, я — чоловік, я — батько».
Це здається дрібницею, але саме такі дії допомагають мозку перемикнутись із бойового режиму на людський.
Я раджу повертатись до цієї техніки хоча б раз на пів року.
Вона допомагає побачити, як змінюються ролі,
і повертає гнучкість, спокій та теплі стосунки з близькими.
Немає коментарів:
Дописати коментар