Буває, ми радимо не тому, що впевнені - людині стане краще. А тому, що нам важко витримати її біль, фрустрацію чи власні вибори, не схожі на наші: «Мені важко дивитися на твою проблему, я хочу вирішити її за тебе».
Особливо це помітно у старших поколінь. У їхньому досвіді поради були способом зберегти контроль і впорядкувати світ: «якщо я підкажу, ти зробиш "правильно" і не помилишся». Часто такі поради були зорієнтовані на зовнішній локус контролю - не стільки для того, щоб людині справді стало краще, скільки для того, щоб уникнути осуду оточення.
Це страх бути неприйнятим, установка, властива людям, які тривалий час жили в умовах авторитарних режимів, де панувала «совєцька філософія»: головне не виділятися і не зробити «неправильно» в очах інших.
Порада не завжди дорівнює підтримці
У горі, втраті чи кризі найцінніше не інструкція «що робити», а присутність, слухання й визнання болю.
Коли поради можуть бути доречними?
Коли людина прямо запитує. Іноді навіть без запиту, якщо відчувається, що людині важко попросити. Але в такому разі мова лише про власний досвід: «У мене було так…», «Можливо, стане у пригоді, але вибір за тобою».
Варто відрізняти теплі поради від токсичних. Є ті, хто роздає інструкції всім підряд. Це не підтримка, а контроль. Тут важливо ставити межу.
І завжди корисно вмикати критичне мислення: подивитися, як реально живе людина, яка дає пораду. Чи близький вам її шлях, цінності? Чи хочете мати схожі результати?
Є й інший полюс: люди, які постійно запитують порад, перекладаючи відповідальність. У цьому часто звучить позиція жертви. Тут замість давати готову відповідь корисніше запитати: «А що ти сам про це думаєш?» - і спонукати людину шукати власні рішення.
Іноді найважче не давати поради саме близьким. Хочеться вберегти, підказати, «зробити краще». Але важливо пам’ятати: кожній людині необхідно прожити свій досвід - навіть помиляючись.
Тож перед тим, як дати пораду, можна поставити собі кілька запитань:
Якого результату я хочу: зняти свою тривогу чи справді підтримати? Чи я поважаю право іншого на його власний шлях? Чи ця людина шукає допомоги, чи просто хоче перекласти на мене відповідальність? Чи моя порада враховує реальний стан людини, її досвід, бажання, а не лише моє уявлення про «правильність»?Наша чутливість - це внутрішня сила бачити більше, ніж просто ситуацію.
Кожна людина - мандрівник у своєму ландшафті досвіду. Ми можемо йти поруч, можемо розповісти, що бачили на своїй дорозі. Але не варто будувати карти за інших.
Краще - бути тим, хто підтримає, коли важко. І вірити, що інший знайде свій шлях.
Чутливість, саморефлексія і повага - завжди цінніші за готову відповідь.
Немає коментарів:
Дописати коментар