пʼятниця, 29 травня 2026 р.

Формування самооцінки, розбудова її стабільності (відео для перегляду на вихідні)

 


ЧОМУ ТИ ЗАЛЕЖИШ ВІД ЧУЖОЇ ДУМКИ? Самооцінка, нарциси і травми дитинства / Станчишин

– Чому твоя самооцінка залежить від чужих слів? – У чому різниця між самооцінкою і самоцінністю? – Чому одна двійка в школі може визначати все доросле життя? – Як випадкова фраза з дитинства перетворюється на внутрішній голос у голові? – Чому людина починає вірити, що вона «хороша» тільки коли досягає успіху? – Як батьки формують відчуття того, на що ти заслуговуєш у житті? – Чому чоловікам особливо складно говорити про свої почуття та приймати похвалу? – Звідки береться установка «не висовуйся» і чому успіх часто викликає сором? – Як перестати знецінювати себе після помилок і невдач? – Чому соцмережі руйнують самооцінку швидше за будь-який булінг? – Як працює булінг у дорослому віці — і чому багато людей навіть не помічають цього? – Як нарцис поступово руйнує твою впевненість — навіть без відкритих образ? – Що таке мікроагресія у стосунках — і чому вона небезпечна? – Що робити, якщо нарцис — це твій партнер, друг або начальник? – Чи можна «накачати» самоцінність так само, як м’язи? – Як перестати жити через постійне порівняння з іншими? – Чому люди з високими досягненнями часто мають дуже крихку самооцінку? Володимир Станчишин – психотерапевт у методі когнітивно-поведінкової терапії та автор психологічних бестселерів «Стіни в моїй голові», «Для стосунків потрібні двоє», «Емоційні гойдалки війни» та співавтор книги «Soft skills: Бути собою», у березні вийде його перша художня книга «Човни», також Володимир – керівник психотерапевтичного центру «Лабораторія змін» та сьогодні – гість подкасту «Як це — жити?» на LIGA.net: «ЧОМУ ТИ ЗАЛЕЖИШ ВІД ЧУЖОЇ ДУМКИ? Самооцінка, нарциси і травми дитинства / Станчишин». Авторский подкаст Альони Низовець «Як це жити?» — це розмови про здоровий стиль життя.

Напруга, яку зазвичай не помічають

 Володимир Волошин

ЩЕЛЕПА ТРИМАЄ ВАШ СТРЕС. І ВИ МОЖЕТЕ ЦЬОГО НЕ ПОМІЧАТИ.
Багато людей живуть із постійно стиснутими зубами.
Під час роботи. За кермом. Уночі. Навіть зараз, коли читають цей текст.
Тіло запускає давню реакцію захисту:
стрес = стискання щелепи.
Саме звідси часто з’являються:
• головний біль
• напруга в шиї
• клацання в суглобі
• скрегіт зубами уві сні
• асиметрія обличчя
• втома жувальних м’язів
• ранковий дискомфорт
І найчастіше люди навіть не пов’язують це зі стресом.
Хороша новина: жувальні м’язи — одні з тих, які легко відчути та навчитися розслабляти.
У каруселі — 6 простих практик, які можуть помітно зменшити напругу вже за кілька днів.
📌 Збережіть цей допис, щоб повернутися до вправ.
📌 Напишіть у коментарях: стискаєте зуби вдень чи вночі?
📌 Надішліть тому, хто зараз живе в стресі.






Чи готове тіло дитини до навчання у школі?

kovalska_maria Дитина може уміти читати і рахувати, але при цьому бути не готовою до школи.

Дуже важливо, щоб була сформована фізична зрілість і учень чи учениця могли висидіти 35 хвилин уроку, не лягаючи на парту та не сповзаючи зі стільця.
Та й не тільки висидіти, а й писати, бігати на фізкультурі та грати ігри на перерві теж потребує здорового сформованого за віком тіла дитини.
Перевірте таку готовність за допомогою тестів, що в каруселі, збережіть та надішліть тим, кому це актуально.

Страх здатися невдячним

 Буває так, що людям складно сказати про власний біль, коли поруч є відчуття, що вони комусь щось винні за турботу, підтримку або те, що колись було хорошим.


Тоді всередині ніби з’являється заборона: якщо я скажу, що мені було боляче, я ніби знеціню те добре, що було. І через це мовчання починає виглядати єдиним безпечним варіантом.

Але біль і вдячність не виключають одне одного. Вони можуть існувати поруч, не скасовуючи одне одного. Те, що щось було цінним, не означає, що в ньому не могло бути болю.

У таких історіях часто є внутрішнє переконання, що говорити про складне - це бути невдячним або «поганим» для іншого. І тоді людина починає стримувати себе навіть там, де їй справді важливо бути почутою.

З часом це мовчання накопичується і вже не стільки захищає стосунки, скільки робить людину в них більш самотньою.

Можливість сказати «мені було боляче» не скасовує вдячності. Вона повертає право на повний досвід, де є і хороше, і те, що було складно.


Безпечного літа!

 


четвер, 28 травня 2026 р.

Сон

Сон надзвичайно важливий як для фізичного, так і для ментального здоровʼя. Поки ви спите, ваш організм активно відновлюється.
Тому коли зі сном починаються проблеми, це може впливати на всі сфери життя — падає активність, концентрація, здатність спокійно реагувати на подразники.
Щоби підготувати себе до якісного відпочинку, важливо зняти напругу з тіла та втихомирити думки, які можуть заважати заснути.
Зберігайте добірку простих порад для засинання 👉
Якщо ваші проблеми зі сном довготривалі та практики, на кшталт цих не допомагають, варто проконсультуватися з лікарем.








Синдром хронічної втоми (СХВ)

 Синдром хронічної втоми (СХВ), також відомий як міалгічний енцефаломієліт (МЕ), — це серйозне хронічне захворювання, яке характеризується сильною втомою, що не зникає після відпочинку. Це реальний медичний стан, який значно впливає на здатність людини працювати, навчатися та брати участь у повсякденному житті.

... Разом з лікаркою-неврологинею Анастасією Гончар @dr.ahonchar сьогодні говоримо про важливе 🌿

Впізнаєте у симптомах себе? Обов’язково зверніться до лікаря-невролога.

Є люди, яким легше говорити про складне, ніж про радісне

 Є люди, яким легше говорити про складне, ніж про радісне. Наче біль має більше права на існування, ніж радість, і тому його можна показати, а щастя краще пригальмувати всередині.


У цьому часто є внутрішній досвід, де емоції не завжди мали рівне право на існування. Де біль був більш «дозволеним», бо він пояснював, потребував підтримки або викликав співчуття, а радість могла залишатися без відгуку або навіть викликати дистанцію.

Тоді формується звичка ніби зменшувати власну радість, робити її тихішою, менш помітною, щоб вона не виглядала зайвою або незручністю для інших.

Давайте памʼятати, радість не потребує виправдання. Вона не зменшує нікого поруч і не забирає нічого в інших людей. Вона просто є, і має таке ж право бути пережитою, як і будь-який інший досвід.

Замислимось про те, що повернення до радості починається саме з дозволу не пояснювати її і не виправдовувати перед собою.
Джерело

Очікування близьої людини з полону: допомога дитині

 Кожна дитина по-своєму переживає очікування 💔


У ролику психологиня Тетяна Сіренко пояснює, як ми можемо бути поруч: приймати будь-які емоції дитини, розмовляти та відповідати на запитання, створювати «місточок надії» і давати стільки уваги, скільки потрібно.

середа, 27 травня 2026 р.

З турботою про себе

 Соціально-психологічна служба Київщини  · 

Світлана Василівна ·

Труднощі з концентрацією

 Чому зараз багатьом важко концентруватися? 🧠


Ви помічали, що останнім часом стало складніше:
— читати книги;
— дивитися фільм без телефону в руках;
— працювати довше 10–15 хвилин;
— запам’ятовувати інформацію;
— зібратися з думками навіть на простих справах?

Психіка сучасної людини живе у стані постійного перевантаження...

Наш мозок не створений для тієї кількості інформації, тривоги, новин, повідомлень, звуків і напруги, яку ми отримуємо щодня.
Особливо зараз, коли нервова система багатьох людей тривалий час перебуває у режимі виживання.

Коли людина живе в хронічному стресі, мозок починає економити ресурси.
І першою часто страждає саме концентрація.

Тому з’являються:
▫️ забудькуватість
▫️ розсіяність
▫️ відчуття туману в голові
▫️ складність приймати рішення
▫️ постійне переключення уваги
▫️ втома навіть від простих задач

Це означає, що ваша нервова система перевантажена.

Ще одна причина — постійний режим багатозадачності. Мозок буквально звикає до швидкого дофаміну:
короткі відео, нескінченне гортання стрічки, повідомлення кожні кілька хвилин.

Через це стає важче витримувати "повільну увагу":
читати, навчатися, глибоко думати, бути в моменті.

А ще концентрацію сильно "з’їдає" тривога.

Навіть коли ми її не помічаємо, частина психіки постійно сканує:
"Чи я в безпеці?
"Що буде далі?"
Чи все добре з близькими?"

І на це витрачається величезна кількість внутрішньої енергії.

Тому інколи найкраще, що можна зробити для себе — не сварити себе за неуважність, а подбати про свою нервову систему наскільки це можливо

Що може допомогти:
▫️ менше інформаційного шуму;
▫️ робити одну справу за раз;
▫️ давати мозку паузи без телефону;
▫️ виходити на свіже повітря;
▫️ зменшувати самокритику;
▫️ повертати тіло у стан безпеки через дихання, рух, рутину.

І головне — не вимагати від себе продуктивності так, ніби ви не живете у постійній напрузі.

Іноді складно концентруватися не тому, що ви "ледачі".А тому, що ваша психіка вже дуже довго намагається витримати надто багато.

Джерело

"Пом'якшити" вихід дитини із залежності від ґаджетів

 Resilience.help

🌐(17 травня) Інтернет святкує свій неофіційний день народження! За роки розвитку мережа повністю змінила наш світ. Проте разом із користю вона принесла й нові виклики — залежність від гаджетів. Ми й самі часто не випускаємо телефонів із рук, годинами гортаючи стрічку соцмереж.
📱 Часто цим користуються і батьки: аби швидко заспокоїти дитину, їй просто дають у руки екран. Але це точно не єдине й не найкраще рішення.
👶 Психологи радять повністю уникати гаджетів до 2, а краще до 3 років. Далі — суворо обмежувати час перед екраном.
❓ Що ж робити батькам, якщо дитина вже має залежність від смартфона чи планшета?
👇 Дієвими порадами ділимося в картках та у повному матеріалі на нашій платформі. Читайте за посиланням: https://www.resilience.help/blogs/dytyna-i-gadzhet/