Горювання

 Міжнародна асоціація психологів по роботі з горем та тяжкою втратою

Крихти пам'яті, що зберігають любов.

Іноді найбільший скарб у період переживання втрати — це дрібниці. Крихітні деталі, за які ви тримаєтесь, ніби за рятівну ниточку: як він сміявся у певний момент, як вона завжди робила ковток чаю перед тим, як заговорити, як звучало улюблене слово у його вустах.

Може здаватися, що саме ці маленькі спогади ще утримують зв’язок, не дозволяючи людині піти остаточно. Бо страх у глибині серця такий сильний: «А що, як він віддаляється від мене все більше і більше? Що, як кожен день без неї робить нас далі одне від одного?»

Цей страх знайомий багатьом. Саме він змушує знову й знову хапатися за старі фотографії, перечитувати листи чи повідомлення, ловити у пам’яті інтонації й звуки, які неможливо нікому пояснити. Іноді здається: якщо я перестану триматися за ці дрібниці, то втрачу останній місточок між нашим «тоді» і моїм «зараз».

Насправді ці дрібниці — не просто випадкові уламки пам’яті. Це жива присутність. Це доказ того, що ваш зв’язок був реальним, справжнім, наповненим любов’ю. І тому він не може зникнути. Бо любов, яка була, ніколи не зникає остаточно. Вона змінює форму, але залишається всередині вас.

Можливо, ви вже відчули, що іноді спогади болять так, що неможливо дихати. А іноді вони стають тихим теплом, яке дозволяє хоча б на мить відчути, що людина поруч. І це нормально — переходити від гострого болю до ніжного теплого доторку пам'яті. Обидва стани говорять про одне й те саме: ви досі пов’язані.

Ніхто й ніщо не може відібрати у вас цього зв’язку. Дрібниці, які ви так бережете, — це не просто спогади. Це сліди життя, яке назавжди переплелося з вашим.

Автор: @Лариса Рибик