Ходіння навшпиньках у дітей з РАС

 Inkluzyvno-Resursnuy Centr Bobrytsya

Ходіння навшпиньках у дітей з РАС — це не просто «особливість»

Таке явище зустрічається доволі часто, але має глибші причини, ніж може здаватися на перший погляд.

Ходіння навшпиньках — це результат взаємодії кількох тілесних і сенсорних механізмів:

Фасціальні ланцюги з’єднують язик, діафрагму, таз і стопи. Обмеження у верхній частині тіла можуть передаватися вниз, змінюючи стратегію рівноваги.

Коротка вуздечка язика (анкілоглосія) ускладнює правильне положення язика, сприяє ротовому диханню, висуванню голови вперед і зміщенню центру ваги.

Сенсорна саморегуляція. Діти, які ходять навшпиньках, зменшують площу контакту стопи з поверхнею та посилюють відчуття — так вони допомагають собі «налаштувати» рівень збудження нервової системи.

Підлітковий стрибок росту. Кістки ростуть швидше, ніж м’язи й фасції, з’являється ригідність і нові навантаження — і звичка може закріпитися.

Важливо:

«Ідіопатична ходьба навшпиньках» — це діагноз виключення.

Спершу необхідно відкинути неврологічні та ортопедичні причини.

Зовнішній вигляд вуздечки язика не завжди відображає її функцію. Під час оцінки варто звертати увагу на рухливість язика, дихання, якість сну, поставу.

Що допомагає:

• міофункціональна терапія та, за показаннями, корекція вуздечки;

• відновлення носового дихання й нормалізація сну;

• фізіотерапія, вправи для стоп і фасціальні техніки для зняття напруги;

• індивідуально — ортези, гіпсування або хірургічне втручання, але завжди з подальшою реабілітацією.

Ходіння навшпиньках у дітей з РАС — це не звичка, а сигнал тіла.

Чим раніше розпочати комплексну корекцію, тим більша ймовірність повернути природну ходу — «п’ятка–носок».