Поговоримо про дитячу лінь

 Valentyna Vozna

Поговоримо про дитячу лінь (а там, можливо, і поняття дорослої стане зрозумілішим).

Якось жартували з колегами, що діти по типу активної дії діляться на дві категорії: «А чому я?» і «А можна я?».

Так ось, досить часто доводиться зустрічатися зі ствердженням від батьків про дитину: «Він/вона — лінива».

Ліні як окремого явища не існує. Лінь завжди має причину, і важливо розібратися, що відбувається із вашою дитиною.

Втома. Якщо дитина є занадто навантаженою і не має достатньо часу на відновлення, якщо виконує забагато роботи або несе більше відповідальності, ніж передбачено її віком (особливо, якщо це стосується догляду за молодшими сестрами/братами), якщо дитина постійно має щось робити, що лунає від дорослих, — вона почне відмовлятися від активної діяльності, щоб задовольнити свою потребу у відпочинку.

Вивчена безпорадність. Якщо вам системно шкода навантажувати дитину посильною діяльністю, ви виконуєте за неї хатні справи, які дитина здатна виконати, дорослі не супроводжують дитину у навчанні, а з метою кращих оцінок просто роблять за дитину домашні завдання зі школи, якщо не пояснюють певні алгоритми взаємодії у стосунках, побутових справах та навчанні — дитина елементарно звикає до бездії.

Неузгодженість кількості виконаної роботи. Наприклад, ви пропонуєте дитині полити квіти. Як тільки дитина це зробила, просите розвісити прання. Дитина зробила, а ви починаєте наполягати, щоб дитина виконала домашнє завдання зі школи. По завершенню кажете, що час погодувати кішку тощо. Тобто кількість завдань ніколи не зменшується. У цьому процесі дитина легко демотивується, що призводить до ігнорування прохань від батьків.

Відсутність схвалення та/або звернення позитивної уваги на діяльність дитини, неможливість досягнути результату. До прикладу, дитина з власної ініціативи приготувала канапки до чаю, а дорослі не відреагували або прокоментували: «Ну ось бачиш, можеш, коли захочеш». Швидше за все, дитина відчує, що якась вона не така, як від неї очікують, і переключиться туди, де можна уникнути подібного почуття.

Будь-які методи психологічного скривдження, а саме: порівняння, приниження, ігнорування, узагальнення, відсутність справедливості, знецінення. «Ось он донька сусідки вже давно допомагає мамі з прибиранням…» (порівняння), «Ну ти й безтолковий…» (приниження), «Висока оцінка, бо це я тобі пояснив» (ігнорування), «Ти завжди все забуваєш/тобі нічого ніколи не зрозуміло», «Он інша дитина пробігла з такою самою швидкістю, але їй вища оцінка, бо вона піде на олімпіаду з фізкультури» (відсутність справедливості), «Ой, це для тебе занадто просто, тому в тебе вийшло». Будь-яке психологічно нездорове ставлення не сприяє розвитку діяльності дитини або викривлює певні риси особистості через психологічне травмування.

Відсутність справжньої мотивації та природних даних для досягнення успіху в певних видах діяльності. Дислексик буде уникати контакту з читанням, бо воно елементарно даватиметься зусиллями, непропорційно високими порівняно з результатами. Відсутність дійсно цікавої книги, натомість пропозиція корисної або рекомендованої. Тобто коли відбувається підміна інтересів, дитина не проявляє бажання виконувати певну активність.

Власний приклад. Якщо батьки діють мінімально протягом спільного часу з дитиною, не демонструють, не розмовляють із нею стосовно своїх активностей, не підкріплюють і не заохочують власною зацікавленістю — дитині складно уявити, створити чи відтворити активну дію.

Швидкий дофамін та тривале почуття успішності. Якщо дитина докладає зусилля і отримує позитивний результат, який визнається дорослими та однолітками, вона може відчувати насолоду від проживання свого життя. У протилежному випадку дитина шукатиме відчуття успішності легким і доступним способом, частіше за все через віртуальну реальність (компʼютерні ігри, соціальні мережі тощо), що призводить до витрачання часу без корисної складової й часто інтерпретується як лінь.

Особливості психологічної організації особистості та вікові зміни. Інтроверти, тривожні діти, діти з певними відмінностями можуть потребувати більшої уваги та пошуку нестандартних умов для проявлення власної активності. Зміни основних задач віку можуть також призвести до зниження проявленої ініціативності.

Відсутність чітких алгоритмів дій. Тобто дитина не ознайомлена з тим, як саме вона має виконати поставлене завдання, або не здатна зрозуміти, яким чином охопити весь обсяг роботи. Просто поставлена задача може фруструвати дитину, і, відповідно, вона нічого не виконує.

⸻

Насамперед кожного разу важливо проаналізувати, що саме стає причиною лінощів, бо насправді їх може бути ще більше. Що ж робити?

Втома. Зрозуміти, що саме перенавантажує дитину, і організувати доречний відпочинок. Збалансувати напругу і розслаблення у побутовому перебігу життя дитини.

Вивчена безпорадність. Поступово надавати дитині певні задачі і нарощувати їхню складність поетапно, з правом на помилку дитини, недосконалість виконання та схвалення у разі докладання адекватних зусиль.

Неузгодженість кількості виконаної роботи. Створити разом з дитиною певні правила та обсяги. Дотримуватися кордонів і підтримувати у разі виконання поставлених завдань.

Відсутність схвалення. Описувати дитині, як ви бачите її діяльність, відмічати динаміку, позначати досягнення дитини через обговорення різниці у розвитку її навичок. Давати позитивну зворотну реакцію без применшень чи перебільшення.

Психологічне скривдження. Припинити насильницьке спілкування. Звертати увагу на власні слова та дії стосовно дитини. Уявляти, що чує та бачить дитина у вашому ставленні. Розвивати довірливе спілкування. Витримувати й аналізувати себе. Бути вмотивованим до змін.

Відсутність мотивації та природних даних. Пошукати справжні причини налаштування саме на ті задачі, які ви висуваєте дитині, бажано наблизити їх до найбільш прийнятних. Виявити сильні й слабкі властивості дитини. Акцентувати на сильні, слабкі розвивати поступово і до достатнього рівня, а не до ідеалізованого.

Власний приклад. Дисциплінувати себе, розуміти себе, ставитися усвідомлено до стосунків з дитиною. Проводити паралелі, а не тотально копіювати в собі те, що хочеться бачити в активності дитини. Поважати співпадіння в собі і дитині, поважати різницю також.

Швидкий дофамін та тривале почуття успішності. Створювати відповідний реальний простір для реалізації бажань дитини, де вона може втілювати свою активність із задоволенням від зробленого. Помічати це, проговорювати з дитиною і акцентувати на відчуттях у дійсності.

Особливості психологічної організації особистості та вікові зміни. Цікавитися задачами віку дитини, знати, які умови можуть сприяти дії дитини, бути підтримкою. Вказувати на досягнення.

Відсутність чітких алгоритмів дій. Тобто дитина не ознайомлена з тим, як саме вона має виконати поставлене завдання або не здатна зрозуміти, яким чином охопити весь обʼєм роботи. Чітке і послідовне ознайомлення з тим, як саме дробити повне завдання (прибрати в кімнаті: спочатку скласти книги на столі, потім розібрати речі в шафі на брудні і чисті, брудні — віднести в корзину для прання, чисті скласти отаким чином на полиці, винести сміття, витерти підвіконня ось цією ганчіркою тощо), схвалити результати.

Памʼятаємо, що виховання — процес вигідний батькам. Організовані і вмотивовані діти, з якими сформувалися довірливі стосунки, — це відповідальність батьків насамперед. Діти — це наше продовження. Вони потребують розуміння, але не дозволу на все, структурованості загалом і простору для творчості та спілкування. Якщо у вас немає внутрішнього ресурсу на дитину, відновіть себе, щоб дати власній дитині те, чого вона потребує, і лінощі стануть сигналом для уваги, а не скаргою чи доріканням.

Valentyna Vozna