Показ дописів із міткою ходіння навшпиньках. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою ходіння навшпиньках. Показати всі дописи

середа, 29 жовтня 2025 р.

Ще про ходіння навшпиньках

 Tatiana Tarasiuk

“Вона знову на носочках. Це ж треба її відучити!”
— часто чуємо це від батьків.
І кожного разу пояснюємо:
ходіння на носочках — не “звичка” і не примха,
а сенсорна потреба.
🧩 У дітей з аутизмом часто є порушення сенсорної інтеграції — тобто того, як мозок сприймає, обробляє та відповідає на відчуття з тіла й довкілля.
Коли дитина ходить на носочках, це може означати, що:
– вона не відчуває достатньо опори під ногами (їй потрібно більше стимулу, щоб “відчути” тіло),
– або навпаки — занадто гостро сприймає контакт із поверхнею, і носочки допомагають “зменшити” дискомфорт,
– або це просто спосіб саморегуляції — рух, який допомагає зняти напругу, стабілізуватись, заспокоїтись.
Це не “погана поведінка” і не те, що треба “заборонити”.
Треба зрозуміти, чому тіло дитини обирає саме цей спосіб.
🔹 Що робити замість “відучати”:
1. Дослідіть сенсорний профіль дитини.
Зверніться до спеціаліста із сенсорної інтеграції — що зрозуміти, що саме викликає цей рух.
2. Пропонуйте “важку роботу”:
стрибки, ходіння по нерівній поверхні, вправи з опором, балансувальні ігри.
Вони допомагають тілу “відчути себе” і зменшують потребу ходити на носочках.
3. Не змушуйте “ставати на п’ятки”.
Примус лише підвищує тривогу, а з нею — і напруження м’язів.
4. Створюйте сенсорні умови:
м’які килимки, масаж стоп, катання м’яча по ногах, тепла ванна — усе, що допомагає тілесно “заземлитись”.
Ходіння на носочках — це мовлення тіла.
І замість того, щоб “виправляти” його,
ми маємо навчитися чути, що воно говорить 🌿

Ходіння навшпиньках у дітей з РАС

 Inkluzyvno-Resursnuy Centr Bobrytsya

🦶 Ходіння навшпиньках у дітей з РАС — це не просто «особливість»
Таке явище зустрічається доволі часто, але має глибші причини, ніж може здаватися на перший погляд.
Ходіння навшпиньках — це результат взаємодії кількох тілесних і сенсорних механізмів:
🔸 Фасціальні ланцюги з’єднують язик, діафрагму, таз і стопи. Обмеження у верхній частині тіла можуть передаватися вниз, змінюючи стратегію рівноваги.
🔸 Коротка вуздечка язика (анкілоглосія) ускладнює правильне положення язика, сприяє ротовому диханню, висуванню голови вперед і зміщенню центру ваги.
🔸 Сенсорна саморегуляція. Діти, які ходять навшпиньках, зменшують площу контакту стопи з поверхнею та посилюють відчуття — так вони допомагають собі «налаштувати» рівень збудження нервової системи.
🔸 Підлітковий стрибок росту. Кістки ростуть швидше, ніж м’язи й фасції, з’являється ригідність і нові навантаження — і звичка може закріпитися.
⚠️ Важливо:
«Ідіопатична ходьба навшпиньках» — це діагноз виключення.
Спершу необхідно відкинути неврологічні та ортопедичні причини.
Зовнішній вигляд вуздечки язика не завжди відображає її функцію. Під час оцінки варто звертати увагу на рухливість язика, дихання, якість сну, поставу.
✅ Що допомагає:
• міофункціональна терапія та, за показаннями, корекція вуздечки;
• відновлення носового дихання й нормалізація сну;
• фізіотерапія, вправи для стоп і фасціальні техніки для зняття напруги;
• індивідуально — ортези, гіпсування або хірургічне втручання, але завжди з подальшою реабілітацією.
🩵 Ходіння навшпиньках у дітей з РАС — це не звичка, а сигнал тіла.
Чим раніше розпочати комплексну корекцію, тим більша ймовірність повернути природну ходу — «п’ятка–носок».