"...якщо дитина бачить: мама і тато не «здають» її терапевту на «перепрошивку», а йдуть поруч — це дає відчуття емоційної безпеки

 Центр здоров'я та розвитку "Коло сім'ї" - Київська філія

Важливість стосунку та роль батьків у терапії дітей і підлітків

Народження дітей спричиняє найбільші зміни в нашому житті: змінюємось ми, наші стосунки з собою та іншими, змінюється наш дім і те, як ми проводимо час, скільки сил, енергії та ресурсів маємо, який вибір робимо та які рішення приймаємо. Бути батьками, можливо — найважливіша наша робота в житті, при цьому ми отримуємо її без ніякого особливого навчання, окрім того, що ми спостерігали як виховували нас наші батьки та рідні. Світ, в якому народжуються наші діти, дуже сильно змінився в порівнянні з тим часом, коли зростали ми. Багато з традиційних ролей і правил, яких дотримувались наші батьки та дідусі з бабусями, вже не спрацьовують у швидкоплинному світі, в якому ми живемо. І для того, щоб зараз жити згідно цінностей, з внутрішнім спокоєм та непохитністю, радістю та щастям, нашим дітям необхідно бути стійкими, впевненими та адаптивними до змін, емоційно, інтелектуально та духовно обізнаними, з чітким розумінням того, хто вони є, з усвідомленням власних потреб і повагою до потреб інших.

З якими б питаннями чи проблемами ми не стикалися в процесі виховання, наші стосунки з дітьми завжди повинні бути на першому місці. Вплив на дитину мають не наші наміри, якими б щирими вони не були, важливо саме те, що ми висловлюємо своїми вчинками. Щоб діти могли засвоїти наші цінності, вони повинні бачити, що ми самі дійсно живемо згідно цінностей. Безумовне прийняття найскладніше висловлювати в ситуаціях, коли воно вкрай необхідне: коли наші діти розчарували нас, зрадили наші цінності або образили почуття. Саме в цих випадках ми повинні показати словами, жестами, що дитина для нас значно важливіша ніж те, що вона робить, що стосунок значить для нас значно більше, ніж її поведінка або досягнення. «Розрив» у стосунку є реальністю життя і для дітей важливо мати досвід «труднощів, непорозумінь та конфліктів» — за умови, що батьки допомагають відновити звʼязок після кожного «розриву» у стосунках, це є надзвичайно важливим для дитини, додає ще більше відчуття безпеки і розуміння того, що стосунок є сильним і ми можемо його відновлювати. Дітям, як і дорослим, важливо відчувати себе «почутими, побаченими та прийнятими». Їм потрібно знати, що вони важливі, вловлювати погляд очей, які дивляться на них з безумовною любовʼю і прийняттям. Адже більше 80% інформації ми зчитуємо з мови тіла, жестів, інтонації, та лише 20% — з мови слів. Перш ніж критикувати поведінку дитини, ми маємо запевнити її в любові та забезпечити наш з нею стосунок, це — основа основ.

Стосунок, який ми будуємо зі своїми дітьми змінюється так само, як і наші батьківські ролі у часі їхнього дорослішання. Наша роль змінюється від годувальника і захисника до провідника, вчителя і друга. Наше життя — це подорож. Кожен момент в житті є новим, важливим і відрізняється від тих, що були раніше і що будуть в майбутньому. Ми можемо проживати життя лише в теперішньому моменті , адже минуле вже пройшло, а майбутнє ще не настало. Тому так важливо проживати кожен момент з відкритим серцем та мозком початківця. І нагадувати собі час від часу, що ми можемо робити все, що від нас залежить тільки тими засобами, які у нас є, крок за кроком. Відчуття провини, що ми могли б зробити щось по-іншому — не є корисним, це забирає багато сил, і не спонукає до мудрих дій. Це абсолютно нормально помилятися, визнавати це, вчитись і зростати, вміти просити про допомогу. І памʼятати найголовніше — дитина бачить поруч дорослих, які вчаться разом із нею, а це — найкращий урок на все життя. Те, які ми є як люди, як ми відчуваємо, думаємо чи яку поведінку маємо — показує нашим дітям як жити в цьому світі. Чим більш ми люблячі, приймаючі, вільні та чесні з собою — тим більше шансів, що і наші діти також зможуть розвинути ці якості. Адже діти вчаться з наслідування батьків всьому: і турбуватися про себе і висловлювати, проживати власні емоції і робити вибір.

Бути батьками — непросто, це потребує мудрості, сил і енергії. Тому так важливо плекати якість усіх наших стосунків, мати підтримку та вміти просити про допомогу. Коли буває складно впоратися самостійно — доцільно буде звернутися за допомогою до фахівців, що стоять на варті дитинства і готові надати добру підтримку родині. Адже важливо памʼятати, що насправді у світі не буває поганих батьків, є батьки, які зіткнулися з викликами, труднощами і не отримали мудрої підтримки та належної допомоги. Але наука йде вперед і ми можемо до самої смерті працювати над своїми стосунками, турбуватися за прив’язаність, допомагаючи собі і дітям зростати в мудрості та любові.

Навчаючись принципів КПТ, батьки самі змінюються: знижується рівень батьківського стресу, зміцнюються стосунки в родині, з'являється більше розуміння — до себе і до своєї дитини. Участь батьків у терапії дітей та підлітків є ключовою умовою ефективності психотерапії, особливо у роботі з молодшими дітьми. Батьки відіграють не просто допоміжну, а активну роль у процесі змін, адже саме вони щодня перебувають поруч із дитиною, підтримують її та впливають на формування поведінкових стратегій:

• молодші діти (6–11 років): потребують значного залучення батьків, вони не мають ще достатньої метакогнітивної зрілості, їм ще складно «вловлювати думки», вести абстрактні розмови про автоматичні реакції чи когнітивні викривлення і працювати з метафорами, тож батьки виконують роль «когнітивного тренера».

• підлітки (12–16 років): більше орієнтовані на автономію, але емоційна підтримка та чіткі рамки з боку батьків залишаються предиктором терапевтичного успіху. Підлітки прагнуть незалежності, але це не означає, що їм не потрібна підтримка. Вони не скажуть «допоможи», але чітко відчувають, коли поруч є мудрий дорослий, на якого можна спертися — не з тягарем, а з довірою.

Без підтримки батьків в психотерапії діти рідше виконують домашні завдання, мають вищий ризик уникнення експозиційних вправ та меншу стабільність ефекту після завершення терапії. Коли у стосунках батьків і дітей дуже високий рівень дистресу, то буває непросто, і терапевтичний вплив може бути значно нижчим. Важливо це помічати і над цим працювати.

Успіх терапії дітей і підлітків не народжується виключно в кабінеті психолога. Він зростає і набирає сили там, де дитина щодня живе і зростає — у родині. Саме участь батьків, як співтворців, стає визначальною умовою ефективності терапевтичного процесу. Дитина вчиться не з наших розмов, гарних книг чи мультфільмів, і навіть не з терапевтичних сесій, а через досвід — емоційний, поведінковий, досвід стосунку. І першим її вчителем, подобається нам це чи ні, є не психолог, а — батьки. Найважливіші уроки діти беруть від батьків:

Діти вчаться на прикладах: якщо мама під час конфлікту здатна зупинитися, зробити глибокий вдих, розпізнати і назвати свої емоції — дитина побачить: контроль можливий. Якщо тато не кричить, а намагається спочатку зрозуміти, звідки з’явився страх — значить, страх не соромно мати. І з ним можна працювати. Дитина бачить: з емоціями можна справлятись. Без сорому. Без крику. З гідністю.

Підкріплення терапевтичних змін: терапія триває не 50 хвилин, а увесь тиждень між сесіями, адже нові навички потребують ґрунту. І цим ґрунтом є домашнє середовище. Коли дитина досягає невеликого успіху — не зіркового, а маленького, але чесного — саме батьки можуть підтримати й сказати: «Ти молодець, що наважився!», замість: «Чого так довго?». Батьки допомагають закріпити нові навички, створюючи вдома середовище, яке підтримує здорову поведінку (нагороджують за зусилля, підтримують саморефлексію, допомагають з експозиційними вправами).

Емоційна компетентність: поведінка — це лише верхівка айсбергу. Під нею у товщі води — глиба айсбергу емоцій, потреб і думок. КПТ дає батькам інструменти, щоб розуміти дитину глибше: не як «проблемну», а як таку, що бореться, часто мовчки. Через співпрацю з терапевтом батьки краще розуміють, що стоїть за поведінкою дитини — тривога, гнів чи сором — і можуть реагувати не покаранням, а підтримкою.

Менше конфліктів — більше зв’язку: терапія змінює не лише дитину. Вона змінює родину. Батьки починають помічати власні автоматичні думки і реакції, вчаться відповідати, а не реагувати, і це сприяє кращій атмосфері вдома. І — що найважливіше — знову стають союзниками своїм дітям.

Довіра і зміцнення стосунку «батьки-діти»: якщо дитина бачить: мама і тато не «здають» її терапевту на «перепрошивку», а йдуть поруч — це дає відчуття емоційної безпеки. Адже без безпеки — немає розвитку. Спільна участь у процесі формує довіру, емоційне відчуття «ми з тобою в цьому шляху, ми разом».

У кабінеті психотерапевта дитина має простір бути вільною, бути собою, відчуває підтримку, прийняття і неосудливість, здобуває нові навички, «укладає валізку технік», але справжні зміни відбуваються вдома — там, де її чують і бачать щодня, там, де є взаємодія зі світом і вирує реальне життя. Там, де є батьки. Важливо памʼятати, що дитинство — вікно можливостей, і ми маємо працювати над тим, щоб «відкрити» це вікно. Проте, щоби турбуватися про дітей — важливо не забувати турбуватися про себе!

Автор статті: дитячий психолог Наталя Бишевич