Перша психологічна допомога - ази для кожного

 Nina Kokoylo

ПЕРША ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ПРИ ГОСТРІЙ СТРЕСОВІЙ РЕАКЦІЇ

В сучасних умовах вміння надавати першу медичну та психологічну допомогу - це вже необхідні навички.

Протокол ICOVER - модель надання першої психологічної допомоги, яка дозволяє швидко й безпечно підтримати людину в стані шоку, стресу або після психотравмуючої події.

Протокол ефективно застосовують у надзвичайних ситуаціях: війна, катастрофи, насильство, терористичні атаки тощо.

Мета протоколу:

Стабілізувати психоемоційний стан постраждалого.

Зменшити паніку, тривогу, дезорієнтацію. Забезпечити базове почуття безпеки та підтримки.

Запобігти розвитку ПТСР або інших наслідків гострої стресової реакції (ГСР).

Протокол можуть використовувати як фахівці (психологи, медики, військові), так і люди без спеціальної освіти - волонтери, рятувальники, громадяни, які опинилися поруч у критичний момент.

У ситуаціях загрози психіка автоматично запускає реакції виживання: бий, біжи або завмри.

У цей момент ресурси організму спрямовуються на подолання небезпеки, а функції, пов’язані з логічним мисленням, тимчасово пригнічуються.

Управління поведінкою переходить до амігдали - зони мозку, яка відповідає за емоції.

Наше завдання - допомогти людині повернутися до усвідомленого, раціонального стану.

Важливо

Психологічна допомога надається тільки після необхідної медичної допомоги та в більш безпечних умовах ніж відбувається/відбулась травмуюча подія.

Алгоритм дій за протоколом ICOVER:

1. РОЗПІЗНАЙ

Мета: Визначити людину, яка потребує допомоги.

Ознаки дезорганізації: ступор, шок, паніка, ажитація, сплутаність, розгубленість, дезорієнтація в часі, агресія або повна пасивність.

Пам'ятайте! Вихід із стану ступору може бути також небезпечним, як перехід до гострої рухової активності, істерики, панічних реакцій.

2. ВСТАНОВИ ЗВ’ЯЗОК

Мета: встановити зоровий, слуховий та тактильний контакт.

Повільно наближайтесь, попередьте про себе, зверніться особисто:

«Жінко/друже, я психолог/волонтер/сусід. Мене звати Н., я підходжу до Вас збоку. Я тут, щоб допомогти».

Первинно встановіть зоровий контакт, далі - тактильний:

«Погляньте на мене. Потисніть мою руку, кивніть, якщо чуєте мене».

Упевниться, що людина чує Вас.

Важливо:

Говоріть чітко, повільно, спокійно.

Уникайте емоційного чи авторитарного тону.

Не трясіть людину, не кричіть - це поглиблює стан емоційного "затоплення".

Не давайте ляпаса! (поширена помилка) - більше шкодить, ніж допомагає, також принижує гідність людини.

Якщо людина не реагує на тілесні дотики, спробуйте похлопування по тілу.

Запропонуйте та допоможіть прийняти більш впевнену позу тіла, напр., сидячи з опорою на спину та/чи впираючись ногами на підлогу.

Ці дії допомагають викликати достатню довіру, щоб людина погодилася на подальший контакт.

3. ПООБІЦЯЙ ДОПОМОГУ (* не обіцяйте того, що не можете виконати, якщо пообіцяли, дотримуйтесь зобов'язань, бо це відчуття стабільності та безпеки - мій коментар)

Мета: зменшити ізоляцію та повернути відчуття базової безпеки.

Дайте зрозуміти, що ви можете допомогти, не змушуючи.

Поясніть людині, що вона не сама, що ви поруч і не залишите її.

Напр.:

«Я з вами. Ви не один/одна.

Я буду залишатись стільки, скільки буде потрібно.

Я не піду, поки Вам не стане краще».

4. ВСТАНОВИ ФАКТИ

Мета: активувати логіку (факти замість емоцій).

Допоможіть людині повернутись до логічного мислення, ставлячи прості, фактологічні питання:

«Як вас звати? Хто був поруч? З якого Ви будинку? Скільки вибухів Ви чули? Скільки людей було поряд?"

Числові запитання залучають префронтальну кору - центр логіки та раціональності. Це виводить людину зі стану емоційної домінанти.

Не ставте емоційних питань типу:

«Як ти почуваєшся?» - вони активують емоційну сферу мозку (амігдалу) і поглиблюють дезорганізацію.

Не применшуйте подію:

Фрази на кшталт «нічого страшного не сталось» можуть зруйнувати довіру та контакт, як наслідок людина замкнеться.

5. ВІДТВОРИ ПОРЯДОК ТА ПОСЛІДОВНІСТЬ ПОДІЙ

Мета: допомогти зорієнтуватися в часі та подіях, позначити завершення травматичної події.

Важливо "повернути" людину з травматичної події та "заземлити" у поточному моменті.

Говоріть простими короткими реченнями.

Підтвердіть хронологію: що сталось, що зараз відбувається, що буде в найближчому майбутньому.

Напр.:

«Ти був у будинку. Влучила ракета.

Зараз пожежу гасять пожежники.

Ми будемо виходити на вулицю до тієї сірої будівлі».

«Обстріл завершився. Загрози немає. Тепер ми йдемо в укриття».

Важливо допомогти мозку «позначити» завершення травматичного епізоду.

Якщо цього не зробити, подія може продовжувати «жити» в психіці як незавершена та буде переслідувати.

6. ЗАПРОПОНУЙ ДІЮ

Мета: перевести людину з пасивного в активний стан.

Запропонуйте простий вибір, щоб повернути відчуття контролю.

Напр.:

«Ти хочеш пити? Потрібна евакуація сидячи/лежачи чи зможеш іти?»

«Перевір, чи працює телефон.

Хочеш поговорити з близькими?»

Попросіть допомоги та зробіть відповідальним.

Напр.:

«Допоможи мені тебе витягнути. Тримай/неси ці речі».

«Поки ми тут, ти будеш відповідальним за воду.

Перевір кількість пляшок з водою. Передай інфо по кількості жінці в червоному».

«Тримай рацію - скажи, якщо почуєш щось».

Завдання повинно бути чітким, посильним, максимально конкретним, пов’язаним з логікою (рахунок, сортування, перевірка), а не емоціями.

Важливо:

Дати людині роль активного учасника подій, а не жертви. Навіть якщо її дії об’єктивно не змінюють ситуацію - відчуття впливу є терапевтичним.

Завершення

Залишайтесь з людиною до завершення кризи або забезпечте безперервну підтримку за допомогою іншої особи (сусід, напарник, медик).

Ваш спокій, ясність та присутність - головне, що ви можете дати в критичний момент.

Дякую ЗСУ та всім, хто стоїть на захисті та обороні нашої держави.

Все буде Україна!