Самі собі батьки: зцілення дитячих травм
У наш час ми занадто часто чуємо про випадки домашнього насильства, жертвами якого нерідко стають діти. Це привід нагадати собі про те, що, навіть не маючи надійних батьків, які нас любили, та належного батьківського виховання, ми мусимо навчитися виховувати себе самі, аби вижити у світі.
І це стосується кожного – не тільки дорослих, а й дітей.
Зрозуміло, випадки домашнього насильства над дітьми – це несправедливо. Але психотерапевт не має розглядати ситуацію з такої позиції. Адже це означає визнати дитину жертвою, що аж ніяк не допоможе їй упоратися з проблемою. Жалість – не найкращий помічник для руху людини вперед.
Якщо батьки виховували вас ідеально, це означає, що ви вмієте вільно виражати емоції, вибудовувати кордони та встановлювати здорові взаємини з людьми. Але ідеальне виховання трапляється в сучасних сім'ях досить рідко.
Мета цієї статті – допомогти вам заповнити емоційні прогалини, які лишилися у вас із дитинства через помилки ваших батьків. Дитячі емоційні травми пояснюють, чому ви бачите світ, думаєте, відчуваєте й поводитеся так чи інакше.
Знаменитий психотерапевт, засновник психоаналізу Зигмунд Фрейд надавав великого значення дитячим травмам у формуванні поведінки людини. Зосередьмося на деяких його цитатах, які висвітлюють питання про те, як дитячі переживання впливають на життя людини.
«У процесі виховання дитині прищеплюють соціальні обов'язки за допомогою системи заохочень і покарань. Таким чином, дитина засвоює, що її безпека в житті залежить від того, чи люблять її батьки (а згодом – і інші люди), чи може вона повірити у свою любов до них»
Більшість людей приходить до психотерапевта, аби позбутися дитячих емоційних травм. Люди обговорюють, аналізують, навіть демонізують своїх батьків, але дуже рідко хвалять їх. Можна сказати, що психотерапевт у таких випадках виконує для клієнта батьківську роль. Процес психотерапії вимагає від терапевта великої відповідальності й може ускладнюватися такими явищами, як перенесення (наприклад, коли клієнт злиться через те, що терапевт вибудовує кордони у взаєминах із ним. Це нагадує клієнту про дитинство, коли він не міг вибудувати кордони з батьками), проекції, залежності тощо.
Якщо дитину виховують неправильно, навколишній світ може її лякати. Коли така дитина виростає, вона повинна поміняти свою картину світу або перейняти її в когось іншого.
Одним із найбільших дарів психотерапії є те, що вона створює для людини безпечне місце, аби та мала змогу обговорювати свої занепокоєння й невдачі. Сьогодні навіть у медичних установах застосовується когнітивно-поведінкова терапія, щоб допомогти пацієнту зрозуміти взаємозв'язок між його думками, почуттями й поведінкою.
«Пригнічені емоції не вмирають. Їх змусили замовкнути. І вони зсередини продовжують впливати на людину»
Мене завжди насторожує, коли мої клієнти не бажають обговорювати своє дитинство. Це є знаком того, що всередині вони відчувають біль. Якщо ви постійно вступаєте у співзалежні взаємини або уникаєте близькості, висока ймовірність того, що в дитинстві ви дізнавалися про любов і прихильність на неправильних прикладах.
Однак здебільшого нам треба пам'ятати, що в дитинстві ми нічого не знали про емоційний досвід наших батьків. Якщо ви стали свідком негармонійних стосунків між матір'ю й батьком, найімовірніше, такі батьки в дитинстві теж піддавалися емоційному насильству, їхніми почуттями нехтували тощо.
«Бути цілком чесним із самим собою – корисна вправа»
Живучи в страху або стані дискомфорту, ви не дозволяєте собі бути чесними із собою й будувати здорові взаємини, засновані на любові.
Якщо ви можете відкрито й чесно говорити зі своїм психотерапевтом, ви зможете бути щирими і з людьми навколо вас. Це того варте. Не поспішайте, поступово приймайте ті частини вашої психіки, які ви звикли приховувати.
«Якби діти могли, якби дорослі знали»
У дитинстві ми вразливі, залежні від батьків, не знаємо практично нічого про почуття й емоції. Якби ми знали, як отримати безумовну любов і довіру батьків, ми б так і зробили. Але наших батьків теж не вчили, як любити, справлятися з залежностями й висловлювати свої почуття. Вони теж не знають, як це робити правильно. Зрозуміло, це не виправдовує погане ставлення батьків до своїх дітей, проте дає вам зрозуміти, що батьки не ставлять за мету засмутити вас або завдати емоційних травм. Це допоможе вам усвідомити, що від батьків ви могли перейняти не тільки здорові моделі поведінки. Учитися водити машину із закритими очима – означає піддавати ризику ваше життя. Так само і з емоціями: перш ніж розбиратися з ними, краще бути обізнаним, звідки у вас з'явилися ті чи інші моделі поведінки.
«Помилок не існує»
Коли йдеться про життєві помилки, тут усе дещо складніше. Діти, у котрих були складні взаємини з батьками, мають два варіанти: усе життя грати в «дожени мене», засвоюючи життєві уроки на практиці, або брати бика за роги та прагнути до успіху, незважаючи на своє нещасливе дитинство.
У школі ми вчимо не тільки математику і фізику, а й отримуємо соціальні навички, вчимося долати розчарування, терпіти життєві труднощі, думати про наслідки своїх вчинків і вирішувати конфлікти. Усе це має велику роль для розвитку нашої психіки. Звичайно, неблагополучні взаємини з батьками уповільнюють процес такого розвитку. Але, водночас, школа – це наш другий дім, де можна багато чого навчитися.
Те, що ми називаємо життєвими помилками, – це, найчастіше, несвідоме програвання наших моделей поведінки. Якщо в дитинстві ви не відчували безумовної любові, у дорослому віці вам може бути складно висловлювати свої почуття близьким людям. Люди бояться бути відкинутими й тому схильні терпіти зневажливу поведінку. Це не означає, що вам подобається, коли до вас ставляться зневажливо, найімовірніше, ви не знаєте, як це припинити.
Розчарування з приводу того, що ви не в змозі задовольнити свої емоційні потреби або висловити свої почуття, позбавляє вас сили й здатне спричинити пасивно-агресивну поведінку.
Емоції пов'язані з помилками, які ми здійснюємо. Коли ви забули зустріти дружину в аеропорту або сходити на прийом до лікаря, це може бути ознакою невираженого гніву. Ми боїмося вступати в конфлікти й псувати стосунки з близькими людьми, і тому придушуємо свій гнів.
Але емоції нікуди не зникають. Зрештою, пригнічені емоції можуть проявитися у вигляді болісних способів спілкування, звинувачень або образ. На жаль, така поведінка запускає нескінченний цикл образ.
«Ми ніколи не буваємо такі беззахисні, як тоді, коли любимо, і ніколи не буваємо так безнадійно нещасливі, як тоді, коли втрачаємо об'єкт любові»
Коли мої клієнти говорять, що найбільше у світі вони бояться стати покинутими, я зауважую, що вони мають два варіанти: не зближуватися ні з ким, таким чином гарантуючи собі, що їх ніхто не кине, або вступити у близькі стосунки, ризикуючи розбити своє серце. Ніхто з нас від цього не застрахований.
«Досвід вчить нас, що світ – це не дитяча кімната»
Щоб сховатися від важких відчуттів, болю й відчуття відкинутості й зневаги, ми змушені придушувати їх. Так безпечніше, але єдиний спосіб відпустити свої почуття – прожити їх. Проживати свої почуття – це означає бути живим.
Корисні поради про те, як подбати про себе
Полюбіть свої кордони. Це означає, що вам слід визначити, що для вас добре, а що – погано, і прийняти це.
Піклуйтеся про себе. Стрес вимотує вас фізично, тому вам слід стежити за тим, що ви приймаєте у власні серце, тіло й розум. Не зловживайте алкоголем і тютюном, щоб розслабитися. Здорова їжа – це добре, фастфуд – це погано.
Практикуйте усвідомленість. Це допоможе вам бути тут і зараз. Приймайте все, що трапилося з вами впродовж дня. Це не означає, що ви маєте з усім погоджуватися. Суть у тому, щоб розуміти свої почуття саме в цей момент, не давати вашому минулому і майбутньому впливати на вас.
Плануйте відпочинок упродовж робочого дня. Ваша нервова система віддячить вам.
Дозвольте собі відчувати вразливість, залежність та інші складні емоційні стани. Люди схильні відмовлятися від сторонньої допомоги. Можливо, те, що ви покладалися тільки на себе, допомагало вам у дитинстві, але в зрілому віці це не можна назвати здоровою навичкою. Люди соціальні за своєю природою, і тому ізоляція не сприяє емоційному здоров'ю.
Контролюйте свою поведінку. Не вихлюпуйте свої негативні емоції на інших. Аналізуйте свої думки, постарайтеся зрозуміти, як ваші думки, почуття й невирішені проблеми впливають на вашу поведінку.
Спіть достатню кількість часу, займайтеся йогою, пийте багато води, вживайте здорову їжу й шоколад.
Учіться заспокоювати себе. Практикуйте глибоке дихання, розслаблення й усвідомленість, щоб долати тривогу.
Спробуйте подивитися на світ як безпечне місце, де більшість людей бажає вам добра. Це навчить вас довіряти світові й собі. Це дуже важлива навичка, тому що віра у свою здатність давати раду проблемам зробить вас щасливішими. Навіть якщо батьки ніколи вас цього не вчили...
Розвиток дитини
Немає коментарів:
Дописати коментар