Як підтримати близкість у родині

 Світлана Ройз 

Про вітання - прощання та "благословіння близькістю". Найчастіше зараз я ношу саме цю прикрасу. Якось побачила, що коли хтось знаходиться в цей момент поруч, він/вона віддзеркалюється в цьому сердечку. Іноді так і кажу: "бачиш, ти у мене в серці". Я створюю багато практик для того, щоб дітям і дорослим було легше проявити близькість. Раніше робила це, щоб допомогти налаштуватись один на одного, а зараз все це стає ще більш важливими "терапевтичними інструментами". Бо тільки поруч з надійними близькими, ми відновлюємося і можемо впоратись з навантаженням стресом. А ще - ми ж ніколи не знаємо, коли наша близькість для дітей стане пам'яттю.

Для мене зараз найважливіші миті доби - пробудження, прощання та вітання з донькою перед школою, чи прощання з сином перед від'їздом з села, прощання перед сном. (Я не кажу про моменти контакту з чоловіком). Саме ці "миті" дають можливість закарбувати в дітях це відчуття - "ти у мене в серці. Щоб не відбувалося, я з тобою". Напевно, пращури назвали б таки миті благословінням. А прагматичною мовою - це інструменти зміцнення прив'язаності.

доньку будить вранці дзвоник тата, (коли у нього є можливість).

і мої слова: "доброго ранку, Щастя".

Під час війни найчастіше я заплітаю їй два хвостики, чи дві косички. І нагадую: це як тато і я завжди за тобою і з тобою"

Для сина у мене є особливий поцілунок - в плече. (я тільки до плеча і можу дотягтись. І коли цілую, наче передаю силу його вже чоловічим плечам)

Іноді вдома ми обираємо на прощання картку з "Обійманців" і це завжди викликає усмішку (бо обійми китів, рибок, мишачі обіймишки чи обіймурки котиків не можуть же не викликати усмішки). (Завантажити їх можна тут https://bit.ly/3VbNZqR )

Я залишаю "видимі сліди" - щось малюю на дзеркалі, щоб діти, особливо якщо без мене збираються, це побачили. Коли їду раніше, ніж донька прокинеться, обов'язково пишу записку - щоб залишити відчуття своєї присутності.

А на двері я намалювала наш таємний символ - я розповіла дітям, що хочу, щоб на двері був знак саме мого "благословіння". Доброго побажання у всіх дорогах. Запитала у них, що це може бути, вони самі обрали малюнок.

Щоб не відбувалося, навіть коли ображені один на одного, перед сном ми миримось.

І перед дверима школи я намагаюсь прощатись і зустрічати дитину, без поспіху. (Нагадую собі про це) Майже підлітка іноді вже каже - мама, ну що ти. Але "обіймурки" чи "пташині обійми" поки приймає.

Наша "зовнішня" присутність дає внутрішнє відчуття наповненості. Ось це відчуття - "ти у мене в серці, а я у тебе" - дає можливість дітям та дорослим витримати розлуку.

Які у вас є "ритуали близькості", якими можна поділитись?

Обіймаю, Родино як хочу більше відчуття близькості і менше розлук. І як хочу Перемоги