Коли дитина засмучена, або емоції її поглинають, починає вам грубити, чи хоче крушити все навколо, або, навпаки, замикається в собі - спробуйте приєднатися до її емоцій: «я бачу ти сердишся/засмучений/а», «тобі схоже зараз важко, хочу розуміти твої почуття», «в твоїй ситуації, я, мабуть, почувалась б так само». Коли дитина чує подібне повідомлення, вона заспокоюється, відчуває себе почутою, що її сприймають, почувається в емоційній безпеці. І лише тоді дитина готова сприймати ваші настанови.
Коли ми визнаємо дитячі переживання, нам НЕ потрібно говорити: «припини хвилюватися за це», «все буде добре», «це не причина так реагувати»… Для дитини це звучить так: -«Для мене незручні твої емоції, заспокойся щоб мені було добре», «те що ти так чуєшся, мені дискомфортно», «заткнись, щоб мені було добре»…
Уявіть себе розчарованими, засмученими, злим, а вам говорять: «та не переживай», «це не важливо», «просто заспокойся»… Ви почали б відчувати ще більше роздратування, або вам би хотілось закрити цю тему. Наслідком такого контакту буде недовіра. Ви згодом будете уникати говорити про свої переживання з цією людиною.
ВКАЗУЮЧИ дітям, як їм почуватися, ми НЕ ВИЗНАЄМО їхні переживання. Коли подібні батьківські реакції систематичні, дитина блокує свої емоції, і згодом ще більше проявляє негативну поведінку.
Памʼятайте: спочатку необхідно встановити емоційний звʼязок (поле безпеки), а лише потім переходимо до обговорення поведінки дитини.
©Наталія Простун
Немає коментарів:
Дописати коментар