Важкі діти у вихованні стають такими у відповідь на емоційну недоступність своїх батьків. Я помічаю, як часто батьки самі не вміють дати раду своїм емоціям, не ідентифікують свої емоційні відтінки. Весь арсенал емоційного інтелекту в таких словах «добре», «погано, «так собі»… Батьки не навчені говорити про свої переживання, тому не знають як бути з бурхливими емоціями дитини.
Кожна дитина потребує поряд надійного дорослого, який буде дбайливим до її переживань, чутливим і добрим. Не буде їй «затикати рот», не скаже «єрунда», не знецінить «чого ревеш», не узагальнить «ти завжди така нюня», не усоромить, не звинуватить в емоційності. Дитячий мозок - емоційний, що є природньо. Дозрівання розумного мозку (префронтальної кори) ще в процесі (доречі, до 25 років). Дитині життєво необхідно відчувати себе в емоційній безпеці як дома так і в школі. Поряд мають бути емоційно безпечні дорослі, які визнають дитячі переживання. Це ще не означає, якщо ви трохи накричали на своє чадо, то ви не турботлива мама. Дитина з двох років стикається з фрустрацією і кортизолом, особливо, коли встановлюються нові межі. Вона навчається справлятися з батьківською недосконалістю. В певній мірі дитині необхідна обмежена батьківська токсичність. Хіба, якщо ви систематично кричите на свою дитину, критикуєте, сварите, вимагаєте, не чуєте, то ви створюєте руйнівний стрес. Внаслідок довготривалого стресу в мозку дитини потужно виділяється кортизол, який може бути токсичним, впливати на розвиток мозку, на емоційну сферу. Дитина стає роздратованою і наслідок - негативна поведінка.
Дитина лише трохи може дати раду своїм емоціям. При відсутності людини, яка б допомогла дитині в регуляції емоцій, дитина залишається покинутою, самотньою, не почутою. Їй важко емоційно відрегулювати себе, вона може тільки плакати ще голосніше або замкнутися в собі, як часто чинять підлітки.
Батьківська психіка по суті, комунікує з психікою дитини. Мама/батько інтуїтивно заспокоює свою дитину через дотики.
Одного разу, я спостерігала, як на одній із батьківський груп, тато щось розповідає учасникам, забігає його дитина з дитячої кімнати, і вмить залазить до тата на коліна, хникає. Татусь тепло огортає обіймами, цілує в волосся, і не зупиняючись продовжує говорити.. Дитина притулилася до тата, поплакала в груди, заспокоїлась в обіймах - ніби підзарядилась, трошки посиділа на колінах і побігла далі в дитячу кімнату. Ось так виглядає зворушлива комунікація батька та доньки. І не потрібні слова. Обійми заряджають особливою енергією любові. У дитини з’являються сили вирішувати свої конфлікти.
Дотики та обійми створюють окситоцинове поле, і дитина відчуває захищеність в батьківській прив'язаності. Особливо зараз вони так необхідні дітям. Війна - виснажує психіку, і діти стають вразливими.
Навіть ми, дорослі, коли фізично відчуваєм дотики і обійми, ми відчуваєм психологічну підтримку.
1. Тому важливо бути турботливим слухачем дитячих емоцій. Вживати такі слова «я тебе чую», «я з тобою»… «як я можу тобі допомогти».. Тоді у дитини сформується механізм чути себе, турбуватись про себе.
2. Розвивати розуміння емоційних відтінків, називати їх - тоді дитина краще розумітиме себе.
3. Користуватися обіймами!
©Наталія Простун
Немає коментарів:
Дописати коментар