Діти під час війни Події останніх двох років зачепили кожного українця. Дорослі по своєму переживають кожну ситуацію, діти по своєму. І якщо дорослі здебільшого вже мають власну думку, досвід, знання, розуміння того, що відбувається і чому, то діти всього цього не мають. Тому внутрішній стан дитини визначити набагато важче, ніж дорослого.
Практично кожна дитина в Україні травмована війною. Це можуть буть як фізичні травми внаслідок бомбардувань, так і психологічні. Діти, що лишилися в своєму місті, переїхали в іншу область, виїхали за кордон, зовні однакові: вони граються, ходять до школи, сміються, сваряться, розмовляють, танцюють… Але всередині кожного з них своя пустеля. У них є багато запитань, на які у більшості дорослих немає відповідей. Та для кожного з них важливо прожити цей стан, обережно дістати назовні, розібрати на деталі і створити міцний фундамент для майбутнього.
Пропонуємо до вашої уваги декілька рекомендацій щодо спілкування з дітьми, які пережили травму війни.
- Запитання. Якщо дитина щось питає у вас – значить вона вам довіряє. Не відмахуйтесь і не відганяйте. Дитині важливо почути вашу думку тут і зараз. Говорити потрібно чесно, використовуючи інформацію згідно віку. Якщо ви про щось не знаєте, то необхідно так і сказати, але ваших «не знаю» не має бути багато, бо інакше це викликає зростання дривоги, дитина може відчути себе неважливою і непотрібною.
- Булінг. Він є недопустимим будь-де і будь-коли. Але, на превеликий жаль, досить часто зустрічаються випадки насмішок над дитиною, чий батько (або батьки) є військовими ЗСУ. Якщо ви дорослий, що опинилися поряд і почули подібні висловлювання – негайно їх припиніть. Необхідно донести булеру, що такі висловлювання є неприпустимими, бо кожен, хто захищає нашу країну робить надважливу справу і для нього в тому числі.
- Емоції. Часто діти, що пережили травму, «закриваються». Це дуже небезпечно, адже може призвести до непередбачуваних наслідків. Необхідно реагувати на кожний прояв емоцій, відслідковувати, що стало їх причиною та проговорити це з дитиною. Найкраще – заохотити дитину до роботи з психологом, пояснивши велике значення такого спілкування для майбутнього.
- Контакт. Взагалі торкатися дітей без попереднього дозволу заборонено. А травмованих дітей тим паче. Прості запитання, на кшталт: «Можна я покладу руку тобі на плече?», «Можна взяти тебе за руку?» або «Можна я тебе обійму?», допоможуть вам покращити спілкування. Якщо перед відповіддю дитина відводить погляд, знизує плечима, сіпається тощо то це непрямий сигнал до того, що торкатися не варто. Під час обіймів важливо пам’ятати, що очі дитини мають знаходитися навпроти ваших очей або плечей. Якщо дитина мала за зростом, то краще присісти, в жодному рази не нахиляючись і не притискаючи її до своїх ніг чи живота.
- Допомога. Кожній дитині, що має травму війни, необхідна кваліфікована психологічна допомога. Для когось це буде лише декілька зустрічей з психологом, а для когось – тривала психотерапія. Кожен випадок унікальний. Як дорослий, що несе відповідальність за дитину, знайдіть можливість організувати для неї таку зустріч.
Найважливішим для кожної дитини є любов і підтримка. У складні часи дітям доводиться рано дорослішати і переживати те, чого вони не мали б переживати. Тож наше завдання, як дорослих, створити такі умови, щоб дитина почувала себе в безпеці і турботі. Прояв негативної поведінки дитини – сигнал, що щось йде не так.
Немає коментарів:
Дописати коментар