З турботою про себе

 Вікторія Назаревич

Щоб тримати баланс, важливо навчитися слухати не лише сили, а й втому.

Бо інколи виснаження приходить не від великих подій, а від дрібних, тихих моментів:

коли ти виступаєш, а світло зникає у найпотрібнішу секунду;

коли хтось не робить навіть того, що мусить;

коли люди намагаються дійти своїх цілей, спираючись на твою силу замість власної.

Ці мікромоменти ніби незначні,

але вони накопичуються — крапля за краплею знімаючи шар витривалості.

І саме тоді стає особливо важливою ясність.

Щоб тримати свій баланс, варто чесно зважити кілька речей:

Хто має піти, щоб ви змогли вижити?

Не з болем, а з повагою до власних меж. Бо не всі, хто поруч, мають залишатися у вашому колі близькості.

Що має бути забуте, щоб звільнити простір думок?

Деякі спогади — це пил на внутрішніх полицях. Їх можна стирати без почуття провини.

Що має бути повернене іншим, щоб ви могли нести своє?

Чужі обов’язки не стають легшими від того, що ви їх підхоплюєте. Вони просто стають чужими всередині вас.

Що справді варте вашої сили, а що — лише ілюзія важливості?

Ілюзії вміють голосно кричати. Справжнє — говорить тихо, але точно. І тому вам потрібні канікули. Соціальний детокс.

Пауза, у якій ви перестаєте тримати світ — і дозволяєте світу хоч трохи потриматися без вас. Бо баланс народжується там, де ви дозволяєте собі зупинитися. І в цій тиші знову впізнати себе.

На це варто зважати, бо від цього залежить виживання, втома вбиває не гірше за ворога! Брайте про себе!