Клінічні психологи та психотерапевти України
Ненасильницька комунікація в сім’ї: як говорити так, щоб нас чули
Будь-яке різке слово, мовчання, крик чи відсторонення — це поверхневий сигнал.
Під ним завжди є 2 речі:
емоція → потреба
Перший крок — запитати себе (і потім близького):
> «Що зараз за цим стоїть? Яка емоція? Яка потреба не закрита?»
Приклади:
крик = страх / перевантаження → потреба у безпеці, підтримці;
відсторонення = образа / втома → потреба у просторі, визнанні;
критика = невпевненість / тривога → потреба у певності, стабільності.
Цей крок зупиняє автоматичний конфлікт.
Це найглибший момент техніки.
Одна людина висловлюється. Інша — не відповідає, не заперечує, не виправдовується.
Вона говорить лише одне:
> «Я чую тебе так, що…»
(і перефразовує спокійно, без оцінок)
Приклад:
«Я чую тебе так, що ти злишся не через тарілки, а тому що тобі важливо, щоб у домі був порядок і щоб тебе почули?»
Це дає відчуття глибокого прийняття та безпеки.
Людина, яку "переклали", каже: «Так, саме так» або
«Не зовсім, я мав/мала на увазі…»
Це коригує сприйняття, щоб ви дійсно побачили одне одного, а не "вгадували".
Після уточнення кожен із вас озвучує тільки потребу, без вимог:
> «Мені важливо…»
«Я потребую…»
«Для мене цінно…»
Приклади глибинних потреб:
спокій, близькість, ясність, порядок, повага, передбачуваність, підтримка, свобода, час для відновлення. Це переводить розмову з «хто винен» на «що нам обом потрібно, щоб нам було добре».
Питання, яке відкриває двері до партнерства:
> «Що ми можемо зробити, щоб тобі стало легше — і щоб мої потреби теж були враховані?»
Це не компроміс (де всі трохи незадоволені).
Це співтворчість.
знімає ескалацію за 1–2 хвилини;
дає відчуття «мене бачать і розуміють»;
відкриває потреби, які ми рідко називаємо;
створює справжню близькість і повагу;
навчає говорити не з болю, а з серця.
Немає коментарів:
Дописати коментар