Я хотіла сказати важливі слова всім батькам, поряд з якими зараз діти різного віку. І як мати, і як психолог.
Діти залежать від нашої стійкості та нашої ресурсності. Вони залежать від того, що зчитують із нашої міміки, наших невербальних сигналів. І від того, які слова ми знаходимо, щоб пояснювати їм те, що відбувається. Наші реакції та наші слова – будуть формувати не лише їхнє ставлення до подій, а й створювати відчуття – наскільки ми можемо впоратися з усім, і саме в нас вони намагаються зараз більшою мірою розчинити весь страх.
І тому зараз особливий час нашої власної турботи про себе. Нашої самопідтримки та підтримки. Зовсім не час перфекціонізму, не час навіть крапельки думок – а яка я мати чи батько – наше завдання бути живими!
У всіх сенсах. І дуже важливо бути до себе дбайливими. Терпимими. Я майже перестала себе картати за те, що не можу готувати так, як хотілося б. і за те, що так багато працюю. Всю самокритику зараз - до русского корабля 
Якщо дитина може повернутися до школи – чудово, все, що її пов'язуватиме з мирним часом, усе, що нагадуватиме про щось життєве – регулярне – це терапія.
Як тільки видається можливість, важливо підтримувати контакти з друзями чи з новими дітьми.
Якщо дитина сама вчиться – чудово. Але, будь ласка, пам'ятаймо, що в той час, коли небезпечно – інтелект не такий активний. Можуть бути складнощі з концентрацією. Ви будете спостерігати відкат у знаннях. Діти можуть скаржитися на те, що нічого не пам'ятають і нічого не виходить.
Ви можете помічати в дітей різгого віку - одночасну дорослість і явний регрес в емоційних реакціях, іграх, поведінці, в мові.
Наша донька ставить мені одне й теж саме питання в різних варіаціях величезну кількість разів - і буде ставити, поки не утвердитися у відповіді. І сама не відчує опору. А якщо буде сирена, що ми робитимемо? А якщо сирена нас застане, коли ми підемо до магазину? А якщо я засну і не почую сирену? А нас не вб'ють? А чому Росія почала війну. – важливо щоразу відповідати на ці питання. Це спроба дитини впоратися із тривогою. Що більше інформації, то більше стійкості.
Так важливо відповідати на всі їх запитання. І пояснювати, що ми робимо. І що будемо робити. Це дає їм змогу сконструювати реальність. відчути опору.
Дитина не вміє сама себе регулювати - не вміє сама себе заспокоювати. А діти будь-якого віку зараз стикаються не просто із досвідом стресу. Це надзвичайне навантаження всіх систем – нам доведеться їм щоразу нагадувати – дихай разом зі мною. Стисни мою руку так, щоб кісточки захрустіли, потопай зараз ногами, подуй разом зі мною на великий палець. Давай порахуємо, скільки поруч із нами зелених предметів.
Діти можуть ставати як дуже прилипливими, так і колючими.
Агресія, роздратованість, примхи, сльози, скиглення, вимоги, звинувачення – цілком закономірні.
І все це вимагає такого терпіння і наших сил!
Я багато разів на день говорю доньці, коли вона вередує - відводжу її в сторону, обіймаю, і говорю «тобі зараз дуже важко? Це так жахливо, що тобі доводиться все це переживати. Ти сумуєш за домом? Так складно все, що відбувається. Але ж ти така молодець. Ти така сильна та мудра. Дякую, за те, що справляєшся. Я теж дуже сумую. І дуже хочу додому. І дуже втомлююся. Знаєш, на маленькі вередливості у мене зараз сил вистачить. А ось на великі – ні. І кожна істерика забирає ще сили. Давай ми берегтимемо один одного. Донька дозволяє собі розплакатися. І повертається до адекватності. –
Щоразу, коли мені хочеться її тріснути – я її обіймаю.
Неможливість їсти звичну їжу, втрата будинку, улюблених іграшок, друзів – це втрата. Втрата з горюванням. Це руйнування опор.
І важливо допомогти озвучити почуття дитини і, звісно, підтримати її. Інакше вона буде відчувати себе жертвою, чи мститися миру за те, що у неї відібрали.
Чим більший страх, тим сильніше може проявлятися агресія. Але будь-яка виявлена емоція краща, ніж завмирання. При спалахах агресії ми говоримо – ти злишся? Це так складно витримувати – все, що зараз відбувається. Злитися нормально. Завдавати шкоди собі та іншим не можна. Хочеш, покричемо в подушку чи склянку, чи побити подушку?
Це все вимагає від нас дорослих сил, яких дуже мало. І їх важливо економити, багато в чому, крім цього.
Нам дуже важливо включити у свій день, де б ми не були – хоч щось із звичного життя дітей у мирний час. Ми шукали будь-яку хоч трохи схожу їжу на ту, що дочка їла вдома, хоч будь-яку дрібницю. Щоранку я її зустрічаю нашими домашніми слівцями та іграми. Щовечора співаю колискові.
Якщо у нас немає сил читати, чи немає книг – можна заощаджувати сили та слухати аудіоказки.
Якщо дитина хоче грати - це чудово, це означає, що нервова система має ресурс на зцілення.
Важливо пам'ятати, що знаходитись у телефоні – для дитини безпечніше. Там те, що відволікає від реальності і те, що вона можн проконтролювати. Але все ж таки важливо, намагатися їх переключати на дії. Давати доручення, призначати відповідальними.
Дитині будь-якого віку дуже важливо на щось вплинути, щось проконтролювати, на щось сказати – моє! Це може бути шишка, монетка, лялька з палички та хусточки. МОЄ – допомагає відчути силу.
А слово НІ, НЕ ХОЧУ, НЕ БУДУ – спроба повернути відчуття контролю, повернути відчуття кордонів.
З ручки доньки не змилися написи, які я робила фломастером – ім'я прізвища та наші телефонні номери. Щоразу, коли бачу – ледь стримую сльози.
Сьогодні, коли ми виходили в магазин, вона спитала – а якщо буде тривога, а мене не буде вдома, як мої іграшки, вони ж – мої спогади про дім?
І посадила їх біля найбезпечнішої стіни в коридорі.
Мені б хотілося обійняти всіх батьків – і сказати, які ми круті, що витримуємо весь цей жах. і залишаємося такими турботливими і піклуючимися.
І подякувати всім дітям, будь ласка, кажіть їм слова подяки за кожну дію, яка їм вдається.
Ми обов'язково впораємося. Ми збережемося заради своїх дітей та заради власного Життя.
В вільній прекрасній Україні! 
Немає коментарів:
Дописати коментар