Як підготувати дитину до короткої розлуки

 Світлана Ройз

Як підготувати дитину до короткої розлуки. Практичне ☀️ Нещодавно я їздила у відрядження. Наша донька вже зовсім доросла і я їхала ненадовго. Але це була перша розлука за довгий час. Донька нервувала, як колись, коли була малечею.

 Я думала про результати досліджень – про те, що діти і підлітки зараз більш залежні від найближчих дорослих.

 І відсутність батьків може бути пов’язана з відчуттям загострення небезпеки. Коли зовнішній світ нестабільний, діти довше утримують внутрішню потребу у близькості.

 Думала, що ми все одно маємо вчити їх витримувати розлуку. Що ця гра в «ку-ку» - де мама ніколи не зникає, навіть, якщо її не видно - продовжується в іншій формі і в дорослому віці.

 І в цій «розлуці», яка має стати за якусь кількість років їх самодостатністю та самостійністю - вони залишаються з відчуттям нашої близькості і з конкретними навичками, яким ми маємо встигнути їх навчити.

 Я нещодавно опитувала знайомих, чи вміють їх діти мити посуд, прати свою білизну і пришивати ґудзик. Як думаєте, які були відповіді?

 ☀️ Коли донька, як в дитинстві, запитала : може, ти не поїдеш? – я відповіла так само, як колись, коли вона була зовсім малечею: ти поспиш дві ночі і я приїду.

  Для зовсім маленьких дітей час - абстрактне поняття. І ми можемо акцентувати саме на ночах.

 Саме зараз ніч відчувається, як простір невизначеності і загрози. коли я іноді під час близьких вибухів приношу доньці какао. І кажу їй: тримай мене за руку.

 ☀️ Загальна ідея – ми не «прибираємо» сум. Дитина має поступово навчатись витримувати і його. Ми і маленьку дитину не відволікаємо постійними розвагами.

Ми можемо створити «місток близькості».

 ☀️ Взагалі розлука має три етапи - підготовка, проживання і повернення. На кожному з них дитина може потребувати нашої уваги й ясності.

 На першому ми створюємо відчуття «передбачуваності».

На другому - підтримуємо контакт. Передаємо відчуття контролю.

На третьому – повертаємось до звичного режиму

 ☀️ Існує багато різних ідей прощань.

Я за те, щоб попереджати дитину про наш від’їзд. Дати можливість попрощатись. Якщо ми потайки зникаємо, дитині може бути складно довіряти нашій надійності.

 Коли батьки питають: так він\вона же буде плакати? Я відповідаю –  ви зараз більше піклуєтесь про себе, чи про дитину?

☀️ Якщо немає можливості попрощатись, і ситуації бувають різними, можна залишити дитині «листа» - малюнок, відео-повідомлення.

  У нас в родині є традиція: коли ми кудись йдемо чи їдемо і не можемо попрощатись, ми залишаємо на столі чи у ліжка записку.

Це дає відчуття поваги до почуттів, допомагає зменшити тривогу (чим більше інформації, тим менше тривоги).

Для дитини передбачуваність - це форма безпеки.

 ☀️ Коли діти їздили в табори, я писала їм маленькі листівки, вкладала в пронумеровані конверти. Найскладніші дні адаптації зазвичай 2 - 3 і 7. Мені було важливо «перекрити» їх відчуттям підтримки.

 ☀️ Ми можемо підготувати однакові браслети, наліпки, тимчасові тату – щоб нагадували про наш «зв’язок».

Символічні предмети допомагають дитині переносити образ близької людини всередину — це важливий крок до формування внутрішньої опори.

 ☀️ Перед самим від’їздом я згадала про мою давню традицію – робити маленький квест. Колись я писала на папірцях літери імені дитини і давала підказки, де їх шукати.

 Зараз просто написала кілька записок і вже з дороги надсилала повідомлення з інформацією, де вони заховані. Було б добре підготувати якийсь смаколик, щоб був сюрпризом на завершення квесту, але я не встигла.

 Доросла донька радісно записувала кружечки з відео зі знайденими папірцями. А в дитинстві син і донька складали з літер своі імена.

 ☀️ Час, коли дитина може бути більш чутливою до нашої відсутності: одразу після прокидання вранці і перед сном.

 Не всі діти люблять, коли інші дорослі намагаються відтворити ритуали, звичні в спілкуванні з дорослим, який зараз відсутній. Але можна спробувати – зустріти маленьку дитину тими ж словами, ставити музику, читати казку. А дорослій надіслати стікер чи відео.

 ☀️ Дитині безпечніше, коли вона має «опори», умовно це: людина, з якою мені безпечно, предмет - щось, що має сенс і дає відчуття зв’язку, ритуал - знайома дія або звичка.

☀️ Для маленьких дітей ми можемо вигадати завдання на час відсутності:

Вивчити вірш чи пісню і записати для мами\тата на відео

Зробити чек-ліст з «важливими діями» на день чи тиждень і їх поступово викреслювати

 ☀️ Малеча, що сумує за близькими, може відмовлятись від страв, що готують інші дорослі.

Ми можемо запропонувати дитині приготувати свою страву (наприклад, фруктовий салат, чи йогурт з фруктами - засипати в готовий йогурт смаколики). А потім запропонувати мамі чи татові.

 І ми взагалі можемо нагадати дорослому, з яким дитина залишається, що вона може не тільки сумувати, а й злитися або відмовлятися від нового.

Це закономірна реакція на відчуття втрати того, що було стабільним, спосіб нервової системи впоратись із напруженням.

 Наша задача тут не тільки  «з’являтись» в відеодзвониках. Ми ще й пропонуємо і дію, яка давала б дитині відчуття того, що вона щось може і вміє сама. І це було б грою та радістю.

 ☀️ Маленьким дітям можуть бути потрібні конкретні предмети і ритуали.

Молодшим школярам - завдання і чіткі межі часу розлуки.

 Підліткам - повага до їхньої самостійності і довіра, що вони впораються.

 ☀️ Ну і моє найулюбленіше, про що вперше писала в книзі «Хто живе у мами в серці» і часто нагадую  в різних практикумах та інтерв’ю.

 Я вирішила з початком великої війни викласти цю книгу у вільний доступ, друзі з БараБука  розмістили у себе на порталі. Посилання на книгу буде в коментарях:

 ☀️ Ми пропонуємо дитині покласти руку на груди і прислухатися.

Що каже серце? Воно каже не «тук-тук» - а «Люб-лю – люб-лю». Коли ми – дорослі, маленькі в будь-яких містах та обставинах сумуємо, ми можемо пригадати: наше серце завжди каже всередині нас голосом тих, хто нас любить чи любив. Люб-лю.

 Ми їдемо і повертаємось. І поступово формуємо у дітей відчуття, що зв’язок між нами не переривається.

Скільки б нам не було років. І де б ми не були.

 Люб-лю.

 Я розумію, що ця тема зараз не на часі. Що ми зайняті "дорослими проблемами". Я сьогодні думала, що допомагає мені після всіх новин повертатись до відчуття реальності. - те, на що я саме зараз можу вплинути і зробити. Додати хоч трохи турботи для дітей та дорослих.

Обіймаю, Родино ❤️ як хочу Перемоги!