Міжнародна Психологічна Асоціація Проективних Методик

Голодомор — біль, що живе в пам’яті поколінь

Це не лише історія про голод. Це історія про тишу, страх, втрату і виживання. Про порожні миски, які стали символом не лише фізичного голоду, а й глибокої травми, що передається через покоління.

Трансгенераційна психотравма голодомору— це не “містика” і не просто пам’ять про минуле. Це психологічні, поведінкові та навіть фізіологічні зміни, які передаються від травмованих поколінь до їхніх дітей та онуків.

Ми носимо цю пам’ять у дрібницях:

– у звичці доїдати все до останнього крихітки

– у тривожному ставленні до запасів

– у глибокому внутрішньому страху втрати контролю над базовими потребами

Нащадки виживших після голодомору отримали певні звички та страхи, які передаються з покоління в покоління. Навіть якщо людина не пережила голод особисто, у неї може бути:

тривога за їжу та ресурси,

страх, що «все може закінчитись»,

складність довіряти державі чи системі,

звичка жити «про всяк випадок»,

відчуття, що світ небезпечний.

Це — не її особистий досвід. Це відлуння травми її предків.

Це — колективна пам’ять, яка проявляється навіть сьогодні. Вона живе в наших тілах, у наших реакціях, у нашій культурі. І водночас — це пам’ять про гідність, про силу вижити, про цінність життя.

Ми маємо пам’ятати, говорити, передавати знання про цю жахливу подію, щоб ця історія не повторилася.