Цікавість дітей до теми смерті

 Світлана Ройз 

Час від часу донька ставить питання про смерть. Вони змінюються з віком. Вона знає, що я відповім і витримаю навіть неприємні та складні. Кілька місяців тому вона питала: а якщо з тобою чи татом щось станеться?- і ми говорили про те, що ми робимо все від нас можливе, щоб бути в безпеці і цілісними. Я зараз, поки тата немає поруч, взагалі прораховую кожен свій крок. Але поруч з нею є дорослі, яким ми її можемо довірити. Я знаю, що про неї подбають. Від цього мені і їй спокійніше.

Звичайно, вона питає, чи не боюсь я, що тато може загинути. Я їй чесно кажу, що на війні ніхто нічого не може гарантувати. Але я так ясно бачу його повернення. Так сподіваюсь, вірю, що Життя його буде берегти.

Вчора ми говорили перед сном. Вона раптом сказала дуже доросле, те, про що я думала після 30:

"Так сумно і складно бути наймолодшою в родині. Ви ж всі помрете раніше за мене - ви з татом, бабуся з дідусем, брат з дівчиною, кішка. Мені залишиться більше болю".

Я їй казала, що виглядає дійсно так, але ми всі встигнемо наповнити її любов'ю. Що деякі втрати ми пройдемо разом і розділимо біль і сум. І допоможемо один одному. Втрачати, дійсно дуже боляче. Але саме зараз у нас є стільки життя разом.

Вона мене питала, як це було, коли помирали близькі. І я розповідала, як згодом ти наче починаєш жити поруч з болем. І він дійсно з часом проростає спогадами та любов'ю.

А потім вона питала дивно раціональне:

А ти напишеш заповіт?

А як ти хочеш, щоб тебе поховали?

А ти дійсно віриш, що є якесь життя після смерті, а якщо немає?

А якщо тебе не буде, а я захочу тебе обійняти?

Напевно, це було найскладніше запитання. Я відповіла: ти в цей момент обіймеш себе сильно - сильно, наче це я тебе обіймаю. Це точно буде моя любов.

Вона заснула в моїх обіймах.

Коли у дитини є можливість проговорити те, що турбує, поставити питання, разом шукати відповідь - вона може йти вглиб теми, чи йти в інші теми.

В житті біля смерті, біля такої кількості горя ми і наші діти, напевно, стаємо більш справжніми, витонченими дорослими та глибокими.

Я довго думала після цієї розмови. І про те, що не бажала б для маленької дитини таких думок. І про те, що, напевно, коли ти можеш говорити відкрито про смерть, ти можеш більш сміливо дивитись на Життя.

І про те, що я ще сильніше буду всіх обіймати на прощання. І просити захисту Життям.

Фото: я сьогодні зранку думала про нашу розмову з донькою, ходила по саду і фотографувала цю тендітну, як наше життя, красу.

Обіймаю, Родино як бажаю нам Життя. Обіймаю так сильно, як вірю в Перемогу!