На цьому фоні в дітей росте тривожність, можуть розвиватися труднощі з розумінням власних емоцій, розлади харчової поведінки, порушення сну чи навіть селфхарм — коли діти самі завдають собі ушкоджень.

Як з цим боротися і які запити психологи найчастіше бачать у своїй щоденній роботі — читайте у великому матеріалі на
LB.ua за участі психологинь фонду
Голоси дітей з Києва й Запоріжжя — Юлії Тукаленко та Яни Віхляєвої
bit.ly/4ouOCuIУривок зі статті: "«Виявилося, що ми з колегою були єдиними дорослими, які запитували дітей, як їм жилося й живеться в умовах війни. Батьки часто уникають цієї теми, щоб "не турбувати" дітей. Діти почали розповідати, що бояться ходити в певні місця, бо знають, що там трапилося. Коли дитина залишається наодинці зі своїми думками, вона намагається або нормалізувати події, або фантазує по-своєму. Якщо ми, як основні дорослі й опорні фігури, не підтримуємо дитину, не відповідаємо на її запити, вона шукатиме інформацію самостійно. І в цей момент ми втрачаємо можливість побудувати довірливі стосунки», — додає психологиня."