Нерідко ми можемо почути від учнів або колег фразу: «Я в депресії». У повсякденному житті це може означати, що людина сумна, втомлена чи роздратована — і це нормально. Інколи хочеться «похандрити» кілька днів.
Але реальна депресія — це зовсім інше…
За класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров’я, депресія — це стан, при якому впродовж певного періоду (щонайменше 2 тижні) в людини спостерігається стійкий знижений настрій або помітне зменшення інтересу/задоволення від діяльності, а також низка супутніх симптомів, які з’являються більшість днів майже щоденно, призводять до значного стресу або функціонального погіршення, тобто заважають робити звичні щоденні справи.
До списку симптомів прояву депресії включають:
депресивний настрій (сум, дратівливість, відчуття пустоти)
значне зниження інтересу або задоволення від звичних справ
зниження енергії або підвищена стомлюваність
порушення сну (безсоння або надмірна сонливість)
зміни апетиту / ваги (зменшення або збільшення)
зниження концентрації уваги / нерішучість
низька самооцінка / почуття неповноцінності, провини
психомоторні зміни (сповільнення або збудження)
Ці симптоми тривають не менше двох тижнів та помітно впливають на навчання, соціальні контакти та повсякденне життя.
Трохи про фізіологію депресії
Депресія — це не тільки емоційна проблема, а й біологічний стан. Під час депресії:
знижується рівень нейромедіаторів (серотоніну, дофаміну, норадреналіну), які регулюють настрій, мотивацію, сон і апетит;
можуть порушуватися гормональні цикли (вироблення кортизолу, мелатоніну), що впливає на реакцію на стрес і енергетичний баланс;
відбуваються зміни в активності лімбічної системи мозку, що відповідає за емоції та реакції на стрес.
Отже, депресія – це не лінощі та поганий настрій, це серйозний розлад, при якому людина і хотіла б, але не може повернутися до звичних видів діяльності. Тому так важливо розрізняти розповсюджене «я в депресії» від дійсно серйозного погіршення ментального здоров’я.
В межах дослідження «Діти і психічне здоров’я під час війни» (2022-2025) зазначено: у 2024 році частка дітей з симптомами депресивних розладів становила 17 %, що приблизно вдвічі більше, ніж до 2022-го. Отже, депресія все частіше зустрічається серед школярів різного віку.
Попри те, що діагностувати депресію має лише психіатр, розпізнати ознаки погіршення психічного здоров’я підлітка можуть люди, які постійно його оточують, зокрема – педагоги. А шкільний психолог може здійснити первинну діагностику, щоб оцінити ситуацію і за необхідності скерувати до психіатра та психотерапевта. Оскільки, нерідко лікування депресії потребує медикаментозного втручання та тривалої роботи з психотерапевтом.
Нереагування посилює ризикиДослідження свідчать про те, що у дітей і підлітків із нелікованою депресією зростає ризик суїцидальної поведінки. Вона впливає на когнітивний розвиток, пам’ять, мотивацію, що ускладнює навчання, а також часто стає хронічною, чи переходить у важкий стан, якщо не виявлена на ранньому етапі.
Школа — перше місце, де можна помітити зміни.
Педагог щодня бачить дитину в динаміці — її поведінку, активність, реакції.
Саме тому вчитель може помітити ранні сигнали (втома, апатія, зниження успішності, ізоляція, агресивність) і передати цю інформацію шкільному психологу чи батькам. Коли педагог реагує з повагою і прийняттям, це показує дитині, що:
її стан — не сором, а привід отримати допомогу;
дорослі готові вислухати, а не засудити.
Це формує культуру психологічної безпеки в школі. Тож так важливо не навішувати ярликів на учнів, що мають ті чи інші труднощі в емоційній сфері або діагностовані психічні розлади.
Якщо ви педагог і помітили в учня прояви депресії – з чого варто почати
Обговоріть те, що помітили з учнем
Обов’язково говоріть з учнями про їх емоційний стан, дайте зрозуміти, що ви помітили зміни і вас це турбує. Допоміжними для встановлення довірливої розмови можуть бути такі фрази:
«Я помітив(ла), що ти останнім часом виглядаєш втомленим(ою). Чи все гаразд?»
«Мені важливо, щоб ти почував(лася) безпечно — хочеш поговорити зараз чи краще пізніше?»
«Що тебе найбільше турбує останнім часом?»
Проведіть розмову з батьками
В цьому пості ми хотіли б детальніше обговорити особливості розмови саме з батьками. Оскільки за наявності депресивних проявів дитині вкрай важлива допомога дорослого.
Як провести цю розмову? Важливо зосередитися на меті такої розмови: не «повідомити про проблему», а включити батьків у команду підтримки дитини. Тому повідомлення має:
бути фактологічним, не діагностичним;
говорити варто турботливо, не звинувачуючи;
зберігати довіру дитини (не передавайте батькам деталі вашої розмови з дитиною, лише якщо йдеться про суїцидальні думки та наміри.
Підготовка перед розмовою. Зафіксуйте факти:які зміни поведінки ви помітили (дата, приклади);
як це вплинуло на навчання, активність чи спілкування.
Узгодьте дії зі шкільним психологом або адміністрацією (повідомте про цю розмову і про можливість скерування до психолога).
Підготуйте відомі вам телефони психологічної допомоги та установ, що надають психологічну допомогу у вашому місті (в цьому також може допомогти шкільний психолог). Виберіть формат: особиста зустріч чи телефонна розмова. Оберіть нейтральне місце, де ви зможете вести розмову на рівних і це буде зручно і для вас, і для батьків.
Структура розмови за алгоритмом«4К»: контакт – конкретика – концентрація на дитині – координація дій)
Контакт — початок розмовиМета: створити атмосферу довіри, показати, що ви на боці дитини і сім’ї.
Приклад: «Дякую, що знайшли час зустрітися. Я звертаюся, бо мені важливо, щоб (ім’я дитини) почував(лася) себе добре в школі, і ми разом могли її/його підтримати.»
Уникайте висловів: «Ваша дитина має проблеми з поведінкою.», «Мені здається, що у неї депресія.»
Конкретика — опис фактів Мета: не оцінювати, а представити спостереження. Формула безпечного повідомлення:
Факт + турбота + готовність допомогти.
Приклад: «Останні два тижні я помічаю, що (ім’я) часто виглядає втомленим(ою), не бере участі в групових завданнях і рідше спілкується з однолітками. На уроках може виглядати засмученим(ою) або зосередженим(ою) на своїх думках. Мене це турбує, бо я бачу, що дитині зараз непросто, і хочу обговорити, як можемо її підтримати.»
Концентрація на дитині Мета: перенести фокус із «проблеми» на потреби дитини.
Тож важливо підкресліть, що емоційні зміни не є «поганою поведінкою», а сигналом про внутрішні труднощі.
Приклад: «Такі зміни іноді трапляються, коли дитині важко через навчання, стосунки або внутрішні переживання. Це не про провину, а про потребу в підтримці.»
Координація дій — конкретні кроки після зустрічі Мета: домовитись про подальші дії, не залишати сім’ю сам на сам.
Приклад: «Ми можемо запропонувати зустріч зі шкільним психологом. Також варто звернутися до вашого сімейного лікаря або педіатра, який може оцінити емоційний стан дитини. Ми готові підтримати вас у цьому процесі.»
Обов’язково зробіть підсумки розмови: «Отже, ми домовилися, що сьогодні я передам інформацію шкільному психологу. А ви на цьому тижні сконтактуєте з сімейним лікарем»
Під час такої розмови важливо слідкувати, щоб ваш тон був максимально підтримуючим, партнерським і водночас конкретним. Тож поміркуймо про фрази, які можуть в цьому допомагати або, навпаки, заважати.
«Ви найкраще знаєте свою дитину, тому мені важливо почути вашу думку.»
«Ми всі зацікавлені, щоб (ім’я) почувалась краще.»
«Давайте разом знайдемо ресурси допомоги.»
Фрази, яких варто уникати:
«Ваша дитина не справляється / має депресію.»
«Щось не так у вашій родині.»
«Якщо ви нічого не зробите, буде гірше.»
Письмова фіксація розмови
Зафіксуйте вашу розмову у журналі бесід з батьками. Зокрема, туди можна внести такі дані:
дата, час, місце;присутні (педагог, батьки, психолог); короткий зміст: що спостерігається, що обговорено; домовленості (хто що робить і до якої дати); підпис педагога / підпис батьків (за потреби). 
Якщо батьки реагують складноТака розмова може бути нелегкою. Тому варто бути готовими зустрітися з різними реакціями батьків і з повагою на них відреагувати
Реакція заперечення («з нею все добре»):
«Я розумію, що вам складно це почути. Я просто хочу, щоб ми були уважні — такі зміни варто перевірити, щоб упевнитися, що все добре.»
«Це не про провину, це про турботу. Дитина має право на підтримку, як при будь-якому стані здоров’я.»
Агресія або звинувачення:
Зберігайте спокій, повторіть фокус: «Я звертаюся не щоб критикувати, а щоб разом допомогти (ім’я) почуватися краще.»
Сльози або розгубленість:
Дайте час, запропонуйте воду, проявіть співчуття: «Це справді нелегко чути, але ми з вами не самі, є спеціалісти, які допоможуть».
Подальша комунікаціяЧерез 5–7 днів уточніть, чи сім’я звернулася за допомогою. Якщо ні — повторіть контакт, запропонуйте ще раз підтримку. Якщо є ризик для безпеки дитини і батьки не реагують, дійте згідно з політикою захисту дітей (повідомлення керівництву / службі у справах дітей).
Коли педагог помічає у дитини ознаки пригніченості, байдужості чи виснаження — важливо не ігнорувати це. Реакція не означає «ставити діагноз», а — помітити, підтримати і передати інформацію тим, хто може допомогти.
Достатньо кількох простих кроків: спокійно поговорити з учнем, висловити турботу без тиску, повідомити шкільного психолога й батьків. Так педагог робить те, що в його силах — створює середовище, де дитина може почуватися у безпеці й отримати підтримку вчасно.
Матеріал підготувала експертка Спільноти, психологиня Ірина Гнєзділова.
Як відновитися після ночі тривоги, обстрілів чи недосипу
Вправа:
Не намагайся “відіспатися” одразу.
. Подбай про базові потреби
. Дай місце емоціям
. Увечері — м’який перехід до сну
. Стався до себе ніжно
