Другий документальний фільм про нейровідмінності

 Що відчуває людина з дислексією? Епізод 2 | Документальний фільм BBC

Майндфулнес з дітьми: "Долоні спокою"

 Приборкання контузії

Майндфулнес з дітьми: "Долоні спокою"

Сьогодні багато батьків шукають способи заспокоїти дітей, допомогти їм подолати надмірну тривогу та знизити силу негативних емоцій.

Спільні практики майндфулнесу можуть зміцнити емоційний зв'язок в родині, навчити дітей увазі до власних переживань та відчуттів і показати, що майндфулнес може бути цікавим — особливо якщо поєднати його із творчістю.

Інструкторка майндфулнесу Роза Філіс Кратцлі пояснює, як виконати практику "Долоні спокою" з дітьми.

Поясніть, що наші руки можуть стати нашими "інструментами спокою", які завжди з нами, завжди "під рукою".

Візьміть великі аркуші паперу та попросіть дітей обвести свої долоньки або поставити відбитки фарбами. Можете зробити це разом з ними — обвести свої руки.

Тепер пронумеруйте і підпишіть пальчики на малюнку від 1 до 10.

Треба покласти долоні на малюнки і подумати про них. Про те, які є відчуття — руки теплі чи холодні? Легкі чи важкі? Як відчувається папір? Якщо діти напружені чи знервовані, можна запропонувати потрусити руками, "струсити напругу". А якщо сильно притиснути долоні до паперу — відчуття зміниться?

Тепер час повільно і глибоко подихати, рахуючи від 1 до 10. Один — повільний вдих, повільний видих, і думаємо про мізинчик на лівій руці. Два — вдих, видих, безіменний. Можна заплющити очі, можна уявити, як на видиху дмухаєте на цей пальчик.

Після 10 вдихів та видихів можна обговорити, як змінилися відчуття. Чи виходило думати про пальчики? Якщо ні, якщо думки блукали — це не страшно.

Малюнок долонь можна прикріпити десь на видноті як нагадування — повільно подихати, коли тривожно або страшно.

Невидима втома: коли тіло каже "стоп", а голова "ще трохи потерпи"

 Міжнародна Психологічна Асоціація Проективних Методик

Невидима втома: коли тіло каже "стоп", а голова "ще трохи потерпи"

Є стани, які важко пояснити словами.

Наче все в житті «нормально», але всередині — тиша, тяжкість і втома, яка не проходить навіть після відпочинку.

Це невидима втома тихе виснаження, яке накопичується роками. Вона не кричить. Не просить про допомогу. Не зупиняє одразу. Вона просто забирає сили по краплині.

Як виглядає невидима втома?

• Прокидатися і вже бути виснаженим.

• Робити мінімум, але він відчувається як максимум.

• Відчувати, що емоції “не вмикаються”, ні радість, ні інтерес.

• Постійно хотіти тиші, самотності або «зникнути на день».

• Мати відчуття, що навіть дрібні задачі — це гора.

• Здаватися собі «не таким продуктивним», хоча насправді ти вже давно працюєш понад власні ресурси.

Невидима втома часто приходить до тих, хто:

багато бере на себе

рятує всіх, окрім себе

довго живе у стресі

не дозволяє собі слабкості

працює на внутрішньому автоматі

Це стан, у якому ти ніби є… але ніби й немаєш себе поряд.

Чому вона небезпечна?

Бо з неї легко перейти у виснаження, емоційне вигорання, апатію та холод до всього, що раніше давало ресурс. Ми можемо довго триматись «на силі волі», але тіло й психіка мають свій ліміт. І якщо ти читаєш це й впізнаєш себе — це не слабкість.

Це сигнал.

ТЕХНІКА "Повернення до себе за 7 хвилин"

Це проста, але дуже глибока практика з елементами тілесності та нейрографічного мислення. Вона допомагає зняти напругу, повернути ясність і відчути власні потреби.

Як виконати:

Постав таймер на 7 хвилин.

Це маленький, але символічний час, який ти даруєш собі.

Візьми аркуш і ручку.

Постав у центрі листка маленьку точку — це ти зараз.

Від цієї точки почни проводити лінії, які символізують те, що на тебе тисне або забирає енергію:

— робота

— відповідальність

— люди

— переживання

— обов’язки

— тривоги

Не думай, як красиво — просто проводь лінії, дозволяючи руці вільно рухатися.

Округли всі гострі кути.

Це ключовий момент.

Кожен «гострий кут» — це внутрішній конфлікт чи напруга. Коли ти його округлюєш — психіка знаходить м’якше рішення.

Подивись на листок і задай собі одне питання:

«Що я можу зробити, щоб мені стало на 5% легше вже сьогодні?»

Твоя психіка завжди знає відповідь.

Вона часто проста: поїсти, лягти раніше, трохи побути наодинці, прогулятись, відмовити комусь, сказати "мені потрібен відпочинок".

У правому нижньому куті запиши цю відповідь.

Це буде твоє маленьке, але реальне повернення до себе.

Невидима втома зникає тоді, коли ми перестаємо робити вигляд, що її немає.

Пауза — це не слабкість. Піклування про себе — не егоїзм. Відновлення — це вклад у твоє завтра. Дозволь собі побачити, що ти втомився.

І дозволь собі почати відновлюватися.

Зміна якості уваги

 Вікторія Ідея

Не боротьба за телефон, а м’яка зміна типу стимуляції, коли мозок сам перестає тягнутися до TikTok.

Дитина не втрачає інтерес — він просто переноситься на зміст, який її розвиває.

Самостійність - дуже важлива характеристика поведінки, яка впливає на формування успішної особистості

 UNICEF Ukraine

Відповідальність не з’являється раптово в підлітковому віці. Вона починається з дрібниць.

Коли ви поспішаєте і самі одягаєте дитині куртку, бо «так швидше», — вона не вчиться самостійності. Вона вчиться чекати, що дорослий зробить усе за неї.

А якщо спитати: «Хочеш спочатку одягти куртку чи шапку?» — дитина робить вибір → діє → бачить результат. І ось вона вже вчиться брати відповідальність.

Це формується в простих речах щодня:

несе свій рюкзак у садок;

прибирає іграшки після гри;

обирає книжку на ніч.

Коли ми довіряємо дитині — вона вчиться довіряти собі. І це потужний старт для її майбутнього.

Прояви доброти роблять нас сильнішими

 CETA Україна

Прояви доброти роблять нас сильнішими

Ми часто чуємо, що варто допомагати іншим, але рідко замислюємося, як саме це впливає на нас самих. Насправді прояви доброти — навіть найменші — позитивно впливають на психічне здоров’я.

Коли ми дбаємо про інших, ми не лише робимо світ трохи кращим — ми допомагаємо й собі:

отримуємо позитивні емоції та відчуття вдячності;

відчуваємо сенс у своїх діях і власну гідність;

стаємо ближчими до людей, будуємо довіру й підтримку.

Не обов’язково робити щось велике — достатньо щирості.

Спробуйте:

подякувати комусь за допомогу чи добре слово;

поцікавитися, як справи у друга або колеги, і справді вислухати;

провести час із людиною, якій зараз непросто;

запропонувати допомогу сусіду або знайомому;

долучитися до волонтерства у своїй громаді — навіть кілька годин на місяць можуть мати значення.

Доброта не лише змінює день іншої людини — вона зміцнює вашу внутрішню рівновагу, дає спокій і відчуття, що ви робите щось важливе.

ПТСР у ветеранів і цивільних: у чому різниця і спільність?

 Центр психічного здоров'я та реабілітації "Лісова поляна" МОЗ України

ПТСР у ветеранів і цивільних: у чому різниця і спільність?

Війна залишає сліди як у тих, хто мужньо боронить і боронив нашу країну , так і в тих, хто шукав захисту в підвалах під час обстрілів. ПТСР може торкнутися і тих, хто воював, і тих, хто пережив обстріли чи втрату дому. Але перебіг, прояви та фактори ризику дещо відрізняються між цими групами.

У ветеранів та військових ПТСР часто проявляється через спогади бою: різкі звуки що нагадують постріли, важко спати через нічні кошмари, з’являється напруга й готовність «захищатися», навіть у мирному просторі.

У цивільних тригерами стають досвід втрати дому, розлука з близькими, вибухи при тривогах, або навіть сам звук сирени.

Симптоми ПТСР можуть виглядати як: Нав’язливі переживання (інтрузії), свідоме уникання думок, почуттів або розмов про травму, уникання місць, людей чи діяльності, які нагадують про подію, відчуття відчуженості, ізоляції від інших, втрата інтересу до звичних занять, труднощі з відчуттям позитивних емоцій (радість, любов, близькість), негативне сприйняття себе або світу (“Я ні на що не здатний”, “Світ небезпечний”), почуття провини чи сорому, пов’язані з травмою, дратівливість, спалахи гніву, проблеми зі сном, труднощі з концентрацією уваги, постійна тривога, відчуття безпорадності.

Спільне в цих історіях — це біль і досвід травми, який змінює людину.

Але спільним може бути й шлях відновлення: підтримка, терапія, розуміння близьких і поступове відновлення відчуття безпеки.

ПТСР — це не «слабкість характеру», це не про «….. Я зломався (лась)». Це природна реакція мозку й тіла на надмірний стрес, реакції різні, але всі вони — нормальна відповідь психіки на ненормальні обставини. І з цим можна працювати. Допомога доступна, і звернутися по неї – це нормально.

P.S. ПТСР - діагноз, який ставить виключно лікар, не менш, як місяць після травмуючої події.