Міжнародна асоціація психологів по роботі з горем та тяжкою втратою
Материнська скорбота – біль, який не має завершення.
Світ після втрати дитини розпадається на друзки. У ньому більше немає нічого сталого, немає стабільності і глобальної справедливості. Навіть час не лікує. Він спливає, а біль лишається – глибокий, пекучий, фізичний. Він пронизує тіло, як рана, що ніколи не загоюється. Цей біль настільки нестерпний, що жінка не розуміє не тільки як жити далі, а як хоча б вдихнути. Як жити у світі, де немає моєї дитини? Навіщо?
Смерть дитини завжди суперечить природному плину життя. Це порушення всього, що ми звикли вважати «правильним» – коли молодші мають жити довше за старших, коли матері мають тримати за руку, бачити, як росте і йде у доросле життя їхнє дитя. А коли все це руйнується втратою, у тілі жінки ніби вимикається світло.
Материнське горе – це горе особливої природи. У ньому надто багато всього: болю, провини, гніву, розпачу, туги. Де кожне нагадування – як новий удар. Глибока, кричуща втрата того, що було найдорожчим, що було для жінки цілим світом.
Іноді жінку рятують інші діти – вони стають ниточкою до життя. Але коли дитина була одна, без нащадків, без «продовження», життя ніби завмирає. Усе зупиняється в тій точці, де вона втратила свою дитину.
І якщо ви втратили свою дитину, пам'ятайте: все, що ви відчуваєте, має право бути. Це не забагато. Це не «надто довго». Це ваше горе – унікальне, глибоке, справжнє. І ви не повинні «справлятися» так, як очікують інші. Ваш біль не має терміну придатності. Він просто є. Бо ви – мама. І залишаєтесь нею, навіть коли більше не можете взяти свою дитину за руку.
Ви маєте право на кожну свою емоцію, на кожну сльозу, на мовчання, на пам’ять. І ви маєте право на любов, яка не зникла разом із втратою. І навіть якщо цей біль з вами назавжди – з ним теж можна жити. Не так, як раніше. По-іншому. Але жити.
Автор: @Лариса Рибик
Немає коментарів:
Дописати коментар