Якщо ваша дитина раптом стала дуже чемною — не поспішайте радіти. Раджу придивитися.
Мама радіє, чи може я виховую генія? А тато тішиться - нарешті дорослішає, пішли ті підліткові істерики…
А я от так сижу з цією “ідеальною” дитиною на сесії, і вона тихенько каже: “Я просто більше не хочу бути проблемою.”
І от тут у мене вже клубок у горлі.
Бо зі сторони це схоже на вихованість. А насправді це про втому. Про те, що дитина вчиться “не заважати”. Не плакати, не просити, не злитися. Бути зручною. Чемною. Тихою. Іноді — настільки тихою, що її перестають помічати.
А потім запитують: “Чому ми нічого не бачили?... Вона ж не скандалила.”
Так, бо не всі кризи — з криками. Деякі — з мовчанням.
З порожнім поглядом.
З фразою “все норм” по 20 разів на день.
Із самостійністю, яка лякає.
Із щоденниками, в яких уже немає планів на майбутнє...
У мене були клієнти, які вчилися на одні десятки-дванадцятки, пекли брауні для родини й при цьому таємно собі шкодили.
Я бачила дітей, які стали “зручними” — не тому що подорослішали, а тому що втомилися бути “зайвими”.
Тому якщо ваша дитина стала занадто тиха, занадто слухняна, занадто “нічого не треба” — не панікуйте, але й не проходьте повз. Запитайте її як вона почувається, від чого радіє, і що її бісить. Побудьте поруч і просто поцікавтеся. Відкладіть поради про “життя складне”. Просто будьте живою людиною поруч з живою дитиною.
Підлітки — вони не кусаються. Ну… не завжди. Майже 
Але якщо до них з теплом і терпінням, вони здатні відкриватись, як рідкісні квіти. Просто дайте їм простір бути різними — не тільки “хорошими”.
З любов’ю, іноді з тривогою, але завжди з вірою —
Ваша Я. Обіймаю
Майя Савочкина
Немає коментарів:
Дописати коментар