Дезадаптивна мрійливість

 Центр здоров'я та розвитку "Коло сім'ї" - Київська філія

Дезадаптивна мрійливість: втеча у фантазії чи психічний розлад?

У кожного з нас бувають моменти, коли ми мріємо — про закінчення війни, про різні сценарії життя, про втрачені можливості, про майбутнє. І це впливає на наш емоційний стан, як позитивно, так і негативно.

Психічні розлади часто тісно пов’язані з уявою. Вона може бути як надмірно активною, так і порушеною чи спотвореною. Уява бере участь у багатьох аспектах психічного життя: від мрій до страхів, галюцинацій і тривоги. Еволюція уяви у людини пройшла дуже цікавий шлях свого розвитку, вона об’єднує дані з археології, антропології, психології та нейронауки.

Уява — потужний психічний інструмент, але коли порушується баланс між контролем і фантазією, вона може ставати джерелом болю, страху або дезорієнтації. Та інколи буває так, що мрії стають настільки інтенсивними й нав’язливими, що витісняють реальність, тоді ми стикаємося з явищем, яке отримало назву дезадаптивна мрійливість (ДМ) (англ. maladaptive daydreaming).

Приклад:

«Людина, 30 років, ветеран. Після повернення з війни він не міг нормально спати, уникав лікування, намагався "триматися". Але з часом почав помічати, що годинами уявляє альтернативні версії свого життя — де війна не сталася, де він художник, де має спокій, дім, інше ім’я. У цих фантазіях були детальні сцени, улюблена музика, повторювані епізоди. Він ходив туди подумки щодня. Це заспокоювало, але реальність ставала дедалі порожнішою: робота втрачена, стосунки з родиною — натягнуті. Він почав уникати людей, щоб швидше “зануритись” назад у свій уявний світ.»

Що таке дезадаптивна мрійливість?

Це стан, в якому людина проводить довгі години в глибоких, насичених фантазіях, часто з чітким сюжетом, персонажами, діалогами та драматургією. Ці фантазії не є творчою діяльністю чи медитацією. Вони є коупінгом-втечею від реальності й мають компульсивний характер. Людина наче “вмикає серіал в голові”, де вона головний герой, і цей серіал поступово витісняє реальне життя.

Чи це розлад?

На сьогодні дезадаптивна мрійливість не є офіційно визнаним психічним розладом у класифікаціях DSM або МКХ. Вперше її системно описав ізраїльський психолог Елі Соммер у 2002 році. Проте за останні роки проблема привертає все більше уваги науковців і практиків, адже її прояви значно знижують якість життя. Вона часто супроводжує інші діагнози — тривожні розлади, депресію, ОКР, ПТСР та ін.

Основні симптоми дезадаптивної мрійливості:

• Інтенсивне фантазування з багатими сюжетами, персонажами, сценаріями.

• Тривалість мрій — іноді по 4–6 годин на день.

• Втеча від реальності: фантазії запускаються у відповідь на емоційний біль, самотність, нудьгу, тривогу.

• Супровідні ритуали: людина може ходити по кімнаті, слухати музику, здійснювати повторювані рухи під час мрій.

• Відчуття втрати контролю над процесом фантазування.

• Почуття провини, ізоляції, нездатність зосередитися на навчанні, роботі, стосунках.

Чим відрізняється від нормальних фантазій?

Дезадаптивна мрійливість (ДМ) не є просто багатою уявою чи звичним мрійництвом. Головні відмінності полягають у контролі, тривалості, функції та наслідках.

У звичайному фантазуванні людина легко контролює, коли і скільки часу приділяє мріям. Це може бути джерелом натхнення, творчості чи коротким емоційним перепочинком. Таке фантазування, як правило, не заважає повсякденному життю: людині не складно переключитися на роботу, спілкування чи побут.

Розповсюдженість. Є дуже приблизні дані, бо офіційної статистики поки немає:

• Дослідження на вибірках студентів і онлайн-груп показують, що приблизно 2-5 відсотків людей можуть відповідати критеріям ДМ.

• Найчастіше початок в дитинстві, або в підлітковому віці

• Часто зберігається в дорослому віці

• Має високу коморбідність з іншими розладами.

Що буде, якщо не лікувати?

Без втручання дезадаптивна мрійливість може мати тривалі й серйозні наслідки. Людина поступово втрачає здатність до реального функціонування: кар’єра, навчання, стосунки руйнуються або не розвиваються. Виникає соціальна ізоляція, зростає ризик тривожних і депресивних станів. У тяжких випадках — порушується відчуття реальності, формується емоційна залежність від фантазій.

Що важливо знати у психотерапії?

• ДМ може бути стратегією уникнення болісної реальності або наслідком травми.

• Найкращі підходи — усвідомленість (mindfulness), контроль тригерів, робота з травматичним досвідом і розвиток навичок регуляції уваги.

• Деякі дослідження описують користь від КПТ і ACT (Acceptance and Commitment Therapy).

Що треба робити, щоб повернути контроль над мріями?

Важливе — виявлення тригерів і патернів фантазування. Самоспостереження і самомоніторинг-Ведення щоденника фантазій, визначення ситуацій, які запускають мрії. Необхідно побудувати контакт з реальністю через роботу з тілом, відчуттями, техніками заземлення. Також, якщо є травматичний досвід, необхідно опрацювати його зі спеціалістом, бо часто фантазії виконують захисну функцію, компенсуючи біль або брак безпеки. Формування нових способів емоційної регуляції - помічати свої почуття, проживати їх в реальному житті, а не «відпрацьовувати» у фантазіях. Підтримка структури дня, планування. Важливо — повернення до активної ролі у власному житті.

Часто фантазії мають ресурсний потенціал. І наша задача не відмовитися від них, а навчитися свідомо використовувати уяву для творчості, а не уникнення.

Дезадаптивна мрійливість — не просто “звичка мріяти”, а психологічний феномен, що вимагає уваги, співчуття й цілеспрямованої психотерапевтичної роботи. Вчасне звернення до фахівця допоможе людині повернути зв’язок із реальністю, відновити контакт із собою та своїм життям — не у фантазіях, а "тут і зараз".

Автор статті: акредитований КПТ-терапевт Тетяна Василенко.