Центр психології та розвитку "Київський Дворик"
Уникання відповідальності не обов’язково є свідомим вибором людини або ознакою її незрілості. Часто це стійкий набір психологічних стратегій, спрямованих на зниження напруги, страху помилки чи загрози самооцінці. Ці механізми можуть працювати майже автоматично і тимчасово полегшувати стан, але водночас підтримують проблемну поведінку.
Один із поширених варіантів таких механізмів - раціоналізація. Людина знаходить логічні пояснення, чому діяти зараз не варто: нестача часу, невдалий момент, недостатня підготовка. Аргументи можуть бути частково обґрунтованими, але основною їхньою функцією є зниження внутрішнього дискомфорту, а не вирішення завдання.
Інший механізм - перекладання відповідальності. Контроль приписується зовнішнім обставинам або іншим людям. Це дозволяє знизити рівень напруги тут і зараз, проте зменшує відчуття власної агентності (здатності впливати на свої дії та вибір).
Також поширеним є уникання через прокрастинацію. Відкладання дій знижує тривогу в короткостроковій перспективі, але підсилює її згодом. У випадку прокрастинації (на відміну від простої нестачі навичок управління часом) ключову роль відіграє саме потреба в емоційній регуляції.
Іншою поширеною стратегією є заниження значущості задачі. Якщо почати сприймати завдання як неважливе, потреба брати відповідальність за нього автоматично зменшується. Подібну функцію виконує і самознецінення: очікування невдачі слугує виправданням для бездіяльності.
При роботі з униканням відповідальності ключовим є аналіз функції такої поведінки, тобто розуміння, яку саме напругу або загрозу вона знижує. Коли ця функція стає усвідомленою, з’являється можливість поступово брати на себе обмежені зони відповідальності, тестувати переносимість помилок, підвищувати толерантність до невизначеності. У такому процесі відповідальність формується не як вимога до себе, а як навичка, що розвивається через досвід.
Немає коментарів:
Дописати коментар