Задля подумати

 Думки без меж

Останнім часом усе частіше чую:

«Дайте дітям свободу. Дайте право вибору. Не тисніть».

Звучить красиво.

Майже як слоган на освітній конференції.

Зал аплодує.

І справді - хто проти свободи?

А тепер уявімо.

Ранок.

Обирай: йти до школи чи залишитися вдома.

Переможе…..ліжко.

Сніданок.

Обирай: овочевий салат чи гамбургер із фрі.

Теж без інтриги.

Вечір.

Обирай: почитати книгу чи ще один рівень у грі.

Ми приблизно знаємо фінал.

Мозок людини влаштований просто.

Він тяжіє до легкого.

До швидкої нагороди.

До мінімальних зусиль.

Зона мозку, що відповідає за самоконтроль і далекі наслідки, дозріває до 20–25 років.

Тобто коли ми кажемо дитині:

«Обирай сам», - ми очікуємо від незрілої нервової системи зрілих рішень.

Свобода без зрілості - це не розвиток.

Це вибір на користь комфортного.

І тут важлива річ.

Дитина не народжується з компасом.

Її компас - це дорослий.

Не диктатор, не контролер, а орієнтир.

Свобода потрібна.

Але керована.

Не «йти до школи чи ні»,а «виконаєш завдання зараз чи після відпочинку».

Не «читати чи ні», а «яку книгу з цих двох обереш».

Не «вивчати тему чи ні», а «з чого почнемо».

Свобода в межах - це тренування відповідальності.

Бо якщо дорослий просто відходить убік і каже:

«Обирай сам»,- дитина обере те, що легше.

І це не її слабкість.

Це природний механізм економії енергії.

Ми, дорослі, теж часто обираємо простіший шлях.

Але хоча б розуміємо наслідки.

Дитина ще тільки вчиться їх бачити.

Ми хочемо, щоб дітям було максимально комфортно зараз?

Чи щоб вони були здатні впоратися з реальністю потім?

Свобода без рамок у дитинстві часто виглядає прогресивно.

Але в дорослому житі може обернутися безпорадністю.

Бо свобода - це не відсутність меж.

Це поступове розширення можливостей під наглядом того, хто бачить далі. Інакше дуже легко переплутати розвиток із вседозволеністю.

──────────────────

ДУМКИ БЕЗ МЕЖ

Про освіту зсередини.

Там, де професія має голос.