Про важливість реакцій дорослого

 Інститут емоційно-фокусованої терапії

У цьому відео дуже чітко видно, як травматичний досвід може народжуватися не з “події”, а з середовища - із раптового зламу безпеки в момент, коли дитина була в контакті й дослідженні.

⠀

Спочатку дитина у вікні толерантності: цікавість, взаємодія, навчання. Дорослий тримає темп, дає прості завдання, підтверджує успіх — це підтримує відчуття опори і дозволяє системі “йти в дослідження”.

⠀

А потім у поле входить третя людина з різким криком і нападом на психолога. Для дорослого це може виглядати як “конфлікт дорослих”. Для нервової системи маленької дитини — це сигнал: небезпечно, непередбачувано, правила змінилися.

І ми бачимо типову захисну реакцію: дитина опускає погляд, перестає діяти, ніби “зникає”. Це дуже схоже на завмирання/відключення — не каприз і не “характер”, а автоматичний спосіб вижити, коли в полі з’являється загроза.

⠀

У термінах ЕФТ тут важливо побачити ще інше: сором/страх і “замороження” часто виникають саме тоді, коли зв’язок перестає бути безпечним. Дитина робить внутрішній висновок не словами, а тілом:

“коли стає напружено — краще не проявлятися, не тягнутися, не хотіти”.

⠀

Лікує співрегуляція: спокійний тон, називання (“пролунав гучний голос — це могло налякати”), підтвердження (“ти завмер - так буває, коли страшно”), повернення вибору (“пауза/ближче до мами/пізніше”).

Тоді система знову отримує ключове: я не один(одна), зі мною все ок, контакт витримує.

⠀

Цей ролик про просту правду: діти запам’ятовують не інструкції, а атмосферу. І один чужий крик у кімнаті може “вимкнути” живий інтерес - бо безпека важливіша за гру.