Коли батьки «дають усе», а дитина виростає несамостійною: чому так відбувається?

 "Міжнародна асоціація психологів та тренерів- експертів"

Катя Гарцарік 

Коли батьки «дають усе», а дитина виростає несамостійною:

чому так відбувається?

У своїй психологічній практиці я все частіше зустрічаю дорослих дітей, яким складно жити самостійно, будувати стосунки, працювати й нести відповідальність за себе. І майже завжди поруч — батьки, які щиро не розуміють: «Ми ж усе для неї / нього зробили. Чому ж тепер так важко?»

Давайте розбиратися.

Кожна мама і кожен тато хочуть для своєї дитини найкращого. І це природно. Іноді фінансові можливості дозволяють дати багато, а іноді — батьки буквально «пашуть», відмовляючи собі в базових речах, щоб дитина ні в чому не мала потреби.

Усе — для дитини: побут, комфорт, харчування, гаджети, навчання, забаганки, «хочу» і «треба». Проблема починається не тоді, коли дитині дають багато, а тоді, коли дитина не має жодного досвіду зусиль, відповідальності та розуміння, як все це дається.

Коли всі потреби закриваються автоматично, у дитини не формується розуміння:

• як важко заробляються гроші;

• що ресурси обмежені;

• що будь-який комфорт — це результат праці;

• що в житті доводиться вкладатися, а не лише отримувати.

Навіть якщо така дитина знає, скільки щось коштує, вона часто не відчуває цю ціну — бо нічого не вклала, щоб отримати/заробити цю річ.

Звідси з’являється егоцентризм, слабка емпатія, труднощі в комунікації та нерозуміння того, як взагалі влаштоване доросле життя.

У молодому дорослому віці логічно було б відокремлюватися від батьків і будувати власний шлях, але тут починаються проблеми:

• важко спілкуватися з іншими;

• важко приймати чужі правила;

• важко зрозуміти, що є не лише «Я», а й інші;

• важко починати працювати «знизу» і починати з мінімуму;

• важко терпіти фрустрацію і напруження.

Робота вимагає зусиль, а «пахати за копійки» не хочеться, потреби залишаються високими, а знижувати планку «хотєлок» ніхто не готовий.

У результаті — часта зміна роботи, роздратованість, конфлікти, відчуття несправедливості життя і водночас — повернення до батьківського ресурсу, але вже не у формі турботи, а у формі вимог, претензій і агресії.

Ось відповідь на запитання, яке так часто звучить у кабінеті психолога: «Чому наша дитина виросла несамостійною, невдячною і проблемною?»

Тому що їй дали все — окрім досвіду життя.

Що насправді важливо дати дитині?

Найкраще, що ми можемо зробити для своїх дітей — це не ідеальні умови, а підготовку до реального світу:

• навчити відповідальності;

• дати досвід зусиль і наслідків;

• навчити поважати кордони й правила;

• показати ціну грошей і праці;

• навчити співіснувати з іншими, а не бути центром всесвіту.

Дитина, яка не росла в «тепличних умовах», має значно більше шансів вижити, адаптуватися і побудувати власний шлях. І це — одна з найцінніших форм батьківської любові.

--------------------------------------------------------

Катерина Гарцарік

(клінічний психолог КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня; членкиня Всеукраїнської ГО «Міжнародна асоціація психологів та тренерів-експертів»)