Особисті кордони - що це?

 Центр практичної нейропсихології - Одеса

Особисті кордони - це розуміння нашого власного "я" як окремого, відокремленого від інших, вони визначають наші взаємовідносини з іншими людьми, які слова і дії щодо себе ми не готові прийняти. Ми не завжди усвідомлюємо, але завжди відчуваємо, коли наші кордони порушують.

Коли наші кордони порушують, ми відчуваємо це як напад і загрозу своєму "я", нам хочеться захиститися, втекти або напасти у відповідь.

Відчувати безпеку свого "я" важливо не тільки дорослим, а й дітям. Батьки своїм прикладом можуть навчити дитину поважати і дотримуватися особистих кордонів інших людей, а можуть постійно порушувати кордони дитини, і тоді вона їх не навчиться відчувати, ні своїх, ні чужих.

Така людина постійно спричиняє незручність і дискомфорт оточуючим, оскільки не звикла думати про те, що її слова і дії можуть бути неприємними і завдавати болю, ображати, заважати. Вона не тільки не відчуває чужих кордонів, а й своїх також не відчуває і дозволяє іншим їх порушувати, не може захиститися.

Дитина привчається не думати про те, що їй, наприклад, неприємно, про свої відчуття, її вчать того, що почуття інших людей набагато важливіші за свої власні. Неважливо, що відчуває малюк, головне, ніхто не образився і всім зручно.

Підлітки, коли до них без стуку вриваються батьки, відчувають зневагу до своєї особистості. Батьки, які читають особисті щоденники своїх дітей, не зможуть побудувати з ними міцні стосунки, засновані на довірі та взаємній повазі.

Діти, чиї батьки втручалися в усе й уся, не залишали особистого простору, грубо порушували кордони, виростаючи, вступають у стосунки з такими самими порушниками кордонів і продовжують терпіти й страждати, бо в таких стосунках ніколи не виявляють поваги до особистості й не зважають на її потреби та інтереси.