Як нам — тим, хто звик до безперервного зв’язку та вільного доступу до інформації, справлятись з тягарем втрати зв’язку, в суті якого — страх за життя близьких?
Ділимося порадами психотерапевтки Анастасія Ніжнік, які допоможуть підтримати себе у цей непростий час і бути стійкішими.
Читайте їх у візуалах та описах до них
Коли тривалий час немає звістки про близьку людину, може виникати відчуття дещо подібне до втрати. Ваш світ був одним — з присутністю цієї людини фізично або щонайменше розмовами, певним зв’язком, а нині став іншим, в якому зв’язок обривається.
Як і горювання, так і переживання за близьку людину в цій ситуації активує спогади, вони стають більш чіткими, емоційними. Вся наша «робоча пам’ять», по аналогії з комп’ютером, задіюється в цьому процесі, і всі іконки на моніторі - тільки про цю людину.
До певної міри це нормально. Говоріть про цю людину, згадуйте щасливі ваші моменти, якщо відчуваєте потребу.
Водночас життя триває, в ньому — багато викликів і питань, які потрібно вирішувати вже зараз і які на паузу поставити не можна.
Наповніть ваш день активностями. Складайте план на день. Активності можуть бути пов’язані з ситуацією (пошук зв’язку чи додаткової інформації про близьких, людей, які могли бути поруч, служб, які відповідають за гуманітарну підтримку чи порятунок тощо), але не обмежуватись лише нею. У вашому кожному дні має бути місце для чогось, що вас радує, а отже, робить вас стійкішими — прогулянки, маленькі приємності, зустрічі, музика тощо.
Приймайте підтримку та надавайте її іншим. У цей надзвичайно складний період важливо зуміти бути відкритим до підтримки інших, до взаємної турботи. Ми не існуємо на самоті — як і наша психіка, ми є соціальними по своїй природі і нам так потрібно відчувати своє «плем'я», особливо у непрості часи. Будуйте взаємну підтримку і з тими, хто опинився у схожій з вашою ситуації — разом ви можете бути сильніші та ефективніші.
Ми на гойдалці, в якій є злети і падіння, щоденно. Нині подій так багато і всі вони таки інтенсивні, що ми неминуче переживаємо палітру емоцій — дуже загострених — навіть протягом одного дня. Тут важливо:
— усвідомити нормальність таких «гойдалок»;
— прийняти, що ви маєте право на різні почуття;
— прийняти, що ви матимете той «острівець тривоги» за ваших близьких у своєму серці — це неминуче і зрозуміло;
— дати своїм емоціям бути, при цьому пам’ятати, що емоції не дорівнюють поведінці: коли емоції є автоматичними і їх поява переважно не підконтрольна нам, наші дії є результатом нашого вибору. Цей вибір — осмислений, проаналізований — можливо робити тоді, коли емоції не на піку, а трошки «стишені». В цьому корисними можуть бути техніки емоційної саморегуляції.
Коли нема ні звісточки від близької людини, коли всі дні — це безперервне очікування, часом, приходить думка: «А якщо ми вже не побачимось?»
В житті ми не маємо жодних гарантій. Але за закритими дверима тривога малює найстрашнішу картину, і поки ці двері ми не відкрили, добре мати віру, що за ними все ж таки може бути щось хороше. Невизначеність насправді, крім непростого досвіду, часом приносить і добрий.
Страх і надія — обидва про невідомість, втім пропонують абсолютно різний погляд на неї.
Страх говорить, що майбутнє буде гіршим за сьогодні, надія каже, що майбутнє може бути кращим за сьогодні. Часом ця надія впливає на результат, оскільки формує те, як ми реагуємо на ситуацію. Страх може нас паралізувати, змушує почувати себе самотнім і безпорадним. Але обравши надію, ми обираємо дію — шукати рішення, звертатись за допомогою, говорити з іншими людьми, і разом ставати сильнішими, настільки, щоб прийняти реальність страху і піднятись над ним. А також віру в здатність людини — ваших близьких зокрема — долати перешкоди та справлятися з випробуваннями, які виникли в житті.
Хай надія і віра будуть з вами. І всі, кого ви чекаєте, повернуться.
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар