Інтенсивні та болючі. Що робити, коли наводнюють емоції

 Інтенсивні та болючі. Що робити, коли наводнюють емоції

Кожна емоція сигналізує про щось важливе

Катастрофа в країні, насиченість страшними подіями, стрімкі зміни у житті, що спричинені війною, не можуть не відгукуватись в нашому серці, у наших емоціях. Емоції стали наводнювати — інтенсивні, глибокі, часом болючі. Як з ними бути?

Емоції - немов дзвін.

Вони нам сигналізують про щось важливе, на що потрібно звернути увагу. Кожна емоція дзвонить про своє. Емоції є не просто вродженими, вони є еволюційним патерном (тобто у всіх людей проявляються подібно, відтак всі ми, незалежно від віку чи національності, можемо зчитувати інформацію, що стоїть за емоцією). Гнів комунікує появу «ворога», від якого йде загроза нам чи нашому «світу», і мобілізує до боротьби. Він також комунікує об'єкту, який нам загрожує, нашу силу і рішучість відстоювати наші цінності та потреби.

Смуток говорить про біль і про те, що ми потребуємо підтримки. Смуток фокусує нас на внутрішньому світі, для глибокої рефлексії, переосмислення того, що відбулось чи відбувається, і тому тимчасово «вимикає» від активної участі в зовнішній діяльності. В цей час важливо, щоб хтось був поруч, хто подбає про час і простір на цю «внутрішню роботу» і буде «зв’язковим» із зовнішнім життям, тому ми еволюційно запрограмовані на реакцію «турботи і дружби» — допомагати, турбуватись про тих, хто в смутку.

Емоції - немов повітря.

Гнів комунікує об'єкту, який нам загрожує, нашу силу і рішучість

Ми не можемо сказати «не дихай», так само не можемо сказати «не відчувай». Всі емоції, якими б не були, мають право бути. Поряд з тим, якщо емоції розпізнати, назвати і пережити (прожити), то з ними можна справитись, вони не накопичуються і не заважають у майбутньому.

Наприклад, якщо мова про сум, варто дати йому бути. Сум приходить, коли ми визнаємо реальність, не ховаючись від болю. Сум піднімає на поверхню наші цінності, і в цей момент важливо не лише їх побачити, а й зрозуміти, що можна зробити, щоб ці цінності звучали й далі, жили в наших діях.

Емоції - немов поштовх, це те, що вивільняє «моціо», тобто рух.

Емоції мобілізують нас для чогось. Відповідно, коли ми переживаємо емоції, нам треба їх почути, зрозуміти, що вони означають, і обрати відповідну дію. Емоція інстинктивна, автоматична, і ми не маємо вплив на неї, вона просто буде, як і повітря, але що далі з цим ми робимо і як діємо — наш вибір. Вибір — відповідальність кори головного мозку, чия функція — ухвалювати зважені рішення з передбаченням наслідків. І тоді ми питаємо себе — що я можу зробити зараз, у цих обставинах? Що я можу змінити?

Якщо, приміром, мова про гнів, то він наче повноводна річка — її не можна в секунду зупинити. Тому якщо ви не на полі бою, спершу (після того, як ви дасте собі відповідь, про що цей гнів) потрібно використати енергію, яку дає гнів, направивши в інше русло — наприклад, для фізичної роботи (прибирання, спортивні вправи, прогулянка швидким кроком). А після цього зосередитись на роботі, яка потрібна, щоб дати відповідь причині гніву у межах ваших можливостей. Тобто ми не ігноруємо значення гніву, але шукаємо адекватну форму для відповіді. Якщо мова про гнів від дій росіян, а ви не є підготовленим бійцем ЗСУ, ви можете на своєму «фронті», у свій спосіб наближувати звільнення нашої землі від ворога та забезпечення умов понесення покарання злочинцями — працювати, щоб поповнити бюджет країни і забезпечити армію, фіксувати злочини, бути підтримкою.

І ще хочеться сказати кілька слів про емоцію, яка донедавна була такою безхмарною, а зараз іноді сприймається як недоречність. Це радість. Радість не заперечує смуток, не заперечує злість, не прибирає біль. Але радість дозволяє триматись на плаву, витримувати життєві випробування, помічати красу і добро там, де біль заполонив все, а відтак відновлюватись знову і знову. Тож створюйте, помічайте хороші моменти у своєму житті, бо жити — це перемогти у війні.

Джерело