ПРО ДУЖЕ ЗНАЙОМІ «ГРАБЛІ»
Цей пост для мам. Люблячих безумовно, турботливих, теплих….
Вчора одна почута фраза підштовхнула мене написати цей пост.
«Я намагаюся приховати від дитини усі свої переживання, щоб вона не засмучувалася».
Звичайно, ми робимо це через величезну любов до дитини, адже хочемо вберегти її від усього, передусім – від зайвих переживань. Ми хочемо для дитини усього самого найкращого, найрадіснішого, найщасливішого…
Однак у цьому є пастка, про яку важливо знати і розуміти наслідки.
Діти дуже чутливі!
Вони просто «зчитують» з нашого обличчя наш смуток, печаль, злість і т.д. Подумайте зараз про свій власний досвід, коли Ви запитували у знайомої людини «Як твої справи?», у відповідь посмішка «Все добре!». Однак в очах – прірва печалі. Якими були Ваші відчуття?
Коли ми не говоримо дитині, що відбувається з нами, рівень її тривожності зростає. Дитина бачить, що з мамою, щось не так. Невідоме завжди лякає. Але найгірше – вона може почати звинувачувати себе «Це із-за мене мама така засмучена», «Я поганий (чи погана)».
Не бійтеся говорити дитині про свої почуття і переживання: «Я засмучена зараз. Однак я доросла і з цим упораюся. Мені треба трішки часу. Все буде добре. Іди я тебе обійму».
Таким чином, ми підтримуємо дитину в її власних переживаннях і нагадуємо собі про свою дорослість. Із позиції «Дорослого» ми точно знайдемо місце власним переживанням і власні ресурси, на які можна опертися.
Так ми навчаємо дитину тому, що все, що ми переживаємо є нормальним. Власною поведінкою створюємо поле довіри і прийняття, ми навчаємо бути щирими, і не маскувати чи підміняти почуття. Дитина вчиться довіряти, вчиться тому, що плакати – це нормально, коли боляче, і дорослі теж можуть плакати. Це щодо дитини.
Щодо дорослого. Усі наші невідреаговані почуття «застряють» у нашому тілі у вигляді різних новоутворень і хвороб. Ми не завжди вчасно звертаємо увагу на своє тіло, яке постійно сигналізує, коли з нами щось не так. Важливо розуміти, що кожна емоція є важливою. Існує прямий зв'язок між нашими емоціями і потребами. Наприклад, наш гнів, смуток, печаль є індикаторами незадоволеної потреби. Тому важливо ставити собі запитання: Що я зараз відчуваю? Чого потребую? Що можу для цього можу зробити? І нехай це буде щось мале і, на перший погляд, незначне, однак дуже помічне! Так ми додаємо собі сил, енергії, впевненості, стійкості, навчаючи цьому своїх дітей.
Дорогі мами! Ви найкращі мами для своїх дітей! Дозволяйте собі бути собою! Дозволяйте собі відчувати те, що відчуваєте! Вчасно надавайте підтримку собі, тоді Ви будете надійною опорою для дитини! Будьте здорові і щасливі!
Немає коментарів:
Дописати коментар