Практики, які допоможуть залишатися стійкими під час війни і не тільки

 Хаб стійкості

Практики, які допоможуть залишатися стійкими під час війни і не тільки

Дитячий психіатр/психотерапевт та засновник Центр здоров'я та розвитку "Коло сім'ї" Олег Романчук поділився 5 ключовими складниками резилієнтності, які діють тоді, коли люди закріплюють їх в режимі щоденних рутин та роблять звичками.

Про практики читайте у візуалах та описах до них 👇

Пам’ятаймо, ми можемо винести будь-які випробування, якщо ми усвідомлюємо, що у цьому є сенс, якщо пам’ятаємо заради чого усе це. Подивімося, скільки труднощів ми як народ приймаємо зараз без стогону і нарікань. Скільки неймовірної терпеливості і готовності пройти крізь усі ці випробування, бо свідомі, що усе це заради Свободи. І заради нашого Майбутнього. І заради перемоги Світла над темрявою. В умовах тривалих випробувань, нам дуже важливо, щоби ось цей зв’язок з цінностями і оця пам’ять, заради чого усе це, були з нами постійно.

У довготривалій моделі резилієнтності ця дія має бути закріплена звичками – тоді нам легше її не забути, тоді готові робити її на «автопілоті». Тоді її виконання менше залежить від коливань мотивації і сили волі. Це як крок за кроком бігти марафон, крок за кроком. Щоби втримати рівновагу при русі на велосипеді – важливе правило – не стояти на місці, бо рівновага – у русі. Стійкість – це теж уміння тримати рівновагу – і вона теж у русі, вона теж у дії.

Якщо ще на коротких дистанціях балакучого і пустослівного попутнього пасажира можемо «перетерпіти» – на довгу дорогу, якість того, що звучатиме в купе матиме значення. Що ми говоримо собі в цій довгій подорожі? Чи це є правдою? Чи це мудрі слова? І чи це справді корисне? І чи воно взагалі потрібне? Може краще більше тиші, щоби розгледіти ліси за вікном? Чи додати поезії? Чи разом пісню співати? Чи повторювати короткі слова молитви чи слова мудрості? Нам дуже важливо навігувати у цій довгій подорожі з мудрими та світлими думками.

Емоції є важливим компонентом нашої системи сприйняття та регуляції енергії, уваги, поведінки. Вони допомагають виділяти важливу інформацію про середовище, належно оцінювати ситуацію та мобілізувати тіло на відповідну реакцію – втечі, нападу тощо. Вони є свого роду «передачами», які теж переводять і пріоритизують енергетичні ресурси під певну ціль – боротьби, порятунку від небезпеки. Ми можемо «накручувати» себе і підтримувати свої емоційні реакції, мов вогонь – неспинними думками, розмовами, інформаційними потоками. Відтак ми можемо відчувати постійну тривогу, в нас може клекотати незгасимий вогонь злості, а це загроза вичерпати усі сили, і часто недоречно, немудро. Тож тому важливо у моделі резилієнтності зростати у емоційній компетентності – особливо в часі, коли цієї стійкості нам буде потрібно надовго… Уміти регулювати емоції, дотримуватися інформаційної гігієни, «берегти дрова», не носити в собі безперервно лють, навчитися відновлювати безпеку – принаймні, коли є відносна безпека.

Будь-яка резилієнтність – це спільна стійкість. У довгій подорожі – це теж про почергову зміну місця у строї і про ритм підтримки. І про спільність в усіх попередніх компонентах – взаємно надихатися цінностями, разом крокувати, дарувати один одному добрі і світлі слова, і разом нести біль і разом святкувати життя.

Джерело