Про небажану поведінку дитини

 Дитячий психолог

ПРО ЗЛИХ І ДОБРИХ ЧАРІВНИКІВ, що позбавляють від небажаної поведінки дитини

Американський психолог Карен Прайєр у книзі “Не гарчіть на собаку” описує чотири негативні методи позбавлення від небажаної поведінки дитини або, як вона їх називає, “злих чарівників”, та чотири методи позитивного підкріплення поведінки дитини — “добрих чарівників”.

Розглянемо ці методи

Злі чарівники

• Метод 1 “Вбити звіра”. Ізолювати дитину. Це дуже дієвий метод, тому що поведінка ізолюється разом з дитиною. Прикладом негативного застосування цього методу можуть бути погрози батьків: “Йди з очей, тобі немає місця у моєму серці”, “Погано поводитимешся — здам до дитячого садка”. Зрозуміло, що при цьому дитина сприйматиме дошкільний заклад як покарання за провину.

• Метод 2 “Покарання”. Його знають усі й застосовують найчастіше, хоча це ніколи не дає очікуваного результату, бо завжди відбувається після скоєного вчинку й виховує в дитині покірливість чи страх або агресію та непокору. Покарання не формує усвідомлення та розуміння неможливості поганої поведінки та не дає дитині розуміння, як же слід поводитися прийнятно й правильно.

• Метод 3 “Негативне підкріплення”. Це будь-які небажані для дитини дії дорослого, яким вона могла б запобігти, змінивши власну поведінку. Від покарання цей метод відрізняється тим, що діє в момент скоєння вчинку, а не після нього, й може спонукати до зміни поведінки дитини у цей же момент.

• Метод 4 “Згасання”. Небажаній поведінці надається можливість зникнути самій по собі. Найчастіше його застосовують щодо таких небажаних проявів, як ниття, бурмотіння, нав’язливі прохання, погрози на адресу дорослого з боку дитини. Якщо ці прояви не дратують батьків, не викликають ніякої реакції, вони згасають.

Проте важливо розібратися, чому дитина так поводиться. Вона ж може капризувати від втоми, голоду, дискомфорту.

“Виховати” по-справжньому вередливе дитя можуть батьки, які, дуже довго витримуючи каверзування дитини, раптом зриваються, порушуючи всяку виховну стратегію: “Та бери, роби, що хочеш, тільки відстань від мене зі своїм скиглінням”, — поступаються вони. Батьки або не розуміють, або забувають, що будь-яке випадкове підкріплення — чи то добре, чи погане — сприяє закріпленню подібної поведінки у майбутньому житті.

Добрі чарівники

• Метод 1 “Формування несумісної поведінки”. Залучення дитини до виконання дій, фізично несумісних з небажаною поведінкою. Цей метод корисний, коли йдеться про подолання негативних емоційних станів: тривоги, смутку, самотності. Активні фізичні дії — танці, співи, будь-які інтенсивні рухи — несумісні з почуттям жалю до себе. І навпаки — подолати гіперактивність допомагають заняття, які потребують посидючості (малювання, настільні ігри, читання тощо).

• Метод 2 “Поведінка за сигналом”. Поведінка може бути недоречною не сама по собі, а в певному контексті, тоді, як за інших обставин ця ж поведінка може бути своєчасною та слушною. Наприклад, в іграх, інсценуваннях або у спорті поведінка дитини може відповідати певній ролі. Навіть зовсім маленькі діти спроможні зрозуміти це й не переносити ігрові форми у повсякденне життя.

• Метод 3 “Запобігання негативним проявам поведінки”. Цей метод дуже корисний у випадках, коли батьки хотіли б, щоб дитина позбулася певного типу поведінки. У цьому разі варто підтримувати будь-які позитивні наміри, дії та досягнення дитини, а не дорікати, лаяти та карати за помилки.

• Метод 4 “Зміна мотивації”. Усунення мотивації до небажаної поведінки — найефективніший метод. Наприклад, дитина зчинила скандал у магазині, мати намагається це припинити, застосовуючи силу. А причина “бунту” виявляється в тому, що дитина хоче їсти, і вигляд та запах великої кількості їжі є для неї надзвичайно сильними подразниками. Та й сама мама, втомлена і голодна після роботи, теж роздратована. Розв’язати проблему можна, погодувавши дитину, перш ніж вирушити за покупками, та й самій матері щось попоїсти.

Зниження уваги до дитини, обмеження спілкування з нею або чогось іншого, в чому в неї є потреба, що вона любить, відмова в улюбленій їжі, тобто намагання примусити дитину зазнавати дискомфорту з єдиною метою — зробити покарання дієвішим — це аж ніяк не найкращі помічники.