Як говорити з дітьми про контузію?

 Приборкання контузії

Випуск №111

Як говорити з дітьми про контузію?

Наслідки вибухової легкої черепно-мозкової травми (контузії) можуть включати дратівливість, надмірну емоційність, втомлюваність, бажання ізолюватися від усіх, включно з родиною.

Такі незрозумілі зміни у поведінці тата/мами можуть стати великим стресом для дитини — тому важливо пояснити дитині, що відбувається і в чому причина.

Не варто вважати, що така розмова — суто родинна справа.

Вчителі, вихователі, шкільні психологи, сімейні лікарі та педіатри також мають бути обізнаними та готовими поговорити з дитиною або підказати іншим членам родини, як побудувати цю розмову — і пропонувати допомогу та підтримку, коли це доречно.

Існує думка, що тема черепно-мозкової травми у тата чи мами надто складна для того, щоб розповісти про неї дитині та пояснити, що сталося та що змінилося.

Насправді, дитина обов’язково помітить зміни, але її власні пояснення можуть бути далекі від істини та шкідливі – наприклад, якщо дитина вважатиме винною себе, або вважатиме емоційні коливання і дратівливість батьків ознакою, що її більше не люблять.

Варто поговорити з дитиною до першої зустрічі з членом сім’ї з наслідками контузії.

Пояснення повинні відповідати віку дитини і включати опис помітних змін у поведінці: емоційність, забудькуватість, втому, труднощі з мовленням.

Можна

використовувати метафори,

згадати книжки або мультфільми про мозок, лікарню, хвороби, емоції,

розповісти за допомогою іграшок.

Потрібно дати дитині час для запитань та емоцій.

Пообіцяйте, що дитина завжди може поділитися з вами своїми страхами, сумом чи спитати щось.

Варто поговорити про те, що – на відміну від перелому чи порізу – мозок не може «загоїтися» швидко, тому відповіді на питання «а коли все буде як раніше?» немає.

Неадекватні очікування щодо одужання тата/мами можуть нашкодити.

Поясніть, що можливі злість, дратівливість, пригніченість є проявами травми, а не реакціями на дитину та її слова і вчинки.

Травма може змінювати поведінку, але насправді це той самий член родини, якого любить дитина та який любить її.

Якщо прояви симптомів контузії суттєво змінюють спосіб життя – також поясніть це дитині, опишіть зміни у сімейних обов’язках та графіку.

Періодично обговорюйте з дитиною те, як змінилося – на її думку – життя родини, чого їй не вистачає, які з нових правил чи звичок для неї важкі.

Обговорюйте можливе спільне дозвілля, пропонуйте альтернативи:

якщо з татом не можна сходити у розважальний центр, можна сходити на прогулянку в нове цікаве для дитини тихе місце

або пограти у настільні ігри вдома — це також може бути когнітивною вправою.

Дітям дошкільного віку можна пояснити за допомогою іграшок, казок та гри.

Можна «пограти в лікаря», щоб дитина створила свою версію пояснень.

З дітьми молодшого шкільного віку можна разом створити, написати або намалювати історію: тато/мама захищає/бореться зі злом, далі стається вибух, тато/мама у лікарні.

Можна в ігровій формі обговорити кроки для адаптації та допоміжні прийоми:

якщо у тата/мами проблеми з пам’яттю, можна писати або малювати нагадування та робити малюнки чи «книжечки» про важливі для дитини події та історії,

можна «малювати емоції» разом – кожен свої,

змагатися у головоломках, вправах на запам’ятовування, рівновагу або координацію рухів.

З дітьми старшого віку вже можна обговорити прогнози, очікування, симптоми, їхні побоювання та страхи.

Потрібно відстежувати емоційний стан дитини, дати їй час на адаптацію – не вимагати, щоб вона спілкувалася з татом/мамою «як раніше».

В період адаптації може бути корисним, щоб дитина проводила більше часу з іншим близьким членом родини – для збереження звичних рутин.