Буває так, що людям складно сказати про власний біль, коли поруч є відчуття, що вони комусь щось винні за турботу, підтримку або те, що колись було хорошим.
Тоді всередині ніби з’являється заборона: якщо я скажу, що мені було боляче, я ніби знеціню те добре, що було. І через це мовчання починає виглядати єдиним безпечним варіантом.
Але біль і вдячність не виключають одне одного. Вони можуть існувати поруч, не скасовуючи одне одного. Те, що щось було цінним, не означає, що в ньому не могло бути болю.
У таких історіях часто є внутрішнє переконання, що говорити про складне - це бути невдячним або «поганим» для іншого. І тоді людина починає стримувати себе навіть там, де їй справді важливо бути почутою.
З часом це мовчання накопичується і вже не стільки захищає стосунки, скільки робить людину в них більш самотньою.
Можливість сказати «мені було боляче» не скасовує вдячності. Вона повертає право на повний досвід, де є і хороше, і те, що було складно.
Немає коментарів:
Дописати коментар